Галина Ільєва: Фольклористична діяльність Степана Пушика

“Народна творчість та етнографія”, № 1-2 , 2004 р. 

Степан Григорович Пушик – поет, прозаїк, драматург, публіцист, літературознавець, фольклорист, журналіст, культурно-громадський діяч. Член Національної спілки письменників України, Українського ПЕН-клубу, Міжнародної асоціації україністів, НТШ, інших організацій.

Кандидат філологічних наук. Професор кафедри української літератури Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Народний депутат України I скликання (1990– 1994 рр.). Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, премій імені Павла Чубинського, Памви Беринди, Василя Стефаника, Олександра Копиленка, Мирослава Ірчана, міста Галича, міжнародної премії фонду імені Воляників-Швабінських при фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку, премій журналів “Україна”, “Жінка”, Березіль”, багатьох літературних конкурсів.

Нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня, медалями, занесений до “Золотої Книги України – 2000”. За вагомий внесок у розвиток української науки та культури нагороджений Дипломом Міжнародного відкритого Рейтингу “Золота фортуна” та ін.

Цей перелік титулів та нагород Степана Пушика можна було б продовжити, додаючи вагомий список відповідальних посад, які займав письменник в літературній та суспільно-культурній ділянках на теренах Прикарпаття. Неординарна творча особистість, небайдужа до проблем рідної землі, українства, талановитий літератор, збирач фольклору, жартівник-гуморист – лише окремі штрихи портрету галичанина Степана Пушика.

Доля дарувала йому випробування славою і важке життя без батька, багато подорожей і десятки років напруженої праці… Твори письменника мають неабияку популярність не лише в Україні, а й за рубежем, його книги перекладалися російською (вийшли друком три книжки), іспанською, англійською, італійською, непальською, узбецькою, білоруською, румунською, литовською, киргизькою, польською, молдавською, словацькою, циганською, башкирською мовами та мовою есперанто.

С. Пушик народився 26 січня 1944 р. в с. Вікторів Галицького району Івано-Франківської області в селянській родині. Хліборобська сім’я рано втратила батька-годувальника. Малому Степанкові було всього 13 років, коли разом із молодшими сестрами й братом він залишився напівсиротою. Вже тоді глибоко запали в душу хлопчини материнські тужливі пісні, які старанно запам’ятовував і записував. Освіту здобував у Вікторівській, Комарівській та Косівській школах, Тлумацькому (Богородчанському) сільськогосподарському технікумі. Саме в роки навчання почав занотовувати легенди, прислів’я, приказки та пісні, але систематично збирає народно-поетичні твори з 1959 року, з часу першої публікації власного вірша ”Наша молодь” у галицькій районній газеті “Радянське село”. Відвідував організовану при редакції літературну групу.

Чьорне Читало книги ВІРО ОПОВІДІ О ДИ ‘ЖИЄ за товуріннє сьвіту по містиці-фентезі вкроєнської націє, давніх ВЄЛЄДІВ.

 Чьорне Читало книги ВІРО ОПОВІДІ О ДИ ‘ЖИЄ за товуріннє сьвіту по містиці-фентезі вкроєнської націє, давніх ВЄЛЄДІВ.

Автор Запасний Юрій Іванович

04/05.01 Сьвєто Водорісчє зіркових нових істот.

     «Рісчє». «Р» - рух зірок, «І» - істоти зіркової, «С» - сьвіт зірок скупчення Гіад, «Ч» - червоного смерті – вічності Вія Ґідь – чорта – честі (ск. Гіад має зірку Альдебаран червону – всього п’ять зірок).

«Чорт». «Ч» - червоний Вій Ґідь (ск. Гіад), «О» - оновлювач життя душі, «Р» - рух зірок, «Т» - того сьвіту зірок Дє-‘Ди. 

     «Честь» - «Ч» - червоний Вій Ґідь (ск. Гіад), «Є» - є, «С» - сьвіт зірок, «Т» - того сьвіту зірок Дє-‘Ди, «Ь» - Дажбабби єго (с. Оріон) син від Голла (с. Крук) духу буття.

     В цю ніч чьоловіки вирубують двох ополонків, дві криги – уява за біле єїчко Годюки Неньки (с. Дракон)і чорне єїчко Вепрь (с. В. Ведмедиці). Вирубують Ботєю серебряною – зв’язок з зірковою істотою Бігом Дивом оновлювачем життя душі нєбізчіко на тому сьвіті зірок Дє-‘Ди. 

     Води сьвіту нові прісні Годюки Неньки (с. Дракон) і солені Вепрь (с. В. Ведмедиці) Ґіккьо Контіно осьвічує вогнями трисьвічника – триріга – трьома чортами Вія Ґідь (ск. Гіад). Занурює в обоє ополонки - в ополонок Годюки Неньки (с. Дракон) прісні води і в ополонок Вепрь (с. В. Ведмедиці) солені води – три вогні – трисьвічники – трьох чортів Вія Ґідь (ск. Гіад)). Це є рісчєне первісних нових вод сьвіту. Рісчєною водою, набраною ковшем (уява зв’язку з Біло – синьою Годюкою  (Молочний шлях Галактики) в три коновки – зв’язок з трьох головою Годюкою Ненькою (с. Дракон), зливають в суміші з буряковим розчином (зв’язок з Вій Ґідь червоним – зірка Альдебаран червона ск. Гіад) це дві криги, вирубані з ополонок. Рісчить Ґіккьо Контіно і ці дві нові зіркові істоти – (з чорного єїчко вилупилась зіркова істота Вепрь (с. В. Ведмедиці). З білого єїчко вилупилась зіркова істота Годюко Ненько (с. Дракон) – первісні прісні і солені води сьвіту). Рісчєна вода – гашена вода вогнем зірки Альдебаран скупчення Гіад в якому уявляємо зіркову істоту смерті – вічності Вій Ґідь – чорт – чєсть. Рісчєна вода є сьвєта вода. 

     «Сьвєто». «С» - сьвіт зірок скупчення Гіад сузір’я Тельця, «Ь» - Дажби (с. Оріон) син від Голла (с. Крук), «В» - Вій Ґідь зіркова істота смерті – вічності, «Є» - є, «Т» -того сьвіту зірок Дє-‘Ди, «О» - оновлення життя душі нєбізчіко.

     Землі срібної Закарпаття і землі чорного Вепря (с. В. Ведмедиці) – Вкроєни (Україна) – Годюко Ненько зіркова істота первісних прісних вод сьвіту (с. Дракон). Всесьвітня гармонія згоди свідомості має свої аналоги – прототипи у інших крім Вкроєнців народів сьвіту. Ladon –, чешської землі. Turisas – фінської землі, Skande - індійської землі, орфей лелек (пелазтів) острова Лага греків Тифон Сибіру, Таут (Тіамет по другій поемі Інума і Іліш) шумер, по Вавілону «коли вгорі» Тіамат.

     Словян Ладон хтоничний – зберігач золотих (молодиньких яблук, бо двоє золотих – двоє жовтих єїчка знесла Годюко Ненько (с. Дракон), одне жовте – Єрило Сонце, друге жовте – єїчко Свинки золотої Щетінки(с. Лев). А ще дво єїчок вона знесла. Чорне Голла, духу буття (с. Крук) і червоне Дажбабби (в с. Оріон зірка Альдебаран червоне). 

     Пифон – грецької землі – захисник дерева життя Вєлєд в саду Геспорід. Дракон іудеїв, Китайської землі. Змію Юша Слов’ян – в корнях дерева життя (Вєлєд). Змій Юша схожість має до Злогода (ск. Плеяд) дерева життя Вєлєд. 

     Лют, Ляд, Лед – слов’ян сонячних вайовничих до див’їх лудей зіркової істотної Віро – оповіді О’Ди Жиє.

     Зіркова істота Годюко – Ненько (с. Дракон) на небі північної півкулі розташована і охоплює північну кінцевість вісі екліптики. Біля полюса екліптики рухається по коло з повним циклом в 25770 років Північний полюс сьвіту. На 2017 рік Північний полюс сьвіту знаходиться біля зірки альфа Малої Ведмедиці по прецесії капки весіннього рівнодення. Око Годюки Неньки три зірки Етамін, Груміум, Растабан уособлює простір, безмежність, буття.

     Ніч 04/05.01 Вже не говіють, бо вилупились зіркові істоти. Тільки вночі воду осьвічують зіркою Альдебаран червоною ск. Гіад (Вій Ґідь) і осьвічоною водою зіркової істоти осьвічують тоді.

Унікальний зразок старої української мови, який зберігся у записах 1625 року

Віршовані думи – історична пам’ять народу, яка закарбувалась у століттях. 

Нерівноскладові римовані вірші давніх років дійшли до нас у нечисленних писемних джерелах, яким пощастило вціліти. Знаходимо ми їх за 1580 р. в передмові до Острожської Біблії; рівноскладові й римовані - за 1581 р. в „Хронології“ Андрія Римші тощо. «Перший тип знайшов відгомін у свобіднім розмірі українських дум, другий у незлічених українських піснях ліричного, а по частий історичного змісту» [В. Н. Перетцъ, Историко-литературныя изслѣдованія и матеріалы, т.I. С.Петербургъ 1900, стор. 421].

Одним із вцілілих джерел, яке зберегло українську мову XVI ст.-початку XVIІ ст. – надрукований малознаним польським віршарем Яном Дзвоновським текст української пісні, яку він почув і зафіксував (нехай і з деякими помилками, які можна пробачити не носію мови) для наступних поколінь. Цей унікальних запис дав нам змогу віднайти коли не прототип, то бодай найстаршу і найповнішу форму цікавої та досить розповсюдженої, та тепер уже майже забутої української народної пісні, а також і чудовий зразок того, як звучала українська мова більш як 400 років тому.

Польский автор зробив власний опис зафіксованої ним пісні і її героя (польською):

«Konterfekt cudowny у siła Kozaka Płachty, Ukraińca, który był przyciągnął z Saydacznym kozakiem do Morawy we dwudziestu tysięcy Kozakow wybornych у dzielnych Mołodcow przeciw ludziom niechrzescianskim w roku 1620».

А далі виклав пісню українською мовою, як він її почув і зафіксував в 1625 році:

"Пісня про козака Плахту"

Кулина.
Ой козачейку, пане-ж мій,
Далек же маєш домик свій?
Козак.
При березі, при Дунаю,
Там я свою хижу маю:
Ліс зелений, оздоблений
Красним цьвітом, густим листом,
То дім мій, то покій.
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
На чім же буде поїзд мій?
Козак.
Посажу тя за бедрами,
Привяжу тя тороками,
Бог над нами, кінь під нами,
Ти зо мною, я з тобою,
— Побіжим, поспішим!
Кулина.
Гой козачейку, пане-ж мій,
Який же буде покарм твій?
Козак.
Будем їсти саламаху,
Козацькую затираху,
При криниці без тескниці,
Будем їсти, будем пити,
Викрикати, облапяти.

Костянтин Рахно: Чи є у росіян колядки?

Є в Україні така вгодована істота - Юзьо Обсиратор, яка з себе вдає великого знавця історії й культури, бо власноруч настрочила кілька фальсифікатів. Раніше воно було сороміцьке та проросійське, а тепер вдає з себе благочестивного старця й записалося в сирівчані патріоти. Такий аналог російських квасних. А для Галичини він узагалі є ворогом номер один. Бо підмінює галицькі легенди вигадками й плагіатом, створює імідж щиропольського міста, батярської практічєскі адєсскай вольніци.

Так от, не поспішайте репостити його заяви, що росіяни - єдиний народ, який не має колядок. У росіян вони якраз є, причому у Владимирській, Рязанській і інших областях, віддалених від українських територій, вони нагадують українські та білоруські і лише на деяких територіях Центральної Росії поступаються овсеням, а на російській Півночі - так званому винограддю, ну явно принесеному з Півдня, тільки в дуже давні часи. Співчуваю, але це факт. Чи принесені ці колядки тисячу років тому разом із назвами річок і місті Владимирі-Суздальському - Либідь, Ірпінь і Почайна, а чи походять із давніших часів, поки що говорити важко. Проте вони є.

Слово "коляда" (а також "колядовать" і "колядовщик") зафіксоване в більшості говірок російської мови, не лише в сусідніх з українцями та білорусами. Співчуваю знову, але теж факт. Просто це праслов"янське слово й воно є в усіх слов"янських мовах. Юзьо колись намагався вивчитися на аж цілого вчителя української мови, тож мав би це знати.

Але він, утім, за фахом не працював. Був художником-оформлювачем і вантажником. Так що може й не знати. Його інформаційний вкид - чистісінька провокація, щоб українець радісно поділився "гурра-патріотичним" баченням, а пересічний російський українофоб іще радісніше його посадив у калюжу й висміяв. Хоча насправді існує багато інших етнографічних реалій, яких у росіян нема і якими ми можемо пишатися як унікальними. І самих росіян можемо повчити, як берегти колядки.

Натомість народ, у якого зимова календарна обрядова поезія під чуйним впливом католицької церкви практично зникла і лишилася лише на прикордонні з українцями, дійсно існує. Це поляки, яких Винничук ніжно любить.

Олег Самородний: Viljandi Folk 2019

Уже двадцать семь лет подряд в конце июля в небольшом южно-эстонском городе Вильянди проходит крупнейший и старейший в Северной Европе фестиваль фолк-музыки. В этом году своим присутствием фестиваль почтила президент Эстонской Республики Керсти Кальюлайд, которая в приветственной речи, в частности, сказала: «Обычно о фолк-музыке и старинной народной музыке говорят терминами прошлого. Но Вильяндиский фестиваль сделал из фолк-музыки будущее для Эстонии». Подтверждением истинности слов главы эстонского государства стало то обстоятельство, что т.н. «молодежные абонементы», которые дешевле обычных, были раскуплены в считанные часы после начала их продажи.

В течение четырех дней 70 концертов основной программы посетило почти 25 тысяч человек. Среди них были не только жители Эстонии, но и зарубежные гости. Традиционно больше всего из Финляндии, Швеции, Германии и Великобритании. А также, из многих других стран, в том числе и весьма далеких. Так, в этом году по интернету абонементы на концерты фестиваля покупались в Сингапуре, Новой Зеландии, Объединенных Арабских Эмиратах, Индонезии, Израиле и Южно-Африканской Республике.

Естественно, что просто физически невозможно посетить все концерты. Поэтому каждый выбирает то, что ему больше по душе. Лично меня в Вильяндиском фестивале более привлекают зарубежные исполнители. Ну и, конечно, яркие эстонские фолк-музыканты.

Олег Самородний: Фольк-фестиваль «Вильянди-фольк» в июле 2012 г. (Эстония)

Юбилейный, двадцатый международный фестиваль музыки в стиле фольк, проходивший в конце июля в городе Вильянди, расположенном в центральной Эстонии, вновь собрал десятки тысяч поклонников. В этом году «Вильянди-фольк» носил название «Мужской голос».

Если среди музыкантов, естественно, встречались и женщины, то среди вокалистов тотально превалировали мужчины. В этом году на фольке пели одни мужчины. И это вовсе не проявление «мужского шовинизма». Напротив, как подчеркивали организаторы фестиваля, — «мужской голос» фолька призван был напомнить, что, несмотря на все достижения феминизма, женское и мужское начало в жизни не стоит смешивать и, тем более, подменять одно другим.

Учитывая специфику фестиваля нынешнего года, среди участников «Вильянди-фолька» были представлены регионы с давними и особенно сильными традициями мужского песнопения.

Например, остров Корсику представлял вокальный ансамбль L’Alba, сохраняющий традицию полифонического мужского пения, которое является одной из основ корсиканского этнического идентитета. Характерно, что манера пения корсиканцев очень напоминает грузинские песнопения, которые публике представил легендарный мужской хор «Тбилиси». Уникальность этого коллектива состоит в том, что каждый из его участников является очень сильным вокалистом. Грузинские артисты исполняли как народные песни, так и мелодичные церковные композиции.

Россию в этом году представляли в Вильянди два коллектива. Вокальный ансамбль «Тоорама» из Мордовии, исполняющий песни фино-угорских народов, считается одним из лучших ансамблей народной музыки в Российской Федерации. Состоящий исключительно из мужчин «Тоорама» снискал популярность во всей Европе. А дуэт в составе Сергея Старостина и Андрея Котова исполняет русские народные песни 11-17 веков, скрупулезно придерживаясь оригинальной версии, то есть старинные песни в их исполнении звучат точно так, как и несколько веков назад.

Среди других исполнителей запомнились вокальный ансамбль Monodia из Польши, исполняющий духовно-религиозные песни; семейное трио The Begley’s из Ирландии, которое, наряду с традиционными балладами, виртуозно играют ирландские джиги и польки; ансамбль WaterTowerBucketBoys из США, в репертуаре которого весь спектр американской традиционной музыки – от кантри до панк- и роккомпозиций; ансамбль Wimme Saari из Финляндии, бережно сохраняющий песенное наследие саамов; монгольско-болгарско-французское трио Violons Barbares, участники которого играют на монгольских, болгарских и французских народных музыкальных инструментах; ансамбль Fluxus из Бельгии, который, по сути, возродил фламандскую традиционную музыку.

Среди эстонских исполнителей тон задавали неизменные участники «Вильянди-фолька» последних лет ансамбль Zetod, играющий рок-обработки песен народности сету, проживающей на юго-восоке Эстонии и в Печерском районе Псковской области России, и эстонско-украинский ансамбль Svjata Vatra, удачно сочетающий открытый украинский темперамент и скрытую эстонскую горячность. Этот ансамбль появился несколько лет назад после того, как в Эстонии остался тромбонист знаменитого украинского коллектива «Гайдаками» Руслан Торчинский, который и организовал Svjata Vatra. Выступал в Вильянди и певец Отть Лепланд, удачно представлявший в этом году Эстонию на конкуресе «Евровидение». Несколько неожиданным было то, что программа выступления Лепланда почти полностью состояла из почти позабытый старинных песенных балланд эстонского острова Хийюмаа.

Наиболее яркое впечатление в этом году, безусловно, оставил певческо-танцевальный ансамбль Black Unfolosi из Зимбабве, снискавший мировую славу. Южно-африканские мелодичные ритмы в сочетании с неповторимой хореографией никого не оставили равнодушным. В ансамбле нет ни одного музыкального инструмента, а такое впечатление, что на сцене – целый оркестр, настолько мастерски африканские артисты владеют своими голосами.

Теперь остается ждать, чем порадует зрителей «Вильянди-фольк» в следующем году.

Фото: Калли САМОРОДНИ

Олег Самородний: Там, где сходятся Восток и Запад

В эстонском городе Вильянди прошел XIX-й международный фестиваль фольк-музыки

В центральной Эстонии находится небольшой город Вильянди, где каждое лето, в конце июля, уже два десятка лет проводится международный фестиваль музыки в стиле фольк – крупнейший в Северной Европе. Это уникальное мероприятие, на котором в едином музыкальном порыве, вопреки предсказанию английского писателя Джозефа Редьярда Киплинга, сходятся Запад и Восток.
Вот и в этом году в Вильянди приехали музыканты из Индии, Сенегала, Ирана, Доминиканской Республики, Испании, Великобритании, России, Латвии, Швеции, Норвегии, Дании, Бельгии и некоторых других стран.