Олексій Дудченко: Палеогеноміка європейських мисливців-збирачів від верхнього палеоліту до неоліту

 Понад 35 тисяч років тому Європу населяли спільноти мисливців-збирачів, чия генетична карта кардинально змінювалася під впливом суворих зледенінь та масштабних міграцій. Промишляючи полюванням та збиральництвом, вони перечекали вкрай скрутні часи, зокрема й максимум останнього зледеніння (19–26,5 тисячі років тому). За знайденими артефактами археологи виокремлюють низку самобутніх культур, які виникали в цей період у різних куточках Європи. Однак через брак людських решток тієї доби міграції та взаємодія окремих груп наших предків тривалий час залишалися оповитими таємницею. Масштабний аналіз 356 стародавніх геномів у журналі Nature  розкриває генетичну історію того, як наші пращури пережили Останній льодовиковий максимум і хто з них залишив слід у сучасному генофонді [Posth, C., Yu, H., Ghalichi, A. et al. Palaeogenomics of Upper Palaeolithic to Neolithic European hunter-gatherers. Nature 615, 117–126 (2023). https://doi.org/10.1038/s41586-023-05726-0].

До настання найсуворішої фази зледеніння більшу частину Європи охоплювала граветська археологічна культура. Вчені виявили, що популяції граветської культури з різних куточків континенту, які мешкали 24–32 тисячі років тому, не мали між собою близького генетичного зв'язку. Це вражаюче відкриття, адже археологічні культури зазвичай ідентифікують за матеріальними артефактами, і з огляду на них культурна спільність здавалася беззаперечною. Однак, навіть якщо певне соціокультурне братерство й існувало, аналіз ДНК досліджених людських решток його не підтверджує. ​Одним із найвиразніших маркерів граветської культури є знахідки палеолітичних Венер. Виходить, що різні групи європейських мисливців-збирачів майстрували напрочуд подібне знаряддя й творили схоже мистецтво, залишаючись при цьому генетично чужими одна одній. Однотипність жіночих статуеток, виявлених від Франції до Сибіру, тривалий час вважалася доказом генетичної спорідненості їхніх творців. Дослідження вчених довели факт існування міжпопуляційного культурного трансферу без генетичного змішування: обмін ідеями, сакральними символами та технологіями обробки кістки й каменю відбувався між племенами, які не вступали між собою в шлюбні зв'язки та мали різне генетичне походження.

Науковці стверджують, що людські спільноти Західної та Південно-Західної Європи (сучасні Франція й Іберія) кардинально відрізнялися від тогочасного населення Центральної та Південної Європи (нинішні Чехія та Італія).

Андрій Поцелуйко: Міф про «миролюбних землеробів» і «войовничих скотарів»: що насправді говорить археологія

 Протягом останніх десятиліть у популярній літературі, документальних фільмах і навіть у деяких науково-популярних працях утвердилося досить просте пояснення європейської доісторії. Згідно з ним, перші землероби, які прийшли до Європи з Анатолії приблизно 8–9 тисяч років тому, були мирними хліборобами, що займалися вирощуванням зерна, розводили худобу й будували стабільні поселення. Натомість степові скотарі ямної культурно-історичної спільності, які почали поширюватися Європою близько 3000 року до н. е., нібито були войовничими вершниками, що принесли із собою культ воїна, насильство та панування силою.

Подібна схема є привабливою своєю простотою, однак сучасна археологія дедалі переконливіше демонструє, що вона не відповідає реальності. Насильство не виникло разом із ямною культурою. Воно існувало серед землеробських суспільств задовго до появи степових мігрантів, а війни були невід'ємною частиною життя багатьох ранніх аграрних громад.

Найкращим прикладом є культура лінійно-стрічкової кераміки (Linearbandkeramik, або LBK), яка існувала в Центральній Європі приблизно між 5500 і 4900 роками до н. е. Саме представники цієї культури були прямими нащадками перших анатолійських землеробів. Саме їх найчастіше зображують як мирних колоністів, що освоювали нові землі.

Проте археологічні відкриття останніх десятиліть змусили переглянути цей образ.

Однією з найвідоміших знахідок стало масове поховання в Тальгаймі на території сучасної Німеччини. Тут археологи виявили останки понад тридцяти чоловіків, жінок і дітей, яких було жорстоко вбито ударами кам'яних сокир по голові та стрілами. Судячи з характеру поранень, більшість людей загинула не в бою, а під час нападу на поселення. Це не була випадкова сутичка між окремими людьми — було практично винищено цілу громаду.

Не менш вражаючі знахідки були зроблені в австрійському Аспарн-Шлеці. Тут знайдено залишки сотень людей, чиї кістки зберегли численні сліди смертельних травм. Поселення було зруйноване, а багато тіл залишилися непохованими, що свідчить про масштабний напад і повний розгром місцевого населення.

Андрій Поцелуйко: Два шляхи розвитку ранніх землеробських цивілізацій Європи: між ієрархією та егалітаризмом

 Історія людства часто подається як безперервний шлях від невеликих сільських громад до міст, держав, імперій та цивілізацій. Така схема значною мірою побудована на прикладі Месопотамії та Давнього Єгипту, де приблизно наприкінці IV — на початку III тисячоліття до н. е. виникли перші централізовані держави. 

Проте археологічні дослідження останніх десятиліть дедалі переконливіше демонструють, що цей шлях не був єдино можливим. У різних регіонах Європи енеолітичні суспільства розвивалися за різними моделями, які можна умовно назвати ієрархічною та егалітарною. Обидві вони досягли високого рівня господарського, технологічного й демографічного розвитку, але привели до різних форм організації суспільства.

Першу модель можна назвати протодержавною. Вона найбільш виразно проявилася в культурах Балкан і Північного Кавказу — насамперед у культурі Варна, Майкопській культурі, а частково також у культурі Вінча та споріднених балканських культурах. Археологічні матеріали свідчать, що саме тут поступово формувалися соціальні механізми, які дуже нагадують ранні етапи розвитку цивілізацій Передньої Азії.

Одним із найяскравіших прикладів є знаменитий некрополь Варни на узбережжі Чорного моря. Тут були знайдені сотні поховань, які кардинально відрізняються одне від одного за багатством. Деякі могили майже порожні, тоді як інші містять кілограми золотих прикрас, мідні сокири, коштовні намиста та численні символи високого соціального статусу. Саме тут виявлено найдавніше у світі оброблене золото. Такі знахідки переконливо свідчать про існування суспільства, у якому накопичення багатства та соціальна нерівність уже стали важливими елементами суспільного устрою.

Ще більш виразно цей процес проявився у Майкопській культурі Північного Кавказу. Величезні кургани, поховання військової та політичної еліти, вироби із золота, срібла й дорогоцінного каміння, складна металургія та широкі торговельні зв'язки з Передньою Азією демонструють суспільство, де вже існували впливові вожді або правителі. Хоча держави в сучасному розумінні слова ще не виникли, концентрація багатства та влади навколо окремих осіб і центрів дуже нагадує процеси, які приблизно в той самий час відбувалися у Південній Месопотамії.

Дещо складнішою є ситуація з культурою Вінча. Вона існувала раніше за Варну і характеризувалася великими поселеннями, високорозвинутим ремеслом, ранньою металургією міді та, можливо, найдавнішими символічними системами письма або протописемності. Водночас археологічні свідчення соціальної нерівності тут значно слабші. Однак концентрація населення, спеціалізація виробництва та економічна складність дозволяють припускати, що саме в балканському регіоні формувалися передумови до подальшої централізації суспільства.

Олексій Дудченко: Перші землероби принесли геноцид у Скандинавію

Перші землероби принесли геноцид у Скандинавію. Автори наукового дослідження переконані, що вихідці з Анатолії швидко та майже дощенту винищили скандинавських мисливців-збирачів. Проте згодом вони й самі пали жертвами нових «прибульців».

Традиційно експансію ранніх землеробів теренами Європи змальовують як мирний, майже ідилічний процес. Припускають, що тогочасне населення не було настільки численним, аби конкурувати за життєві ресурси, а ведення повноцінних бойових дій за умов відсутності накопичених харчових запасів вважають надто складною справою.

Утім, картина безконфліктного розселення перших аграріїв у Європі позбавлена внутрішньої логіки. Аналіз співвідношення ізотопів азоту та вуглецю в кісткових рештках засвідчив, що раціон мисливців-збирачів був значно багатшим і якіснішим, ніж у людей, які прийшли їм на зміну. Навіщо було добровільно міняти сите й простіше життя на важку, менш продуктивну працю — залишається загадкою.

Автори  дослідження, оприлюдненого в науковому журналі Nature, дійшли висновку, що принаймні на скандинавських теренах події розгорталися за значно драматичнішим сценарієм. 

Науковці проаналізували ДНК, вилучену з кісток та зубів людей, які населяли територію сучасної Данії протягом останніх 7300 років. Додатково дослідники реконструювали раціон цих громад (за вмістом ізотопів азоту й вуглецю) та ступінь їхньої міграційної мобільності. Також було залучено палеоботанічні відомості щодо флористичного різноманіття Південної Скандинавії за вказаний період. З'ясувалося, що генофонд місцевих мисливців-збирачів залишався стабільним протягом майже чотирьох з половиною тисячоліть. У проміжку між 10 500 та 5900 роками тому він фактично дублював генетичний профіль мисливців-збирачів з інших куточків Європи. У ньому чітко вирізняються дві лінії: перша — від людей, які освоювали континент із заходу, друга — від вихідців із Близького Сходу. 

Олексій Дудченко: Третій компонент сучасних європейців - ... амеренідський

Геноми давніх людей вказують на три предкові популяції сучасних європейців.

​Сучасний генофонд європейців сформувався внаслідок змішування трьох давніх популяцій упродовж останніх 7 000 років. ​Блакитноокі темношкірі мисливці злилися з кароокими блідошкірими землеробами, які масово мігрували до Європи з Близького Сходу. 

Проте свій внесок у генетичний ландшафт континенту зробила й інша, донедавна таємнича популяція, що має сибірське походження. Ці висновки ґрунтуються на аналізі геномів дев'яти давніх європейців. 

​Землеробство зародилося на Близькому Сході, на територіях сучасної Сирії, Іраку та Ізраїлю, звідки близько 7500 років тому почало поширюватися в Європу. Комплекс доказів свідчить, що новий спосіб життя принесла хвиля мігрантів, які поступово схрещувалися з автохтонними європейськими мисливцями-збирачами, що траплялися їм на шляху. 

​Досі уявлення про походження європейців спиралися переважно на генетичні маркери сучасного населення. Аналіз стародавньої ДНК, що містить біохімічні інструкції для побудови людини і міститься в ядрах наших клітин, дав змогу протестувати панівні теорії, принісши кілька несподіваних відкриттів. ​У науковому дослідженні професор Девід Райх із Гарвардської медичної школи разом із колегами вивчив геноми таких індивідів. ​Сім мисливців-збирачів із Скандинавії; ​Один мисливець, чиї рештки знайшли в печері на території Люксембургу.

Олексій Дудченко: Культура Мерімде - праматір Давнього Єгипту

​Хоча наша уява зазвичай малює величних єгипетських царів, грізних фараонів та монументальні споруди на кшталт пірамід, цивілізація долини Нілу не виникла з нічого. Вона пройшла тривалий і складний шлях еволюції, що брав свій початок у доісторичних культурах дельти Нілу.

​Найдавнішим і, мабуть, одним із найзагадковіших етнокультурних комплексів, який вважають колискою пізнішого класичного Єгипту, є культура Мерімде. Вона процвітала приблизно з кінця VI тисячоліття до н. е. до початку IV тисячоліття до н. е. (приблизно 5000–4200 рр. до н. е.). ​

Свою назву ця культура дістала від археологічної пам'ятки Мерімде Бені-Салама, розташованої поблизу селища Бені-Саламе, приблизно за 45 кілометрів на північний захід від сучасного Каїра. Цю унікальну локацію у 1928 році відкрив німецький археолог Герман Юнкер.

​Юнкер проводив масштабні розкопки пам'ятки аж до 1939 року, охопивши площу понад 6400 квадратних метрів. Проте науковий світ ледве не втратив ці знання: результати досліджень так і не були повноцінно опубліковані, оскільки вся первинна документація, польові щоденники та стратиграфічні описи згоріли або загубилися у вирі Другої світової війни. Знадобилися десятиліття, аби у період між 1977 та 1982 роками. Німецький археологічний інститут (DAI) під керівництвом Йозефа Айвангера провів нові систематичні дослідження й відновив стратиграфічний контекст. 

Неолітичне поселення Мерімде в Єгипті є абсолютно унікальним. Це найдавніше свідчення існування капітального, стаціонарного неолітичного селища в усій Північній Африці. Спочатку уявлення про площу поселення обмежувалися 25 гектарами, але новітні геомагнітні зйомки та шурфування розширили ці межі щонайменше до 40–60 гектарів. ​На ранніх етапах поселення складалося з легких, тимчасових куренів із плетеного пруття та очерету, але з часом мешканці перейшли до зведення міцних будівель із необпаленої глини. Ці будівлі мали кругле або еліптичне планування, часто з напівпідземною основою для кращої терморегуляції. За оцінками деяких демографічних моделей, на піку свого розвитку поселення могло налічувати до 16 000 жителів, що робить його справжнім доісторичним «мегаполісом». При цьому ознак майнової чи соціальної диференціації серед населення археологи не виявили — суспільство залишалося підкреслено егалітарним.

Мирослав Чайковський: Дніпро-донецька культура – «останні могікани» обухівського неоліту

Зараз дуже модно шукати «предків українців». Склалося так, що на їх роль записали «трипільців» - не індоєвропейців і не слов’ян. Замість, приміром, носіїв неолітичної дніпро-донецької культури, котрі за всіма параметрами більше підходять на неї.

Втім, моя задача – дослідження пам’яті території, а не глорифікація її окремих маніфестацій і феноменів. Відтак, сьогодні розберемо знахідки племен, котрі тривалий час жили біля «трипільців і в їх тіні. Історичній, передусім. Для цього проаналізуємо працю Д.Я. Телегіна «Дніпро-донецька культура» (до історії населення епохи неоліту – раннього металу півдня Східної Європи), Київ, 1968.

Носії дніпро-донецької культури — це велика спільність неолітичних племен, які мешкали на території України та Білорусі (Подніпров’я, Полісся, Донеччина) у V–III тисячоліттях до н. е..

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ТИП: це були пізні кроманьйонці — масивні північні європеоїди, що відзначалися високим зростом (в середньому 171,7 см), великим об’ємом черепа та широким обличчям.

«ЕТНІЧНА ПРИНАДЛЕЖНІСТЬ»: дослідники пов’язують їх з індоєвропейською мовною сім’єю. Племена цієї культури (особливо її північних груп) вважаються одним із найдавніших компонентів у формуванні балто-слов’янської спільності.

СПОСІБ ЖИТТЯ І ГОСПОДАРСТВО: відпочатково вони були мисливцями, рибалками та збирачами. Проте вони одними з перших у своєму регіоні почали переходити до відтворюючого господарства: приручали тварин (биків, свиней, овець) та освоювали примітивне землеробство (ячмінь).

КУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ: їх легко впізнати за гребінцево-накольчастим орнаментом на кераміці та використанням специфічних знарядь, таких як кам’яні «човники»

Згідно з джерелом, племена дніпро-донецької культури активно заселяли територію сучасної Київської області, особливо долину Дніпра та його приток.  На території сучасного Обухівського району та в безпосередній близькості до нього зафіксовано низку важливих пам'яток, які Телегін відносить переважно до черкаської локальної групи.

ТАЦЕНКИ: поселення, зафіксоване під номером 44 на карті поширення культури. Воно розташоване в межах сучасної Обухівської міської громади.

ДЕРЕВ’ЯНА: село, де було знайдено один із найхарактерніших артефактів культури — тальковий «човник» (знаряддя для полірування). Ця знахідка є важливим етнографічним маркером дніпро-донецьких племен у цьому регіоні.

УКРАЇНКА: також позначена як місце знахідки пам'яток цієї культури (№48 на карті).

ВІТА ЛИТОВСЬКА: одне з найбільш досліджених поселень. Тут знайдено залишки наземного житла (3х2,5 м) із вогнищем у центрі. Саме на кераміці з Віти Литовської було виявлено унікальні відбитки зерен культурного ячменю, що свідчить про початки землеробства.

Сусідство племен дніпро-донецької культури з іншими спільнотами, особливо з трипільцями, було тривалим і відіграло ключову роль у їхньому господарському та культурному розвитку. Межа між ними на Київщині проходила по Дніпру, але вона була дуже рухливою.

Трипільські племена були західними сусідами дніпро-донецьких громад. Основна територія трипільців — це лісостепове Правобережжя, дніпро-донецьких – Лівобережжя.

У районі Обухова та вздовж річки Стугна племена обох культур тривалий час мешкали поруч, вступаючи у господарські та культурні контакти, доки трипільці остаточно не витіснили або не асимілювали дніпро-донецьке населення на цих територіях у середині IV тисячоліття до н. е

ГЕОГРАФІЧНА МЕЖА між культурами проходила +- в районі Києва та Канева. 

ЧАС КОНТАКТІВ: Найінтенсивніші контакти зафіксовані протягом IV–III тисячоліть до н. е.. 

Імпорт кераміки: У дніпро-донецьких шарах на Київщині знайдено трипільський посуд.

МЕТАЛЕВІ ВИРОБИ: мідні прикраси, знайдені у дніпро-донецьких могильниках, за складом міді  подібні до трипільських.

Знахідка зерен ячменю на кераміці у Віті Литовській (південна околиця Києва) вважається прямим результатом контактів із трипільцями або буго-дністровцями, від яких місцеве населення отримало перші культурні злаки.

1. Жили на Стугні між Обуховом і Трипіллям племена дніпро-донецької культури. Їжі в заплаві Стугни було більш ніж досить, соми і свині забезпечували білок в кількості «Містер Олімпія» +.

2. Приходять трипільці і починають освоювати неширокі вододіли в районі Верем’я, Халеп’я, Трипілля, Обухова. 

3. У них різні екологічні ніші – перші ловлять білок (тварин), другі розводять вуглеводи (зернові).

4. Так триває значний проміжок часом, наприкінці котрого економічна модель дніпро-донецьких племен колапсує і вони асимілюються технологічно розвинутішими трипільцями.

5. Котрі, в свою чергу, з часом не витримують змін клімату (аридизації, передусім) і асимілюються нащадками дніпро-донецьких племен з Лівобережжя Дніпра, всіма цими ямниками.

Процес нешвидкий, від появи трипільців  до зникнення – біля 2000 років. 

Олексій Дудченко: Коли і як виникли еліти

Коли виникли суспільні еліти? Витоки соціальної нерівності та владних інститутів. ​Пізній кам'яний вік зазвичай не асоціюється із соціально стратифікованими суспільствами. 

Проте вчені переконливо доводять: соціальні та політичні еліти почали зароджуватися ще на самому світанку землеробства. 

У соціологічній науці концепція еліт сформувалася на початку XX століття завдяки Вільфредо Парето, який стверджував, що будь-яке суспільство неминуче продукує меншість, яка перебирає на себе ухвалення ключових рішень. Згодом інші дослідники розвинули «теорію еліт», зафіксувавши регулярну появу цього феномену всередині організацій, корпорацій та інститутів.

​У свою чергу, Роберт Міхельс сформулював свій знаменитий «залізний закон олігархії», згідно з яким навіть масові соціалістичні організації ХХ століття неминуче набували елітарного характеру в міру централізації владних повноважень. ​

Етимологічно слово «еліта» походить від французького elite («обрані»), яке, у свою чергу, сходить до латинського дієслова eligere — «вибирати». Воно має безліч конотацій, проте кожна з них насамперед визначає групу людей, яку в конкретному соціумі вважають вищою за інших. 

Але якщо соціологічне розуміння еліт еволюціонувало протягом останнього сторіччя, то наскільки далеко вглиб віків сягають корені укоріненої нерівності, і які саме умови її породжують? ​

Алекс Репин: Мотивации зернового хозяйства

Роль освоение зернового земледелия, которое привело к Первой Неолитической Революции,  до  сих пор является предметом дискуссий. 

Скептики говорят, что урожайность зерновых уступает корнеплодам, орехам и желудям. Труд земледельца очень трудный и крайне неблагодарный – в случае неурожая земледелец теряет всё! 

Оптимисты указывают на явные преимущества зернового хозяйства. Оно во первых создает общество через распределение труда: одни зерно собирают, другие его охраняют и распределяют, третьи делают из него муку, четвертые пекут из него хлеб. Всё это создает настоящее общество людей с разными профессиями! Потом, зерно позволяет создавать долгосрочные запасы еды - при необходимости его также можно обменять на мясо у охотников.   

Альтернативная точка зрения считает, что из зерна ранее всего научились делать пиво, которое и собирало первобытных собирателей  на праздничные фиесты, организованные жрецами.

С самого начала освоения зернового хозяйства, которое было организовано собирателями первобытного времени, образовалась устойчивая связь  между зерном и производством изделий из кремня и обсидиана для жатвы зерна.  Уже во времена Гебекли Тепе установилась устойчивая коммерция между сборщиками зерна и производителями таких изделий, где жрецы были торговыми посредниками. Это была коммерческая синергетика Зерна и Обсидиана.  Известно, что обсидиан с глубокой древности  был «золотом Неолита». Но и Зерно оказалось крайне удобной валютой – не случайно древние монеты Ближнего Востока назывались «шекель», «зерно». Это тоже аналог золота: зерно как пищевой продукт нужно всем и всегда, из него можно делать не только еду, но и пиво.  Оно хорошо хранится в подходящих условиях: оно сохраняет всхожесть до 12 лет, а пищевую ценность даже до 100 лет (!) Сыпучее зерно  что позволяет удобно  расплачиваться любыми нужными порциями – полный аналог  монет из металла. Но если металл для монет, медь, золото и серебро нужно добывать  из горных руд, то зерно можно просто выращивать!  Это своеобразный майнинг Неолита, производящий, правда, не  условные единицы, но настоящий полезный продукт. Волшебным образом, Зерно не просто создает Общество в микроколлективах, но и создает Цивилизацию через межплеменную торговлю.   

Возможно здесь кроется ответ на вопрос, почему Неолитическая Революция не произошла на Дальнем Востоке, где Амурская Цивилизация айнов освоила керамику за 20 тыс.лет до Передней Азии, и создала глобальные торговые «обсидиановые» сети. Они не смогли освоить зерновое хозяйство, несмотря на наличие там безглютеновых риса и просо, и просто не захотели заняться тяжелым трудом. Так как местная природа кормила их в изобилии (в том числе успешный лососевый промысел), а густые леса  и не думали уступать свое место степям… Таким образом, получается достаточно  неожиданный вывод. Неолитическая революция на Дальнем Востоке могла не состоятся по причине «недостаточной монетизации», ведь торговля это двигатель прогресса.

Андрій Сошніков: Правда про "миролюбних" трипільців

Трипільська культура – складова частина великого кола давньоземлеробських культур доби неоліту та мідного віку: Боян, Дудешть, Караново, Гумельниця, Хаманджія, Варна-Вінча. Дослідники об’єднують їх у такзвану „цивілізацію Старої Європи“, час існування якої на території приблизно від сходу сучасної Італії до Дніпра припадає на VI – IV тис. до н.е.

Трипільці - це одна з хвиль неолітичних землеробських племен, от тільки навіть не балкано-дунайських, а малоазійських. 

У нас склався міф про трипільських миролюбних хліборобів, що нікого не чіпляли, пахали собі землю на воликах та пасли своїх корівок та лепили й розписували чудові глечики, доки не потерпіли від індоєвропейських дикунів культури бойових сокир та шнурової кераміки. 

Але останні дослідження суттєво корегують дане уявлення. Ці неолітичні хлібороби влаштували "Бучі" всьому автохтонному населенню на зайнятих ними територіях аж до Атлантики та навіть Британських островів. Дніпро-донці тому жили в Дніпро-донецькому басейні, що втекли на Лівобережжя від геноциду трипільців. 

Трипільці у більшості не загинули від шнуровиків, а ще раніше, у зв'язку з похолоданням та неврожаями, спалили свої селища і повернулися туди, відки прийшли - у Подунав'я та на Балкани.

Дніпро-донці, які перебували ще на етапі культури мезоліту звикли пристосовувати до поганих умов, знову зайняли Правобережжя. А вже потім прийшли кочові індоєвропейці (носії культури шнуровиків і бойових сокир) й змішалися з дніпро-донцями, які були мисливцями, рибалками, збирачами.

Про генетичну безперервність протягом 4000 років в мезоліті та неоліті України

Цьогорічна стаття про генетичну безперервність протягом 4000 років в мезоліті та неоліті України 

(Tiina M. Mattila 2023 «Генетична спадкоємність, ізоляція та потік генів у Центральній та Східній Європі кам’яного віку») Mattila, T.M., Svensson, E.M., Juras, A. et al. Genetic continuity, isolation, and gene flow in Stone Age Central and Eastern Europe. Commun Biol 6, 793 (2023). https://doi.org/10.1038/s42003-023-05131-3    https://www.nature.com/articles/s42003-023-05131-3#Sec27

«Ми виявили контрастні закономірності безперервності населення під час переходу до неоліту: люди в районі нижньої течії Дніпра, Україна, показали безперервність протягом 4000 років, від мезоліту до кінця неоліту.

Сучасні люди почали поширюватися в Європі приблизно 50 000–40 000 років тому. До переходу до сільського господарства, який розпочався приблизно 8500 років тому, Європу населяли популяції мисливців-збирачів, які приблизно групувалися у дві групи (як визначено археогенетикою); Західні мисливці-збирачі (WHG) у Західній Європі та східноєвропейські мисливці-збирачі (EHG)  на північному сході та на крайньому східному кордоні Європи. Між цими основними регіонами групи зі сходу (EHG) і із заходу (WHG), ймовірно, зустрілися та змішалися.

Структура населення Європи кам'яного віку зазнала масштабних змін у ранньому голоцені. Ця зміна була викликана міграцією землеробських груп (європейський неоліт, EN)  з Близького Сходу, які були генетично тісно пов’язані з групами з неолітичної Анатолії (AN) і більш віддаленими мисливцями-збирачами з Кавказу, також відомі як CHG  (7,4%).

Поточний консенсус вказує на географічно та часові зміни рівня генетичної суміші груп європейського неоліту EN та західних мисливців-збирачів WHG, починаючи вже на ранніх стадіях прибуття перших у Центральну Європі.

На додаток до різноманітних контактів і взаємодії між групами мисливців-збирачів і прибулих фермерів, у деяких європейських регіонах (наприклад, у частинах Скандинавії, Балтійського регіону та Східної Європи) спосіб життя мисливців-збирачів переважав набагато довше порівняно з з Південною та Західною Європою. В Україні, наприклад, степові та лісостепові зони Північного Понтійського регіону були заселені спільнотами мисливців-збирачів ще під час неоліту, які харчувалися переважно водними ресурсами.

Наприклад, у деяких частинах Східної та Північно-Східної Європи було запроваджено гончарство, але засоби до існування все ще в основному базувалися на полюванні та збиранні. Генетичні дані деяких із цих груп показали, що генетичний склад до та після початку європейського сільського господарства залишався подібним на відміну від Центральної та Західної Європи.

Андрей Шуман: Феномен искусственной деформации черепа

 Искусственная деформация черепа - довольно распространенная традиция, но у этой традиции обнаруживается только один единственный источник -  докерамический неолит A, ранненеолитическая культура Леванта и северной Месопотамии, X--IX тысячелетия до н.э. Это самый ранний неолит, к слову. 

Затем эту традицию можно обнаружить в очень многих культурах бронзы в Евразии -- от Египта и до катакомбной культуры, а также во многих городских культурах обеих Америк -- от майя и до инков.

На Севере Индии традицию деформации черепа практикрвали эфталиты. Так, на монетах эфталитов правители часто изображаются с вытянутыми черепами. Рустам на росписях Пенджикента изображен именно как правитель эфталитов.

В Африке за пределами Египта традиция формируется очень поздно. В XX в., к примеру, она сохранилась у племени Мангбету.

Сложно сказать, какие были мифологические основания этой традиции. Но, интересно, что она появляется с неолитом. Чаще такой череп был атрибутом воина-аристократа. Как у сарматов и эфталитов.

P.S. Искусственно деформированные черепа найдены в Австралии (Коу-Свомп). Возраст 13000 лет, что ли. Есть некоторые разногласия касательно них, но Дробышевский говорит - да, несомненно, искусственная деформация

Ярослав Золотарев: О частной собственности в неолите и причине возникновения религии

Прослушал курс по неолиту. Что интересно, признаки наличия частной собственности, классового расслоения, систематического государственного насилия и организованной религии - имеются в самых ранних неолитических поселениях с возрастом порядка 7-8 тысяч лет назад. То есть на протяжении пяти тысяч лет письменности не было, а классовое общество, собственность и государство - вполне себе были. 

При этом в палеолите, когда собственно сформировалась генетика человека, ничего такого нет, то есть от природы человек склонен к равенству, демократии, групповому сексу, взаимопомощи (поэтому мы такие жалостливые ко всяким нищим и побирушкам), а также человек любит собирать какие-нибудь максимально разнообразные штуки на большом пространстве или охотиться (все наши компьютерные игры об этом). Большая башка у него в основном для того, чтобы запоминать все объекты в зоне охоты или собирательства, все остальное башка делает плохо и не любит на что-то иное заморачиваться.

Аграрное производство генетически несвойственно человеку, даже непонятно, как он до этого додумался. Да, оно биологически выгодно и позволило увеличить сразу популяцию в десятки раз (с 3 миллионов до 50 миллионов за пять тысяч лет, беспрецедентный рост, так как два миллиона лет в палеолите все так и оставалось на уровне 2-3 миллиона человек на всю Землю), но генетически человек не приспособлен к монотонной работе на полях, от которой сразу нет однозначного результата. 

Генетически человек не моногамен и моногамная семья - следствие частной собственности. Как только его перестают принуждать, он бросает тяпку, уходит с поля и начинает искать в лесу грибы и ебать все, что движется. Вот это, кстати, его природные, вечные так сказать, ценности. 

Поэтому естественно, что сразу рождается религия, так как заставить обезьяну месяцами копаться в говне, выращивая пшеницу, можно только вешая ей на уши религиозный бред в максимальных количествах, запугивая смертью и чертями под каждым пеньком. Однако запуганная таким образом обезьяна работать на поле будет, но будет считать себя несчастной, отсюда неизлечимый психологический конфликт в аграрном и классовом обществе.

Частная собственность у аграриев, вероятно, появилась из-за того, что нужно хранить семена на каких-то складах, и соответственно у кого-то много семян, а у кого-то мало? Других идей пока нет про это. Семья, религия и государство следуют из частной собственности, это в 19 веке в общем правильно просекли. Но Энгельс думал, что это появляется постепенно, а по последним археологическим данным это возникает моментально сразу после земледелия.

Ну и да, надо заметить, что попы кормят двойным суррогатом, который не является никакими традиционными или природными ценностями человека. Это сначала возникла аграрная религия типа "язычество" со страшными богами, которые наводили жуть, от которой можно было спастись, только работая на поле (и главный культ Великой Пизды, которая рождает растения). Потом все стали жить в городах и управляться царем: пошел монотеизм, который жутко отрицал язычество, чтобы теперь загнать уже в города, которые вдвойне противны человеку по природе (он жил в небольших коллективах по 20-30 человек на больших пространствах в момент формирования его генетики - то есть человек любит, чтобы вокруг людей было мало, а места много). 

В поздний аграрный период была жуткая социальная иерархия с делением общества на касты - максимально жесткая, такого не было даже у ранних аграриев. Это совершенно противно человеческой природе, так как люди примерно одинаковы по силе и другим способностям. Чтобы оправдать этот явный сюрреализм (с какого хера одна обезьяна должна подчиняться и добровольно отдавать еду другой такой же?) - поздние аграрные религии радикально выносят мозг, отрицают разум как таковой, запугивают вечным наказанием после смерти и вообще всем, что только могло прийти в голову мошенникам на службе у воров. В этом суть всего этого католицизма, махаяны, позднего ислама и всего подобного, всего иррационалистического - ничего метафизического и вообще ничего потустороннего, на что они ссылаются, вообще нет. А вот воры, которым они призывают отдавать еду, - есть. Поэтому наличие классового общества полностью объясняет поздние религии, других объяснений по бритве Оккама не нужно - ну пока они не начнут на самом деле какие-то чудеса показывать (еще ни один не показал).

Понятно также, что мы живем сейчас в индустриальном обществе, которое во многом устроено противоположно позднему аграрному и прежде всего характеризуется высокой социальной мобильностью и демократизмом, которые по мере развития только возрастают. Поэтому поздние аграрные религии нам не только бесполезны, но и очень, очень вредны, что и привело к агрессивному атеизму еще в 18 веке, вполне понятная и очевидная реакция на явное говно.

Артем Корсун: Следует ли бояться шумеро-индоевропейско-германских связей

К сожалению так исторически сложилось, что лингвисты не знают истории, а истории — лингвистики поэтому проблема шумеро-индоевропейских и шумеро-германских контактов распадается на две составляющие. Для филологов она выглядит примерно следующим образом.

Шумерский язык стоит особняком в существующей классификации языков, однако, в последнее время наиболее жизнеспособными оказались 4 гипотезы о родстве с дравидскими (Кифишин), финно-угорскими (Парпола), картвельскими (Ребрик) и сино-тибетскими (Браун) языками. Все эти теории строятся на основании наличия в шумерском языке общих черт с этими языками, причём таких черт, которые превосходят сходство допустимое ностратической теорией. Одновременно с тем, в течение последних 100 лет несколькими лингвистами было обнаружено несколько удивительных шумерских заимствований в ИЕ языках. Наиболее известны заимствования выявленные Ивановым и Гамкрелидзе в книге «ИЕ язык и индоевропейцы» (Тб., Мецниереба, 1982), однако, это не единственные примеры подобных заимствований. Главная беда подобных исследований состоит в том, что они используются лингвистами для своих квазиисторических построений, так Иванов и Гамкрелидзе использовали их для доказательства локализации ИЕ прародины в Армянском нагорье.

Поэтому обнаруженные лингвистами факты заимствований всегда следует отделять от сформулированных ими теорий. Шумерские заимствования в ИЕ-м остаются заимствованиями даже в том случае, если прародина ИЕ и не находится в Армянском нагорье (за детальной критикой теории Иванова-Гамкрелидзе отошлю к статье Дьяконова в ВДИ за 1982-й год, где высокоуважаемый лингвист и историк отметил в частности отличия в соц. структуре и хозяйстве переднеазиатов и ариев (*)).

Итак, признаем наличие таких заимствований и попытаемся понять кто такие шумеры и откуда у них взялся язык (**).

Артем Корсун: Мегалиты Франции

1. Мегалитизм
Камень очень прочный материал, кроме того, он достаточно широко распространён на земле, чтобы можно приписать происхождение всех каменных построек в истории человечества некоей универсальной культуре, прототипной для всех цивилизаций в истории человечества.
В романоязычной науке существует термин «мегалитизм» (фр. — megalithisme, исп., порт. — megalitismo). Он употребляется для общего обозначения мегалитических памятников (мегалитов) и культур мегалитического круга. Термин «мегалит» был введён в 1839 году английским исследователем Гербертом и образован от греч. слов ????? — большой, ????? — камень. Широкое распространение этот термин получил после утверждения на международном конгрессе антропологов в Париже в 1867 г. Мегалитами называют археологичеґские памятники сооружённые из одного или многих блоков дикого или грубо оббитого камня.
Мегалитические памятники занимают несколько разделённых между собою географических ареалов, асинхронных между собою. Так, западноевропейский мегалитизм датируется 7-3 тыс. до н.э. и кроме Западной Европы имеется в Северной Африке, Сиро-Палестине, на Аравийском п-ове, на Кавказе, в Эгеиде и в Пропонтиде. Есть значительное число мегалитов в Центральной Африке, самые древние из которых датируются 2 тыс. до н.э., а самые поздние африканские мегалиты (мадагаскарские) датируются 19 в.н.э. Мегалиты Индии датируются второй половиной 1 тыс. до н.э., тихоокеанские (Индонезия, Океания) — 1 тыс. н.э., латиноамерикаские — 6-15 вв.н.э. Таким образом не существует прямой ни географической ни хронологической связи между этими ареалами, а западноевропейский мегалитизм является старейшим и в нём представлено много видов мегалитов, неизвестных на других ареалах.
Ряд западноевропейских историков считает мегалитизм исключительно «атлантическим» феноменом, возникающим на океанической границе расселения дунайского неолита. Однако, общность «атлантического» мегалитизма с Эгейским, Сиро-Палестинским или Причерноморским (Пропонтида, Фракия, Крым, Кавказ) заставляют видеть в мегалитизме не пограничный вариант дунайской культуры, а иной — мореходный тип неолитической культуры, отличный от сухопутного дунайского неолита.