19-20 серпня 1993 року на Говерлі відбувся IV Нагорній (Надземний) Собор Духовної України

 19-20 серпня 1993 року на Говерлі відбувся IV Нагорній (Надземний) Собор Духовної України

В Ухвалі Собору було сказано: 

«Надземний Собор Святої України звертає увагу на загрозу повної деградації Національного Духу в умовах багатовимірного політичного, соціального та інформаційного полону. Знехтувавши ясні синівські Заповіти Предтеч державної самостійності України — козаків, стрільців, отаманів, гетьманів, кобзарів, Святослава, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Дмитра Вишневецького, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, — сучасники впустили до брами Рідної Оселі чужинецький дух зради, цинізму, зневаги до батьківських ідеалів,  і тим розпочали акцію самопоїдання, самогеноциду, завершуючи демонічну програму ворожих сил з усунення еволюційної потуги Русі-України з історичного поля. 

Надземний Собор Святої України вважає, що лише повна правда і нерушима мужність допоможуть Рідному Краєві звільнитися від цього полону і відродити суджену національну самодостатність…».

Юрій Ковалів: Прогностична фантастика Олеся Бердника

 У документі про народження Олеся Бердника помилково була вказана дата 25 грудня 1927 р.

Прозаїк, поет Олександр (Олесь) Павлович Бердник (27 грудня 1926 -- 18 березня 2003) з Херсонищини, тепер - Миколаївщини, наполегливо йшов до реалізації своєї мети — формування Української Духовної Республіки, яку здійснив 1989 р. Перед цим були випробовування Другою світовою війною, радянськими концтаборами (1950-1954; 1979-1984), участю в роботі Української Гельсінської Групи, проєктами Альтернативної революції, про які ніхто з інтелектуалів й політиків не хотів чути. Моделі гармонійного світоладу, в якому б утверджувалися принципи «друго-центризму», а не еґоїзму, людини-співтворця Універсуму спочатку розроблялися в його раціонально-фантастичній прозі, близькій до історичного роману з притаманною йому пригодницькою або авантюрною фабулою, в художніх концепціях альтернативної історії, яку ще називають криптоісторією, в літературних пошуках досконалого соціуму. Пріоритети надавалися філософській й моральній проблематиці, а не психіці персонажів, ніби зображених «поза часом і простором», як називалася дебютна книжка прозаїка. Однак наратив структурувався з певною мірою життєвої достовірності, як і в творах Ж. Верна, Г. Велза, В. Владка, О. Бєляєва, якими письменник захоплювався і з якими змагався. В обстоюванні світової гармонії і свободи, в пошуках Істини він поєднував образні системи з ведичними, ведантичними, античними, християнськими концепціями, з міркуваннями ренесансних, постренесанстних та новітніх мислителів.

Зупинюся лише на кількох творах О. Бердника з його великої прозової спадщини, зокрема на тих, де він вдавався до демістифікації тоталітарних режимів. У романі-застереженні «Зоряний корсар» на прикладі космічної системи Ара, схожої на гігантську в’язницю, проглядається алюзія на почварний СРСР, а сьогодні -- путінську московію. Твір виявляє властивості антиутопії. Роман складається з трьох книг («Чорний папірус», «Зоряний корсар», «Чудодійний келих»), поділених на окремі частини, має складну композицію з химерно переплетеними сюжетними лініями, сконцентрованими на дії створеного із субатомної речовини універсального інформатора, названого Чорним Папірусом, який сприяє пізнанню довкілля, людському взаєморозумінню, усвідомленню багатовимірності й «невимірності» всесвіту. Він оповідає Сергію Горениці — керівнику Інституту Буття про космічні польоти людей, керованих любов’ю, спроможних перетворювати роботів (на кшталт Універсального Робота) на повноцінних душевних істот, про планету квітів, здатних мислити й пересуватися в просторі. Основні події розгортаються довкола космократорів на чолі з Горикоренем. Прилетівши на Землю, вони прагнуть, на противагу координатору системи Аріману, врятувати землян від аранських експериментів, задля яких було придумано нижчий тримірний світ, тобто цю ж Землю. Проти деспотизму всеможного Кареоса повстає романтизований Горіор, відомий як Зоряний Корсар, який готує бунтарів на астероїді Свободи, разом з подругою Гледіс освоює простір ноосфери. Історія цього пасіонарія стала відомою завдяки космослідчому Григору-Меркурію. В романі першорядне значення відведено проблемам вселенського суспільству. Тому персонажі надто соціологізовані, любовні стосунки, як-от Галі-Громовиці й Григора-Меркурія, Богдана і Лесі, Ісварі й Ур змальовані схематично.

Олесь Бердник: Прометей: варіант повісті «Гіпатія» (Лабіринт Мінотавра)

Бердник Олесь. Прометей: Повість / Літературна сильветка О. Бердника — Ігор Качуровський. Ред. та упоряд. А. Гайдамаха. — Мюнхен : Українське видавництво, 1981. — 255 с.

Oles Berdnyk. Prometheus / Translated by Roma Franko. — Toronto: Language Lanterns Publications, Inc., 2012. — 273 p. — ISBN: 978-0-9877750-1-6

«Прометей» означає «той, хто передбачає», або трошки інакше можна сказати — «той, хто бачить МЕТУ». Це саме завдання — передбачити те, що чекає людство попереду — поставив перед собою Олесь Бердник. «ПроМетей» — це могло бути й персоніфікованим ім’ям ідеального письменника-фантаста і цей епітет надзвичайно влучно характеризує й творчість Олеся Бердника. Він зазирає вперед і на десять тисяч років — вже в перших романах, а далі — і на мільйон і на мільярд літ. Іван Єфремов описав майбутнє Землі через 1,5 тис. років. і це теж вражало,  Олесь Бердник постійно прагне за межі часу і простору. Подібно до Франка в «Каменярах», він закликає в

своєму «Корсарі» — «Бийте в скелю часу! Вона впаде». Книги Олеся Бердника є унікальними не лише в українській літературі за масштабністю охоплення і динамічністю викладу, за метою своєю — змалювати людину-титана, людину, яка повертається як господар до втраченої колись Зоряної Домівки. Книги ці вражають оптимізмом і полум’яністю. Романтична література в попередні часи маніфестувала себе в діапазоні від мрійливої елегійності до похмурої буряності, література фантастична, як правило, характеризувалася дещо сухуватою розсудливістю. Олесь Бердник з’єднує ці два потоки літератури, з’єднує їх і зі старовинним жанром легенди Й казки і цей синтез дуже відрізняється від інгредієнтів.

© Олександр Кіхно,
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Ін-ту філософії НАН України

Олесь Бердник: «Кто вечно смеётся — тот вечноживущий»

Отрывок из романа Олеся Бердника «Огнесмех»

…Нашла в мифах древнейшей Индии чудесное произведение. Там рассказывается, как Вишну воплотился на Земле вепрем, чтобы сражаться с драконами. Победив чудовищ, верховный бог вступил в брак с дикой свиньёй и, наплодив поросят, роскошествовал дружной семьёй, хрюкая в болоте.
На небе переполошились: почему Вишну не возвращается?
Послали вестников, потребовали: вернись на небесный трон!
Вишну-вепрь постоянно отвечал: «Дайте мне спокойствие. Мне хорошо с моими поросятами. Не хочу знать какого-то неба».
Тогда на Землю сошёл сам Шива, ударил трезубцем в сторону Вишну-вепря. Дух бога вышел из поверженного тела, посмотрел на труп кабана, в котором был поселён, засмеялся и поднялся в небо…
Чудесно! Только индусы так иронично могут трактовать наивысшие духовные проблемы. Этот миф утверждает, что лишь взгляд смеха, радостный взгляд самообновления, взгляд парадокса может побудить, заставить инерционную структуру самоликвидироваться. Даже божественная сила, замкнутая в какой-то согласованной, ограниченной структуре, самосохраняется и самовосхваляется. Поэтому, чтобы её творческие силы могли самораскрыться, двинуться к другому проявлению, требуется мощный смех, необходимо понять абсурдность того, что есть, и потребность того, что вызрело. Смех даёт выбор радости. Мне кажется, что больной, который юмористически относится к своей болезни, который может смеяться, — уже на пути выздоровления, исцеления…
Можно вспомнить, что палачи и мучители всех времён были очень постными, печальными и злобными людьми. Страх и смех — несовместимы!..

Игорь Каривец: Комментарии к «Камертону Дажбога» О. П. Бердника

В качестве иллюстрации использована картина Олеся Павловича Бердника «Вестники» (1968)

Прозрения О. Бердника очевидны, но биполярность противоположностей нельзя уничтожить. Просто надо подняться над ними. Противоположности — это неотъемлемые части Целого. Тот, кто поднимается к Целому, тот исцеляется от борьбы противоположностей, исцеляется и становится целым, потому что не становится на сторону той или иной противоположности. Иллюзия заключается в том, что  будто бы противоположности являются самодостаточными. Противоположности не являются самодостаточными. Их источник — целое как Целое!
Все секты и конфессии, которые существуют сегодня, — это ловушки для простаков. «Мировые религии» существуют для того, чтобы ловить людей и не давать им возможности духовно развиваться. Их задача: сдерживать духовное развитие людей. Там где разъединение, там не может быть диалога и любви; там где противостояние, там не может быть Бога. Бог — это Целостность, это Дух Целостности, который исцеляет от ненависти, раздора. Что же делают эти «Мировые религии», секты? Натравливают людей друг на друга. То же самое делают и политические партии. Все они от лукавого: лживые, лицемерные, разъединяющие. Созданы они из одного Центра. Заговор против человека — это очевидно. Сюжет книги О. Бердника в некоторых моментах совпадает с сюжетом фильма «Матрица».

Олесь Бердник: Камертон Дажбога (отрывок из романа)

Сознание Григора кружилась в смерче таинственного временного урагана. Казалось, что разум состоял из тысяч и тысяч мерцающих элементов,  как фасеточные глаза бабочки или другого насекомого. И каждый кристаллик восприятия реальности видел свой отдельный поток событий. Дух  жаждал объединить все эти ручьи в совместное русло, поэтому психическая раздробленность, расщеплённость вызывала терзания, боль,  томление души. Сознание хотело знать — кто же он на самом деле? Григор Бова, криминалист семидесятых годов двадцатого века, родившийся в  Украине на планете Земля; или космоследователь таинственной сферы Ара с мифическим именем Меркурий? А может, верный побратим славного  запорожского колдуна и гетмана Байды-Вишневецкого? Как его звали тогда? Огневик… Красивое магическое имя… А вот он скачет на коне рядом с  легендарным Спартаком… Ему четырнадцать лет, пленённый римскими легионерами в Македонии, восставшие гладиаторы освободили его из  рабства, и он готов умереть за своего вождя — мощного голубоглазого великана. А вот он идёт по заболоченной тропе меж вековых деревьев, под  ногами хлюпает вода, в руке копьё, на плечи накинута шкура медведя. Григор наблюдает за своими ногами: они мускулистые, волосатые,  неутомимые. И такие же спутники вождя — сильные, крепкие, звероподобные воины, готовые каждое мгновение к схватке и смерти, когда этого  потребует судьба родного племени. Как его зовут? Гур… Гур его имя. Даже враги называют это имя с уважением и страхом. А вот Григор летит  верхом на огромной птице. Внизу проплывают разные картины — вековечные леса, прозрачные озёра, реки, горы. Это уже, наверное, чистый сон,  бред. Такого не может быть — полёт на спине титанического аиста. Птица умная, она поворачивает к всаднику голову, будто спрашивая совета.  Удивительно, но у Григора ощущение полной реальности. Но не у Григора, а у Рияма. Его зовут Риям. Он сын и наследник Володяря…, кого-кого?  Тает имя, расплывается, будто утренний туман под солнцем.

Олесь Бердник: Пора звести Блакитний Храм! (фрагменти)

Ми зводили свій храм без доторку руки…
Ліна Костенко

Триває бій на світовому полі.

Віковічний герць між поневолювачами та пітьми волі.

Термінологія — бюрократи, шовіністи, націоналісти, екстремісти, матеріалісти, ідеалісти — лише затуманює смисл поєдинку.

Все про сто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів, і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку з допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів…

Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. В глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти…

Нам щораз підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив’язаним на голоблі снопом сінця, забувши про сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича.

Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому.

Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прививши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали.

Ми були царськими скіфами, вільними лицарями, громадянами троянської спілки — нас зробили холопами Рюриковичів.

Ми були запорожцями, характерниками, захисниками волі й непідлеглості, — нас обернули на кріпаків жорстокої, невблаганної імперії.

Ми маємо прокинутися, щоб відновити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації полягає смисл еволюції і поступу народів. Та й не лише народів, це — закон всього сущого!

Ми маємо віднайти в нашій історії, ба, навіть космоісторії! — власне глибинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкривши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збагнувши, етнос виконує волю Матері-Природи, котра його народила для великих історичних цілей.

Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття?

Козацтво, Січ, Хортиця.

Такі домінанти є в кожного народу, але їх повинні шукати для себе представники тих чи інших етносів. І коли ці домінантні, визначальні ознаки збагнуті, визначені, має відбутися регенерація, воскресіння народного організму.