Михаил Эпштейн: Антивремя

Еще одно эссе, "Антивремя", продолжение "Территориального проклятия",  вышло в переводе на французский .

 Время в России вытесняется пространством  — это своего рода «архимедов» закон погружения большого географического тела в историческую среду. Сама история этой страны, как писал В. О. Ключевский, состояла в непрерывной колонизации новых земель, завоевании пространства на все четыре стороны света; а затем — как настаивал философ Н. Ф. Федоров, ссылаясь на распахнутость и «небоемкость» русской равнины, — и на «пятую» сторону, в направлении открытого космоса. 

Чем обширнее становилась Россия, тем медленнее текло в ней историческое время — и, наоборот, сокращаясь в пространстве, она убыстрялась во времени. Обременяясь новыми землями, Россия впадала в исторический сон и прострацию, что случилось в результате победных походов в Европу — 1812 и 1945 гг. И наоборот, после неудачных войн — Крымской, Японской, Первой мировой — Россия теряла части своей территории и тут же получала толчок исторического ускорения — реформы и революции. Неудача афганской войны выявила предел пространственного расширения коммунизма — и, подтолкнув империю к перестройке, вызвала ее развал. С отдачей Восточной Европы и советских республик, сбросив тучное пространство  СССР и социалистического лагеря, Россия превратилась в самую динамичную (хотя и потенциально кризисную) часть мира. А как только опять погналась за расширением «русского мира», нацелилась на воссоздание империи — так время в ней не только затормозилось, но и побежало назад. Произошел обратный размен: времени на пространство.

Понятие "ретромании" приобрело известность после выхода книги британского музыкального критика и журналиста Саймона Рейнольдса «Ретромания. Поп-культура в плену собственного прошлого» (2011). Со смесью иронии, горечи и ностальгии Рейнолдс пишет о том, что будущее поп-культуры — это ее прошлое: воссоединение музыкальных групп, переиздания классических альбомов, римейки, мэшапы… При этом ресурсы прошлого не безграничны, и что случится, когда они исчерпаются — ведь создавать новое мы уже разучились?

Тарас Чухліб: "Україна має поглинути Росію і стати лідером на Євразійському континенті"

Основи геополітики, як світової науки, заклав свого часу німецький вчений Фрідріх Ратцель, який визначив геополітику як «географічний розум» держави та запропонував наукову концепцію, що розглядає державу не в статичному стані, як постійне і незмінне утворення впродовж багатьох віків, а в динаміці – як справжній живий організм, який «живе і зростає».

Власне, керуючись 7 принципами просторового існування та збільшення світових держав, які визначив професор Ратцель, хочемо накреслити геополітичний шлях Української Держави у майбутнє:

Перший принцип – зі збільшенням простором Української Держави у першу чергу має зростати простір Української Культури;

Другий принцип – просторове збільшення Української Держави повинно передбачати стрімкий розвиток ідей, технологій, торгівлі тощо – тобто підвищену активність кожного українця у всіх сферах життя Української Нації;

Третій принцип – збільшення простору Української Держави має передбачати приєднання і поглинення інших держав та народів і насамперед Російської федерації та її народів;

Четвертий принцип – кордон є периферійним органом Української Держави, ознакою його збільшення, сили чи слабкості, змін в державному організмі;

П’ятий принцип – під час свого зростання Українська Держава має прагнути увібрати в себе найбільш цінні елементи фізично-географічного оточення;

Шостий принцип – поштовх до територіального зростання Української Держави має прийти ззовні від більш розвинутих держав та цивілізацій;

Сьомий принцип – наша Українська Держава та Українська Нація мають домінувати на Євразійському континенті та бути лідером серед її націй і держав.

Директор Інституту геополітики, доктор наук Тарас Чухліб

Yuval Noah Harari: WHY UKRAINE IS WINNING THE WAR (Чому Україна перемагає у війні)

З такою назвою декілька днів тому у Financial Times вийшла стаття ізраїльського історика, філософа, професора Єврейського університету в Єрусалимі і великого друга України — Юваля Ноя Харарі (на фото справа), який постійно закликає людство до усвідомленості та критичного мислення.

Широкому загалу він відомий завдяки декільком світовим бестселерам, де простежує шлях людства від минулого до майбутнього. Досліджує, як уявні міфи об'єднали людей у цивілізації («Sapiens»), попереджає про загрозу втрати людської унікальності перед штучним інтелектом («Homo Deus») і аналізує виклики теперішнього і майбутнього — від інформаційного шуму до кризи сенсів («21 урок для XXI століття»). 

Але повернімось до статті:

«Всупереч російській пропаганді, Україна наразі перемагає у війні. Навіть президент США Дональд Трамп, який у лютому 2025 року повчав Володимира Зеленського, що той має поступитися вимогам Росії, бо «у нього немає козирів», цього тижня заявив, що «Україна за підтримки ЄС здатна боротися й перемагати».

Коли у 2014 році почався конфлікт, Україна здавалася абсолютно безпорадною перед російською агресією — Росія легко завоювала Крим і інші частини східної України. Війна перейшла в більш інтенсивну фазу 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення з метою підкорити всю Україну й покінчити з її існуванням як незалежної держави.

Тоді російське керівництво та багато спостерігачів у всьому світі очікували, що Росія завоює Київ і порве українську армію на шматки впродовж декількох днів. Навіть західні союзники України були настільки не впевнені в шансах України на опір, що запропонували евакуювати президента Зеленського та його команду і допомогти їм створити уряд у вигнанні. Але Зеленський вирішив залишитися в Києві й боротися, заявивши: «Мені потрібна зброя, а не евакуація».

Українські сили, що поступалися за озброєнням, приголомшили світ, відбивши російський наступ на Київ. Потім українська армія перейшла в контрнаступ наприкінці літа 2022 року, здобула дві великі перемоги на Харківщині та Херсонщині і звільнила значну частину території, завойованої росіянами в першій фазі їхнього вторгнення.

Відтоді, незважаючи на обмежені здобутки з обох сторін, лінія фронту майже не змінилася. Росіяни намагаються створити враження, що вони невпинно просуваються, але факт полягає в тому, що з весни 2022 року вони не змогли завоювати жодної цілі великого стратегічного значення, такої як міста Київ, Харків чи Херсон.

Віталій Портников: Головна мета цієї війни для рашистів — ліквідація української ідентичності, а не якісь там території чи навіть державність

Українці, коли розмірковують про можливості завершення війни, часто говорять про хорватський чи корейський сценарій. Але з точки зору своїх ворогів, вони швидше знаходиться у сценарії боснійському.

Серби не відмовляли хорватам у ідентичності, вони були просто їхніми ворогами. Корейські та китайські комуністи не сумнівалися що на півдні Кореї живуть корейці, вони просто хотіли змінити соціальний устрій на цій частині півострова. А от із босняками було абсолютно інакше. І серби, і до речі, на початку хорвати відмовляли їм у ідентичності як такій. І вважали рівно такими сербами чи хорватами, які просто прийняли інше віросповідання, але залишаються такими самими, ще й розмовляють цією самою мовою. Перший президент Північної  Македонії  Кіро Глігоров розповідав мені, як вони з головою президії Боснії і Герцеговини Алією  Ізетбеговичем намагалися запропонувати очільникам Сербії і Хорватії цивілізований сценарій розлучення і співіснування. Але і Мілошевич, і Туджман сприймали Боснію як продовження Сербії чи Хорватії й абсолютно не зрозуміли, чому вони взагалі мають з нею якось співіснувати. Серби взагалі вважали появу республік мусульман і македонців примхою засновника соціалістичної Югославії Йосипа Броз Тіто. Вони щиро не розуміли, що комуністичний лідер просто реагував на національний рух під час Другої Світової  війни і намагався створити модель співіснування народів власної країни. І це дійсно схоже на те, як Ленін реагував на національний рух у Російській  імперії  і теж намагався створити декорацію співіснування. Але Путін, як колись Мілошевич, вважає Леніна людиною, що «вигадала» Україну а не відповіла на виклики українського національного руху.

Результати такого ставлення очевидні. Серби провели етнічна чищення на тих територіях де їм це вдалося і близькі до остаточного відокремлення від Боснії. Хорвати погодилися із ідентичністю боснійців просто тому що не мали іншого виходу і зрозуміли що ворог мого ворога — мій друг, це схоже на те як із українською ідентичністю почали рахуватися поляки. Захід так і не зрозумів справжні причини війни у Югославії і в Дейтоні створив  абсолютно нежиттєздатну державну модель співіснування народів ,один з яких не визнає право на існування іншого.

І сьогодні жодна з пропозицій врегулювання війни з України не враховує того факту, що головна мета цієї війни — ліквідація української ідентичності, а не якісь там території чи навіть державність. Просто державність потрібно ліквідувати як гарантію того що в ній не буде ідентичності, а території окупувати для зачищення від ідентичності. Але це - наслідки, а не причина.

І до того моменту, доки росіяни не визнають, що українці є іншим народом із власним цивілізаційним надбанням, умов для припинення російсько-української війни не виникне, навіть якщо пройдуть довгі десятиріччя конфронтації й ненависті.

Андрій Богданович: СССР і рашизм

"Геокультурний" код радянсько-російської цивілізації.

## Формула радянсько-російської цивілізації: нафта, армія і культурна вітрина

Радянський Союз, а згодом і Російська Федерація, сформували унікальну цивілізаційну модель, яку можна звести до трьох головних компонентів:

1. економіка нафтової труби,

2. організація її військової охорони,

3. і реклама балету, музики та літератури.

Ця формула є не лише метафорою, а й коротким аналітичним портретом того, як функціонувала — і функціонує — ця держава в глобальному просторі.

### 1. Нафтова труба: економіка ресурсу, а не інновації

Економічна основа — це експорт сировини, передусім енергоносіїв. Радянська економіка базувалася на великомасштабній видобувній індустрії, зокрема нафті й газі. У пострадянській Росії ця модель не лише збереглася, а й стала ще більш централізованою: "труба" перетворилася на головний канал наповнення бюджету і головний важіль зовнішньої політики.

Це — "економіка ренти", не творення, а контроль за потоком ресурсу.

### 2. Військова охорона: структура силового контролю

Щоб утримати цю модель, держава вибудувала складну вертикаль силового захисту — від армії до спецслужб. В СРСР ця система була оформлена в ідеологічну оболонку марксизму-ленінізму, у РФ — у вигляді "державного патріотизму". Але суть залишилася незмінною: держава — це, насамперед, механізм контролю за ресурсом, територією та населенням.

Головна функція армії — не лише "захищати батьківщину", а гарантувати безперервність руху нафти та газу через геополітичні кордони.

### 3. Культурна вітрина: балет, Чайковський і Достоєвський

Щоби компенсувати брутальність першого й другого пунктів — світові демонструвалася "висока культура": балет, класична музика, література. Це культурне обличчя мало два завдання:

* зовнішнє: створити образ "духовної імперії", альтернативної західному меркантилізму;

* внутрішнє: забезпечити культурну гордість для власного населення, заміщаючи нестачу матеріального добробуту величчю "російської душі".

Це не випадково — це стратегічна частина цивілізаційного проєкту. Радянська (а згодом і російська) "м’яка сила" спиралася не на свободу, а на витончену культурну гордість.

---

## Висновок

Ця триєдина модель — труба, охорона, балет — створила парадоксальний симбіоз важкої індустрії, мілітаризму і витонченої естетики. І хоча зовні вона видається могутньою, внутрішньо — це система, що не продукує майбутнього. Вона не базується на інновації, свободі чи конкуренції, а на контролі, силі та пам’яті про культурну велич.

Завдання сучасного світу — розпізнати цю формулу не лише як форму, а як спосіб буття, який впливає на міжнародні відносини, культуру, інформацію і навіть війну.

Амвросий фон Сиверс: О колониализме и quasi-колониализме

    Как правило, я пишу то, что многим не нравится - по очень многим, и зачастую противоположным, причинам. Однако, сие востребовано по долгосрочным причинам, ибо не является конъюктурным. НА аналитику не претендую, но отмечаю определенные мало понимаемые детали.

      Некоторое время назад читал лекцию перед т.н. "Молодыми Британскими Политиками", чем остался весьма доволен. Почему? Нет, не потому что самовыражался, а потому что они многие понимали, задавали важные вопросы, спорили и т.д.

    Тезисы из своего доклада я сформировал в небольшую статью и предложил ее своему долголетнему френду Вадиму Штепе опубликовать в его region.expert, что было принято к разсмотрению но впоследствии отвергнуто по очевидным причинам. Посему ныне выкладываю сей текст в ФБ.

QUASI-КОЛОНИАЛИЗМ

         Казалось бы, минуло много лет после анти-колониального дискурса, и вот вновь многие авторы обращаются к нему. Непоятно даже, справеливо или несправедливо, надуманно или истинно. Существует весьма отчетливая тема утверждающая, что колониализм имеет место быть. И оный непосредственно связывается с т. н. «империализмом», - буквально по Ленину, некогда написавшему «Империализм как высшая стадия капитализма», и продолженную Кваме Крума «Неоколониализм как последняя стадия империализма» (1965). Минуло достаточно времени, дабы провести определенную ревизию данных взглядов, как бы отстраненно, с нашей точки зрения, т. е. в совершенно иной исторической обстановке. Собственно, стоит поставить самый важный, а что есть колониализм по существу? 

Віталій Портников: Боротьба за українську ідентичність

Після вчорашньої (17.07.2025) заяви президента в парламенті я спостерігаю новий сплеск емоційних реакцій. Насамперед — пов’язаних із закликами посилити каральну функцію держави й краще пояснити людям, що з ними буде в разі падіння цієї самої держави.

Мені здається, що ті, хто перебуває в такому розпачі й щиро вірить, що все можна вирішити примусовими методами, не до кінця розуміють, у якій країні живуть. Соціальні мережі з їхніми «бульбашками» лише поглибили ізоляцію різних верств українського суспільства.

Колишня Українська РСР — це країна з множинною ідентичністю, навіть попри те, що більшість населення завжди становили етнічні українці. І така ситуація — не випадковість. Російська імперія ще з часів Катерини ІІ системно працювала над русифікацією й маргіналізацією українських земель. Голодомор часів Сталіна лише посилив цей ефект. Як і подальша русифікація сільського населення, яке згодом потрапляло в русифіковані ще за царських часів міста. Можна, звісно, подякувати Сталіну за його головну «помилку» — включення до складу радянської України Галичини. Але в усьому іншому, з точки зору імперського тиску, помилок майже не було.

У результаті після проголошення незалежності ми успадкували країну з глибоко різними ідентичностями. При цьому кожна з цих ідентичностей вважала, що має монополію на розуміння не тільки майбутнього української державності, а й майбутнього українського народу. Із Казахстану після проголошення незалежності виїхали два мільйони росіян і пів мільйона німців. Уявіть собі! Бо ці люди просто не розуміли, що це за Казахстан, і навіщо їм залишатися в незрозумілій країні, коли вони більше не «старші брати». В Україні нічого подібного не сталося — саме тому, що значна частина громадян, які сприймали Україну як невід’ємну частину «великої радянської цивілізації», вірили, що зможуть зберегти цю ілюзію. І голосували за проросійські сили на всіх президентських і парламентських виборах.

Так, поступово змінювалася ідентичність — через зміну поколінь. Але навіть молодь на сході й півдні України переважно залишалася у російськомовному, культурно російському просторі — в кіно, музиці, соціальних мережах. І ця тенденція зберігається досі — не лише на південному сході. 

Лагідна українізація, яка тільки починалася, була зупинена великою війною. Війною, яка більше не дозволяє сприймати Україну як просто територію. У гру вступили — обстріли, мобілізація, смерть, втрата майна. І постало запитання: «Заради чого все це?».

У перші місяці повномасштабної війни цього, можливо, не було видно — бо люди вірили, що все швидко завершиться. Але з кожним роком війни ця віра зникає. І саме на це робить ставку Путін. Він розраховує на тих, хто втомився. Йому не потрібна соціологія — він знає, що люди відповідають соціологам те, що здається «правильним», але справжню думку висловлюють на кухні.

Коли ви нагадуєте таким співгромадянам про Бучу й те, що станеться, коли росіяни прийдуть до Києва чи Одеси — ви забуваєте, що більшість людей живе не вчорашнім і не завтрашнім, а сьогоднішнім днем. Вони втомлені вже зараз. І їм нецікаво, що буде потім, бо вони бачать, як їхні родичі в Росії чи на окупованих територіях живуть без ракет, без мобілізації — і без вимог говорити мовою, якою вони ніколи не говорили.

Звісно, можна ігнорувати наявність у країні такого населення. Патріотично налаштовані українці завжди це робили — й дивувалися, чому програють вибори. Але найважливіше — позбутися ілюзій і усвідомити: виживання України залежить винятково від тієї частини населення, для якої українська державність є цінністю. І навіть після війни ця частина може не становити більшість. Це доля українського народу ще з часів Хмельницького. І, можливо, іншої долі у нього не буде. Треба скористатися історичним шансом, який ми отримали після 1991 року — хоча б на тій території, яку вдасться зберегти, і з тими людьми, які тут залишаться.

Що ж можна зробити в такій ситуації для виживання держави у найближчі роки?

Перше — це ефективність інституцій. Її немає, бо її не вибороли самі українські громадяни. Але принаймні не треба розвалити те, що ще існує. Без інституцій ми просто програємо.

Друге — це системна робота з партнерами. Україна здатна протистояти Росії лише як частина Заходу. Без підтримки союзників вона дуже швидко стане частиною Росії.

І третє — це розуміння того, як будувати країну після війни. Найімовірніше, вона закінчиться не домовленостями, а виснаженням сторін. І якщо в цей момент будівництво нової України ми знову довіримо тим, кому вона не потрібна, — держава зникне. А з нею — й український народ...

Олег Гуцуляк: Про рашистську спробу замінити термін "етнос" терміном "популяція"

 Якщо в радянський час говорили про про "советський народ", який складається з "соціалістичних націй та народностей" (їх навіть налічували саме в кількості 100 на "1/4 земної суші"), а в РФ у 1990-2010-х рр. - про "россійську (русскую, євразійську) націю", в яку входять населяючі РФ (Північну Євразію) "народи / етноси", то тепер в науковому дискурсі рашистів в останньому випадку закликають взагалі відмовитися від поняття "етнос / етнічність" як "штучно створеного конструкту", пропонуючи замінити його  поняттям "популяція". 

Ззовні грецьке "етнос" начебто й тотожне латинському "популус", проте як наукове поняття "популяція" використовується у власне біологічному і більш деідентифікуючому значенні виключно як означення сукупності індивідів,  які протягом тривалого часу мешкають на певній території, вільно схрещуються між собою та дають плідне потомство, а також характеризуються спільним генофондом і тяглістю поколінь.

Відповідно ШІ так прокоментував дану ситуацію: 

Заміна терміну "етнос" терміном "популяція" має низку негативних наслідків, переважно пов'язаних із спрощенням та знеціненням складної соціокультурної природи людських спільнот. 

Ось ключові моменти:

Втрата культурно-історичного виміру:

Етнос - це не просто біологічна сукупність, а спільнота, об'єднана спільною мовою, культурою, історією, традиціями, спільними цінностями, самосвідомістю та часто спільною територією. Це соціально-культурне утворення, що розвивається протягом століть і тисячоліть.

Популяція (у біологічному сенсі) - це передусім сукупність особин одного виду, які схрещуються і мають спільний генофонд. Вона не включає культурні, мовні, історичні та психологічні аспекти. 

Замінивши "етнос" на "популяцію", ми зводимо складне соціальне явище до суто біологічного рівня, ігноруючи його глибинні виміри.

Дегуманізація та об'єктивація:

Використання терміну "популяція" стосовно людей може призвести до дегуманізації, розглядаючи людей як об'єкти вивчення, позбавлені індивідуальності, колективної свідомості та суб'єктивності. Це може сприяти сприйняттю етнічних груп як просто "стада" або "набору генетичних одиниць", що може мати небезпечні наслідки.

Ігнорування ідентичності та самосвідомості:

Етнічна ідентичність є ключовою для саморозуміння багатьох людей, вона формує їхню приналежність до певної групи, їхні цінності та світогляд. 

Термін "популяція" не відображає цього аспекту. Він не враховує того, що люди усвідомлюють себе частиною певного етносу, пишаються своєю спадщиною та передають її наступним поколінням.

Зменшення значення культурного різноманіття:

Культурне різноманіття, яке створюють етноси, є величезним багатством людства. 

Зведення етносів до "популяцій" може нівелювати це різноманіття, знижуючи його цінність та унікальність.

Потенціал для маніпуляцій та дискримінації:

Використання суто біологічного терміну може відкрити шлях для расистських або дискримінаційних інтерпретацій. Якщо етнос сприймається лише як популяція, це може спростити обґрунтування ідей про "чистоту крові", "вищість" чи "нижчість" певних груп на основі генетичних або інших біологічних ознак, ігноруючи їхню культурну та соціальну складність.

Плутанина в наукових дисциплінах:

У кожної наукової дисципліни (біологія, соціологія, антропологія, історія) є свої специфічні терміни. Заміна "етносу" на "популяцію" створює термінологічну плутанину і може призвести до неправильного розуміння явищ у різних наукових контекстах.

Таким чином, хоча етноси, безумовно, є біологічними популяціями в сенсі спільних генетичних коренів та репродукції, їхня сутність набагато глибша і охоплює соціальні, культурні, історичні та психологічні аспекти, які термін "популяція" не може повністю відобразити. Заміна цих термінів є спрощенням, яке може мати негативні наслідки для розуміння людських спільнот та їхнього місця у світі.

Олег Гуцуляк: О резолюции ПАСЕ по российско-украинской войне

 Для памяти, основные принципы вчерашней (24.06.2025) принятой единогласно (трое не голосовали) резолюции ПАСЕ по российско-украинской войне (*за внятное изложение поблагодарим Ээрика Кросса):

1. Война России против Украины является актом агрессии — явным нарушением статьи 2(4) Устава ООН.

2. Беларусь является соучастницей России: она позволила России начать вторжение со своей территории.

3. Северная Корея позднее присоединилась к России— ее войска сражаются вместе с российскими войсками.

4. Украина защищает себя в соответствии со статьей 51 Устава ООН.

5. Лидеры России, Беларуси и Северной Кореи несут личную уголовную ответственность за преступление агрессии.

6. Аннексия Крыма и других оккупированных регионов с 2014 года нарушает основополагающие нормы. Принуждение Украины к этому также нарушит международное право.

 7. Зверства России и ее союзников — пытки, массовые убийства, нападения на мирных жителей — являются военными преступлениями и преступлениями против человечности.

8. Риторика и действия России демонстрируют геноцидное намерение уничтожить украинскую нацию.

9. Эти преступления не могут быть амнистированы или иметь срок давности. Никогда.

10. МУС имеет полную юрисдикцию в отношении этих преступлений. Все государства должны поддерживать и обеспечивать соблюдение его ордеров.

11. Россия нарушила Европейскую конвенцию о правах человека до 2022 года и по-прежнему обязана соблюдать постановления ЕСПЧ.

12. Она нарушила множество других договоров, в том числе против пыток, гражданских прав и защиты детей.

13. Россия должна полностью возместить весь причиненный ущерб в соответствии с резолюцией Генеральной Ассамблеи ООН ES-11/5.

14. Использование замороженных российских государственных активов для возмещения ущерба является законным ответом на ее преступления.

 15. Военное положение делает выборы невозможными. Зеленский остается законным президентом, пока не будут проведены свободные выборы.

«Недобровільне приєднання: історія визвольної боротьби поневолених росією народів»

Книга, яку обовʼязково треба мати в своїй бібліотеці: «Недобровільне приєднання: історія визвольної боротьби поневолених росією народів»

Чим унікальна ця книга?

Це перше в Україні комплексне видання, яке знайомить з багатосторічною історією визвольної боротьби поневолених росією народів, жоден з яких добровільно не хотів ставати частиною імперії та використовував найменший шанс для спроби здобути незалежність і волю від свого поневолювача і колонізатора.

Книга включає розділи:

1. Початок імперій і спротив удільних князівств

2. Історія визвольної боротьби народів Волзько-Уральського регіону

3. Фіно-угорські народи: історія визвольних рухів

4. Північний Кавказ: національно-визвольні рухи

5. Козацькі антимосковські рухи 

6. Сибір та Далекий Схід: нариси визвольних рухів 

7. Боротьба з імперією і перспективи майбутнього

Замовляйте книгу, оскільки тираж обмежений.

Замовити книгу можна тут: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfVAiLfKR-BlgLHvc4s09HOTsIlmTVlLnVN8uuJtOGrVb1HHA/viewform?fbclid=IwY2xjawKmOHdleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFnSUZTZ3ZSdmxiTTNGNzFJAR6V7BmEhkJ-qoZ6TFnLtezOF67ObVEktKiFP39TtpQHZfb2RDB1Eo74W1MzGA_aem_-xpM4GSjK05wZJCycTMXOQ

Проєкт реалізовано Українські студії стратегічних досліджень 

У лютому 2025 року Бандерівські читання відбулися на тему: "Свобода народам! Свобода людині! - історія та перспективи боротьби поневолених росією народів"

Відео з заходу:

https://youtu.be/jWzjCv3xqus?si=Z-LOwCQ-K8yl5tr8

Николай Богданов: Проект «Русская Уральская республика»

 В «Телеграме» развивается проект «Русская Уральская республика» 

 https://t.me/uralresp 

является вынужденным действием, поскольку одноимённая группа

https://www.facebook.com/groups/878898005551658

находится на ресурсе, заблокированном на территории РФ.

Канал на Youtube - https://www.youtube.com/@BogdanovURAL/featured

Страница основателя и администратора данных ресурсов во VK ликвидирована постановлением Роскомнадзора.

Канал в «Т»  размещают концептуальные материалы, касающиеся формирования Уральской республики, а равно обзоры политической ситуации в РФ и за её пределами - в региональном уральском контексте.

Проект Уральской республики является воссозданием УР, существовавшей в короткий период 1919 года, и поднят именно исторический флаг того  времени : красно-зелёный. 

Уральская республика 90-х годов прошлого века под водительством Эдуарда Росселя  видится провальной актуализацией , использованная тогда символика ныне не применяется.

С началом боевых действий в Украине участники данного проекта очно не собираются, все публикации происходят от имени его лидера, проживающего в Екатеринбурге Николая Богданова, 

https://www.facebook.com/profile.php?id=100004564624833

имеющего богатый политический оппозиционный опыт, начиная с советских времён и членства Богданова в «Демократическом союзе» Валерии Новодворской. 

Возглавляя Екатеринбургскую управу Общественного движения «Общее дело», Николай Богданов выступал со сцены Евромайдана. В 2011 году Николай провёл в Екатеринбурге первый «Русский марш», он же явился организатором последнего в 2014 году, который состоялся под государственным флагом Украины.

Поскольку проект Уральской республики «ходит по краю» российского уголовного закона, Н. Богданов постоянно подчёркивает, что не является сепаратистом, а главным виновником развала России считает Владимира Путина из-за его социальной, экономической и военной деятельности.

Уральская республика тесно связана с национальным движениям Башкирии (Айрат Дильмухаметов) и сибирскими регоналистами  (Игорь Кузнецов).

В сети существует ряд параллельных проектов с одноимённым названием, которые используют классический метод чекистов «наматывание». Провокационную суть этих образований сразу видно по навязыванию их участникам конспиративных форм противостояния политическому режиму в РФ.

Что такое "Русский мир" (рашизм)

 "Русский мир" (рашизм) - это военно-террористическая диктатура (хунта), власть шовинистического, империалистического военно-промышленного и финансово-корпоративного капитала Организованной Преступной Группировки (ОПГ) "Кремль" ("чекистов-капиталистов").

"Русский мир" (рашизм) - это организация террористической и идеологической расправы (тирании):

1) с трудящимися (рабочим классом, крестьянством, интеллигенцией, мелким и средним предпринимательством)

и

2) гражданскими демократическими свободами.

"Русский мир" (рашизм) во внутренней политике - это:

1) применение судебного преследования, насилия и террора как для подавления политических противников, так и для нагнетания у населения чувства страха и незащищенности,

2) реализация шовинистической идеологии:

2.1) культивирующей приоритет "общности" (государства, народа) над личностью,

2.2) обосновывающей дискриминацию (в разной форме) в отношении представителей этнических, социальных, религиозных, мировоззренческих, сексуальных групп, обвинение их в экстремизме и терроризме, в попытках сокрушить особенные устои власти и культуры,

2.3) пропагандирующей специфические формы организации политической власти (исходя из исторической традиции или требований современности) и "особый путь" развития цивилизации (русский > советский > евразийский),

2.4) культивирующей:

а) личность лидера (вождя, роль особой личности в истории; "Порву за Путина!"),

б) особые исторические формы культурной организации жизни ("русское православие", "рождение в СССР") и социальной безопасности ("Будь готов (к войне, защите власти, умереть за Родину)!", "Будь бдителен (доноси, раскрывай, тролль)!"),

в) нетерпимость к врагам и оппонентам Кремля (и стоящим за ним военно-промышленным и финансово-корпоративным капиталом),

г) преодоление упадка общества путем: - устранения якобы существующего унижения его со стороны свободного мира, вышедшего победителем в "холодной войне", - очищения общества от "агентов влияния" Запада, Исламского мира и др.,- эксклюзионизма (приоритета "своих" над мнимыми "чужими").

"Русский мир" (рашизм) во внешней политике - это шовинизм в самой грубейшей, военно-террористической форме, на практике культивирующий:

1) ненависть к народам, которые считаются "неправильными", "несуществующими", "предателями",

2) использующий военную силу как средство решения межгосударственных и финансово-олигархических проблем,

3) игнорирующий принципы международного права, безосновательно использующий международную трибуну для обвинений врагов во всевозможных поползновениях и совершающий военно-террористические операции в воображаемых "стратегических границах  русского мира".

-------------------------

Русофобия

Русофобия – это когда ты не знаешь, как и чем живет твой народ. Не ходишь с ним по одним улицам, не ездишь в одном транспорте, ешь другую пищу. Когда ты мчишься с кортежем по пустым дорогам, а люди из-за тебя часами стоят в пробках. Когда перед твоим приездом в провинцию кладут однодневный асфальт и весёленько раскрашивают убогие хибары.

Русофобия – это когда ты живешь во дворцах, пока большая часть населения твоей страны ютится в развалюхах. Когда ты присваиваешь народные деньги, земли, леса, воды, заводы-пароходы, чтобы купаться в немыслимой роскоши, лишая других самого необходимого. Когда ты уверен, что люди должны годами работать за гроши, чтобы ты носил часы ценою с многоэтажку, а твои собаки летали отдельными самолетами.

Русофобия – это когда ты так боишься своих сограждан, что на встречах с ними общаешься с подсадными утками при помощи заранее заготовленных вопросов-ответов.

Русофобия – это когда ты разрушаешь все отечественное. Образование – потому что невеждами легче управлять, а твои дети учатся в Оксфорде. Науку – потому что тебе плевать на будущее страны. Культуру – чтобы растить на всё готовых гопников. Мораль – потому что она неведома тебе лично. Производство – потому что тебе нужна только нефтяная игла.

Олег Кузьмицький: Починається нова епоха. І в цій епосі Україна — один із тих, хто диктує правила

 Макрон ставить крапку в ілюзіях: Європа більше не залежить від США.

Макрон заговорив так, як не говорив жоден європейський лідер після Другої світової. Без евфемізмів, без ілюзій, без надії на Вашингтон. Відтепер Франція бачить реальність: США можуть більше не бути союзниками Європи, Росія готується до нової війни, а майбутнє континенту залежить від готовності боротися.

“Мир не може бути капітуляцією України” — ці слова Макрона хрест на всіх, хто мріє домовитись з Кремлем. Мінські угоди довели: Росії не можна вірити. Єдиний аргумент, який розуміють у Москві — це сила. І Франція готова її показати.

Наступного тижня Париж збере військових начальників країн, які готові гарантувати мир в Україні. Але не папірцями й переговорами, а реальними силами на землі. Європа перестає бути беззубою.

Це не просто про Україну. Це про новий порядок у світі. Франція офіційно заговорила про ядерне стримування для всього континенту. Макрон прямо натякає: якщо США під Трампом кинуть Європу, французький ядерний щит буде на місці. Такого ще не було в новітній історії.

Але найцікавіше навіть не це. Поки Макрон готує армію, в Берліні піднімається ще одна важка фігура. Фрідріх Мерц — новий канцлер Німеччини. Жорсткий, холодний, прямий. Уперше за десятиліття в Європі є тандем лідерів, які не ховатимуться за спинами американців.

Мерц прийшов до влади у момент, коли США під Трампом вже не хочуть тримати Європу за руку. І він це розуміє. “Європа має стати незалежною від Америки” — це не просто фраза, це нова стратегія. Він хоче перекинути центр прийняття рішень у ЄС. Париж, Берлін, Варшава, Лондон — тепер це ядро нового порядку.

Європа вже не буде континентом, який боїться власної тіні. Вона озброюється, вона інвестує у власну безпеку, вона готується до будь-якого розвитку подій. А Україна в цьому процесі — не об’єкт, а ключовий союзник.

Старий світ, де Європа просила у Вашингтона дозволу діяти, закінчився.

Починається нова епоха. І в цій епосі Україна — один із тих, хто диктує правила.

Деколонізація РФ: Ми переможемо тоді, коли народи, поневолені Росією, здобудуть можливість самовизначитися

2 квітня 2025 р. під головуванням міністра закордонних справ України Андрія Сибіги відбулася міжвідомча нарада з питань розробки основних засад державної політики України щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів РФ.

Основним предметом обговорення був законопроєкт 11402 про основні засади державної політики щодо взаємодії з національними рухами колоніальних народів РФ, розроблений і внесений понад 80 народними депутатами України у співпраці з науковими та громадськими експертними колами.

Учасники наради відзначили актуальність та важливість законопроєкту та необхідність його доопрацювання після першого читання з метою досягнення максимальної ефективності подальшої реалізації. 

«Москва століттями провадила імперську, колоніальну політику, спрямовану на знищення та асиміляцію інших народів. Час серйозно просувати на міжнародному рівні тему про захист та відновлення прав усіх тих, кого Кремль намагався розчинити в російському імперському проєкті та позбавити власної ідентичності. Час працювати над подоланням російського колоніального впливу в усьому: від політики та історії до мови та культури. Я вдячний усім колегам, урядовцям, народним депутатам, експертам, які вже займаються цією важливою справою. МЗС готове і надалі відігравати свою важливу роль», — підкреслив міністр Андрій Сибіга.

«Деколонізація РФ, сприяння національному самовизначенню її колоніальних народів у відповідності до основоположних норм міжнародного права останнім часом підтримано низкою міжнародних резолюцій та відповідає засадничим документам ООН», — зазначила голова парламентської комісії Марія Мезенцева.

«Ми переможемо тоді, коли народи, поневолені Росією, здобудуть можливість самовизначитися», — підкреслив заступник голови парламентської комісії Ярослав Юрчишин.

За підсумками наради рекомендовано Комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва якнайшвидше розглянути на своєму засіданні  законопроєкт 11402 і рекомендувати ухвалити його за основу в першому читанні з подальшим доопрацюванням до другого читання відповідно до положень частини 1 статті 116 Регламенту Верховної Ради України за участю відповідних центральних органів виконавчої влади, профільних наукових та громадських організацій.

У США один путь стать снова великой - разгромить колониальную империю / The US has one way to become great again - to defeat the colonial empire

У США один путь стать снова великой - разгромить колониальную империю. Так она делала раньше: в 18 веке - Британскую и Алжирских корсаров, в 19 веке  - Испанскую, Мексиканскую и Рабовладельческую, в 20 веке - Японскую, Германскую и Советскую империи. Пора ей взяться в 21 веке за Российскую. Возиться с мелкими странами (типа Гренландии, Панамы или Венесуэлы) недостойно для США, это не сделает её великой.

 Россия - это глобальная проблема. А в союзе с Китаем еще больше. 

И самоуспокоение США "за океанами" сыграет с Америкой ужасную шутку. Ведь никто не отменял идею академка Сахарова взорвать с подлодок с обеих сторон Америки подводные ядерные бомбы, которые вызовут гигантские ценами, волны которых сметут США почти до середины (с обеих сторон). 

Уже сейчас китайские фабрики готовы произвести в 3 раза больше процессоров, чем все европейские вместе взятые, и в 2,5 раза больше американских. Китайские производители уже освоили 5 нм техпроцесс, в частности для флагманского телефона Huawei. То есть китайское количество очень быстро перерастает в качество. И это вызов. В первую очередь ценовой. Если китайцы предложат топовые чипы по ценам в 2-3 раза ниже, чем сегодня котируют свои изделия американские Nvidia или AMD – это больно ударит по капитализациям IT-гигантов, как это уже произошло с Tesla vs BYD. Хуже того, это отбросит США на второе место в мировой гонке за ИИ и разрушит миф об абсолютном лидерстве «силиконовой долины». 

И что тогда вынуждены будут сделать США? То же, что и в 19 веке европейские страны, которые начали "опиумную войну" с Китаем. Но теперь вместо обстрела с кораблей  береговой линии полетят ракеты во внутрь Китая... А разбомбление Ирана американцами будет генеральной репетицией к этому...

The US has one way to become great again - to defeat the colonial empire. It did this before: in the 18th century - the British and the Algerian corsairs, in the 19th century - the Spanish, Mexican and Slave empires, in the 20th century - the Japanese, German and Soviet empires. It's time for it to take on the Russian one in the 21st century. Messing around with small countries (like Greenland, Panama or Venezuela) is unworthy of the US, it will not make it great.

No, Russia is a global problem. And in alliance with China, even more so. 

And the US complacency "overseas" will play a terrible joke on America. And no one has canceled the idea of ​​​​Academician Sakharov to detonate underwater nuclear bombs from submarines on both sides of America, which will cause gigantic prices, the waves of which will sweep the US almost to the middle (on both sides). 

Even now, Chinese factories are ready to produce 3 times more processors than all European ones combined, and 2.5 times more than American ones. Chinese manufacturers have already mastered the 5 nm process technology, in particular for the flagship Huawei phone. That is, Chinese quantity very quickly turns into quality. And this is a challenge. First of all, a price one. If the Chinese offer top chips at prices 2-3 times lower than the American Nvidia or AMD quote their products today, this will hurt the capitalization of IT giants, as has already happened with Tesla vs BYD. Worse, it will push the US to second place in the global race for AI and destroy the myth of the absolute leadership of "Silicon Valley". 

And what will the US be forced to do then? The same as in the 19th century, European countries that started the "opium war" with China. But now, instead of shelling the coastline from ships, missiles will fly into China... And the bombing of Iran by the Americans will be a dress rehearsal for this...

Михаэль Эпштейн: Основные сценарии на 2030 год. Опыт ИИ-прогностики.

Сейчас момент неопределенности и "зависания" в судьбах России и Украины, так что хочется услышать голос "со стороны" — голос нейросети или ноосферы.  Вопрос: "Давай попробуем спрогнозировать, каким будет мир в 2030 году. Если бы ты был футурологом с наивысшим уровнем экспертизы и самыми точными инструментами прогнозирования, как бы, на твой взгляд, завершилась война России против Украины?". Отвечает GPT4o (omni). Ценно то, что каждому из пяти сценариев приписывается определенная вероятность и приводятся исторические аналогии. Промптолог (я) не изменил ни одного слова в ответе.  "Я" в тексте прогноза принадлежит  самому ИИ (типа "на что бы я бы поставил" — это говорит GPT4о).

 I. Методология прогноза

Для построения прогноза на 2030 год используются следующие методы:

• Анализ текущих событий: учёт последних политических решений и международных соглашений. 

• Сценарное моделирование: разработка возможных вариантов развития событий.

• Игровая теория: оценка стратегий ключевых акторов конфликта.

• Исторические аналогии: сравнение с предыдущими международными конфликтами и их разрешением.

• Экономический анализ: прогнозирование влияния санкций и экономических мер на государства-участники.

II. Ключевые сценарии

🎭 СЦЕНАРИЙ 1: Замороженная фрагментация 2.0 (вероятность ~45%)

Что происходит:

К 2027–2028 году активные боевые действия затухают после тяжёлых, но не решающих кампаний. Украина и Россия оказываются в состоянии долговременного противостояния с закреплением линий фронта примерно в пределах осени 2024 — весны 2025 года.

• Россия удерживает части Донбасса и Крым, но не продвигается дальше.

• Украина не может освободить оккупированные территории, но получает частичное членство в ЕС и стратегическое партнёрство с НАТО.

• Линия фронта превращается в "Железный занавес 2.0" с бесконечными кибератаками, дронами, диверсиями и экономической войной.

• Россия остаётся санкционно-изоляционистской и милитаризированной автократией, а Украина превращается в военно-цифровую крепость Европы.

Историческая аналогия:

Корейский полуостров после 1953 года — замороженная война с технологической гонкой и идеологическим противостоянием.

Ферхад Туранли: «11 років спротиву російській окупації Криму»

 Подія дня: 17 березня 2025 р. (17 дня місяця рамадан 1446 р. за літочисленням Гіджри) взяв участь у конференції «11 років спротиву російській окупації Криму» в Представництві Президента України в Автономній Республіці Крим https://ppu.gov.ua/. 

На цьому заході за участю представників різних країн світу, зосібна обговорювали тему «Порушення свободи віросповідання в окупованому Криму». Ознайомились з документально-інформаційними матеріалами, в яких зазначаються про те, що  кримські татари, котрі тривало зазнають репресії з боку московитсько-російської окупаційної  влади, їх незаконно утримують у в’язницях, а також забороняють кримським татарам сповідувати свою релігію та ін.  

Висловив пропозицію взяти участь в розробці концепції відповідних програм, зокрема Кримської платформи (міжнародний механізм сприяння деокупації півострова, зміцнення європейської та глобальної безпеки), а також посилення боротьби проти російської пропаганди, організації пресконференції  та ін.     

Крім того, варто зазначити, що пресслужба Представництва Президента України в АР Крим інформує про те, що: «17 березня 1995 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Автономну Республіку Крим”, що стало визначальним моментом у формуванні правового статусу півострова. Цей законодавчий акт закріпив АР Крим як невіддільну складову частину України, визначивши її повноваження та особливості функціонування в межах унітарної держави. Цього року ми відзначаємо 30-ту річницю цієї історичної події» (https://ppu.gov.ua/press-center/17-bereznia-30-ta-richnytsia-ukhvalennia-zakonu-ukrainy-pro-avtonomnu-respubliku-krym)

Михаэль Эпштейна "Перед концом истории? Грани русского антимира"

Издательство Freedom Letters, смелость и размах которого впечатляют, выпустило  книгу Михаэля Эпштейна "Перед концом истории? Грани русского антимира". Теперь она доступна и в бумажной, и в электронной версиях.  

Издательская аннотация:

Что заставляет Россию упрямо прокладывать пути к концу истории? Поздно, лишь в XVIII веке, явившись на европейскую сцену и не найдя на ней своего особого конструктивного призвания, она торопится первой опустить занавес, угрожая погрузить мир во тьму. Книга рассматривает тектонические сдвиги нашего времени, когда оптимистичный сценарий «конца истории», предложенный Френсисом Фукуямой, сталкивается с новой, катастрофической реальностью. Война России с Украиной и Западом — цивилизационный раскол, который освещается здесь в широкой культурно-исторической перспективе. Прослеживаются пути трансформации «русского мира» в антимир, раскрываются его основные грани: антибытие, антивремя, антисоциум, антимораль, антиязык... Исследуется природа шизофренического фашизма и новой апокалиптики, вобравшей в себя государственное православие, архаический культ почвы, войны и смерти, евразийскую ненависть к Западу, черты нацистской идеологии. Политические события служат предметом философского, культурологического и лингвистического анализа, опирающегося на обширный материал СМИ, наследие русской литературы и интеллектуальную историю.

Писатель Михаил Шишкин об этой книге: «Эта поразительная книга не только объясняет метафизику политической чумы, природу «антимира» и цивилизационной катастрофы, в которую Россия может втянуть человечество. Эта книга даёт надежду русской речи, возвращает достоинство русскому слову».

Купить - https://www.amazon.com/Перед-концом-истории-русского-антимира-ebook/dp/B0DTJCZKHJ

Володимир Вятрович: Як Москва здолала УПА. Повчальна історія

СРСР від самих початків мав всього значно більше ніж повстанці: зброї, людей, будь-яких інших ресурсів. Тривалий спротив УПА опирався на найважливішому ресурсі, яким володіла саме підпільна армія і якого не було в совєтів - довіра між вояками та цивільним населенням. Повстанці для місцевих були «нашими хлопцями», своїми. Бо справді більшість із них ще вчора були їх сусідами, родичами, які жили поруч, перш ніж їм довелося взяти до рук зброю вони разом працювали, святкували, часом сварилися, потім мирилися. 

Той, хто воював, мав мати зброю, набої, їжу, інформацію. Все це він отримував від тих, хто не пішов «у ліс». Тому, що ці останні, яких звісно було і мало бути більше (для забезпечення одного партизана потрібно близько 8 цивільних) вірили, поважали і шанували кожного, хто відважився захищати їх, ризикуючи життям. Вояки теж довіряли тим від кого отримували життєво важливі ресурси, не лише тому що ними були їх близькі та родичі, а й тому що розуміли від них залежить чи збережеться потенціал для боротьби, усвідомлювали, щоб без підтримки «села» не стане «лісу». 

Але дуже швидко це усвідомили і совєти. Тому спрямували свої зусилля  на те, аби знищити взаємну довіру між повстанцями і населенням. Для цього, використовуючи залякування чи підкуп,  вербували агентуру серед місцевих мешканців, які почали здавати підпільників. Це було не просто в середовищі,  де всі про всіх все знали (бо жили поруч і все бачили), але чекісти мали час і натхнення, тому продовжували тиснути. А ще - поширювати брехню про масові зради, про те, що вже кожен другий на селі співпрацює з ними. 

Спершу вербовка здійснювалася таємно, аби ніхто не бачив навіть, що відбувся контакт. Потім у відділення НКВД стали викликати майже кожного, робили це публічно, щоб бачили інші. Через це перейшло сотні мешканців кожного села. Хтось справді погодився на співпрацю, більшість - ні. Але ніхто, крім чекістів, не знав, хто саме став агентом. Тому почали підозрювати кожного. Недовіра ширилася як вірус між тими, хто вчора разом працював і допомагав підпіллю. Страх допомагав  поширенню. Ціна зради була дуже висока. Для тих хто допомагав УПА вона могла означати вислання на Сибір усієї сім’ї, для повстанців - просто смерть. Тому зрадників підпільники жорстоко карали - страчували, аби інші не відважувалися на таке. З часом почала зростати кількість тих, хто став жертвою помсти незаслужено, кого успішно підставили під удар підпілля. «Хлопців з лісу» почали боятися на селі. Тим паче, що часто  ті, хто вбивали справді були не «нашими», а перевдягнутими чекістами, які свідомо робили брутальні злочини проти місцевого населення дискредитуючи УПА. 

Поступово параноя паралізувала нормальний звʼязок між мешканцям одного села та між селом і лісом. Вона як іржа розʼїдала єдність, яка була фундаментом боротьби. Ніхто вже не знав хто свій, а хто зрадник. Своїх перестали бачити, зрадників помічали всюди. Підпілля втратило базу, яка живила його і почало згасати. Чекістам залишилося провести остаточну зачистку.  

Памʼятаймо: Москва, як ніхто, вміє ділити, щоб нищити.

Володимир Єрмоленко: Кат як образ розмежування європейського світу та "русского міра"

Є напружена рефлексія європейської (передусім французької) філософії навколо фігури ката. І навколо проблеми смерті, що її завдає спільнота індивіду як покарання.

Цю рефлексію починає наприкінці XVIII століття Жозеф де Местр, хоча вона, напевно, має значно глибші витоки. Для католика де Местра шок "індустріалізованої" гільйотини Французької революції (яку він ненавидів) вів до думки, що смерть, на яку спільнота вирішує засудити індивіда, має бути чимось майже потойбічним, майже нелюдським, і тому фігура ката має виводитися за межі суспільства. Смерть не має перетворитися на банальність. Кат мав чинити необхідне зло - але при цьому акт страти продовжував бути злом, і тому кат не міг бути частиною здорового суспільства, він завжди був на його межі, належачи частково до потойбічного світу. Саме це де Местр і назвав homo sacer. Бо "sacer", "сакральним" було для нього, що виводиться за межі земного світу, що віддається Богові (а може й не лише йому). 

Відтоді - всі сюжети про людей-на-межі у французькій літературі ХІХ століття, про всіх цих святих злочинців, "банітів", які несуть приховану істину і тд. Потім ця тема опиняється у європейських філософів ХХ століття - аж до Homo Sacer Аґамбена. Втрачаючи, як на мене, свою первинну ідею.

Російський світ абсолютно інший. Він побудований на іншій логіці. Кат у російському світі - не на межі суспільства, а в його центрі. Головні російські царі - Іван грозний, Пьотр первий, Сталін - передусім кати. Бути катом (і навіть убивати своїх дітей) - ядро їхньої ідентичності. 

Насильство в російському світі не тлумачиться як необхідне, але небажане, зло, яке застосовується в окремих випадках - і торкання якого виводить тебе за межі суспільства - а як головне ядро існування спільноти. Спільнота існує тільки тоді, коли в ній є кат. Тільки він вирішує, хто є частиною спільноти, а хто ні. Він не виведений за її межі, а він сам виводить за її межі того, хто йому не подобається. Зокрема й за межі життя.

Тому катівня як місце, як процес - є основою російської окупації. Насильство для російського світу є не інструментом досягнення цілі, коли інші цілі недоступні (війна - це продовження політики іншими засобами, казав європеєць Клаузевітц), а є матерією, з якої ліпиться влада, і якою кат показує, "хто тут головний". Основою російського світу є  війна та насильство - а політика є продовженням війни іншими засобами. Удаваною ввічливістю кагебіста, який своїм політесом приховує прагнення тебе знищити.

Ось така от відмінність.