Фергад Туранли: Важливий науковий захід з проболем збереження української історичної пам'яті

14 квітня 2026 року в інформаційному агентстві «Наголос» Всеукраїнської громадської організації імені Тараса Шевченка «Просвіта» відбувся важливий науковий захід — круглий стіл «Українська історична пам’ять» із циклу «Екзистенційні загрози і відповіді національним інтересам України» за участю знаних інтелектуалів, мислителів, поетів, науковців, митців та ін. 

Із доповіддю на тему «Історія України у добу скіфського панування» виступив знаний громадський і політичний діяч Петро Ющенко. Порушену проблематику було висвітлено на основі аналізу творів мистецтва та античних писемних джерел. Зазначено, що продовження розгляду цієї теми відбудеться під час наступного круглого столу, організованого «Просвітою».

 Зокрема, із промовою виступив поет і мислитель, голова організації Павло Мовчан, який акцентував увагу на концептуальному вивченні історії України з урахуванням, зокрема, трипільського та інших давніх культурно-цивілізаційних чинників, а також на відновленні історичної пам’яті як важливого фактора національної консолідації та духовної безпеки держави. 

Під час урочистої частини заходу було відзначено поважних учених і митців, зокрема з нагоди їхніх днів народження: пана Анатолія Радзіховського, пана Кирила Стецька, пана Сергія Файфуру.

Щиро вітаємо!

Ф. Туранли, доктор історичних наук, професор,
член Головної ради ВУТ імені Тараса Шевченка

Фоторепортаж -

Дониси Човганонь: Кто такие мокши, чего они хотят и зачем их демонизируют?

 Дониси Човганонь  (PhD),
глава Мокшанского национального комитета,
член Президиума Лиги Свободных Наций,
участник Совета объединения «Suur-Suomi Sotilaat»

После 24 февраля 2022 г. в информационном пространстве Украины как гром среди ясного неба посыпались обвинения и проклятия в сторону нашего народа. К сожалению, украинцы (как грамотные, так и не совсем) свалили всю вину за развязанную Москвой войну исключительно на мокшан, которые не живут «на болотах», но имеют очень древнюю культуру, старописьменный язык, самобытные традиции, обычаи и историю. Прошлое этого народа трагическое до сих пор остается «темным пятном».

Итак, Мокши (самоназвание Mókšet) – одна из самых многочисленных (после эрзян) финно-угорских наций мира (по культурно-языковому признаку), не имеющая собственного суверенного государства. В связи со значительным уровнем атомизации и отчужденности, ассимиляции и русификации (московщины) на сегодняшний день мокши не имеют даже автономии в составе так называемой РФ. Кремль нацелился на тотальное перетопление этой самобытной нации на составную и неотъемлемую часть русского народа.

Республика Мордовия, где находится мокшанское этническое ядро, непосредственно контролируется федеральным центром, откуда присылают гауляйтеров. По состоянию на весну 2024 года мордовским руководителем является этнический эрзя Артем Здунов, давно записавшийся в «русские». Мокши проживают в бассейне рек Ока, Цна, Мокша, Сура, Хопер, Волга и Урал, а именно в административных границах Пензенской, Рязанской, Саратовской, Тамбовской, Самарской, Оренбургской и Ульяновской областей, и, конечно же, в Республике Мордовии. Во время всех Всероссийских переписей население мокшей намеренно записывают под этнонимом «мордва», объединяя в одну национальную группу с эрзя, что затрудняет реальный подсчет обоих народов. Вместе с тем общее количество мокшей оценивается Мокшанским национальным комитетом на уровне от 500 000 до 1 500 000 человек по всему миру. Такое расхождение в цифрах состоит в сложности честного и точного подсчета мокшей, которые чаще записывают в «мордву» или «русских».

Мокшанский язык – финно-угорский язык так называемой волжской группы, один из трех государственных языков Республики Мордовия, наряду с эрзянским и русским. Наш народ в большинстве своем исповедует христианство (православие и лютеранство). Кое-где в селах все еще бытуют традиционные верования, связанные с иудейской традицией и/или влиянием манихейства.

Кирилл Серебренитский: Заговор гетманичей (Протоколы Киево-Могилянских Мудрецов)

...  Пушкин женился на праправнучке гетмана Петра Дорошенко. 

В Лицей его пристроил граф Алексей Разумовский, сын (и наследник, кстати) последнего гетмана Войска Запорожского. 

Гоголь - как сам он был убеждён, - был потомком правобережного гетмана Остапа Гоголя; а граф Александр Петрович Толстой, который опекал Гоголя в последние годы даже не дружески, а как-то прямо по матерински - это праправнук гетмана Ивана Скоропадского. 

Не менее Гоголя, на мой взгляд, значимый для русской литературы граф Алексей Константинович Толстой - это правнук того же последнего гетмана - графа Кирилла Разумовского. 

Алексей Перовский, который Антоний Погорельский - этого же гетмана внук. 

А был ведь ещё, в наполеоновские времена, драматург Николай Хмельницкий, который настаивал на том, что он - прямой потомок гетмана Хмельницкого. Сейчас он забыт, но любой специалист подтвердит, что его влияние на дальнейшее развитие русского театра было весьма значительным. 

... Запросто я бы сделал из этого - чрезвычайно ныне мейнстримный - заговор гетманычей: 

утратив, под напором Империи, власть в Войске Запорожском, а потом и само Войско, - потомки гетманов сосредоточенно начали захватывать позиции в русской литературе. 

Зловещий проект этот был нацелен в отдалённое будущее. 

Олег Гуцуляк: Еще раз о России как наследнице Орды

 Цитата: «Без Золотой Орды не состоялась бы государственность Московского царства и в целом России, да и всей российской системы управления и государственности… Москва превратилась в мощный центр именно в золотоордынский период», - отчитал московские власти замглавы Совета муфтиев России Дамир Мухетдинов (сентябрь 2015 года) за то, что в День города (868-летия Москвы 5 сентября 2015 года) на Красной площади ордынский период был показан как эпоха героической борьбы русского народа за независимость и национальное освобождение *).

Темы преемственности между Золотой Ордой и Московским государством занимают центральное место в работах историков евразийского направления (Н. Трубецкой, П. Савицкий) и современных исследователей, таких как Чарльз Гальперин или Дональд Островски.

Влияние Орды на политическую культуру России часто рассматривают через несколько ключевых институтов и принципов управления:

1. Сакрализация и абсолютизация власти

Монгольское завоевание принесло концепцию власти хана как деспотического правителя, чья воля является высшим законом.

Смена статуса князя: Доордынские князья были скорее «первыми среди равных» (зависели от веча, боярского совета и родовых счетов). В ордынской системе князь стал холопом хана, ответственным только перед ним. Позже эта модель транслировалась на отношения царя и его подданных.

Служилый характер знати: В отличие от западноевропейского феодализма с его системой вассальных договоров и прав, в Москве утвердилась система, где статус боярина определялся не его земельным правом, а степенью близости к государю и верностью службы.

2. Принцип «Государство — это собственность» (Вотчинный уклад)

Орда приучила к мысли, что вся земля и ресурсы подконтрольной территории принадлежат правителю. Это легло в основу вотчинного государства, где грань между государственной казной и личным кошельком монарха практически отсутствовала.

3. Фискально-административные механизмы

Многие инструменты контроля над населением были заимствованы напрямую:

Перепись населения (Число): Первая масштабная инвентаризация человеческих ресурсов для налогообложения была проведена монгольскими «численниками».

Ямская служба: Развитая сеть почтовых станций и путей сообщения, позволившая удерживать огромные территории под единым управлением.

Круговая порука: Коллективная ответственность общины за выплату податей (выхода) и правопорядок, что стало фундаментом налоговой системы на столетия.

Володимир Єрмоленко: Різниця між західним та російським імперіалізмом

Західний імперіалізм (умовно, ХІХ ст) був часто варварським назовні, але прагнув бути цивілізованим усередині. Право, розподіл влад, інституції республіки навіть у монархіях, поступове розширення прав на нові верстви, поступове звуження простору для насильства - ось його історія 

У російського імперіалізму все навпаки. Він прагнув бути «цивілізованим» назовні, як рекламний плакат, а всередині залишав за собою глибоке бажання екстремального варварства. У цьому причина того, чому Росія постійно намагалася продавати гарний фасад («культура», «балет», «ввічливість», «театр», «наука» і тд), натомість усередині російського суспільства до всього цього ставилися як до зайвої розкоші. Свою силу Росія бачила (і бачить) не в цивілізації, а у варварстві, діонісійному захопленні ірраціональним, здатності чинити насильство і терпіти насильство. 

Західна ідея побудована на тому, що всередині має бути рай, і якщо назовні треба зробити пекло (хоча б тимчасове), то так і буде. Російська ідея побудована на тому, що назовні можна пограти в цивілізацію і добрі манери, але справжня мудрість і життєва стійкість відкривається тільки тим, хто живе в пеклі. Тобто чортам і «бісам». Тому краще бути бісом. 

Це те, що західний спостерігач ніяк не може розкусити: російські «вежлівиє люді», путінська демонстративна кагебешна ввічливість - це цивілізація на експорт, імітація людяності, фасад пристойності, який в своєму нутрі Росія зневажає, бо вважає цей стиль життя занадто мʼяким, буржуазним, райським, або просто людяним - натомість сама ця глибинна росія шукає собі пекла як середовища проживання, яке «загартовує» по-справжньому, яке тим істинніше, чим нелюдяніше. І час від часу вона займається експортом цього пекла. 

Так звучать глибинна російська мудрість: шоб пізнати «життя», тоеба стати бісом, треба перестати бути людиною, треба перестати любити те, що люблять люди. 

Російський імперіалізм починається зі знелюднення

Це як зневоднення, тільки значно серйозніше

Илья Забежинский: Православие кесаря

Не всегда люди, провозглашающие себя главами православной Церкви, ими являются. Не всегда люди, считающие себя православными, даже в их собрании, являются православными. 

Сколько раз, начиная с 4 века, православным считалось просто то, за чем стоит кесарь, император. Император принимал арианские взгляды и те, кто принимал их вместе с ним, объявлялись православными, а кто был против - еретиками. А потом наоборот. То же самое с несторианами, монофизитами, монофелитами. у императора была та самая власть вязать и решать. У него были средства подавления - армия и полиция. И побеждали те, кто подавлял. Просто в пределах досягаемости объявляли еретиками и вырезали всех несогласных с императором. 

То же самое происходило в истории Русской Церкви. 

Василий Третий не принял подписанную митрополитом Исидором Ферраро-Флорентийскую унию, потому что это был повод скинуть "чужого" греческого митрополита и поставить на кафедру, свою креатуру - русского митрополита Иону. Да и делиться церковной властью с  каким-то там папой ему было ни к чему. Он и с Константинопольским патриархом-то не хотел делиться. Так Русская Церковь не в богословском споре, а волей своего кесаря и из его политических самовластных целей отвергла саму возможность христианского единства.. 

В 17 веке кесарь Алексей Михайлович и его царственные потомки поддержали Никона. Именно царские войска потом угнетали и уничтожали, жгли в срубах староверов. и все это именовалось православием.  Не в богословских спорах, а горящих срубах ковалось наше нынешнее православие. 

В 20 веке один из тогдашних кесарей Лев Давидовидович Троцкий создал обновленческую церковь, которая просуществовала наравне с тихоновской, а позже сергиевской до тех пор, пока именно кесарь Сталин не объявил, что настоящее православие именно у сергианцев. Объявил бы, что оно у "живоцерковников", другие были бы у нас сейчас учебники истории РПЦ. Как было достигнуто после этого единство православной Церкви? Все правильно, репрессиями против обновленцев.  Их властью кесаря всех загнали в сергианскую церковь.

Потом именно кесарь Горбачев разрешил наконец Русской церкви открыто признать гонения на себя и свое униженное положение и дал ей саму свободу. Церковь не взяла ее в боях или партизанском сопротивлении. Ждали решения кесаря. 

Кесарь Путин позже позволил РПЦ объединиться с проклинаемыми и отлученными братьями за границей. И сам же этому содействовал. 

Теперь вся полнота РПЦ следит за губами кесаря Путина и вторит его языческим и антихристианским словам и делам, и провозглашает, что именно путинизм и есть православное христианство. 

Кстати, в правление позднего кесаря Ельцина была написана Социальная концепция и принята на первом году еще пост-ельцинистского Путина. где вполне себе осуждается сергианство и оказывается возможным несогласие Церкви с кесарем. Но при нынешнем кесаре Путине это все забывается.

Наше православие следовало бы назвать кесарианством.  Мы всегда за кесаря. Кесарь, а не Святой Дух ведет нас за собой.

Впрочем, на кой нам этот Святой Дух и сдался.. Какая от него польза. AVE CAESAR!

Бурятія буде вільною державою / Buryatia will be a free state

 Бурятія буде вільною державою: в Улан-Уде, столиці незалежної Бурятії, будуть посольства Японі, Монголі, Коре, Америк, Тайваня та Канади, але поки що Бурятія ВСЕ ЩЕ перебуває під такою ж колоніальною експлуатацією Московії, як і протягом останніх 300 років, плюс це ще й «корм» для божевільного мілітаризму Росії: для Москви всі регіони — це лише «сировинна база», яка підтримує імперію — експорт нефриту, газу, нафти, золота, урану, вольфраму, цинку, алмазів, деревини тощо збагачує #чекістів, дозволяючи їм реалізовувати свої божевільні імперські плани «проекти», включаючи війну проти України, а незабаром (якщо ми їх не зупинимо) і всієї Європи.

У складі так званої «РФ» усі поневолені Нації приречені на зубожіння, а їхні народи – на поступове вимирання: лише повна незалежність дозволить нам побудувати краще майбутнє. Деколонізація Московії-Росії неминуча, – і наше завдання – її прискорити.

Buryatia will be a free state: there will be Japanes, Mongolia, Korea, America, Taiwanes, and Canadia embassies in Ulan-Ude, the capital of independent Buryatia, but for now, Buryatia is STILL under the same colonial exploitation by Moscovia as it has been for the past 300 years, plus it's also "fodder" for Russia's crazy militarism: for Moscow, all regions are just a "raw material base", which sustains the empire - the export of jade, gas, oil, gold, uranium, tungsten, zinc, diamonds, timber, etc. enriches the #chekists, allowing them to implement their crazy imperial plans "projects", including a war against #Ukraine🇺🇦, and soon (if we don't stop them), all of Europe.

As part of the so-called "RF", all CaptiveNations are doomed to impoverishment, and their people to gradual extinction: only complete independence will allow us to build a better future. The decolonization of Moscovia-Russia is inevitable, - and our task is to accelerate it.

https://x.com/freenationsrf

Незалежна Ойратська Республіка (Калмикія) скоро стане вільною!

 De-occupation from the colonial "rule" of imperialistic Moscovia, from exploitation by crazy Kremlin chekists, terrorists & war criminals of the so-called "Russian Federation" will allow such a unique (especially for Europe) culture & nation (still enslaved by Moscow) as the Oirat-Kalmyks to build their own compact, successful, free & independent state.

The ​​Independent Oirat Republic (Kalmykia) will be free soon!

Деокупація з-під колоніального «правління» імперіалістичної Московії, з-під експлуатації божевільними кремлівськими чекістами, терористами та воєнними злочинцями так званої «Російської Федерації» дозволить такій унікальній (особливо для Європи) культурі та нації (досі поневоленій Москвою), як ойрати-калмики, побудувати власну компактну, успішну, вільну та незалежну державу.

Незалежна Ойратська Республіка (Калмикія) скоро стане вільною!

Башкортостан перестане бути московською колонією та стане північним фасадом Центральноазіатського блоку

 Only full independence – no other options.

Bashkortostan will cease to be a Moscow colony and will become the northern façade of the Central Asia bloc.

In particular, Bashkortostan's petrochemical and mechanical engineering industries will ideally complement #Kazakhstan's extractive economy. In 2024–2025, we've already seen the intensification of roadmaps between Ufa and Astana, and after regaining independence, Kazakhstan will become for Bashkortostan what Germany became for Poland in the 1990s: a major market, a financial hub & "window" to the world.

And Ufa, as the capital, will also become a key financial, trade, cultural & economic center at the intersection of corridors & routes.

Тільки повна незалежність – жодних інших варіантів.

Башкортостан перестане бути московською колонією та стане північним фасадом Центральноазіатського блоку.

Зокрема, нафтохімічна та машинобудівна промисловість Башкортостану ідеально доповнять видобувну економіку Казахстану. У 2024–2025 роках ми вже спостерігаємо активізацію дорожніх карт між Уфою та Астаною, і після відновлення незалежності Казахстан стане для Башкортостану тим, чим Німеччина стала для Польщі в 1990-х роках: великим ринком, фінансовим центром та «вікном» у світ.

А Уфа, як столиця, також стане ключовим фінансовим, торговим, культурним та економічним центром на перетині коридорів та маршрутів.

Free Nations PostRussia Forum

@freenationsrf

https://x.com/freenationsrf

Independent Sakha (future capital -Djokuuskai) / Незалежна Саха (майбутня столиця - Джокуускай)

Independent Sakha (future capital -Djokuuskai), after de-occupation from the insane colonialism of imperialistic Moscovia-Russia, as a new successful free state will become a reliable partner in the spheres of economy, trade & security for Japan, R. Korea, USA, Taiwan, Canada, Mongolia & Australia, as well as the future independent United States of Siberia, Buryatia, Khakassia, Tuva, Republic of Kamchatka and Chukotka, Altai and Pacific Federation (and also, after decolonization of the PRC - and the newly independent Manchuria, EastTurkestan, Tibet and South Mongolia). Independent Sakha (which has everything, literally everything, necessary for success), like most of the 41 newly independent states of PostRussianSpaces, will be a rich, free & comfortable country for its citizens to live in.

Незалежна Саха (майбутня столиця - Джокуускай), після деокупації від божевільного колоніалізму імперіалістичної Московії-Росії, як нова успішна вільна держава стане надійним партнером у сферах економіки, торгівлі та безпеки для Японії, Республіки Корея, США, Тайваню, Канади, Монголії та Австралії, а також майбутніх незалежних Сполучених Штатів Сибіру, ​​Бурятії, Хакасії, Туви, Республіки Камчатка та Чукотка, Алтаю та Тихоокеанської Федерації (а також, після деколонізації КНР - і новонезалежних Маньчжурії, Східного Туркестану, Тибету та Південної Монголії). Незалежна Саха (яка має все, буквально все, необхідне для успіху), як і більшість із 41 новонезалежних держав PostRussianSpaces, буде багатою, вільною та комфортною країною для життя її громадян.

Free Nations PostRussia Forum

@freenationsrf

https://x.com/freenationsrf

Александр Волынский: Иранская победа и Русская победа

Трамп  спросил  у  своего  другана  Витькова  почему  Иран не  хочет  уступать  давлению. Я  не  знаю, что  мог  ему  ответить  Витьков. Я  знаю, что  для  любого  шиита  страдания  за  веру  и  смерть  за  веру - это  самая  высшая  доблесть. Каждый  год  шиитские  фанатики  полосуют себе  спины  чтобы  вспомнить  как  страдали  имамы  Али, Хасан  и  Хусейн.  И  вот  вчера  они  встретили  нового  шиитского  мученика  рахбара  Хаменаи. 

Сторонники  убитого  тридцатью  ракетами  Хаменаи  уверены, что  они  победят, потому, что  готовы  умереть  в  борьбе  с  мировым  злом. Россия  победит  потому, что русская  мифология   пропитана  иранским  дуализмом, как  славянские  языки  иранизмами.  Талмудический  иудаизм  тоже  набрался    иранского  дуализма  в  Вавилоне  и  Сузах. 

История  Пурима  писалась  вовсе  не  в  Иерусалиме, а  в  Вавилоне. Само  слово  «пур»  означает  жребий, типа  враги  евреев думали,  что  выпадет  их  сторона, но  жребий  выпал  иначе  и  вместо  Мордехая (покровитель  Вавилона  - это  бог  Мардук)  повесили  его персидских  врагов. 

Иранцы и  русские  уверены, что  ведут  постоянную   борьбу  с  мировым  злом, - как и  рассуждают  все  дуалисты. 

Монотеизм  утверждает, что  никакого  самостоятельного  зла  в  мире  нет. Зло -  это  естественное  следствие  эгоизма, когда  именно  себя  человек  или  общество  рассматривает  в  качестве  абсолюта, а  всех  кто  этому  эгоизму  противостоит  считает  злодеями: "Я  украл  корову - это  добро, у  меня  украли  корову – это  зло".  

Из  трех  главных  идеологий  Модерна,  Либерализм,   ближе  к  монотеизму, а  Фашизм  откровенно  дуалистичен. Победа  Ирана  и  победа  России - это  победа  фашистского  дуализма над монотеистическим  либерализмом.  Поэтому  суннитские  страны  поддерживают  США.

То,  как  русские  любую  идею  превращают  в  дуализм,  показывает  ленинский  большевизм  и  сталинская  теория  усиления  классовой  борьбы. Талмудисты  тоже  делят  мир  не  просто  на  гоев  и  иудеев, но  считают  гоев  воплощением  мирового  зла. 

Настоящий  монотеизм   - это  прежде  всего  гуманизм: к  человеку  надо  относится   как  к  человеку.

Дуализм  приводит  русских, иранцев и  всех  остальных  фашистов  к  отрицанию  человеческой   природы  своих  врагов. Победа  дуалистов  - это  гарантированная  гибель  человечества, но  именно  дуалисты  смерти  никогда  не  боялись, героическая  смерть -  это  и  есть  смысл  существования  дуалиста. Как  сказал  Путин,: "Во  время  ядерной  войны  враги  России  сдохнут, а  русские  попадут  в  рай".

Главная причина, по которой Трамп бомбит Иран, - это  предупреждение России, которая ослеплена дуалистическим культом смерти и начинает грозить всем вокруг ядерным ударом.

Кирилл Из Петербурга: Клюквитизация культуры - это даже намного хуже

Когда народы России, татары, карелы, башкиры, чуваши, эрзря, якуты думают, что их "русифициуют", они несколько ошибаются. Их клюквизируют.

Это даже много хуже. Это не навязывание чужой культуры, это навязывание лжекультуры. Оно даже соглашается на существование других национальных культур - НО в форме которую этнографы и фольклористы между собой называют "развесистая клюква" или просто "клюква".

Вот почему.

Дело в том, что российское государство враг всякой национальной культуры, потому что по сути враждебно любой национальной идентичности, поскольку через национальную идентичность формируется политическая субъектность. А российское государство принципиально враждебно любой политической субъектности, кроме субъектности бюрократического аппарата страны.

Потому российское государство стремится целенаправленно кастрировать любую живую культуру, или как минимум жёстко контролировать. Для чего под видом сохранения культуры ведётся "клюквизация" национальной культуры, то есть создание таких "образцов народной культуры", которые бы у реально культурного человека, не чуждого эстетики, вызывали бы брезгливое отвращение.

Более того, ведётся целенаправленное насаждение "клюквы" под видом культуры .

Объяснение крайне простое.

Российское государство - враг человеческого в человеке.

Потому когда г-н Баунов  во время встречи в Сенате Италии заявил что "Путин - главный враг российской культуры" и "Путин - главный русофоб", он прав.

Но я, как мне кажется, вижу ситуацию глубже. Не сам только Путин, а весь чекистский режим враг человечности в человеке.

А уж украинофобом, русофобом, татарофобом...етс.  он делается в процессе реализации его людоедской сущности.

Віктор Ягун: Війна в Україні - це перехід цивілізації в іншу військово-політичну епоху

Якщо звести виступ Валерій Залужний у Chatham House до стратегічної формули - це не просто аналіз війни росії проти України, а опис переходу цивілізації в іншу військово-політичну епоху. І головний висновок тут жорсткий, але абсолютно логічний з точки зору військової теорії, економіки війни і того, що ми вже бачимо на фронті й у тилу.

Головний висновок такий: майбутні війни виграватимуть не армії, а системи.

Не чисельність, не навіть окремі технології, а здатність держави синхронно керувати п’ятьма контурами - військовим, економічним, технологічним, демографічним і союзницьким. Це класична логіка тотальної війни ХХ століття, але не на цифровому рівні ХХІ.

Україна вже воює у війні наступного покоління. Те, що Залужний назвав robotized kill zone, ми бачимо щодня: тотальна прозорість поля бою, сенсорні мережі, дешеві БПЛА, алгоритмічні удари по логістиці. Це той самий процес, про який я не раз писали у своїх аналізах щодо Replicator, swarm-warfare і ролі економічної мобілізації - фронт стає лише вузькою ділянкою ширшої системної війни.

Звідси випливає перший стратегічний висновок: перемога - це функція економічної витривалості плюс технологічної швидкості адаптації. Росія це зрозуміла раніше - мілітаризувала економіку, перевела промисловість у воєнний режим, використовує дешеві засоби виснаження. Україна відповідає інноваціями і союзами. Хто швидше масштабуватиме рішення - той виграє.

Другий висновок: людський ресурс стає найдефіцитнішим фактором війни. Це переворот у військовій історії. Якщо у ХХ столітті переважала логіка масових армій, то тепер виживання залежить від того, наскільки держава може зберегти людей, автоматизуючи бій. Це пояснює і фокус на дронах, і на автономних системах, і на розподіленій енергетиці. Людина стає стратегічним активом, а не витратним матеріалом.

Третій висновок: енергетика і логістика - це новий фронт. Тут мої постійні аналізи щодо "Дружби", Adria, атак по підстанціях і ролі розподіленої генерації повністю збігаються з логікою Залужного. Централізовані системи - вразливі. Децентралізація - це не модернізація, а оборона держави.

Четвертий висновок: альянси стають технологічними, а не лише політичними. Україна як лабораторія війни створює новий тип партнерства - кооперація виробництво NASAMS, об’єднані дрон-програми, супутникові мережі, санкційні коаліції. Це нова архітектура безпеки, де союзник - це той, з ким у тебе інтегровані алгоритми і ланцюги виробництва.

І нарешті головне політичне попередження Залужного - ризик "Мюнхена XXI століття". Світ стоїть перед вибором: або зупинити агресію так, щоб вона не повторилася, або отримати більшу війну через кілька років. Це класичний урок історії, від Мюнхенської угоди до сьогодення. 

Тому якщо сформулювати одним реченням: Війну XXI століття виграє не той, у кого більше танків і солдатів, а той, хто швидше перетворить державу на інтегровану систему технологій, економіки й союзів, здатну воювати довго і адаптуватися швидше за противника.

Україна вже в цій реальності. І саме тому наш досвід уважно читають від Лондона до Джакарти - бо це не лише наша війна, це прототип майбутніх конфліктів.

Володимир Єрмоленко: За усієї разючої подібності Трампа і Путіна, між ними є суттєва відмінність

За усієї разючої подібності Трампа і Путіна, між ними є суттєва відмінність.

Трамп - продукт суспільства надлишку. Стилю життя, для якого немає обмежень. Роби, що хочеш, бери від життя все. Переступай всі перепони, зокрема й моральні. Коли зникають обʼєктні перепони (бо вже доступні всі речі, яких хочеться), постає ілюзія зникнення і субʼєктних перепон. Інші люди перетворюються на інструменти та обʼєкти. Вони - речі, які нічого не відчувають. Їм не треба співчувати. Так надмірний гедонізм перетворюється на жорстокість.

Путін - продукт суспільства нестачі. Його ключовий міф - «блокада Ленінграда». Його головне слово - «лішенія». В суспільстві «лішеній» народжуються російські «лішніє люді». У цій психології страждання зникає ідея радості та насолоди. Єдина моя насолода - що інший страждає більше, ніж я. І тому коли «лішніє люді лішеній» дістають владу, вони хочуть, шоб інші теж страждали. «Ми страждали, тепер страждайте ви». Ви маєте «лішиться» найдорожчого, маєте випробувати «лішенія». Так надмірний культ страждання перетворюється на жорстокість.

На виході маємо дві жорстокості, дві системи презирства до людської гідності, які, однак, випливають з різних джерел. «Страждальницька», однак, сильніша за «гедоністичну». Вона має більше витримки і вміє терпіти. Її садизм не спонтанний, а добре спланований і витриманий. Він уміє маніпулювати гедоністичною жорстокістю, підсовуючи їй постійні «насолоди», зокрема і епстін-стайл.

А от витримка українців цей садопутінізм бісить. Бо як би нам не було боляче, ми не збираємося страждати більше, ніж вони. Ми бережемо в собі здатність радіти життю, навіть попри біль і втрати. І це російського колективного путіна бісить. Він не знає, що з цим робити.

Володимир Єрмоленко: Це війна між світами життя і смерті

Український світ, як частина європейського, тримається за життя. Вважає, що життя має втілення в особистості. Вважає, услід за Сковородою, що природа персональна. Що кожна людина має право на свою природу і на своє природне / сродне буття, і тому неможливо добре прожити чуже життя. Життя неможливо купити і продати, його не можна замінити, воно незамінне.

Російський світ, принаймні сьогодні, не вважає життя цінністю. Його можна купити і продати, воно замінне, масово замінне. Життя, як власність, можна експропріювати. Практика масової заміни одних життів іншими - це війни, вбивства, депортації, зміна ідентичності і тд. Тобто смерть. Смерть у російському світі не є чимось сакральним, це просто інструмент - і до того ж головний інструмент управління. Тому Росія сьогодні - танатократія. Правління через смерть. І була нею більшу частину своєї історії.

Успішність танатократіі досягається через баналізацію смерті, насильства і страждання. У танатократії банальним стає не лише субʼєкт зла, а й його обʼєкт. Стражданнями та смертями нікого не здивуєш. Тому відбувається їхня нормалізація.

Сила кожного світу містить, як дзеркало, його слабкість - і навпаки. 

Українська любов до життя історично призводила і призводить сьогодні до героїчних дій - але також до пристосуванства, адаптації, відмови від себе заради виживання і тд. 

Російська любов до смерті призводить до того, що система починає пожирати і вбивати саму себе.

Нам вкрай важливо підсилювати сильні сторони нашої біофілії, і нівелювати її слабкі сторони. І шукати слабкі сторони російської танатократії.

Російський міф великого царя грунтується на тому, шо цар - єдиний хто опанував смерть. Він здатен на екстремальне насильство саме тому, що приручив смерть, став для неї недосяжний. І щойно російська людина стикається з реальністю - що цар старий, немічний, слабкий, смертний - її світ поступово руйнується. Щойно цар перестає бути переможцем, він перестає бути справжнім. А коли нема царя - нема і Росії.

В Україні базовою настановою є недовіра до лідера. Тому лідер тут постійно змагається за підтримку народу. Лідер замінний, народ - ні.

В Росії базовою настановою є презирство царя до народу. Тому народ понад усе боїться втратити царя. І що більше цар убиває, то більше він доводить свою незамінність. Народ замінний, лідер - ні.

Тому Росія рідко переживає поразки у війнах на своїх кордонах. Після цих поразок (а їх було багато) починаються процеси послаблення авторитарної влади. Щоправда потім здебільшого цар повертається.

Але колись він не повернеться.

Олег Гуцуляк: Геополитические "фантомные боли" Британии и России

Мысли по поводу концепции В. Цимбурского - Б. Межуева об "Острове Россия"

 Парадокс: Остров Британия все время стремилмя быть Континентом, а Континент Россия - Островом )) 

Видимо, это последствия фантомных болей из- за утраты, соответственно, Доггерленда и  Сарматского моря.

1. Британия и Доггерленд: Тоска по потерянному мосту

Британия действительно ведет себя как «оторванная конечность» Европы. Доггерленд был огромным массивом суши, соединявшей остров с Континентом (современные Дания, Германия, Нидерланды).

Почему хочет быть Континентом? Весь британский империализм был попыткой вернуть себе право голоса на материке, расширяя свое влияние так, будто моря нет.

Трагедия «Человек-Ответов»: Когда Доггерленд ушел под воду около 6500 лет до н.э., британцы оказались в изоляции на своем «дереве». Их попытка экспансии – это подсознательное желание снова ходить по твердой земле к самому Рейну.

2. Россия и Сарматское море: Остров в степи

Здесь парадокс еще более интересен. Россия, имея колоссальную территорию, психологически ведет себя как осажденный остров.  Сарматское море (древний океан Тетис, остатками которого являются Каспий, Черное и Аральское моря) — ключ к пониманию надрывного состояния этого пространства.

Почему хочет быть островом? Огромная Восточноевропейская степь – это «сухое море». По нему можно двигаться в любом направлении, как на корабле, но это делает границы уязвимыми.

Фантомный берег: Россия постоянно пытается выстроить «железный занавес» или «санитарную границу», что не что иное, как попытка воссоздать береговую линию Сарматского моря, чтобы защититься от хаоса внешних "варваров".

3. Страдающие Амфибии-"Левиафаны"

Выглядит так, что:

Британия — это скучающая по суше амфибия (ушла в воды, но стремится обратно на стабильный континент), поэтому все время рефлекторно пытается выскочить из воды и ухватиться за близкие корни (традиции, союзы, старые структуры), чтобы не захлебнуться в собственной изменчивости (это вечное стремление структурировать хаос вокруг себя, создать систему правил там, где их нет, чтобы не раствориться в воде окончательно).

Россия – это амфибия, застрявшая в иле (вязкой субстанции) бывшего моря. Это уже не вода (нет былой гибкости), но еще и не твердая почва (нет безопасности). Она вопиет спастись от зубов хищников (новых технологических и политических угроз), рыскающих  посреди Дикой Земли. Для неё риск - окончательно закостенеть в этом иле, превратившись в ископаемое, не успев отрастить «ноги» для жизни на суше или «плавники» для глубокой воды.

Если классическая Амфибия — это символ адаптивности, то Амфибия-Левиафан — это символ геополитической инерции. Она слишком велика, чтобы просто плыть, и слишком сложна, чтобы просто стоять.

4. Цифровой океан как «Новый Доггерленд»

Безусловно, цифровой океан — это попытка человечества преодолеть «проклятие географии». Это создание искусственного Доггерленда, где информация перемещается быстрее, чем тектонические плиты или армии. Но здесь кроется главный парадокс для тех, кто грезит «островной» изоляцией:

Иллюзия «Острова Россия»: Рашистская идеология пытается построить цифровой «чебурнет», надеясь превратить континент в неприступный остров. Но это фантомная боль по Сарматскому морю. В цифровом мире невозможно быть островом, не превратившись в подводную лодку, у которой рано или поздно закончится кислород (технологии)*.

Амфибийность против Изоляции: Пока они пытаются выкопать ров вокруг своего «острова», остальной мир становится «амфибийным». Мы учимся жить в потоке, где границы — это не стены, а интерфейсы.

Географический реваншизм: Попытка захвата территорий в XXI веке — это попытка воскресить Доггерленд с помощью лопаты и танка, в то время как весь мир строит его с помощью оптоволокна и спутников. Это конфликт «Людей Прошлого», которые хотят зафиксировать ландшафт, и «Людей Будущего», которые создают пространство смыслов поверх любой географии.

-----------

* Вспомнилась бытующая в советском детстве издевательская присказка "Подводная лодка в степях Украины погибла в водушном бою". Парадокс, что полностью ныне это  стало реальностью ;)

Володимир Єрмоленко: Експропріація ідентичності

Я думаю, всі ви, хто читав справи наших культурних і громадських діячів епохи совєтських репресій, мають подібне відчуття: як система не просто ламала людей, а змушувала їх здирати з себе свої ідентичності, як шкіру. Змушувала їх «визнавати», що їхні життя, їхні біографії «насправді» інші. Змушувала їх визнавати себе персонажами якоїсь диявольської пʼєси, в якій вони відіграють якусь роль.

Так письменники ставали «терористами», переконані комуністи ставали “націоналістами”; люди, які не тримали зброю в руках, ставали “вбивцями” - і не просто ставали; їх змушували це «визнавати», підтверджувати своїми «свідченнями» 

Це важливо для розуміння суті російської комуністичної антропології та онтології. В ній людина не має сутності. Всередині людини - порожнеча, пустка, яка може змінювати біографії, як одяг. Як маску.

Це тоталітарний екзистенціалізм, де людина тлумачиться як «ніщо», цілком як у Сартра, але «є нюанс»: «екзистенція» ставала не простором свободи, а простором найбільшої неволі, бо всі «екзистенції» вигадані і навʼязуються тобі ззовні. Це не екзистенція як вихід за межі себе, це прокидання Чужого всередині тебе, виповзання його назовні 

Більше того - це навʼязування «інтерсубєктивне», бо ця радикальна штучність і радикальна брехня підтверджується численними «свідками», які своїми вигаданими свідченнями  створюють цю нову реальність.

Для російського комунізму - і ширше для російської онтології, бо саме вона породила цей комунізм, використавши Маркса як інструментарій - ідентичність є маскою, обʼєктом, елементом одягу, і ти можеш її виміняти на іншу; в тебе її можуть експропріювати як товар; її можуть депортувати в інше місце і привласнити собі. 

Експропріація середньовічної історії Русі і перетворення її на історію «Росії» - це один із елементів такої експропріації та депортації ідентичності. Є, звісно, безліч інших

Але важливо, чому цей примітивний марксистський «матеріалізм» так прижився в Росії: бо він почав тлумачити все найбільш внутрішнє як «матеріальне». Він перетворив ідентичність на річ, яку можна відібрати. Він перетворив шкіру на одяг, який можна зняти. Він перетворив душу на товар, який можна покласти в товаровий вагон і вивести кудись далеко, без права на повернення.

Депортація душі.

Експропріація сутності.

Максим Розумний: У россійського ведмедя слід тільки видерти зуби і кігті, і посадити на ланцюг

 Путін часом буває щирим, хоча це й дивно для кадебіста. Свого часу він проговорився про справжню геополітичну доктрину РФ і відносни з Заходом.

Захід хоче, казав Путін, спіймати російського ведмедя, видерти в нього зуби і кігті, і посадити на ланцюг. А ведмедю, мовляв, хочеться волі. "Поганяти свинок" у "своєму лісі", так би мовити, "пошаліть" (варіація на тему "двіжухі", "гойда" і т.п.).

І перший раз, коли ведмідь наблизився до людських осель (травень 2021), вийшли серйозні люди зі смолоскипами і попередили.

Але не другий раз вже не вийшли, вирішили, ну, нехай вже "шаліт".

А далі починається найцікавіше. "Пошаліть" не вийшло, і постала перед Заходом дилема, що далі робити - і з лютневим шатуном, і з Україною, яка вирішила чинити спротив.

Судячи з подальших подій, була прийнята стратегія, описана в українській казці про солом'яного бичка. Стратегія імені Джонсона-Салівана-Блінкена передбачала, що бичок має "триматися", а ведмідь має виснажитися до такої міри, щоб його можна було брати голими руками.

Але на Капітолій прийшли більш нетерплячі стратеги. І вони вирішили "приручити" ведмедя, користуючись його ослабленою позицією. Дивись, кажуть вони, це ж солом'яний бичок, відпусти його. Але ведмідь вперся - ні, дайте мені хоча б Донбас.

А мораль проста: тільки видерти зуби і кігті, і посадити на ланцюг, як і передбачав дехто.

Игаль Левин: Феномен права на безусловное присвоение чужого в русской ментальности

Если поразмыслить глубже об этом феномене, когда русские массово и, самое главное, искренне возмущены поведением Маска, вскрываются интересные моменты.

Напомню, их возмущению не жмет тот факт, что речь идет о топ-бизнесмене из ведущей страны НАТО, который отключает им используемую для войны технологию в якобы войне против этой самой НАТО (как искренне многие там считают) или, если речь идет о более адекватных, против поддерживаемой НАТО Украины.

Думаю, тут все-таки все глубже, чем просто инфантилизм (хотя, несомненно, и он присущ), тут, в том числе, сказывается глубинное презрение русских к институту частной собственности.

Изучая русских, я обратил внимание, что исторически все, что они спиздили, они искренне считают своим — земли, технологии, открытия, порой целые завоеванные народы.

Исторически марксисты и марксизм более ста лет назад были намного сильнее в западных индустриальных странах, но именно в огромной аграрной России марксисты тогда взяли власть. Этого не могло бы произойти без этого самого презрения к институту частной собственности; об этом есть уйма свидетельств — да тот же Горький, который писал о русской деревне и приводил свидетельства, что рядовому русскому было на нее плевать — пусть она горит. Часто западным марксистам не удавалось совершить конечный аккорд, именно потому что они в конце концов сталкивались с мощным пониманием и уважением к труду и понятию собственности — это могло доводить до курьезов, вроде скандинавского социализма, который занимался правами рабочих, но не устраивал кровавых раскулачиваний.

Вот сейчас это мы наблюдаем и со Starlink: русские искренне считают это своим, потому что они это спиздили, по-пиратски подсоединились, наладили связь и отладили это потоком, научившись использовать.

В мыслях русского — глупому х*хлу дали все готовое, а вот он, русский, сам забрал этот кусок, "честно" спиздил, и, как спизженные земли они искренне считают своими, так же они искренне считают своим и тот же Starlink.

Хвостиком к этому идет и презрение русских к трудовой этике — важной составляющей западной цивилизации: русский никогда не любил тяжело работать (отсюда и очковтирательство, потемкинские деревни, казаться, а не быть, традиционно хреновая техника безопасности и т. д.). Об этом свидетельствуют даже их самые светлые умы — тот же добряк (без иронии, добряк) астроном Сурдин, который, отвечая на вопрос, почему он не переехал в США заниматься там наукой, когда ему такое предложение сделали, ответил, что там пришлось бы много работать, а он сибарит (он так и сказал, да), и работать тяжело ему не хотелось бы.

Когда у тебя нет трудовой этики, то ты не ценишь и труд других — то, что тот же Starlink не Богом посланная технология, а плод колоссального, сложного и тяжелого труда многих людей, и, главное, долгого труда.

Спиздил — и хорошо, теперь, в мозгах русского, это его: пофиг, что собственник Маск, пофиг, что это делали западные инженеры и не для того, чтобы это воровали, пофиг на все это — если спизжено, значит теперь все, мое!

Украинцы, к слову, большие собственники и хозяйственники, и это часть их культурной традиции; этим они очень отличаются от русских...

Володимир Єрмоленко: Про реімперіалізацію та реколонізацію

Росія прагне реімперіалізації та реколонізації світу.

В її розумінні, процеси деімперіалізації та деколонізації, які відбулися в ХХ столітті, були хибним шляхом "слабаків". Росія вважає, що, на відміну від інших, вона вистояла в цьому штормі, зберігла свою імперію, хоча й не повністю. Тепер вона прагне її розширити і зміцнити.

Виявилося, що колаборантів у цьому процесі реколонізації та реімперіалізації у світі чимало. Одним із них є трампістська Америка. Іншим природним союзником є Китай. Можуть бути інші, хто прагне стати "great power" і розділити світ знову між новими імперіями.

Філософія української політичної думки історично була і є протилежною. Замість імперії українці - особливо в ХІХ століттї - мріяли про спільноту республік. Цим українці цілком мислили в резонансі з багатьма іншими демократичними рухами Європи. 

У ХХ столітті такою спільнотою республік став Євросоюз. Він знайшов альтернативу двом крайнощам: моделі великої імперії, що знищує множинність, і моделі мозаїки республік, які слабкі і нездатні бути великою силою в світовому масштабі. Європейська спільнота республік зберегла і силу, і множинність. Тому прагнення України до ЄС - природне, 

Але ситуація сьогодні радикально інша, ніж у 2000-х роках, коли ЄС розширювався на Схід. Тоді ЄС був майже безальтернативною моделлю. Всі намагалися копіювати цю знамениту європейську "багатосторонність".

Сьогодні ж тенденції інші: реімперіалізація означає знищення багатосторонності, знищення множинності. Тому перед Європою - екзистенційна загроза. Її хочуть знищити нові імперії - путінська росія та трампістська Америка; його хоче послабити Китай. 

Україна дає сьогодні Європі модель боротьби. Модель того, як республіка протистоїть імперії. Від того, чи ЄС - чи певний інший союз у Європі (умовно, британсько-нордично-східноєвропейський) не лише визнають загрозу, а й зможуть перебудуватися, залежить доля світу - а не лише України чи Європи. 

Бо світ може піти шляхом реімперіалізації і реколонізації. 

А може піти шляхом продовження деімперіалізації і деколонізації. 

Для другого шляху потрібна поразка Росії, поразка трампізму у США та стримування Китаю. 

Принаймні перший з цих елементів залежить від України. Можливо, частково другий. 

Тому наша боротьба така важлива. Для нас, для Європи, для світу.