Дмитро Корчинський: Народи стають великими, харчуючись "м’ясом" тих, хто їх ображав у ранньому дитинстві

 Вгризаючись у печінку імперії Габсбургів, Німеччина постала, як єдина могутня нація.

Англія піднеслася через своє прагнення добити Іспанію. А потім Францію. А потім Німеччину.

Коли всі ще ображали монголів, вони вже мріяли завоювати Китай. І реалізували цю мрію.

Для того, щоб Україна відбулася, як нація, їй треба добити Московію. Навіть, якщо Московія віддасть Крим і забуде за наше існування, нам треба її розшматувати.

Народи стають великими, харчуючись "м’ясом" тих, хто їх ображав у ранньому дитинстві.

Коли ми принюхуємося до Московії, то вже чуємо запах крові. Ми упосліджені й боїмося, але щодня накопичуємо гнів. Ми бачимо, як пульсує вена на блідій шиї ворога. Наша мрія — помста. Наша доля — війна.

Дмитро Корчинський: Не знаю, на що розраховує Путін?! Він програв ще до початку гри

Люди йдуть не за програмами й концепціями, вони йдуть за почуттями. Націоналізм - це інстинкт самозбереження нації. Коли нація не достатньо перелякана, їй наплювати на націоналістів.

Я почав брати активну участь у національному русі у 1987 році.

Тоді це було справою малого числа інтелігентів. Тому все здавалося безнадійним. 

Пізніше, національний рух підтримало більше людей, але всеодно не достатньо - гадаю, не більше, ніж одна десята відсотка населення УРСР. 

Згодом, українська держава була утворена не нами, але тими, хто проти неї все життя боровся - місцевим паргоспактивом. 

У девʼяностих націоналістами були дві-три тисячі людей, трохи більше - млявими народниками, іншим було наплювати. Нація догулювала "застій". 

І лише в двохтисячних, в доповнення до інтелігентів та ідеалістів, до національної справи приєдналися широкі маси ідіотів. Відтоді ця справа непереможна!

У 2014 безліч повноцінних людей раптом зрозуміли про себе, що вони - українці.

У 2022 усвідомив себе українцем навіть президент. 

Не знаю, на що розраховує Путін?! Він програв ще до початку гри.

Дмитро Корчинський: Україна можлива лише як аристократичний, місійний проект

Якщо для пересічного московита, ідеальна московія - це щось на зразок православного Китаю, то для нас ідеальна Україна – це україномовна Польща. 

Але польські ідеалісти не відчувають себе щасливішими за українських. А німецькі та французькі – за польських.

 Для прикладу, візьмемо національну культуру, бо її найлегше взяти. Вона деградує скрізь.

В Україні вважають, що національній культурі та самоідентифікації заважає панування на ринку московської попси та бульварщини. Прогресивні київські книговидавці мріють витіснити московське лайно українським лайном. Їм здається, що верхні поверхи національної культури можуть бути збудовані лише на національному плебейському фундаменті.

 Це правильна, але разом із тим  трагічна думка. Бо транснаціонального культурного лайна завжди буде більше, аніж рідного. Культурна автаркія так само неможлива, як економічна. Чужого ми завжди будемо носити, їсти, слухати, дивитись, купляти, читати, танцювати більше, аніж власного.

 Боротьба може точитися хіба що за те, щоб для українців англомовні оригінали заступили свої московські переклади.

Національна культурна місія полягає в тому, щоб привнести через власні видатні досягнення свої національні риси до світового культурного ейдосу. Скажімо, світовий кінематограф – це перш за все американський кінематограф. Змагатися з ним можливо лише на верхніх щаблях. Він панує в сьогоденні, але у вічності скандинавських стрічок залишиться, можливо, не менше, аніж американських. 

Зосередженість на вічності, вибагливість, витонченість, елітарність, ефективність – риси, непритаманні широким трудящим масам. Україна можлива лише як аристократичний, а  отже, місійний проект. 

У мене, для прикладу, сильно псується настрій, коли я помічаю, що мої книжки стають зрозумілі інтернет-юзерам.

 Для націотворення потрібна окремішність. На Північному Кавказі в кожній долині – окремий нарід. Між народами – гори. Але весь сучасний світ – рівнина. І бар'єри можливі не вертикальні, але горизонтальні. Як в родових вежах горців: під час небезпеки, на нижчому поверсі – вівці, нагорі – джигіти, з носом, зазвичай задраним догори.

Дмитро Корчинський: Путіним Бог пробудив українську націю, він кожного з нас перетворить на бандерівця!

Москва  використала святкування хрещення Русі для антиукраїнських демонстрацій УПЦ ФСБ. 

Взагалі, вона з калимським нахабством намагається використати проти нас нашу минувщину, принизити нас нашою славою.  Найяскравіше це проявилося у статті путіна про те, що що позаяк московія все у нас вкрала, то у нас все спільне - історія і майбуття. 

 «... Нам тут у Києві та загалом в Україні дійсно не треба писати якихось спеціальних статей чи наводити якісь спеціальні докази на користь того, що наше коріння сягає ще стародавніх часів Київської Русі. Майже всюди ми можемо побачити це там, де живемо: від Софійського собору і фундаменту Десятинної церкви у Києві до пам'яток у десятках інших міст та сіл, які відомі ще з часів Київської Русі.

 Ми є прямими нащадками Київської Русі та ще тієї культури, яка була потужною більше тисячі років тому. Зрозуміло, що ця наша культура вплинула на різні території та різні суспільства. Але це йшло з України – і цей факт точно не означає, що поширення впливу з нашої землі робить когось на інших землях ніби "співвласниками" цієї культури або тим більше "старшими братами".

Сьогодні ми маємо спільно прагнути одного: що збудовано – не втратити, що зруйновано – відновити, що захоплено – повернути. А все це разом і всім разом – назавжди зберегти. І це наше завдання не треба підкріплювати якимись квазісакральними текстами чи особливим державним піаром – як у деяких наших сусідів, які мають аж настільки слабке культурне коріння, що постійно претендують на щось більше, ніж просто сусідство із нами».

Як гадаєте, звідки я взяв цю розлогу цитату?

Ви не повірите! З нинішнього звернення Зеленського з нагоди хрещення України-Русі. 

Велич Бога в тому, що для здійснення великих діянь, Йому не обов’язково потрібні великі люди. Бог може творити дива і за допомогою цеглини, битої пляшки, або путіна. 

Путіним Бог пробудив українську націю. Я не можу повірити, але невже за допомогою цього нехитрого інструменту  Бог робить Зеленського вождем національного спротиву?

Згадайте звернення Зеленського річної давності. Порівняйте з нинішнім. 

Пройде трохи часу і Зеленський перейменує 95 квартал на 95 батальйон. 

А потім він закине чуприну за вухо, підкрутить довгого вуса, дошле набій в патронник, підніметься на башту танку й...я ще не придумав що, але щось воно буде!

Ви можете не вірити мені, можете не довіряти Зеленському, можете не вірити в Бога, але ви не можете сумніватися в путіні - він кожного з нас перетворить на бандерівця! Перечитайте звернення Зеленського.

--------------------

Президент Украины Владимир Зеленский поздравил жителей страны с Днем крещения Киевской Руси. В видеообращении он ответил на статью главы РФ Владимира Путина «Об историческом единстве русских и украинцев».

Зеленский напомнил, что крещение Руси в 988 году произошло в период правления великого киевского князя Владимира. «Владимир окрестил Киевскую Русь, Украину. Это не часть нашей истории, это и есть наша история. Нам не нужно доказывать это историческими трактатами, работами, статьями», — пояснил он, добавив, что Киевская Русь является матерью истории Украины и Крыма:

Зеленский также заявил, что Киевская Русь является матерью истории Украины и Крыма. «24 области Украины и полуостров Крым — ее родные дети. И они по праву ее наследники. А двоюродным племянникам и очень дальним родственникам не нужно посягать на ее наследство. И пытаться доказать свою причастность к истории тысячи лет и тысячи событий, находясь от мест, где она произошла, за тысячи километров», — подчеркнул президент.

Дмитро Корчинський: Московити крадуть і брешуть. В цьому їхня сутність

Наприклад, звідки взялася казка про куликовську битву? Це переспів реальної битви на Синіх водах 1362 р. Тоді, мабуть вперше, татарські царі отримали велику поразку, що дало можливість Великому князівству литовському оволодіти Поділлям й просунутися майже до Чорного моря. В битві брали участь велика кількість київських та волинських нобелів і баронів.

У другій половині п’ятнадцятого століття московським князькам знадобилася велика історія й нині ви читаєте в підручниках маячню про Ослябя й Пєрєсвєта. Мамай справді був розбитий у 1380 році. Але розбив його хан Тохтамиш і значно південніше.

Звідки казкова постать Івана Сусаніна? Вона списана з білоруса, мешканця Борисова Федора Якимовича, який був талановитим розвідником і постачав гетьману Радзивілу Рудому цінні відомості про стан і пересування окупаційних московитських відділів. Пізніше Якимович був нагороджений шляхетським званням. Його інформація допомогла розгромити московитів у воєнній кампанії 1564 року. Нашим білоруським братам варто популяризувати постать Федора Якимовича на противагу московським міфам.

Для нас ця кампанія цікава й тим, що в ній видатну роль зіграли українці — браславський староста Юрій Остик, остерський державця Філон Кмита, рогачівський староста Богдан Соломерецький, ротмістри Зенович, Корсак та інші.

--

Для тих кому цікавий перебіг кампанії:

Під прикриттям переговорів про мир з Великим князівством литовським, московити підготували вторгнення на його землі й почали наступ ще до завершення переговорів двома угрупованнями від Полоцька й Вязьми. В кожному угрупованні від 24 до 30 тис. ватників.

Спочатку Литовський польний гетьман Ходкевич і Великий гетьман Радзивіл Рудий вдарили на угруповання очолюване найдосвіченішим московським воєводою Шуйським.

Позаяк треба було уникнути з’єднання московських сил, вони полишили піхоту й артилерію позаду й діяли виключно кіннотою (менш ніж 6000 вершників). В результаті кількагодинного бою вони повністю розбили московитів, захопили весь обоз і великий полон.

Шуйський покинувши свою армію напризволяще намагався втекти, але був убитий добрими білоруськими селянами. За кілька днів його тіло знайшли в криниці. Гетьмани були настільки шляхетні, що замість віддати собакам, поховали його у Вільно.

Далі належало розібратися з угрупованням, яке очолювалося князями братами Сєрєбрянимі. 

Першочергово була сформована мобільна група під керівництвом Філона Кмити, Остика, овручського державця Капусти й господарського маршалка Тишкевича — кількасот вершників. Їх виявилося досить для того, щоб налякати моковитів, які втекли покинувши весь обоз.

Цікаво, що в литовських джерелах і документах, які всі складені староукраїнською мовою, табір називається словом “кіш”.

Дмитро Корчинський: Москва має два сценарії для Білорусі

1. Підігрівати й загострювати бунт викликаний справедливим небажанням білорусів жити нудно.
У разі повалення Лукашенка і краху його пропагандистської системи, москва утворює комітет національного порятунку.
В пропаганді й інвестиціях в білоруську політику вона не матиме жодної конкуренції. Нове керівництво Білорусі швидо ліквідує рештки білоруської незалежності.

2. Якщо Лукашенко втримається шляхом репресій, невідомі білоруські "бандерівці" з ЧВК "Вагнер" атакують дві московські військові бази.
Москва "змушена" буде ввести війська для порятунку своїх військовослужбовців, відвернення гуманітарної катастрофі й заради білоруської демократії.
Далі перехідний білоруський уряд утворений з колишніх лукашенківських бюрократів й представників промосковської опозиції неквапно готуватиме вибори московського генерал-губернатора в білоруському федеральному окрузі.

Чи може москві не вдатися один з цих сценаріїв?
Євросоюз та сусіди Білорусі не роблять нічого, щоб їй завадити.

Москва в білоруській політиці - це лисиця в курятнику. Півня вона з'їсть, а тоді й курей. Вона спокійна - ніхто не прийде аби вигнати її звідти.

Дмитро Корчинський: Вернуть подлинную русскую словесность!

Українська влада, яка незабаром постане в Україні замість цієї, має на якійсь час зробити російську другою державною, аби дошкулити рабіновичам.

Це має бути справжня російська мова, мова Протопопа Аввакума й Аврамія Паліцина, не зіпсована київськими вченими та секуляризованими євреями, русская словєсность, а не радянський новояз: «А азъ в то время, запершися, молился с воплємъ ко владике: Господи, укроти ево и примири ими же веси судьбами».

Не українською, а саме такою мовою плюси мають знімати мелодрами.

Поза сумнівом базовий електорат ОПЗЖ зрадіє поверненню справжньої російської дореформеної граматики, коли в заявах на оформлення допомоги по безробіттю йому доведеться вгадувати, де писати «е», а де «ять», де «ферт», а де «фіту».

Якщо вже русифікувати одеситів, то по-справжньому, у стилі хард-рюс. Понєжє чай не ххлы (вычерне негодоное).

Радянський новояз, яким федеральне телебачення отруює мізки телеглядачів, має такий самий стосунок до великоросійського нарєчія, як ідіш до івриту.

Коли євреї творили Ізраїль, вони вклали серйозні зусилля в те, щоб придушити ідіш. Те саме ми маємо зробити для наших рускоязичєскіх братів з їхньою калічною говіркою, яку вони помилково вважають «вєликим і могучім».

Найгірше в радянському новоязі те, що він продовжує рухатися, як зомбі, після смерті СССР. Свого часу «шкраби» ліквідували звальний відмінок: О, Єкатєріна! («Єкатєріна Велікая. О! Поєхала в царскоє село»). Проте, нині він виродився у зомбіформі: Кать! Наташ! Вань! Ось за це (в ім‘я Державіна і Сумарокова) варто саджати на десять з конфіскацією.

Якщо правильно захищати руссскій язик, його носії самі (до того ж правильною галицькою говіркою) молитимуть нас про звільнення від нього. Проте, варто не поспішати погоджуватися.

Дмитро Корчинський: За агресивний оптимізм в кожному слові і кожному жесті!

У мене є приятель. Я не буду називати його ім’я, бо в своїй основній якості, на яку я хочу вказати, він в точності подібний на кожного другого вашого приятеля, а, можливо, й на вас (ще гірше - й на мене). Назвіть майже будь-яке прізвище – й це буде він!

Так ось, все життя його гріє думка, що «все погано, а буде ще гірше». Він чіпляється за неї, як за рятівний круг і здається, переконай його в зворотному, він одразу помре.

Але, він українець і тому «життєрадісний песиміст».

Я проглядаю український інтернет – як і будь-який інтернет – це смітничка, але, на відміну від інших інтернетів, які бруднять інших, наш призначений посипати брудом нас.

Більшість наших статей, повідомлень в соціальних мережах, коментарів написані, щоб підірвати нашу віру в перемогу.

Я ніяк не можу второпати: чи це ще пораженчество, чи вже капітулянтство? Від цього залежить профілактика – гауптвахта чи розстріл.

Браття і сестри, досить скавчати! Ми живі й на волі, наші вороги слабкі як ніколи, Бог явно за нас, незабаром Армагеддон і всі проблеми зникнуть.

АГРЕСИВНИЙ ОПТИМІЗМ в кожному слові і кожному жесті – ось, що насправді нам потрібно!

Підстави для радості є:

Українська держава постала без жодних зусиль з боку нашого покоління й досі попри будь-яку логіку існує. Отже, це устійливий тренд.

Дмитрий Корчинский: В России изменился культурно-демографический субстрат

Дело не в том, что Путин деньги любит больше славянского единства, а в том, что «славянское» больше не в состоянии обеспечивать единство.

Хотя в России «славян» все еще более половины (в Москве уже меньше), именно неславяне проявляют наибольшую деловую, религиозную, уголовное, политическую, демографическую и карьерную активность.

Россия и раньше держалась на Витте и Бенкендорфах, на Джугашвили и Бронштейнах, но сейчас изменился субстрат. Мент - дагестанец, барыга - азербайджанец, работяга - таджик, чиновник - татарин, олигарх - как всегда, и каждому из них все труднее впаривать идею об особой цивилизационной миссии балалайки, им неинтересно слушать о триедином народе.

Во время пятничной молитвы в мечетях россияне не склонны воспринимать всерьез пропагандистские тренды очередного генерального секретаря ЦК РПЦ.

--------------

Справа не в тому, що Путін гроші любить більше за слов‘янську єдність, а в тому, що «слов‘янське» більше не в стані забезпечувати єдність.

Хоча в Росії «слов‘ян» все ще більше половини (в Москві вже менше), саме неслов‘яни проявляють найбільшу бізнесову, релігійну, кримінальну, політичну, демографічну і кар‘єрну активність.

Росія і раніше трималася на Вітте і Бенкендорфах, на Джугашвілі й Бронштейнах, проте нині змінився субстрат. Мєнт - дагестанець, барига - азербайджанець, работяга - таджик, чиновник - татарин, олігарх - як завжди, і кожному з них дедалі важче впарювати ідею про особливу цивілізаційну місію балалайки, їм нецікаво слухати про триєдиний народ.

Під час п‘ятничної молитви в мечетях росіяни не схильні сприймати всерйоз пропагандистські тренди чергового генерального секретаря ЦК РПЦ.

Дмитро Корчинський: Містичне осягнення Януковича

Я люблю Януковича, як християнин. Як грішний християнин я здогадуюся, за що саме він нам надісланий.

Проте, як недосконалий християнин я хотів би спитати, чому саме він? Й усі ці добрі люди разом з ним?

Питання «чому?» — є чи не найважчим питанням з усіх можливих, бо причин безліч. Власне, все в світі є причиною всього.

Ми можемо сказати, що Янукович став нашим президентом, бо Ющенко, посаджений на посаду президента, президентом так і не став. Або тому, що Юля хотіла бути одночасно і президентом, і прем‘єром, і головою Нафтогазу, і лідером опозиції, а Янукович хотів бути лише президентом Донбасу, але щоб Донбас був скрізь.

Дмитро Корчинський: Політика — зло

Львів. Будній день. Восьма ранку. Церква Бернардинів заповнена прихожанами (як і всі інші церкви міста). Свято, чи що?
Міліціонер коли проходить повз хрест, який стоїть перед фасадом, знімає фуражку. У Парижі навіть двірники розмовляють французькою. У Львові навіть мєнти – благочестиві львівяни.
В той самий час львівські онкохворі діти через донорську кров заражаються на гепатит. На тестування крові на антитіла кожного разу потрібно 200 гривень. Їх нема. Держава не встані фінансувати всі медичні потреби (грошей не вистачає навіть на футбол).
Зараження онкохворої дитини вірусом гепатиту майже гарантує смерть. В зв’язку з цим у мене – відстороненого спостерігача – виникає питання: Якщо діти вмирають через нестачу невеликих коштів, а церкви переповнені прихожанами, то до кого вони всі там моляться?
Не схоже, щоб до Ісуса Христа, принаймні, у Нього певне виникає подібне питання, коли Він приймає душі тих дітей.

Дмитро Корчинський: Христос акбар!

Страшні випробовування, які церква і людство перетерпіли у ХХ ст. вчать тому, що праведності першого способу недостатньо, не лише тому, що її мало.
Образ праведника, який стійко виносить удари долі, непіддається спокусам й допомагає ближнім, не те щоб застарів (він ніколи не застаріє), але вже є недостатнім.
Нам знову потрібен праведник, ціла Церква праведників, яка нападає на сатану. Такі бували в минулому, а нині вони потрібні більше, ніж коли б те не було.
Церква не може більше сидіти й чекати, коли прийдуть чергові більшовики, салафіти чи політкоректні сатаністи, щоб остаточно знищити її чи замінити віртуальною імітацією.
Її місце або при кермі, або в тюрмі. Або в підпіллі, або над владою.

Дмитро Корчинський: Христос - бойовий прапор

За все, що відбувається у світі, за все, що відбувається в Україні, ми несемо пряму відповідальність перед своїми пращурами. Ця відповідальність лежить персонально на кожному з нас.

Якби не перші праведні халіфи, які в середні віки здійснили грандіозні завоювання, ніхто б тепер, крім вузькоспеціалізованих фахівців, не знав би Пророка Мухаммада.

Якби більшовики не здійснили більшовицької революції, тільки вузькоспеціалізовані фахівці сьогодні знали б, хто такий Карл маркс.

У школах від Далекого Схду до каліфорнії будуть вивчати героїчні біографії Шевченка, Гонти, Залізняка, Махна, Петлюри, Шухевича у тому випадку, якщо ми з вами і ті, що прийдуть після нас, зуміють таки добряче струсонути світом. І ті імена, які сьогодні відомі лише в Україні, завтра стануть знані всьому світові.

Сьогодні релігії не актуалізовані. Вони відчужені і сприймаються обивателем як щось відсторонене від реального потоку життя. Людина не усвідомлює, не осмислює себе у контексті релігії. Навіть для найбільш набожних, процес осяяня себе хресним знаменням дорівнює звичці мити руки перед їжею і витирати ноги перед порогом.

"Плюшевий" ристос, "пластиковий" Пророк Муххамад, "бляшаний Будда - це персонажі, які нікому не загрожують і тому нікому по-справжньому не цікаві. Вони просто прикрашають серванти. Ікони сьогодні модно вішати на стінах. Саме тому, що від них не відчувають загрози. Ікона ні до чого не кличе. Вона не накладає на тебе жодного зобов'язання.

Це ставлення до ікон, як до прикрас зумовлене тим, що ми - недостатньо християни. У багатьох життєвих випадках і ситуаціях ми взагалі поводимо себе не як християни. Проходимо повз храм, знаючи, що там, на олтарі, лежать мощі святого, не обтяжуємо себе хресним знаменням. Споживаючи в ресторані їжу, не молимося, боячись: "А що про мене подумає отой за сусіднім столиком ?" Не знаємо "Отче наш ..." і "Символ Віри". Належним чином не шануємо християнських свят і не дотримуємося постів. І вже тим більше не приймаємо Святого причастя.

Раніше у людини кололо в грудях, коли вона краєм ока бачила ікону. бо вона згадувала, що смерть виповнена неймовірного значення. І кожен має зіграти свою смерть, наче виставу, так, щоб Янголи на небі перепитували один одного про тебе. Ми маємо позбутися цих "плюшевих", "пластикових", "бляшаних" персонажів. Ми маємо повернутися до Христа як Вседержителя, як Бога Живого. Прийняти Його через Святе Причастя у власне серце.

Нещодавно у Луцьку чудесним чином була віднайдена ікона Холмської Божої Матері. Ця надзвичайно цінна чудотворна ікона, яка значно старша і цінніша за ікону в Острій Брамі, за Володимирську Божу Матір та інші християнські святині. Вона збереглася значно краще, ніж всі ці аналоги, яким вклоняються поляки, литовці, росіяни. У ній по краю просвердлені дірки, бо її використовували як прапор.

Ікони для наших предків були бойовими прапорами. Вони брали свої святині, несли їх перед собою, самі йшли у бій під ними. І билися під їх омофором. Поза сумнівами, культ цієї Божої Матері стане найважливішим культом в Україні вже найближчим часом.

Святині існують для того, щоб іти за ними у Вічність. Святині існують для того, щоб з ними перемагати. Святині існують для того, щоб умирати за них.

Христос - це бойовий прапор. Він небезпечний для нас і наших ворогів. Ми маємо частіше використовувати меч, який він нам приніс.

Дмитро Корчинський: Портрет грядучого Цезаря

Україна - це вершник без голови. Уже кілька сторіч вона скаче по колу і приміряє на свої плечі все, що валяється при дорозі. Десять років незалежності мало що змінили, проте час ілюзій уже минув. Навіть найнаївніші починають розуміти, що п'ятдесят мільйонів українців нині неспроможні висунути продуктивної національної еліти. Усі, хто тиняються коридорами влади, - це звичайні, нудні, сірі люди, які завчили напам'ять кілька правильних слів "на державній мові". Ми наперед знаємо, чого від них чекати, що вони скажуть і чим усе це закінчиться. Ми самі їх обрали на виборах і нам нічим себе утішити. Ми - причина власної апатії та несмаку. Утративши потенцію до бунту, ми натомість добре опанували культуру підпорядкування начальству і його наслідування. При цьому якість об'єктів наслідування, тобто українських керманичів, визначається нами ж самими. Ми втратили здатність вибирати прогресивних, талановитих лідерів, а тим більше генеральних реформаторів. Адже у нас вибирає більшість, і обов'язково - схожих на себе. Отож природно, що люди, схожі на цю більшість, є телепнями вищого ґатунку. Вони концентрують негативні властивості нації, і мало не все, що вони чинять, здатне тільки погіршувати задавнені хвороби її (нації) душі і тіла. Таким чином, українці потрапили в зачароване коло власного слабоумства і ризикують вічно пристосовуватися до його руйнівних наслідків.

Не все, однак, так безнадійно. Порочне коло, що утворилося, можна розірвати. Але це під силу лише тій людині, яка розуміє, що нам потрібний не парламент, а лікар-реаніматор. Діючи у режимі одноосібного керування, ця людина має зламати усю ситуацію. Україна зараз конче потребує можновладця-диктатора, свого національного Цезаря, незалежного від результатів недолугого "народного волевиявлення". Психологічний портрет і дії цього диктатора повинні, гадається, укладатися у єдино можливу схему.

Дмитро Корчинський: Колонія

Україна наших мрій може бути створена лише за межами української території. Для утворення націй, здатних до величі або хоча б до багатства, спочатку в одному місці має зібратися доволі багато романтиків та ідеалістів. У Києві це неможливо. Прокуратура. Лук'янівська в'язниця. СІЗО тощо.

Україна доби величних катастроф та неперевершених поразок була створена в татарському степу на низах Дніпра, за межами тодішньої української території. Романтики та ідеалісти воліли ліпше перестрілюватися з татарами, аніж спілкуватися з київськими та волинськими прагматиками. Трохи згодом цих прагматиків поділили на полки хлопці, що прийшли з-за порогів , і таким чином Україна повернулася додому.

Успіхи Ізраїлю пов'язані з тим, що спочатку його будували ідеалісти. Досі його очолюють переважно ті люди, які за нього ризикували життям. Америка довгий час абсорбувала романтиків і тому згодом стала найзручнішим місцем у світі для функціонування талановитих прагматиків.

Ми маємо знайти місце настільки погано пристосоване для життя, що жодна нормальна людина туди не поїде. Там підняти прапор і туди збирати тих, хто переймається великими планами, кого пече внутрішній вогонь.

Я пропоную Придністров'я. Нічийна територія. Всім заважає, нікому не потрібна. Проголосити Рибницю столицею нової України і почати творити там країну української мрії. Зрештою, чому українці повинні мати тільки одну державу, коли араби мають чотирнадцять (якщо я котроїсь не забув), а англосакси – п'ять ?

Я уявляю собі це так. Збирається сім або дванадцять фанатиків української колоніальної ідеї і починають її пропагувати. З нас усі сміються. Перші десять загітованих сімей переїжджають до Придністров'я й утворюють поселення неподалік Рибниці. Поступово вся Україна вкривається вербувальними пунктами для набору нових колоністів. З них усі сміються. Коли кількість сімей в одній колонії досягає тисячі, вони заявляють про утворення української самооборони (яка була з самого початку, але діяла нелегально), а також про те, що колонія не видає тих, хто попросив у ній притулку. Тут стає не до сміху. Колонія росте, зростає рівень життя колоністів, засновується університет, одержуються легкі перемоги в кількох конфліктах з придністровським урядом, з молдаванами, з українськими прикордонниками. Чисельність колоністів вже сто тисяч. Тирасполь входить до Рибницької республіки. Кишинів проситься під протекторат, Київ встановлює дипломатичні стосунки. Втім, можливо, Київ визнає країну нашої мрії вже після того, як її визнають Туреччина, Євросоюз та Індонезія…

Я вказав напрям, далі кожен може фантазувати сам. Це корисно. Фантазії здійснюються на відміну від екологічних та соціологічних прогнозів.

Колись європейці заснували колонії в місцях, де знаходили ресурси. 

А ми маємо заснувати колонію, щоб відшукати там власну душу.

(журнал “ПіК”,2001, 4-10 грудня, № 45 (128), с. 4)