Володимир Стецюк: Урочистості з нагоди чергової річниці від дня народження Головного отамана Холодного Яру Костя Пестушка (Степового-Блакитного)

Урочистості з нагоди чергової річниці від дня народження Головного отамана Холодного Яру Костя Пестушка (Степового-Блакитного), що в патріотичних колах Криворіжжя вже стали традиційними, цьогоріч уперше пройшли й у 17-й окремій танковій бригаді, якій торік було присвоєне почесне ім’я видатного повстанського отамана. І в тому, що це сталося, значною мірою маємо завдячувати офіцерові відділу МПЗ лейтенанту Тимуру Стецькому та заступнику командира бригади з морально-психологічного забезпечення Олегу Терещенку, які зупинили свій вибір саме на героїчній постаті видатного земляка й переконали в доцільності цього вибору особовий склад і командування.

В урочистому зібранні, яке відбулося в Гарнізонному будинку офіцерів, взяли участь і представники Історичного клубу «Холодний Яр», Громадського клубу «Український час» та оргкомітету з відкриття в Кривому Розі меморіального комплексу на честь Костя Пестушка та його соратників по повстанському руху. Про героїчний шлях видатного отамана, традиції з вшанування його пам’яті, що склалися на Криворіжжі протягом останнього десятиріччя, а також про проєкт меморіального комплексу розповіли військовослужбовцям бригади голова Громадського клубу «Український час» Володимир Стецюк, офіцер Об'єднаного оперативного штабу ЗСУ полковник Петро Лисенко, скульптор Олександр Канібор, архітектор Євген Головін. Про духовну складову героїчного чину захисників України розповів протоієрей і військовий капелан отець Роман Бацвін.

Володимир Стецюк передав заступнику командира 17-ї окремої танкової бригади полковнику Олегу Терещенку для бригадної бібліотеки книгу криворізького історика Олександра Мельника «Антибільшовицький рух опору на Криворіжжі (1919-1923) та свою власну поетичну збірку «Повстання», присвячені темі повстанського визвольного руху.

У своєму завершальному слові Олег Терещенко наголосив на цілковитій важливості таких спільних військово-патріотичних заходів. Адже, на його думку, вони відіграють особливу роль у піднятті бойового духу і вихованні особового складу бригади на особистому прикладі легендарного повстанського отамана, про який досить цікаво й ґрунтовно розповіли криворізьким танкістам їхні гості.

Полковник Терещенко повідомив про плани створити бойову кімнату 17-ї окремої танкової бригади, у якій, за його словами, обов’язково буде окремий куток, присвячений Костю Пестушку (Степовому-Блакитному). Він висловив надію на подальшу співпрацю з Громадським клубом «Український час» та Історичним клубом «Холодний Яр» у царині відновлення пам’яті про видатного провідника повстанського руху та його соратників і заявив про підтримку громадської ініціативи щодо встановлення на їхню честь у Кривому Розі меморіального комплексу.

Володимир Стецюк: Вийшов у світ другий випуск альманаху письменників Придніпров’я «Степова Еллада»

У Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація другого випуску альманаху письменників Придніпров’я «Степова Еллада». У випуску представлені також твори криворізьких поетів Віктора Гриценка, Інни Доленник і Володимира Стецюка.

Твори різноманітних жанрів – поезія, проза, мемуари, драматургія, публіцистика, які увійшли до другого випуску альманаху, стали номінантами обласного патріотичного літературного конкурсу імені Валер’яна Підмогильного, ініційованого обласною письменницькою організацією та управлінням культури, національностей і туризму облдержадміністрації. Отже на презентації визначені журі переможці конкурсу отримували дипломи, грошові премії та примірники альманаху «Степова Еллада».

У номінації «Проза» визнані переможцями: Олександр Волик (Дніпро) – 1 місце, Ніна Хіль (Павлоград) – 2 місце, Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна (Дніпро) – 3 місце. Спеціальними заохочувальними призами нагороджені Олександр Басанець (Магдалинівський район), Євгенія Яворська (Кам’янське), Григорій Люлько (Павлоград).

У номінації «Поезія» нагороди отримали: Михайло Кудрявцев (Дніпро) – 1 місце, Ганна Шепітько (Дніпро) – 2 місце, Микола Литвиненко (Тернівка) – 3 місце. Спеціальними заохочувальними призами нагороджені Сергій Бурлаков (Дніпро), Анатолій Єфремов (Тернівка), Оксана Ігнатенко (Дніпро).

У номінації «Проба пера» відзначені спеціальними призами Василіса Трофимович, Андрій Енбулатов, Віталій Кривоніс.
За словами голови Дніпропетровської обласної організації НСПУ Володимира Луценка та представників управління культури облдержадміністрації, увесь наклад другого випуску альманаху, а це тисяча примірників, розсилатиметься по бібліотеках Дніпропетровщини. До речі, попереднє видання «Степової Еллади» так само розійшлося по бібліотеках області, отримавши схвальну оцінку читачів.

Илья Кононов: Раньше нас связывала территория. Теперь нас связала общность судьбы (эссе о людях Донбасса)

На четвертом году войны Донбасс для определенной части Украины становится все более ощутимой проблемой. Имею ввиду не депутатов Верховной Рады, часть из которых делает все, чтобы реинтеграция не состоялась. Речь об интеллектуалах и активистах, которые привычно именуют себя национал-демократами. Не буду сейчас разбираться, насколько это самоназвание соответствует сути демократии.

И вот писатель Юрий Андрухович, предлагавший не так давно отделить от Украины Донбасс и Крым, но при этом не считающийся сепаратистом, пишет тревожные тексты, что в его родном Ивано-Франковске и даже в Карпатах все чаще и мощнее звучит русская речь. Люди, называющие себя бойцами «Карпатської Січі» пикетируют организацию СТАН, переехавшую из Луганска в тот же Ивано-Франковск. И не просто пикетируют, а пытаются войти в офис организации, пугая своей агрессивностью сотрудниц. На пресс-конференции по поводу последнего инцидента обнаруживается главная претензия. СТАН объединяет НЕ ТАКИХ. Выходцы из Донбасса, борясь за Украину, борются за иную Украину, нежели «Правый сектор», «Азов» или та же «Карпатська Січ».

Донбассофобские нападки возникают не впервые. Самым большим потрясением во второй половине июля 2014 года, когда мы выехали из Луганска, были не фонтаны пыли и обломки бетона в Камброде, где рвались мины. Поезд на Киев отходил под такой аккомпанемент. Потрясением был сам Киев, который жил своей жизнью и отворачивался от наших проблем. Жестко царапали душу рассказы то в одном, то в другом СМИ о «переселенцах» (реально – беженцах в собственной стране) из Донбасса, которые, якобы, то тут, то там творят какие-то пакости.

О нас так долго твердят, что мы не такие, нас так долго призывают стать как все в нынешнем регионе проживания, что в нас просыпается эффект Маугли. В известной сказке Р. Киплинга этот герой говорит: «Вы так долго твердили, что я человек. И я наконец-то сам в это поверил!». Встречаясь с людьми Донбасса, я все больше чувствую нашу общность. Общность не по месту, откуда мы происходим, а общность духовную. Мы обнимаемся, прощаясь, и понимаем, что каждый уносит частичку Донбасса в себе.

Те, кто профессионально занимался раздуванием донбассофобии, неожиданно столкнулись с тем, что в местах собственного обитания столкнулись с Донбассом. Наш регион сейчас по всей Украине. Он уже не где-то на дальнем востоке Украины. Он рядом с каждым. И те, кто боялись Донбасса, не могут от него отвернуться, ибо вынуждены с ним спорить уже в собственном сознании.

Илья Кононов: Украине нужна модель развития, когда ее региональная гетерогенность будет не тормозом, а стимулом

Илья Кононов – доктор социологических наук, профессор, председатель общественной организации «Центр по изучению общественных процессов и проблем гуманизма», заведующий кафедрой философии и социологии Луганского национального университета им.Т.Шевченко, профессор кафедры философии и социологии философского факультета ГВУЗ «Прикарпатский национальный университет имени Василя Стефаника».

— Можно ли, опираясь на данные социологии, утверждать о единстве украинской нации или, наоборот, о ее расколе?

— Понятие нации является достаточно каверзным в социологическом и политологическом дискурсе. Оно сложилось в период Первого модерна и призвано было описать и, очевидно, спроектировать некое политико-культурное единство людей. От Иоаганна Готфрида Гердера идет представление о народе, как о некой духовной личности. Француз Эрнест Ренан применял это к нации: «Нация – это душа, духовный принцип». Другой подход был обоснован в марксизме, согласно которому, нация представляет собой историческую общность эпохи капитализма. Основополагающим фактором её становления является формирование национального рынка. Так думали и К. Маркс, и В. Ленин. И. Сталин в работе «Марксизм и национальный вопрос» даже дал четкое определение, согласно которому к признакам нации относятся общность языка, территории, экономической жизни и психического склада, который проявляется в общности культуры.

Я не буду сейчас заниматься критикой ни первого, ни второго подходов. Они принадлежат к дискурсам иного, уже ушедшего в прошлое мира. В том мире мировая капиталистическая система структурировалась отношениями между государствами, которые воспринимались как относительно автономные, относительно замкнутые. Это была так называемая Вестфальская система, утвердившая невмешательство во внутренние дела государств, как принцип взаимоотношений между ними. Конечно, этот принцип постоянно нарушался, но все же он выполнял регулирующую роль в международных отношениях. Однако, мы уже живем в новом мире, мире Второго модерна. В связи с глобализационными процессами и теория нации, и сами общности, которые называются этим именем, переживают кризис. Он связан с утратой государствами многих регулирующих функций на своих территориях, с массовыми миграциями, с интенсивными трансграничными информационными обменами, с усилением регионов, с распространением сетевого принципа организации социальных взаимодействий. О некой нации-личности с единой душой и судьбой говорить не приходится.