Олександр Зінченко: Українці не є нацією вбивць. Українці є нацією борців!

"Українці - нація вбивць", - стверджують польські шовіністи.

Буквально дослівно: "Ніхто не хоче сказати: так, мій дід і мій батько разом вчинили геноцид, ми пов'язані з цим народом, який вбивав". 

Послідовність подій була така: 

У 1918 році Польща встала на шляху української незалежності.

У 1921 році Польща Пілсудського та Росія Леніна розділили між собою українські землі у Ризі. Решту шматків "українського пирога" дісталася Румунії та Чехословаччині. 

Потім були десятиліття геноцидної політики Кремля стосовно українців, яка коштувала нам мільйонів життів. І два десятиліття польської асиміляційної політики, яка була спрямована на тотальне зачищення усього українського на підконтрольних землях заселених українцями Галичини та Волині. 

І під нацистською окупацією стався вибух. Нікому в Україні не приходить в голову виправдовувати масові вбивства поляків. Але не треба робити з українців націю вбивць! 

Українці є не більшими вбивцями, ніж поляки. У цій історії українські діти Сагриня чомусь не є жертвами геноцида. 

Майже 30 тисяч українців убили поляки у цій кривавій історії. Але Сагринь - це не геноцид. А от українці - геноцидники. 

Президент Дуда вимагає від українців спокути більшої, ніж від росіян. Ви не почуєте у польському пердвиборчому дискурсі про провини росіян, або нацистів: тільки про українців. 

Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за свої гріхи перед поляками? Ні. 

У Варшаві за пару днів у листопаді 1794 року російські війська перерізали за різними оцінками від 20 до 30 тисяч поляків. Чи ви колись чули у цій передвиборчій компанії, що треба визнати цю різанину геноцидом і вимагати від росіян спокутувати цей геноцид? 

Протягом "Польської операції" НКВД 111 тисяч поляків було розстріляно. Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за цей геноцид перед поляками? Ні. 

Протягом кількох місяців навесні 1940 року були без суду розстріляні 22 тисячі польських військовополонених офіцерів. Чи сьогодні ми чуємо якісь заяви польських політиків, що Росія має розрахуватися за ці вбивства поляків? Ні. 

Протягом кількох днів на початку серпня 1944 року у Варшаві в районі "Воля" нацисти знищили поляків більше, ніж загинуло поляків на всій Волині за весь час нацистської окупації. Чи польські політики вже проголосували за визнання геноцидом вбивств поляків нацистами у Варшаві і кожного року нагадує про цю подію семовими резолюціями? Ні. 

Це аморально - спочатку встати на шляху незалежності української державності, а потім коли ця держава виборола цю незалежність та продовжує боротьбу за свою державність від ворогів, - пред'являти голові цієї держави моральні рахунки за наслідки власних помилок в минулому: якби Польща не окупувала українську Волинь у Галичину - тих жахливих подій просто не було б. Хронологічно перша причина цього конфлікту - це помилкові рішення Юзефа Пілсудського у 1918 році. 

Абсолютна більшість причин польсько-українського конфлікту народилися у кордонах польської держави міжвоєнного часу. Але поляки не готові визнавати свої помилки на окупованих українських землях. 

Володимир Вятрович: Як Москва здолала УПА. Повчальна історія

СРСР від самих початків мав всього значно більше ніж повстанці: зброї, людей, будь-яких інших ресурсів. Тривалий спротив УПА опирався на найважливішому ресурсі, яким володіла саме підпільна армія і якого не було в совєтів - довіра між вояками та цивільним населенням. Повстанці для місцевих були «нашими хлопцями», своїми. Бо справді більшість із них ще вчора були їх сусідами, родичами, які жили поруч, перш ніж їм довелося взяти до рук зброю вони разом працювали, святкували, часом сварилися, потім мирилися. 

Той, хто воював, мав мати зброю, набої, їжу, інформацію. Все це він отримував від тих, хто не пішов «у ліс». Тому, що ці останні, яких звісно було і мало бути більше (для забезпечення одного партизана потрібно близько 8 цивільних) вірили, поважали і шанували кожного, хто відважився захищати їх, ризикуючи життям. Вояки теж довіряли тим від кого отримували життєво важливі ресурси, не лише тому що ними були їх близькі та родичі, а й тому що розуміли від них залежить чи збережеться потенціал для боротьби, усвідомлювали, щоб без підтримки «села» не стане «лісу». 

Але дуже швидко це усвідомили і совєти. Тому спрямували свої зусилля  на те, аби знищити взаємну довіру між повстанцями і населенням. Для цього, використовуючи залякування чи підкуп,  вербували агентуру серед місцевих мешканців, які почали здавати підпільників. Це було не просто в середовищі,  де всі про всіх все знали (бо жили поруч і все бачили), але чекісти мали час і натхнення, тому продовжували тиснути. А ще - поширювати брехню про масові зради, про те, що вже кожен другий на селі співпрацює з ними. 

Спершу вербовка здійснювалася таємно, аби ніхто не бачив навіть, що відбувся контакт. Потім у відділення НКВД стали викликати майже кожного, робили це публічно, щоб бачили інші. Через це перейшло сотні мешканців кожного села. Хтось справді погодився на співпрацю, більшість - ні. Але ніхто, крім чекістів, не знав, хто саме став агентом. Тому почали підозрювати кожного. Недовіра ширилася як вірус між тими, хто вчора разом працював і допомагав підпіллю. Страх допомагав  поширенню. Ціна зради була дуже висока. Для тих хто допомагав УПА вона могла означати вислання на Сибір усієї сім’ї, для повстанців - просто смерть. Тому зрадників підпільники жорстоко карали - страчували, аби інші не відважувалися на таке. З часом почала зростати кількість тих, хто став жертвою помсти незаслужено, кого успішно підставили під удар підпілля. «Хлопців з лісу» почали боятися на селі. Тим паче, що часто  ті, хто вбивали справді були не «нашими», а перевдягнутими чекістами, які свідомо робили брутальні злочини проти місцевого населення дискредитуючи УПА. 

Поступово параноя паралізувала нормальний звʼязок між мешканцям одного села та між селом і лісом. Вона як іржа розʼїдала єдність, яка була фундаментом боротьби. Ніхто вже не знав хто свій, а хто зрадник. Своїх перестали бачити, зрадників помічали всюди. Підпілля втратило базу, яка живила його і почало згасати. Чекістам залишилося провести остаточну зачистку.  

Памʼятаймо: Москва, як ніхто, вміє ділити, щоб нищити.

Тарас Чухліб: Головна причина Волинської трагедії 1943 року

"У ЧОМУ ГОЛОВНА ПРИЧИНА ВОЛИНСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ 1943 РОКУ?", - експертний висновок доктора історичних наук Тарас Чухліба.

Історики завжди думають історично. А історичний підхід передбачає вивчення причин того чи іншого явища, бо нічого нізвідки не виникає.

От чому у 1943 році українці Волині підняли велике постання проти поляків? 

А тому, що Варшавський сейм 17 грудня 1920 року одноголосно ухвалив "Акт про надання землі воякам Війська Польського". 

Цей Акт передбачав безоплатне (!!!) надання земель польським військовим на Східних Кресах - Східній Галичині, Поділлі та Волині -  особливо тим добровольцям, які служили на фронті, та інвалідам (ст. 2). Інші вояки та інваліди могли купувати землю за плату (ст. 3). Однак площа ділянки, що надавалася одному польському військовослужбовцю, не могла перевищувати 45 (!!!) га (ст. 5). Військові поселенці-Osadnicy wojskowi мали сплачувати податок тільки через 5 років після початку користування.

З огляду на те, що Східна Галичина та Поділля були густонаселені, то землі польським воякам-осадникам почали роздавати головним чином на Волині. Українське населення Волині це сприймало вороже, бо на їхніх землях почали масово заселятися польські військові з родинами, які сприймалися як вороги та окупанти. Адже регулярне Польське Військо воювало проти Української Галицької Армії та військ Західноукраїнської і Української Народної республік, де було багато українських вояків, що народилися на Волині. 

Зважаючи на те, що у 1920-х - 1930-х роках Волинь була повністю під окупаційною (хоча й визнаною міжнародними  угодами) владою Польщі, то виступи місцевого сільського люду проти іноземців не мали спочатку масового характеру й відразу придушувалися польською жандармерією. 

Однак, коли розпочалася Друга Світова війна і у 1941 роках на Волинь прийшли німецькі війська, ситуація тут докорінно змінилася, бо Польща втратила свої владні інститути і жандармерію на Волині.  Але польський уряд знаходився в еміграції у Лондоні звідки намагався керувати діями підпільної Армії Крайової.

Натомість у 1942 році на Волині виникає Українська Повстанська Армія, яка стала на захист українських селян, що потерпали від місцевої влади, яка вже була німецько-польською у багатьох випадках. 

Отже через два десятиліття після ухвалення Варшавським сеймом "Акту про надання землі воякам Війська Польського" 1920 року на українській Волині спалахнуло національно-визвольне повстання 1943 року проти такого несправедливого закону у результаті якого у збройній боротьбі загинуло, за різними підрахунками, від 10 до 15 тисяч польських військових осадників та членів їхніх родин, яких сучасна польська історіографія чомусь трактує тільки як "мирне населення". 

Насправді, це були військові поселення поляків на українській Волині і кожен малий поляк з дитинства вчився військовому ремеслу.

Щирі вітання з Днем захисників і захисниць України та доземний уклін всім хто був або зараз на фронті. Божої допомоги та Перемоги!

 Щирі вітання з Днем захисників і захисниць України та доземний уклін всім хто був або зараз на фронті. Божої допомоги та Перемоги! (с) Diaspora.ua

На фото - картина геніального українського художника Олега Шупляка.