Олег Баган: Як нам співіснувати з російською цивілізацією?

(Головні тези виступу Олега Багана в публічній дискусії «Російська культура як засіб масового ураження», які відбулася в книгарні «Сенс» 5-го травня 2026 р. з ініціативи Національного університету «Києво-Могилянська Академія» (президент – Сергій Квіт).

Теперішня війна надзвичайно мобілізувала українське суспільство в антиросійському наставленні. Українська мова масово охопила велетенські суспільні пласти колись російськомовних соціальних пластів та регіонів країни. Однак в умовах надзвичайного розвитку масових телекомунікацій та інформаційних війн українське суспільство все ще залишається залежним від російського інформаційного тиску. І це виявляється на різних рівнях.

Такий факт є закономірним і об’єктивним з огляду на те, що Росія й надалі залишається євразійською імперією, яка здатна мобілізувати велетенські ресурси для своєї пропаганди й просування свого культурного продукту в надшироких і масових масштабах. Водночас в Україні залишаються мільйони людей, які впродовж десятиліть вбирали російську культуру й ментально залежать від російських соціально-поведінкових стереотипів. Потенційно ця частина українського соціуму в післявоєнний час виявиться готовою до різноманітних проросійських інтенцій в українській політиці та культурі. Це перша велика проблема.

З протилежного боку в українському суспільстві активно формується велика частина людності (переважно молодше покоління), яка цілком мало знає про Росію, її ментальність і культуру. Це стало наслідком поступового відходу України від спільного з Росією інформаційного простору, починаючи принаймні від 2-ї половини 1990-х років. Тобто потенційно така людність може легко стати жертвою впливів російської масової культури передусім, через те, що не розуміє їхньої деструктивної дії і підступності. Коли ми подивимося на поведінку української молоді віком від 15-ти до 25-ти років, то побачимо, як легко й «зі смаком» вона перехоплює російську рок-музику, продукцію тік-току, російську молодіжну субкультуру, російський молодіжний сленг тощо.

Отже, обидва великі суспільні масиви України в умовах, коли моральне напруження російсько-української війни спаде, будуть піддані російським культурним й ідеологічно-ментальним впливам. Тому логічно вже сьогодні подумати про те, щоб підготувати для цих суспільних стратумів якесь правильне критичне бачення і російської проблематики, і російських культурних тенденцій зокрема.

Для цього українським елітам вартує глибше усвідомити свою місію в приготування нації до цих викликів. В епоху інтернету й масових телекомунікацій ми не можемо сподіватися, що простими заборонами російських книжок, російської мови і російської культури ми розв’яжемо глобальну проблему цивілізаційного змагання з Росією. Спільні історичні джерела від періоду Київської Русі, спільне православ’я й духовні зв’язки, спільні й переплетені літературні традиції завжди будуть присутні в російсько-українських контактах. На цій основі Росія постійно буде відновлювати агресивну візію «Нової Візантії», щоб стати цілковитим гегемоном Східної і Середньої Європи, оскільки саме це є її заповітною імперсько-геополітичною ідеєю вже понад 500 років. Натомість Україна буде змагатися за суверенність своїх культурних позицій, відчуваючи загрозу асиміляції з боку Росії, але ефективним це змагання буде тільки тоді, коли ми навчимося критично й правильно сприймати російську цивілізацію.

Владимир Емельянов: Почему в Росии процесс пошел в сторону новой изоляции, глупости и насилия

То, что произошло, закономерно. 

Когда людей из бывшего СССР выпустили за границу, они сперва падали в обмороки из-за обилия продуктов, а потом начинали ненавидеть ту сытую жизнь и тех людей. И мотивировка часто была такая: мы выиграли у них войну, мы их освободили, почему они живут лучше нас? 

А дальше срабатывало незнание языков и нежелание их знать, отсутствие интереса к культуре, ссылки на свое исключительное православие, бытовое трамвайное хамство, занесенное за рубеж. Словом, Есенин в Германии. 

А что же с той стороны? Там тоже находились люди, вспоминавшие, что славянин это раб и унтерменш. 

И в результате союза не получилось. 

Наши чиновники мрачно выполняли свой эволюционный долг - нахапать, чтобы вывезти детей за границу и размножиться на воле. Но они и сами не знали, что на воле делать, и потомков не научили. 

И процесс пошел в обратную сторону. В сторону новой изоляции, глупости и насилия.

Александр Хмельницкий: The Ukraine Pays the Bill

 В январе 1945 года американский журналист Эдгар Сноу, вернувшись из СССР, опубликовал в журнале The Saturday Evening Post статью “The Ukraine Pays the Bill” — «Украина оплачивает счет».

Сноу одним из первых на Западе громко озвучил масштаб украинских потерь: не менее 10 млн жизней — солдат и мирных жителей, а также материальный ущерб в 30–40 млрд долларов.

Сноу отмечал важную разницу: территория России пережила немецкую оккупацию лишь частично, тогда как значительная часть Украины прошла через фронт, оккупацию, грабеж, разрушение, массовые смерти и демографический провал.

Это не значит, что другие народы не воевали и не погибали. Погибали. Но украинская цена Победы была слишком высокой, чтобы ее можно было растворить в чужой политической формуле.

Оценка Сноу в 10 млн погибших близка к современным украинским мемориальным оценкам: потери Украины во Второй мировой часто называют в диапазоне 8–10 млн человек. В эти потери входят жертвы боев, оккупации, голода, репрессий, депортаций, принудительного труда, болезней, Холокоста и общего разрушения жизни.

Демографический удар был колоссальным — до 14 млн человек. В оценках часто указывается, что население Украины сократилось с примерно 41 млн в 1941 году до около 27 млн к 1945 году. Это не только погибшие. Это также эвакуированные, мобилизованные, угнанные, перемещенные, беженцы, люди, оказавшиеся за пределами прежней жизни.

Материальный ущерб в 30–40 млрд долларов по тогдашним расчетам — это не абстрактная сумма. Это уничтоженные города, села, заводы, больницы, школы, шахты, мосты, железные дороги, дома, хозяйства и целые районы.

Украина потеряла около 700 городов и поселков, 28 тысяч сел, огромную часть промышленности и сельского хозяйства. Нацисты разграбили страну, вывозя зерно, оборудование, скот, сырье, людей и даже землю.

А затем пришел голод 1946–1947 годов. Формально война закончилась, но для многих семей смерть, нищета и разрушение продолжались уже после Победы.

Экономические потери Украины составляли около 42% от ущерба, нанесенного всему СССР.

Около 10 млн человек остались без крыши над головой или жили в разрушенных помещениях.

Грамота княжа о смотрѣ ратномъ въ градѣ Москвѣ!

Грамота княжа о смотрѣ ратномъ въ градѣ Москвѣ!

Милостію Божією, ми, князь Київський і всієї Русі держатель, до посадників, бояр і слуг наших у землях Суздальських і Володимирських слово се посилаємо.

Відомо нехай буде всім, хто грамоту сю читатиме або слухатиме, яко з огляду на многія прохання і ради милосердя людського, про яке мовлено було в перемовинах з Американською стороною у день восьмий місяця травня літа 2026, постановляємо і велимо:

НАЙПЕРШЕ

Дозволяємо мешканцям Залісся та їхнім боярам у день дев’ятий місяця травня літа 2026 провести ратний смотр і хід урочистий у градѣ Москвѣ.

На час того ходу, починаючи від заутрені за часом Київським, місце, зване Красною площею, вийняти з усякого наміру ратного діяння і застосування оружжя українського.

Межі того місця нехай будуть вважані такими, як у писаній межовій відомості означено та не будуть вони піддані ані гніву Божому, ані гніву людському, поєліку великого княжого мілосєрдія нашого, ібо ісполнілся Князь Володимир Зелене Солнишко благолєпія і страстотєрпія!

НАЙДРУГЕ

Указ сей має силу від дня підписання його.

Дано в Києві.

Милостію Божою, Великий князь Київський, самодержець і держатель усієї Русі, володар столу Київського, охоронець града Києва, Печер, Подолу і земель над Дніпром, князь Чернігівський, Переяславський, Туровський, Волинський, Галицький, Деревлянський, Сіверський і Полянський, старший над князями удільними, оборонець землі Руської, хранитель правди, миру і закону, покровитель церкви святої, меч і щит Русі, суддя боярам, воєводам, посадникам і всім людям землі Руської

Переклад українською Дмитро Золотухін

Андрій Сошніков: Аніматор із Піднебесної: Андрій Дев’ятов та його «небополітична» іграшка

У специфічній екосистемі пострадянської думки існує особливий заповідник — світ «китаєзнавців у погонах». Найяскравішим експонатом тут, безумовно, є Андрій Петрович Дев’ятов. Дивлячись на нього, бачиш типового дідуся з радянського НДІ, який раптом вирішив, що він — перероджений Лао-цзи з мандатом полковника ГРУ.

Для розуміння феномену Дев’ятова потрібно усвідомити, що таке «радянський китаєць». Це не дослідник культури, а випускник ВІІЯ (Військового інституту іноземних мов), який звик дивитися на світ крізь проріз прицілу або, в кращому разі, крізь зведення спецслужб. Але Дев’ятов пішов далі простого перекладу ієрогліфів. Він зайнявся стилізацією.

Його «небополітика» — це, власне, «нескінченне оповідання» для бідних. Там, де російський філософ шукає коріння у Розанова та Достоєвського, Дев’ятов наводить тінь на тин за допомогою гексаграм та «космічних енергій». Це дуже характерний прийом: якщо не можеш пояснити, чому реальна політика тріщить по швах, залий усе густим соусом східної містики. Небо, як відомо, нот протесту не надсилає, а отже, на нього можна звалити будь-яку дурість.

Сама назва «небополітика» — це класичний радянський карго-культ. Політика — це завжди про гроші, гармати та зв’язки. У світі Дев’ятова — це «димова завіса» з пахощів. Коли суб’єкт не має реальних важелів впливу на курс юаня чи рішення Пекіна, він оголошує, що діє в «гармонії з космосом».

Інструментарій тут відповідний: змішати в одній склянці календар майя, китайський зодіак, «число звіра» та цикли Ротшильдів. Це спроба ворожити на кавовій гущі, використовуючи логарифмічну лінійку. Поки довірливий читач намагається обчислити, чому «рік чорного кролика» обіцяє велич, повз нього проносять ящики з реальними активами. Небополітика — ідеальний спосіб заплутування слідів для тих, хто не хоче помічати очевидного.

Найкумедніше в побудовах Дев’ятова — це роль, яку він пропонує РФ. Він наполегливо просуває ідею, що порятунок — у добровільному підпорядкуванні «Червоному Дракону». У його термінах це звучить красиво: Росія як «жіноче начало» (Інь) при «чоловічому началі» Китаї (Ян).

З погляду реальної історії, яку ми вивчаємо, це просто запрошення до капітуляції, упаковане в обгортку «сакрального шлюбу». Це поведінка приживалки, яка називає своє принизливе становище «духовним служінням господарю». Будь-який гімназист до 1917 р. розумів, що Китай — це величезна комунальна квартира, де управдом розмовляє англійською. Дев’ятов же пропонує заїхати в цю квартиру на правах меблів, видаючи це за вищу мудрість.

Навіщо цей балаган потрібен системі? Відповідь проста: для каналізації безумства. У будь-якому суспільстві є відсоток людей, схильних до конспірології. Якщо їх не очолить «полковник із таємним знанням», вони можуть почати ставити неприємні запитання про земні справи.

Дев’ятов виконує роль аніматора в пансіонаті для ветеранів спецслужб. Він розповідає їм казки про те, що їхнє життя мало великий сенс, визначений рухом зірок, тоді як справжні господарі життя в Лондоні чи Вашингтоні просто перевернули дошку. Небополітика — це геополітика для грибників: безпечно, красиво і абсолютно марно для реальності, але вкрай зручно для тих, хто продовжує грати у справжні шахи.

Фергад Туранли: Важливий науковий захід з проболем збереження української історичної пам'яті

14 квітня 2026 року в інформаційному агентстві «Наголос» Всеукраїнської громадської організації імені Тараса Шевченка «Просвіта» відбувся важливий науковий захід — круглий стіл «Українська історична пам’ять» із циклу «Екзистенційні загрози і відповіді національним інтересам України» за участю знаних інтелектуалів, мислителів, поетів, науковців, митців та ін. 

Із доповіддю на тему «Історія України у добу скіфського панування» виступив знаний громадський і політичний діяч Петро Ющенко. Порушену проблематику було висвітлено на основі аналізу творів мистецтва та античних писемних джерел. Зазначено, що продовження розгляду цієї теми відбудеться під час наступного круглого столу, організованого «Просвітою».

 Зокрема, із промовою виступив поет і мислитель, голова організації Павло Мовчан, який акцентував увагу на концептуальному вивченні історії України з урахуванням, зокрема, трипільського та інших давніх культурно-цивілізаційних чинників, а також на відновленні історичної пам’яті як важливого фактора національної консолідації та духовної безпеки держави. 

Під час урочистої частини заходу було відзначено поважних учених і митців, зокрема з нагоди їхніх днів народження: пана Анатолія Радзіховського, пана Кирила Стецька, пана Сергія Файфуру.

Щиро вітаємо!

Ф. Туранли, доктор історичних наук, професор,
член Головної ради ВУТ імені Тараса Шевченка

Фоторепортаж -

Дониси Човганонь: Кто такие мокши, чего они хотят и зачем их демонизируют?

 Дониси Човганонь  (PhD),
глава Мокшанского национального комитета,
член Президиума Лиги Свободных Наций,
участник Совета объединения «Suur-Suomi Sotilaat»

После 24 февраля 2022 г. в информационном пространстве Украины как гром среди ясного неба посыпались обвинения и проклятия в сторону нашего народа. К сожалению, украинцы (как грамотные, так и не совсем) свалили всю вину за развязанную Москвой войну исключительно на мокшан, которые не живут «на болотах», но имеют очень древнюю культуру, старописьменный язык, самобытные традиции, обычаи и историю. Прошлое этого народа трагическое до сих пор остается «темным пятном».

Итак, Мокши (самоназвание Mókšet) – одна из самых многочисленных (после эрзян) финно-угорских наций мира (по культурно-языковому признаку), не имеющая собственного суверенного государства. В связи со значительным уровнем атомизации и отчужденности, ассимиляции и русификации (московщины) на сегодняшний день мокши не имеют даже автономии в составе так называемой РФ. Кремль нацелился на тотальное перетопление этой самобытной нации на составную и неотъемлемую часть русского народа.

Республика Мордовия, где находится мокшанское этническое ядро, непосредственно контролируется федеральным центром, откуда присылают гауляйтеров. По состоянию на весну 2024 года мордовским руководителем является этнический эрзя Артем Здунов, давно записавшийся в «русские». Мокши проживают в бассейне рек Ока, Цна, Мокша, Сура, Хопер, Волга и Урал, а именно в административных границах Пензенской, Рязанской, Саратовской, Тамбовской, Самарской, Оренбургской и Ульяновской областей, и, конечно же, в Республике Мордовии. Во время всех Всероссийских переписей население мокшей намеренно записывают под этнонимом «мордва», объединяя в одну национальную группу с эрзя, что затрудняет реальный подсчет обоих народов. Вместе с тем общее количество мокшей оценивается Мокшанским национальным комитетом на уровне от 500 000 до 1 500 000 человек по всему миру. Такое расхождение в цифрах состоит в сложности честного и точного подсчета мокшей, которые чаще записывают в «мордву» или «русских».

Мокшанский язык – финно-угорский язык так называемой волжской группы, один из трех государственных языков Республики Мордовия, наряду с эрзянским и русским. Наш народ в большинстве своем исповедует христианство (православие и лютеранство). Кое-где в селах все еще бытуют традиционные верования, связанные с иудейской традицией и/или влиянием манихейства.

Кирилл Серебренитский: Заговор гетманичей (Протоколы Киево-Могилянских Мудрецов)

...  Пушкин женился на праправнучке гетмана Петра Дорошенко. 

В Лицей его пристроил граф Алексей Разумовский, сын (и наследник, кстати) последнего гетмана Войска Запорожского. 

Гоголь - как сам он был убеждён, - был потомком правобережного гетмана Остапа Гоголя; а граф Александр Петрович Толстой, который опекал Гоголя в последние годы даже не дружески, а как-то прямо по матерински - это праправнук гетмана Ивана Скоропадского. 

Не менее Гоголя, на мой взгляд, значимый для русской литературы граф Алексей Константинович Толстой - это правнук того же последнего гетмана - графа Кирилла Разумовского. 

Алексей Перовский, который Антоний Погорельский - этого же гетмана внук. 

А был ведь ещё, в наполеоновские времена, драматург Николай Хмельницкий, который настаивал на том, что он - прямой потомок гетмана Хмельницкого. Сейчас он забыт, но любой специалист подтвердит, что его влияние на дальнейшее развитие русского театра было весьма значительным. 

... Запросто я бы сделал из этого - чрезвычайно ныне мейнстримный - заговор гетманычей: 

утратив, под напором Империи, власть в Войске Запорожском, а потом и само Войско, - потомки гетманов сосредоточенно начали захватывать позиции в русской литературе. 

Зловещий проект этот был нацелен в отдалённое будущее. 

Олег Гуцуляк: Еще раз о России как наследнице Орды

 Цитата: «Без Золотой Орды не состоялась бы государственность Московского царства и в целом России, да и всей российской системы управления и государственности… Москва превратилась в мощный центр именно в золотоордынский период», - отчитал московские власти замглавы Совета муфтиев России Дамир Мухетдинов (сентябрь 2015 года) за то, что в День города (868-летия Москвы 5 сентября 2015 года) на Красной площади ордынский период был показан как эпоха героической борьбы русского народа за независимость и национальное освобождение *).

Темы преемственности между Золотой Ордой и Московским государством занимают центральное место в работах историков евразийского направления (Н. Трубецкой, П. Савицкий) и современных исследователей, таких как Чарльз Гальперин или Дональд Островски.

Влияние Орды на политическую культуру России часто рассматривают через несколько ключевых институтов и принципов управления:

1. Сакрализация и абсолютизация власти

Монгольское завоевание принесло концепцию власти хана как деспотического правителя, чья воля является высшим законом.

Смена статуса князя: Доордынские князья были скорее «первыми среди равных» (зависели от веча, боярского совета и родовых счетов). В ордынской системе князь стал холопом хана, ответственным только перед ним. Позже эта модель транслировалась на отношения царя и его подданных.

Служилый характер знати: В отличие от западноевропейского феодализма с его системой вассальных договоров и прав, в Москве утвердилась система, где статус боярина определялся не его земельным правом, а степенью близости к государю и верностью службы.

2. Принцип «Государство — это собственность» (Вотчинный уклад)

Орда приучила к мысли, что вся земля и ресурсы подконтрольной территории принадлежат правителю. Это легло в основу вотчинного государства, где грань между государственной казной и личным кошельком монарха практически отсутствовала.

3. Фискально-административные механизмы

Многие инструменты контроля над населением были заимствованы напрямую:

Перепись населения (Число): Первая масштабная инвентаризация человеческих ресурсов для налогообложения была проведена монгольскими «численниками».

Ямская служба: Развитая сеть почтовых станций и путей сообщения, позволившая удерживать огромные территории под единым управлением.

Круговая порука: Коллективная ответственность общины за выплату податей (выхода) и правопорядок, что стало фундаментом налоговой системы на столетия.

Володимир Єрмоленко: Різниця між західним та російським імперіалізмом

Західний імперіалізм (умовно, ХІХ ст) був часто варварським назовні, але прагнув бути цивілізованим усередині. Право, розподіл влад, інституції республіки навіть у монархіях, поступове розширення прав на нові верстви, поступове звуження простору для насильства - ось його історія 

У російського імперіалізму все навпаки. Він прагнув бути «цивілізованим» назовні, як рекламний плакат, а всередині залишав за собою глибоке бажання екстремального варварства. У цьому причина того, чому Росія постійно намагалася продавати гарний фасад («культура», «балет», «ввічливість», «театр», «наука» і тд), натомість усередині російського суспільства до всього цього ставилися як до зайвої розкоші. Свою силу Росія бачила (і бачить) не в цивілізації, а у варварстві, діонісійному захопленні ірраціональним, здатності чинити насильство і терпіти насильство. 

Західна ідея побудована на тому, що всередині має бути рай, і якщо назовні треба зробити пекло (хоча б тимчасове), то так і буде. Російська ідея побудована на тому, що назовні можна пограти в цивілізацію і добрі манери, але справжня мудрість і життєва стійкість відкривається тільки тим, хто живе в пеклі. Тобто чортам і «бісам». Тому краще бути бісом. 

Це те, що західний спостерігач ніяк не може розкусити: російські «вежлівиє люді», путінська демонстративна кагебешна ввічливість - це цивілізація на експорт, імітація людяності, фасад пристойності, який в своєму нутрі Росія зневажає, бо вважає цей стиль життя занадто мʼяким, буржуазним, райським, або просто людяним - натомість сама ця глибинна росія шукає собі пекла як середовища проживання, яке «загартовує» по-справжньому, яке тим істинніше, чим нелюдяніше. І час від часу вона займається експортом цього пекла. 

Так звучать глибинна російська мудрість: шоб пізнати «життя», тоеба стати бісом, треба перестати бути людиною, треба перестати любити те, що люблять люди. 

Російський імперіалізм починається зі знелюднення

Це як зневоднення, тільки значно серйозніше

Илья Забежинский: Православие кесаря

Не всегда люди, провозглашающие себя главами православной Церкви, ими являются. Не всегда люди, считающие себя православными, даже в их собрании, являются православными. 

Сколько раз, начиная с 4 века, православным считалось просто то, за чем стоит кесарь, император. Император принимал арианские взгляды и те, кто принимал их вместе с ним, объявлялись православными, а кто был против - еретиками. А потом наоборот. То же самое с несторианами, монофизитами, монофелитами. у императора была та самая власть вязать и решать. У него были средства подавления - армия и полиция. И побеждали те, кто подавлял. Просто в пределах досягаемости объявляли еретиками и вырезали всех несогласных с императором. 

То же самое происходило в истории Русской Церкви. 

Василий Третий не принял подписанную митрополитом Исидором Ферраро-Флорентийскую унию, потому что это был повод скинуть "чужого" греческого митрополита и поставить на кафедру, свою креатуру - русского митрополита Иону. Да и делиться церковной властью с  каким-то там папой ему было ни к чему. Он и с Константинопольским патриархом-то не хотел делиться. Так Русская Церковь не в богословском споре, а волей своего кесаря и из его политических самовластных целей отвергла саму возможность христианского единства.. 

В 17 веке кесарь Алексей Михайлович и его царственные потомки поддержали Никона. Именно царские войска потом угнетали и уничтожали, жгли в срубах староверов. и все это именовалось православием.  Не в богословских спорах, а горящих срубах ковалось наше нынешнее православие. 

В 20 веке один из тогдашних кесарей Лев Давидовидович Троцкий создал обновленческую церковь, которая просуществовала наравне с тихоновской, а позже сергиевской до тех пор, пока именно кесарь Сталин не объявил, что настоящее православие именно у сергианцев. Объявил бы, что оно у "живоцерковников", другие были бы у нас сейчас учебники истории РПЦ. Как было достигнуто после этого единство православной Церкви? Все правильно, репрессиями против обновленцев.  Их властью кесаря всех загнали в сергианскую церковь.

Потом именно кесарь Горбачев разрешил наконец Русской церкви открыто признать гонения на себя и свое униженное положение и дал ей саму свободу. Церковь не взяла ее в боях или партизанском сопротивлении. Ждали решения кесаря. 

Кесарь Путин позже позволил РПЦ объединиться с проклинаемыми и отлученными братьями за границей. И сам же этому содействовал. 

Теперь вся полнота РПЦ следит за губами кесаря Путина и вторит его языческим и антихристианским словам и делам, и провозглашает, что именно путинизм и есть православное христианство. 

Кстати, в правление позднего кесаря Ельцина была написана Социальная концепция и принята на первом году еще пост-ельцинистского Путина. где вполне себе осуждается сергианство и оказывается возможным несогласие Церкви с кесарем. Но при нынешнем кесаре Путине это все забывается.

Наше православие следовало бы назвать кесарианством.  Мы всегда за кесаря. Кесарь, а не Святой Дух ведет нас за собой.

Впрочем, на кой нам этот Святой Дух и сдался.. Какая от него польза. AVE CAESAR!

Бурятія буде вільною державою / Buryatia will be a free state

 Бурятія буде вільною державою: в Улан-Уде, столиці незалежної Бурятії, будуть посольства Японі, Монголі, Коре, Америк, Тайваня та Канади, але поки що Бурятія ВСЕ ЩЕ перебуває під такою ж колоніальною експлуатацією Московії, як і протягом останніх 300 років, плюс це ще й «корм» для божевільного мілітаризму Росії: для Москви всі регіони — це лише «сировинна база», яка підтримує імперію — експорт нефриту, газу, нафти, золота, урану, вольфраму, цинку, алмазів, деревини тощо збагачує #чекістів, дозволяючи їм реалізовувати свої божевільні імперські плани «проекти», включаючи війну проти України, а незабаром (якщо ми їх не зупинимо) і всієї Європи.

У складі так званої «РФ» усі поневолені Нації приречені на зубожіння, а їхні народи – на поступове вимирання: лише повна незалежність дозволить нам побудувати краще майбутнє. Деколонізація Московії-Росії неминуча, – і наше завдання – її прискорити.

Buryatia will be a free state: there will be Japanes, Mongolia, Korea, America, Taiwanes, and Canadia embassies in Ulan-Ude, the capital of independent Buryatia, but for now, Buryatia is STILL under the same colonial exploitation by Moscovia as it has been for the past 300 years, plus it's also "fodder" for Russia's crazy militarism: for Moscow, all regions are just a "raw material base", which sustains the empire - the export of jade, gas, oil, gold, uranium, tungsten, zinc, diamonds, timber, etc. enriches the #chekists, allowing them to implement their crazy imperial plans "projects", including a war against #Ukraine🇺🇦, and soon (if we don't stop them), all of Europe.

As part of the so-called "RF", all CaptiveNations are doomed to impoverishment, and their people to gradual extinction: only complete independence will allow us to build a better future. The decolonization of Moscovia-Russia is inevitable, - and our task is to accelerate it.

https://x.com/freenationsrf

Незалежна Ойратська Республіка (Калмикія) скоро стане вільною!

 De-occupation from the colonial "rule" of imperialistic Moscovia, from exploitation by crazy Kremlin chekists, terrorists & war criminals of the so-called "Russian Federation" will allow such a unique (especially for Europe) culture & nation (still enslaved by Moscow) as the Oirat-Kalmyks to build their own compact, successful, free & independent state.

The ​​Independent Oirat Republic (Kalmykia) will be free soon!

Деокупація з-під колоніального «правління» імперіалістичної Московії, з-під експлуатації божевільними кремлівськими чекістами, терористами та воєнними злочинцями так званої «Російської Федерації» дозволить такій унікальній (особливо для Європи) культурі та нації (досі поневоленій Москвою), як ойрати-калмики, побудувати власну компактну, успішну, вільну та незалежну державу.

Незалежна Ойратська Республіка (Калмикія) скоро стане вільною!

Башкортостан перестане бути московською колонією та стане північним фасадом Центральноазіатського блоку

 Only full independence – no other options.

Bashkortostan will cease to be a Moscow colony and will become the northern façade of the Central Asia bloc.

In particular, Bashkortostan's petrochemical and mechanical engineering industries will ideally complement #Kazakhstan's extractive economy. In 2024–2025, we've already seen the intensification of roadmaps between Ufa and Astana, and after regaining independence, Kazakhstan will become for Bashkortostan what Germany became for Poland in the 1990s: a major market, a financial hub & "window" to the world.

And Ufa, as the capital, will also become a key financial, trade, cultural & economic center at the intersection of corridors & routes.

Тільки повна незалежність – жодних інших варіантів.

Башкортостан перестане бути московською колонією та стане північним фасадом Центральноазіатського блоку.

Зокрема, нафтохімічна та машинобудівна промисловість Башкортостану ідеально доповнять видобувну економіку Казахстану. У 2024–2025 роках ми вже спостерігаємо активізацію дорожніх карт між Уфою та Астаною, і після відновлення незалежності Казахстан стане для Башкортостану тим, чим Німеччина стала для Польщі в 1990-х роках: великим ринком, фінансовим центром та «вікном» у світ.

А Уфа, як столиця, також стане ключовим фінансовим, торговим, культурним та економічним центром на перетині коридорів та маршрутів.

Free Nations PostRussia Forum

@freenationsrf

https://x.com/freenationsrf

Independent Sakha (future capital -Djokuuskai) / Незалежна Саха (майбутня столиця - Джокуускай)

Independent Sakha (future capital -Djokuuskai), after de-occupation from the insane colonialism of imperialistic Moscovia-Russia, as a new successful free state will become a reliable partner in the spheres of economy, trade & security for Japan, R. Korea, USA, Taiwan, Canada, Mongolia & Australia, as well as the future independent United States of Siberia, Buryatia, Khakassia, Tuva, Republic of Kamchatka and Chukotka, Altai and Pacific Federation (and also, after decolonization of the PRC - and the newly independent Manchuria, EastTurkestan, Tibet and South Mongolia). Independent Sakha (which has everything, literally everything, necessary for success), like most of the 41 newly independent states of PostRussianSpaces, will be a rich, free & comfortable country for its citizens to live in.

Незалежна Саха (майбутня столиця - Джокуускай), після деокупації від божевільного колоніалізму імперіалістичної Московії-Росії, як нова успішна вільна держава стане надійним партнером у сферах економіки, торгівлі та безпеки для Японії, Республіки Корея, США, Тайваню, Канади, Монголії та Австралії, а також майбутніх незалежних Сполучених Штатів Сибіру, ​​Бурятії, Хакасії, Туви, Республіки Камчатка та Чукотка, Алтаю та Тихоокеанської Федерації (а також, після деколонізації КНР - і новонезалежних Маньчжурії, Східного Туркестану, Тибету та Південної Монголії). Незалежна Саха (яка має все, буквально все, необхідне для успіху), як і більшість із 41 новонезалежних держав PostRussianSpaces, буде багатою, вільною та комфортною країною для життя її громадян.

Free Nations PostRussia Forum

@freenationsrf

https://x.com/freenationsrf

Александр Волынский: Иранская победа и Русская победа

Трамп  спросил  у  своего  другана  Витькова  почему  Иран не  хочет  уступать  давлению. Я  не  знаю, что  мог  ему  ответить  Витьков. Я  знаю, что  для  любого  шиита  страдания  за  веру  и  смерть  за  веру - это  самая  высшая  доблесть. Каждый  год  шиитские  фанатики  полосуют себе  спины  чтобы  вспомнить  как  страдали  имамы  Али, Хасан  и  Хусейн.  И  вот  вчера  они  встретили  нового  шиитского  мученика  рахбара  Хаменаи. 

Сторонники  убитого  тридцатью  ракетами  Хаменаи  уверены, что  они  победят, потому, что  готовы  умереть  в  борьбе  с  мировым  злом. Россия  победит  потому, что русская  мифология   пропитана  иранским  дуализмом, как  славянские  языки  иранизмами.  Талмудический  иудаизм  тоже  набрался    иранского  дуализма  в  Вавилоне  и  Сузах. 

История  Пурима  писалась  вовсе  не  в  Иерусалиме, а  в  Вавилоне. Само  слово  «пур»  означает  жребий, типа  враги  евреев думали,  что  выпадет  их  сторона, но  жребий  выпал  иначе  и  вместо  Мордехая (покровитель  Вавилона  - это  бог  Мардук)  повесили  его персидских  врагов. 

Иранцы и  русские  уверены, что  ведут  постоянную   борьбу  с  мировым  злом, - как и  рассуждают  все  дуалисты. 

Монотеизм  утверждает, что  никакого  самостоятельного  зла  в  мире  нет. Зло -  это  естественное  следствие  эгоизма, когда  именно  себя  человек  или  общество  рассматривает  в  качестве  абсолюта, а  всех  кто  этому  эгоизму  противостоит  считает  злодеями: "Я  украл  корову - это  добро, у  меня  украли  корову – это  зло".  

Из  трех  главных  идеологий  Модерна,  Либерализм,   ближе  к  монотеизму, а  Фашизм  откровенно  дуалистичен. Победа  Ирана  и  победа  России - это  победа  фашистского  дуализма над монотеистическим  либерализмом.  Поэтому  суннитские  страны  поддерживают  США.

То,  как  русские  любую  идею  превращают  в  дуализм,  показывает  ленинский  большевизм  и  сталинская  теория  усиления  классовой  борьбы. Талмудисты  тоже  делят  мир  не  просто  на  гоев  и  иудеев, но  считают  гоев  воплощением  мирового  зла. 

Настоящий  монотеизм   - это  прежде  всего  гуманизм: к  человеку  надо  относится   как  к  человеку.

Дуализм  приводит  русских, иранцев и  всех  остальных  фашистов  к  отрицанию  человеческой   природы  своих  врагов. Победа  дуалистов  - это  гарантированная  гибель  человечества, но  именно  дуалисты  смерти  никогда  не  боялись, героическая  смерть -  это  и  есть  смысл  существования  дуалиста. Как  сказал  Путин,: "Во  время  ядерной  войны  враги  России  сдохнут, а  русские  попадут  в  рай".

Главная причина, по которой Трамп бомбит Иран, - это  предупреждение России, которая ослеплена дуалистическим культом смерти и начинает грозить всем вокруг ядерным ударом.

Кирилл Из Петербурга: Клюквитизация культуры - это даже намного хуже

Когда народы России, татары, карелы, башкиры, чуваши, эрзря, якуты думают, что их "русифициуют", они несколько ошибаются. Их клюквизируют.

Это даже много хуже. Это не навязывание чужой культуры, это навязывание лжекультуры. Оно даже соглашается на существование других национальных культур - НО в форме которую этнографы и фольклористы между собой называют "развесистая клюква" или просто "клюква".

Вот почему.

Дело в том, что российское государство враг всякой национальной культуры, потому что по сути враждебно любой национальной идентичности, поскольку через национальную идентичность формируется политическая субъектность. А российское государство принципиально враждебно любой политической субъектности, кроме субъектности бюрократического аппарата страны.

Потому российское государство стремится целенаправленно кастрировать любую живую культуру, или как минимум жёстко контролировать. Для чего под видом сохранения культуры ведётся "клюквизация" национальной культуры, то есть создание таких "образцов народной культуры", которые бы у реально культурного человека, не чуждого эстетики, вызывали бы брезгливое отвращение.

Более того, ведётся целенаправленное насаждение "клюквы" под видом культуры .

Объяснение крайне простое.

Российское государство - враг человеческого в человеке.

Потому когда г-н Баунов  во время встречи в Сенате Италии заявил что "Путин - главный враг российской культуры" и "Путин - главный русофоб", он прав.

Но я, как мне кажется, вижу ситуацию глубже. Не сам только Путин, а весь чекистский режим враг человечности в человеке.

А уж украинофобом, русофобом, татарофобом...етс.  он делается в процессе реализации его людоедской сущности.

Віктор Ягун: Війна в Україні - це перехід цивілізації в іншу військово-політичну епоху

Якщо звести виступ Валерій Залужний у Chatham House до стратегічної формули - це не просто аналіз війни росії проти України, а опис переходу цивілізації в іншу військово-політичну епоху. І головний висновок тут жорсткий, але абсолютно логічний з точки зору військової теорії, економіки війни і того, що ми вже бачимо на фронті й у тилу.

Головний висновок такий: майбутні війни виграватимуть не армії, а системи.

Не чисельність, не навіть окремі технології, а здатність держави синхронно керувати п’ятьма контурами - військовим, економічним, технологічним, демографічним і союзницьким. Це класична логіка тотальної війни ХХ століття, але не на цифровому рівні ХХІ.

Україна вже воює у війні наступного покоління. Те, що Залужний назвав robotized kill zone, ми бачимо щодня: тотальна прозорість поля бою, сенсорні мережі, дешеві БПЛА, алгоритмічні удари по логістиці. Це той самий процес, про який я не раз писали у своїх аналізах щодо Replicator, swarm-warfare і ролі економічної мобілізації - фронт стає лише вузькою ділянкою ширшої системної війни.

Звідси випливає перший стратегічний висновок: перемога - це функція економічної витривалості плюс технологічної швидкості адаптації. Росія це зрозуміла раніше - мілітаризувала економіку, перевела промисловість у воєнний режим, використовує дешеві засоби виснаження. Україна відповідає інноваціями і союзами. Хто швидше масштабуватиме рішення - той виграє.

Другий висновок: людський ресурс стає найдефіцитнішим фактором війни. Це переворот у військовій історії. Якщо у ХХ столітті переважала логіка масових армій, то тепер виживання залежить від того, наскільки держава може зберегти людей, автоматизуючи бій. Це пояснює і фокус на дронах, і на автономних системах, і на розподіленій енергетиці. Людина стає стратегічним активом, а не витратним матеріалом.

Третій висновок: енергетика і логістика - це новий фронт. Тут мої постійні аналізи щодо "Дружби", Adria, атак по підстанціях і ролі розподіленої генерації повністю збігаються з логікою Залужного. Централізовані системи - вразливі. Децентралізація - це не модернізація, а оборона держави.

Четвертий висновок: альянси стають технологічними, а не лише політичними. Україна як лабораторія війни створює новий тип партнерства - кооперація виробництво NASAMS, об’єднані дрон-програми, супутникові мережі, санкційні коаліції. Це нова архітектура безпеки, де союзник - це той, з ким у тебе інтегровані алгоритми і ланцюги виробництва.

І нарешті головне політичне попередження Залужного - ризик "Мюнхена XXI століття". Світ стоїть перед вибором: або зупинити агресію так, щоб вона не повторилася, або отримати більшу війну через кілька років. Це класичний урок історії, від Мюнхенської угоди до сьогодення. 

Тому якщо сформулювати одним реченням: Війну XXI століття виграє не той, у кого більше танків і солдатів, а той, хто швидше перетворить державу на інтегровану систему технологій, економіки й союзів, здатну воювати довго і адаптуватися швидше за противника.

Україна вже в цій реальності. І саме тому наш досвід уважно читають від Лондона до Джакарти - бо це не лише наша війна, це прототип майбутніх конфліктів.

Володимир Єрмоленко: За усієї разючої подібності Трампа і Путіна, між ними є суттєва відмінність

За усієї разючої подібності Трампа і Путіна, між ними є суттєва відмінність.

Трамп - продукт суспільства надлишку. Стилю життя, для якого немає обмежень. Роби, що хочеш, бери від життя все. Переступай всі перепони, зокрема й моральні. Коли зникають обʼєктні перепони (бо вже доступні всі речі, яких хочеться), постає ілюзія зникнення і субʼєктних перепон. Інші люди перетворюються на інструменти та обʼєкти. Вони - речі, які нічого не відчувають. Їм не треба співчувати. Так надмірний гедонізм перетворюється на жорстокість.

Путін - продукт суспільства нестачі. Його ключовий міф - «блокада Ленінграда». Його головне слово - «лішенія». В суспільстві «лішеній» народжуються російські «лішніє люді». У цій психології страждання зникає ідея радості та насолоди. Єдина моя насолода - що інший страждає більше, ніж я. І тому коли «лішніє люді лішеній» дістають владу, вони хочуть, шоб інші теж страждали. «Ми страждали, тепер страждайте ви». Ви маєте «лішиться» найдорожчого, маєте випробувати «лішенія». Так надмірний культ страждання перетворюється на жорстокість.

На виході маємо дві жорстокості, дві системи презирства до людської гідності, які, однак, випливають з різних джерел. «Страждальницька», однак, сильніша за «гедоністичну». Вона має більше витримки і вміє терпіти. Її садизм не спонтанний, а добре спланований і витриманий. Він уміє маніпулювати гедоністичною жорстокістю, підсовуючи їй постійні «насолоди», зокрема і епстін-стайл.

А от витримка українців цей садопутінізм бісить. Бо як би нам не було боляче, ми не збираємося страждати більше, ніж вони. Ми бережемо в собі здатність радіти життю, навіть попри біль і втрати. І це російського колективного путіна бісить. Він не знає, що з цим робити.

Володимир Єрмоленко: Це війна між світами життя і смерті

Український світ, як частина європейського, тримається за життя. Вважає, що життя має втілення в особистості. Вважає, услід за Сковородою, що природа персональна. Що кожна людина має право на свою природу і на своє природне / сродне буття, і тому неможливо добре прожити чуже життя. Життя неможливо купити і продати, його не можна замінити, воно незамінне.

Російський світ, принаймні сьогодні, не вважає життя цінністю. Його можна купити і продати, воно замінне, масово замінне. Життя, як власність, можна експропріювати. Практика масової заміни одних життів іншими - це війни, вбивства, депортації, зміна ідентичності і тд. Тобто смерть. Смерть у російському світі не є чимось сакральним, це просто інструмент - і до того ж головний інструмент управління. Тому Росія сьогодні - танатократія. Правління через смерть. І була нею більшу частину своєї історії.

Успішність танатократіі досягається через баналізацію смерті, насильства і страждання. У танатократії банальним стає не лише субʼєкт зла, а й його обʼєкт. Стражданнями та смертями нікого не здивуєш. Тому відбувається їхня нормалізація.

Сила кожного світу містить, як дзеркало, його слабкість - і навпаки. 

Українська любов до життя історично призводила і призводить сьогодні до героїчних дій - але також до пристосуванства, адаптації, відмови від себе заради виживання і тд. 

Російська любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати і вбивати саму себе.

Нам вкрай важливо підсилювати сильні сторони нашої біофілії, і нівелювати її слабкі сторони. І шукати слабкі сторони російської танатократії.

Російський міф великого царя грунтується на тому, шо цар - єдиний хто опанував смерть. Він здатен на екстремальне насильство саме тому, що приручив смерть, став для неї недосяжний. І щойно російська людина стикається з реальністю - що цар старий, немічний, слабкий, смертний - її світ поступово руйнується. Щойно цар перестає бути переможцем, він перестає бути справжнім. А коли нема царя - нема і Росії.

В Україні базовою настановою є недовіра до лідера. Тому лідер тут постійно змагається за підтримку народу. Лідер замінний, народ - ні.

В Росії базовою настановою є презирство царя до народу. Тому народ понад усе боїться втратити царя. І що більше цар убиває, то більше він доводить свою незамінність. Народ замінний, лідер - ні.

Тому Росія рідко переживає поразки у війнах на своїх кордонах. Після цих поразок (а їх було багато) починаються процеси послаблення авторитарної влади. Щоправда потім здебільшого цар повертається.

Але колись він не повернеться.