Землеробство стало своєрідною школою планування. На відміну від привласнювального господарства, воно вимагало постійної організації простору, часу, праці та запасів. Землю потрібно було розмежувати, воду — розподілити, посіви — спланувати, урожай — зібрати й зберегти, працю — організувати. Виникала необхідність рахувати, вимірювати, передбачати й контролювати. Саме тут можна побачити один із найдавніших матеріальних коренів раціонального ставлення до світу.
Поступово формується принцип, який згодом стане характерним для технологічної культури: те, що має певний порядок, можна виміряти, спланувати й організувати. Простір перестає бути просто природним середовищем і перетворюється на об'єкт людського впорядкування.
Проте сама по собі аграрна культура не обов'язково породжує швидкий технологічний прогрес. Її інноваційний цикл порівняно повільний: результат нового способу обробітку землі часто можна оцінити лише через сезон або навіть кілька років. Саме тут особливого значення набуває мореплавство.

















