Андрій Сошніков: Правда про "миролюбних" трипільців

Трипільська культура – складова частина великого кола давньоземлеробських культур доби неоліту та мідного віку: Боян, Дудешть, Караново, Гумельниця, Хаманджія, Варна-Вінча. Дослідники об’єднують їх у такзвану „цивілізацію Старої Європи“, час існування якої на території приблизно від сходу сучасної Італії до Дніпра припадає на VI – IV тис. до н.е.

Трипільці - це одна з хвиль неолітичних землеробських племен, от тільки навіть не балкано-дунайських, а малоазійських. 

У нас склався міф про трипільських миролюбних хліборобів, що нікого не чіпляли, пахали собі землю на воликах та пасли своїх корівок та лепили й розписували чудові глечики, доки не потерпіли від індоєвропейських дикунів культури бойових сокир та шнурової кераміки. 

Але останні дослідження суттєво корегують дане уявлення. Ці неолітичні хлібороби влаштували "Бучі" всьому автохтонному населенню на зайнятих ними територіях аж до Атлантики та навіть Британських островів. Дніпро-донці тому жили в Дніпро-донецькому басейні, що втекли на Лівобережжя від геноциду трипільців. 

Трипільці у більшості не загинули від шнуровиків, а ще раніше, у зв'язку з похолоданням та неврожаями, спалили свої селища і повернулися туди, відки прийшли - у Подунав'я та на Балкани.

Дніпро-донці, які перебували ще на етапі культури мезоліту звикли пристосовувати до поганих умов, знову зайняли Правобережжя. А вже потім прийшли кочові індоєвропейці (носії культури шнуровиків і бойових сокир) й змішалися з дніпро-донцями, які були мисливцями, рибалками, збирачами.