Україна - це геосоціальна істота, жива душа

 Україна  - це геосоціальна істота, жива душа, яка розвивається на цій землі протягом 30 тисяч років і на початку кожного сонячного циклу народжує свою дитину — новий український етнос. 

Погортайте сторінки історії і самостійно в цьому переконайтесь. 

Попередній український етнос називався козаками.

Ще раніше були руси з державою  Київська Русь  — наймогутнішою і найкультурнішою державою Європи. 

Перед ними були анти (“богатирі”) з Антським союзом. 

Перед цим — сармати з Великою Сарматією 

Сколоти (“сонячні”) з Великою Скуфією (Скупією -“скупченням”, “союзом”). 

Кіммери-самари (“сонячні воїни”, “самураї”). 

Арії-ярії (“сонячні”, “ярі”, “життєспроможні”). 

Тих, кого сьогодні археологи називають трипільцями, називали себе аріями — “сонячними, дітьми Сонця, ра-синами”, оскільки Сонце (Ра, Яр, Ярило, “Око Боже”) було видимим образом невидимого Сина Божого. 

Як свідчить американський дослідник Артур Кемп, приблизно у 5600 рр. до н. е. з території України почалося безпрецедентне розселення представників скіфо -трипільської, праукраїнської раси. 

Арії опанували Афганістан (який отримав назву — Арія), Іран (Аріан)  та Індію (Ар’я Варта). 

***

У 2012 році група визнаних міжнародних учених і експертів у галузi генетики під керівництвом ученого зі світовим ім’ям Пітера Форстера з Великобританії, який займається науковою діяльністю в Кембриджському університеті й завідує лабораторію генетики у ФРН, з використанням новітніх технологій провели масштабне генетичне дослідження ДНК жителів усієї України. Дослідження проводились у лабораторії Німеччини, яка є супервайзером роботи решти центрів iз генетичних досліджень у всій Європі. За результатами дослідження ДНК-проб українців було виділено основний пріоритетний напрямок історичного розвитку українського етносу (нації). Концентрація гаплогрупи хромосом, яку вчені ідентифікують як успадковану від оріїв, виявлена у 53% досліджених українців (цей ген є і в інших народів Європи, але його показник низький). У 20% українців ДНК має гаплогрупу хромосома, яку вчені характеризують як трипільську. 

Результати досліджень дали вченим-генетикам підстави зробити висновок: «УКРАЇНЦІ Є ПРЕДКАМИ (прабатьками) ЄВРОПЕЙЦІВ, а ТЕРИТОРІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ — КОЛИСКОЮ БІЛОЇ РАСИ НИНІШНЬОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ». 

***

Генетики встановили ще один древній етнос, представників якого на території сучасної України більше, ніж нащадків оріїв. 

Вищенаведені результати досліджень відносяться лише до чоловіків, але ж головною фігурою в історії цивілізації насправді є жінка — українка. Представниці прекрасної половини української нації (етносу), як мінімум, в три рази старші, нiж чоловіки. 

Предки сучасних українок прийшли на землі теперішньої України за 20 тис. років до появи трипільців. 

З точки зору генетики українки успадкували гени окремого, ще давнішого етносу, ніж орії. 

ДНК українських жінок пояснюється тим, що жінки, як правило (за винятком окремих загонів українських амазонок), не брали участі у війнах цивілізації — вони просто обирали переможця. Серце жінки завжди обирало сильнішого і «перспективнішого» чоловіка — від них і народжувалися діти, передавши гени у спадковість. Проте донині невідомо, гени якого саме древнього етносу носять в собі українки.  

У московитів показник гаплогруп хромосом, успадкованих від оріїв і трипільців, у порівнянні з українцями дуже малий. Це свідчить про те, що українці і московити є різними етносами і не є генетично  — «братніми народами».

Володимир Вятрович: Про націогенез і будівництво держави

Прочитав багато текстів про «формування модерної української нації» на рубежі ХІХ-ХХ. Але досі не маю відповідей на важливі питання. 

Чому мешканці Галичини та Наддніпрянщини, чи – особливо – Закарпаття, які століттями жили в різних державах, стали вважати себе українцями? 

Переконали місцеві активісти, письменники та поети? Але ж навряд, чи у них були для цього кращі можливості, ніж у держав, які тут панували (Російської чи Австро-Угорської імперій) і мали в своєму розпорядженні інструменти освіти, пропаганди, врешті репресій. 

Поширилася грамотність і вони почали читати? Але ж отримати до рук текст українською мовою тоді ще було нелегко, зважаючи на обмеження, а то й повну   заборону владою друкованого українського слова.  

Чому вони «уявили» себе саме українцями? 

Людині властиво обирати для уяви щось краще. Часом, саме уява кращого мобілізує до втілення його в життя. Що такого привабливого для мешканців цих країв було в уяві себе саме українцями? 

Нічого. Від цього конкретна особа не отримувала вигод у житті, навпаки, наражалася на можливі неприємності: покарання або, як мінімум, обмеження у самореалізації.

Мені здається, що в тезі про нації як «уявлені спільноти» відчувається  надмірна пиха людини сучасності, впевненої, що може творити все.  «Бог помер» — місце творця стало вакантним, тож до роботи: «Хай буде нація!».

Але нації не винаходяться, а віднаходяться. Їх неможливо вигадати, уявити і штучно сконструювати. Хоч можна знищити цілеспрямованими зусиллями.  Уявлення про себе як частину ширшої спільноти важливе для формування нації. Але воно не фундамент для цього процесу, а лише один з його інструментів. 

Нація - це радше рослина, яка проростає із зерна, ніж будівля, яку споруджують по архітектурному плану. Зерно вже має закладену в собі на рівні ДНК програму, змінити яку складно, а то й неможливо, а головне — навряд чи варто це робити, бо можна нашкодити. Особливості ж майбутньої будівлі обмежуються лише фантазією архітектора та вмінням будівельників. 

Тому нації не будують, а вирощують. Будують держави, для вирощування націй. 

Найкраще, що може зробити садівник — змінити умови на більш сприятливі. Таким чином процес можна дещо пришвидшити і забезпечити кращий його результат. 

Процес визрівання нації як спільноти тривалий і не завжди завершується успішно. Він може перерватися із зовнішніх (знищення іншою спільнотою) чи внутрішніх (вичерпання потенціалу росту самої спільноти) причин. 

Це виглядає приблизно так: певна група людей є носієм особливих ознак, що вирізняють її від інших груп. Ці особливості формувалися історично, спершу обумовлені природніми чинниками (такими, зокрема, як клімат, рельєф, наявність чи відсутність певних ресурсів). Згодом важливішу роль починають відігравати політичні фактори (система організації влади, своя вона, чи чужа) та економічні (способи використання, накопичення та обміну ресурсами). 

Група спершу не усвідомлює притаманних лише їй особливостей, допоки не зіткнеться з іншою, наділеною іншими особливостям. Результатом зіткнення є вирізнення чужого, іншого, не свого. 

Лиш згодом дехто пробує зрозуміти, чим саме його група відрізняється від інших. Вони починають описувати відмінності, аналізувати, а потім і пропагувати як щось краще. Це, звісно, впізнається, сприймається в групі, бо інтуїтивно своє завжди вважається кращим. Це те, з чим ти ріс, знайоме змалку, зручне, допомагає орієнтуватися в довколишньому світі, не вимагає змінюватися, а лиш спонукає зберігати наявне. 

Так групу консолідує вже не лише розуміння того, чим вона не є, але й усвідомлення, чим вона є, якими особливостями наділена. 

Згодом ці особливості (мова, традиції, культура, спосіб співіснування з природою та іншими групами, погляди на минуле, віра у майбутнє) стають предметом гордощів. Їх фіксують, зберігають і передають нащадкам в артикульованому вигляді — літератури, пісень, історичних переказів, молитв, катехизмів чи просто порадників із ведення господарства. Іноді намагаються навʼязати їх іншим групам, щоб розширити і посилити власну і таким чином забезпечити від загрози зникнення. Зрештою, для збереження національних особливостей групи, яка є їх носіями (нації), вибудовують державу.

Розуміння потреби створювати та розбудовувати державу є ознакою зрілості нації. І навіть якщо історії її створення не була успішною, держава припиняла існування (як це було в українців), памʼять про неї стає важливим елементом національної свідомості, який штовхає до повторення спроб. І так триває або до моменту їх успішної реалізації, або до цілковитого краху і зникнення нації як окремої особливої спільноти.

Галина Водяк: Про значення мови у питаннях етногенезу

Етногенез - це безперервна історична тяглість людей, мови та культури на певній території. Стосовно України усе це ми можемо простежити з часів енеоліту та бронзової доби з наступними нашаруваннями. 

Але в науці існує консенсус, який радше нагадує змову, аби вважати наш етногенез від часів трипільської цивілізації казково-романтичним дилетантством. Але це  питання неоднозначне...

Ми чомусь маємо не виділятись з ряду інших країн Європи з історією їхнього етногенезу, адже там усе почалось з раннього середньовіччя. Що почалось?.. 

В ранньому середньовіччі почався етнополітико генез деяких країн, пізніше християнізація  Європи, а не етногенез. Якщо в Англію прийшли англи, сакси, юти десь на початку нашої ери (5 ст.),  то це лише етногенез англійців загалом, а не кельтів. Пракельтські племена там з часів бронзової та залізної доби, проте, якщо остаточно втратять свою мову, то ні про який ірландський або шотландський етногенез й мови не можна буде вести. Те ж саме з білорусами. В історичній перспективі з втратою мови вони можуть зникнути, як етнос, розчинитися в імперії, а з часом втрати будь-яку суб'єктність, навіть ту формальну і мінімальну, яку мають сьогодні. 

Ми ж на нашу землю в основній своїй масі не прийшли ані на межі нашої ери, ані пізніше. А безперервний розвиток та формування української мови гіпотетично можна підтвердити з часів трипільців. Такі наукові розвідки є. В бронзову добу з наших теренів вийшли носії індоєвропейських мов, а предки українців тут залишились. І вдруге заселили  Східну Європу та Балкани вже в першому десятилітті нашої ери. 

Формування мови є стрижневим елементом. Без своєї мови етнос - не етнос, а лише політична одиниця, різнонаціональна нація без основного етносу. Такі нації з часом чудово розчиняються в імперіях.

 Тепер виникає велике запитання, наприклад, етногенез румунів вести з часів їх безпосереднього проживання на рідній землі, чи з часів зміни своєї мови з дако-фракійської  на імперську римську, точніше романську мову? Але це їхня справа, як трактувати свій етногенез. У нас такої зміни не було.

 Українська мова своїм коріння сягає часів енеоліту та бронзової доби з певними трансформаціями в часи  античності  та деякими середньовічними запозиченнями, зокрема й тюркськими. Те ж саме стосується генетичних витоків основної частини населення наших теренів. 

Ще один чинник етногенезу - це історія, а саме усвідомлення тяглості від певних історичних народів і етнополітичних формацій у межах етносу, який декларує своє право на окремішність. Тобто, ви не зберегли мову свого народу з давніх часів, але зберегли історичну пам'ять та якісь особливості культури. Така собі геокультурно-геополітична ідентичність.

Цікавими в питаннях етногенезу є французи. Але й там роблять акцент на мову. Французи - латиномовні  нащадки кельтомовних галлів та германців, які сьогодні через сучасну національну строкатість перетворились в інклюзивну націю з акцентом на обов'язкове володіння французькою мовою і асиміляцію меншин до французьких культурних цінностей. Сьогодні друга за кількістю носіїв у них арабська мова. Але якщо ти громадянин Франції, значить ти француз, який насамперед володіє французькою мовою. Це ототожнення у них закріплене на рівні законодавства. 

Українці НЕ настільки національно строката нація, наскільки імперсько змоскальщена. Та й сучасна російська мова - це штучне койне і це не мова Русі, це ані церковнослов'янська, ані тодішня розмовна...  

Права національних меншин треба враховувати і поважати, але русифікованих українців маємо повертати до їх національних джерел лагідно з боку взаємоввічливості та нелагідно з боку цілеспрямованої державної політики.  А поліетнічним потрібно  визначатись зі своєю національною ідентифікацією. 

 Кожен громадянин України є українцем, якщо й не етнічним, то політичним, і він зобов'язаний володіти українською мовою.

Амвросий фон Сиверс: Рождение нации происходит через несколько фактроров (здравохранение, нравственность, война)

Израиль был ли нацией изначально? Как его идентифицировать? Каковы его истоки и структура?

Данные вопросы ставились неоднократно. Но внятных ответов не давалось. Точнее, отдельные изследователи вполне точно описывали сей феномен. Израиль является своего рода античным амфиктионом с четко указываемой религией, сформированный из 12 племен и конкурировавший с иными союзами и племенами, имевшими общее происхождение, минимум от патриарха Авраама. Из отдельных упоминаний. Можно только догадываться о внутренней структуре Израиля. Похоже на то, что Сихем считался его политическим центром минимум колена Симеона. 

Из Библии не вполне понятно, кто конкретно переселился в Египет. Голод, конечно, сильный мотив, но он всего не разъясняет. Маловероятно, что переселился тотально весь союз Израиль. Реалистичнее было бы предположить, что немало представителей практически всех колен оставались в Ханаане и прилегающих территориях. Также вполне законно допускать, что представители израильтян свободно уходили из Египта до перемены династии в оном, когда к власти пришел тот фараон, что был чужд наследия Иосифа и фактически закабалил евреев.

Исход евреев из Египта не так ясен, как сие может показаться из Библии. Если маршрут и мотивы еще более- менее понятны, то состав народа  и дальнейшие события — нет. В Книге Исход имеем весьма таинственное замечание: «и множество разноплеменных людей вышли с ними, и мелкий и крупный скот, стадо весьма большое» (Исх.12:38). О существовании среди вышедших из Египта евреев иноплеменников упоминают и другие места Пятокнижия, называемые «пришельцами», что в контексте значится как "gerim”, т. е. родственные лица, но не члены амфиктиона.