Віталій Портников: Українська більшість

 Для мене звичних критеріїв визначення нації – коли мова заходила про українців – завжди було мало, бо я бачив, що люди, які усвідомлюють себе українцями, знаходяться у абсолютній меншості у своїй власній країні, на своїй власній території, формально – серед таких самих українців, як і вони, але безмежно далеких від їхнього власного самоусвідомлення. 

І, до речі, коли ще у юнацькі роки я ухвалював для себе рішення бути саме українським журналістом, я прекрасно розумів, що я буду працювати для цієї меншості. Чесно кажучи, як єврея за походженням, мене це особливо не бентежило, бо я звик бути у меншості і відчувати себе її частиною – що таке бути у більшості, я завжди розумітиму в Ізраїлі, а не в Україні. Але я завжди міг принаймні «сконструювати» те почуття гіркоти, яке я відчував би, якщо би був етнічним українцем, вирішував працювати для українців і відчувати себе у меншості – вся українська культура, вся українська цивілізація буквально просякнуті цим відчуттям гіркоти. 

Українці – повірте мені як спостерігачеві – зовсім не народ журби. Але ця журба української культури – вона як намагання достукатися до свого власного співвітчизника, який тебе не чує і не бачить, проте чудово чує і бачить чужих.

Зараз, під час цієї великої війни, в українців – саме у цивілізаційному сенсі цього слова – є неймовірний шанс нарешті стати більшістю. Носії імперського сприйняття України випаровуються з кожним днем протистояння, навіть російська мова, хай і існує та існуватиме у побуті, але вже практично перестала на українських землях бути мовою цивілізації, навіть російська церква судомно намагається довести, що вона не російська. Ті, кому завжди було все рівно – а їх завжди була тут більшість – «прозрівають» або хвацько усвідомлюють, що тепер українцем бути вигідно. І хай самі вони ніколи ніким не стануть, але зроблять українцями своїх дітей, щоб їм «легше жилося». Так що це може стати третім великим цивілізаційним досягненням останніх десятиріч: Українська державність, Українська церква, українська цивілізаційна більшість.

Hava Brocha Korzakova: Поддерживать Украину - долг каждого!

Я поддерживаю Украину не потому, что по какой-либо причине вижу в этом свой личный долг. А потому, что это сейчас долг, блять, каждого! Каждого! И мне начхать, что лично, допустим, вы, имярек, думаете по этому поводу. Это все равно и ваш долг тоже! 

Я преподаватель, я не спорю, я объясняю, как правильно.

Я уже писала у себя: моя дата репатриации – 20 сивана. וד"ל. Как вы думаете, человек, взошедший в Землю Израиля 20 сивана, может что-то забыть??? Но ЭТА война идет сейчас. И она идет на земле Украины, на крови Украины, на  обугленной плоти и раздробленных костях Украины. И она не только против Украины. И даже не только против Европы. И даже не только против демократического мира. Она против вообще всех ЛЮДЕЙ. 

Я давным-давно сравнивала нынешнюю российскую власть с инопланетянами. Потому что после уничтожения дендрария в Сочи, если я не ошибаюсь, сформулировала: они ведут себя, как какие-то инопланетные насекомые из «Звездного десанта» Пола Верховена. Как будто, опустошив эту планету, они планируют улететь на другую. Так вот хрен там. Они лягут в эту Землю, - по крайней мере, многие из них, а остальных уж как-нибудь рассадят по клеткам. Хотя нет, не по клеткам. По банкам.

Антон Санченко: Закон бумеранга - Горе переможцям!

BARBA NON FACIT PHILOSOPHUM. Борода не робить філософом. 

Це латинське прислів'я про те, що краще бути, ніж здаватися, але зараз мені цікавіше, чому воно виникло. В 148 році до нашої ери Рим переміг Грецію й приєднав її як провінцію Ахайя до Республіки. Рим руйнував еліністичні царства й союзи міст, обкладав переможених контрибуцією, знущався над корінфськими олігархами й храмовими повіями, а його торговці й міняйли перебирали всю торгівлю в Греції і на островах на себе. Одним словом – горе переможеним. 

В культурному плані сталось же рівно протилежне – Греція беззастережно завоювала Рим. Римські скульптори робили мармурові копії з грецьких бронзових статуй Афродіт і Дорифорів. Римські актори ставили трагедії й комедії грецьких драматургів. Софокла й Аристофана. Римські терми прикрашали мозаїки грецьких художників. Римські будинки мурували грецькі архітектори. Та що там, римські боги, Венери й Меркурії, стали лише псевдонімами олімпійських богів. В порядних патриціанських сім'ях стало модно мати домашнього філософа. І ясно, що філософи, товар штучний, в Греції скоро закінчилися, і римлянам стали впарювати якихось лівих македонських дядьків, аби бородатих, як водиться в греків (римляни ж голилися). Отож це прислів'я й зберегло цю пересторогу, що не всі бородаті греки – філософи. І не посперечаєшся.

А ми й не будемо сперечатися, просто запам'ятаємо, що переможці стають вразливими, коли починають споживати плоди своєї перемоги. Як бойові буряти, які привезли змародерені в Бучі пралки в свої шукшинські місця лише для того, щоб виявити, що для пралки потрібен водогін. Підтверджень цьому правилу багато.

Переможена Іудея змінила (щоб не сказати зруйнувала) Рим християнством. Слов'янські бранки в турецьких гаремах виховали неправильних, добрих османів. Чечня після поразки в lругій чеченській отримала несподівану владу над бюджетним комітетом Росії й контроль над перемовинами Путіна з Ердоганом. Колонізована англійцями Індія щойно поставила свого краянина прем'єром Британії. Чи міг про це мріяти капітан Немо?

  Наш Микола Гоголь спотворив і прирік усю їхню до того бадьору кабацьку літературу, ввівши в неї «малєнького чілавєка» Акакія Акакієвича і його пройобану шинель. Розанов вважав, що таким чином Гоголь до 1917 знищив усю Росію. Путін – це Акакій Акакієвич, який дослужився до царя.

Закон бумеранга. При чому передбачити, як саме він спрацює, куди влучить - майже неможливо. Іноді достатньо завезти з картоплею колорадського жука, і вже ніхто не доганяє й не переганяє Америку і не засовує їй в штані їжака – всі гонщики рачки стоять на городі й визбирують колорадів у баночку. Покращив стосунки з Гамерикою, розрулив Карибську кризу, що вже там. А бумеранг стався ось такий. Ефект не метелика, а жука.

Власне Україна, як ласий шматок на перехресті континентальних суходільних і річкових та морських доріг, не захищений з жодної сторони топографічно, весь час мусила вдаватися до подібних хитрих тактик виживання, якщо завойовник був занадто чисельний чи нахрапистий. Варягів ми обрусили за три княжіння. Литовських князів ще швидше. З кочівників, які накочувалися хвилями з Великого степу з інтервалом в життя одного покоління, зрештою утворилося населення нашого пограниччя і власне український генотип. Чорнії брови, карії  очі, так. Так, хто б міг подумати, що «чорні клобуці» наших літописів і каракалпаки на березі зниклого Аральського моря – це одні й ті ж люди. Нас навіть певний час, сподіваюся помилково, називали черк(е)асами. 

Eduard Mondzelevsky: Чим закінчиться російсько-українська війна

Щось, мабуть таки, передбачають поляки про те, чим закінчиться російсько-українська війна!

Цікаву книжку побачив нині. Польський історик Марек Войнар її написав. І не просто книжечку, а грунтовну наукову монографію під назвою....."УКРАЇНСЬКА ІМПЕРІЯ". 

Ого...!!! Зрозуміло, вухо тішить. Але польський вчений виводить її ще з боротьби за незалежну Українську державу  в умовах протистояння польського та російського імперських тоталітаризмів. Тому саме у вигляді Української імперії у ті часи у межах "від Сяну і до Дону" вона і могла зродитися та вистояти. 

Взагалі то, ми українці не-імперіалістами завжди були, хоча ідеї ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ підіймалися багатьма відомими громадськими діячами. Пам'ять про Бєлгород, Таганрог, Шахти і Новочеркаськ у складі України не забувається. Однак, мрії об'єднання заселених українцями земель в одну державу важко називати імперіалістичними. І ми ж не Москву хочемо приєднати до Великої України, хоча може і треба б було зруйнувати і тримати під контролем цей гадючник...

Але...це не головне.  Що було колись -то колись. А згадана книжка, зверніть увагу, написана то зараз. ДО ЧОГО Б ЦЕ?.. Щось поляки передбачають?..

Олександр Висоцький: «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію в Європі?»

До нас тільки зараз, як до жирафа, почало доходити, хто ми є. 

Ні, підказки і натяки демонстративно були розкладені повсюдно, але ж ми такі скромні, такі толерантні, такі поступливі, такі меншовартісні і віктимні, що аж сліпі.

А чи ставили ми собі питання: «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію в Європі?» Україна розміром приблизно, як Британія, Румунія і Польша разом узяті.

Яким чином «сільська» мова, «малоросійськоє нарєчіє, которого нє сущєствуєт» має сукупно до мільйона слів??? 

Перші українські слова (мед і страва) були записані Пріском Панійським у таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України в 448 р. н.е.

Як в «маленькую культуру» вмістилися 200 000 народних пісень, велика національна кухня, орнаменти, обрядовість, архітектура, колосальний живопис, перші в Східній Європі академії і книгодрук, стародавні літописи і кобзарство, гумор, театр Корифеїв і «Березіль», музика Веделя і Березовського, Сковорода і Вернадський? Такої «маленької» культури вистачило б на десять народів.

Як вийшло, що предки «молодої держави, якій всього лише 30 років», брали столицю Візантії Константинополь ще в 907 році, знищили Хозарський каганат 968 році, спалили османський флот у 1615 році, палили передмістя Москви 1618 року? 

І це лише верхівка верхівки айсбергу.

Мене особисто НЕ дивує фантастична сила українців, продемонстрована в останній рік. Українці були такими завжди. Нам про це кричать історія і пам’ять поколінь. Просто ця пам’ять до нас повертається надто повільно.

Ми, як гидке каченя, що виявилося лебедем і полетіло з курятника меншовартості. 

І нам треба терміново навчитися ЛЮБИТИ і ПОВАЖАТИ себе, як це роблять нормальні незакомплексовані народи. Бо ми не кури, а лебеді, і батьки наші лебеді, і прапрадідіди були вільними та прекрасними! 

Вони високо літали і в курниках не жили. 

Це треба знати і пишатися!

У будь-якій незрозумілій ситуації пишайся Україною!

Це обгрунтовано. 

Я перевіряв. 

Проєкт резолюції Конгресу Сполучених Штатів під назвою «Перемога України» презентували 25 квітня 2023 року

Проєкт резолюції Конгресу Сполучених Штатів під назвою «Перемога України» презентували 25 квітня 2023 року.

Співавторами документа виступили члени Палати представників Конгресу – голова Гельсінської комісії республіканець Джо Вілсон та демократ Стів Коен. Під час презентації також був присутній 3-й президент України Віктор Ющенко з дружиною Катериною.

У документі йдеться, що перемогою України має вважатися повне повернення під контроль Києва території України в міжнародно визнаних кордонах 1991 року.

«Палата представників підтверджує, що політика Сполучених Штатів полягає в тому, щоб Україна перемогла над вторгненням і відновила міжнародно визнані кордони від 1991 року; Також (Палата представників – ред.) вважає, що мир, принесений українською перемогою, має забезпечити інтеграція України до НАТО та інших євроатлантичних інституцій, що відповідає незмінній політиці Сполучених Штатів; і заявляє, що Сполучені Штати повинні працювати зі своїми союзниками та партнерами, щоб забезпечити, що Російська Федерація виплатить Україні репарації; а світова спільнота допомагатиме відбудувати Україну», – йдеться в тексті резолюції.

Вона також передбачає притягнення представників російської влади до відповідальності за цю війну та «встановлення справедливості» для жертв злочинів Росії.

За словами співавтора документа конгресмена Вілсона, резолюція має на меті встановити важливість відновлення територіальної цілісності України.

«Це важливо, зокрема, для американського народу, який має зрозуміти, що вся територія України має бути повернена під юрисдикцію Києва. Для цього воєнний злочинець Путін має вивести свої війська. І якщо будуть якісь переговори, то на них має йтись про графік виведення військ», – заявив він у коментарі «Голосу Америки».

Украинская песня "Ой у лузі червона калина" на эрзянском языке

Te minek tortingeś! Ěrzätne, konat bažiť oläčisě ěrämos, kemiť Ěrzä Mastoroń stävtomas - javiť Ukrainań raśkenť marto rizksěnť, keženť, kememanť! Kievsě jalgat - Moskovso jat!

Mory Olena Kutyŕova, Sedämomoroma luvonť ěś kojsa vitnemaś  Oleksandr Raev, ěrivannmoś "Ěrzä fiĺms" peĺde. 

Lej čiresě čevge čiremtevi. "Oj u luzi červona kalina" ukrainań moroś  - ěrzäks. 

Lej čiresě čevge čiremtevi jaksterdiť kuvtat 

Ukraina, kažot a kekševi, mejś ton nusmanät?

A miń čevgeń taradonzo verev kepeďsynek

A miń vejsě tiriń Ukrainań gej, gej, mizoldovtsynek.

Moliť moliť ěsest meĺsě ušmant vereń kištemas

Lelät sazort idicätneń učiť, kudov saemast.

A miń jattoń pekstamokudotneń jangasynek

A miń vejsě tiriń Ukrainań gej gej mizoldovtsynek.

Ilä nuŕge vereń tüsso čevge ašo cecät panžt

Ilä ranga tiriń Ukraina, inealät träk

A miń čevgeń taradonzo verev kepeďsynek

A miń vejsě tiriń Ukrainań gej gej mizoldovtsynek.

Tovzürotne teke syrneń pusmot učiť pelümat 

Moliť odně ěsest meĺsě ušmant vereń kištemas

A miń vejsě syrneń tovzürotneń purnasynek

A miń vejsě tiriń Ukrainań gej gej mizoldovtsynek.

Puvi varma, ušman mastor idi, kelej paksäso

Varma mory ušman kaštančide Ukrainaso 

A miń vejsě kaštančide moronť vanstasynek

A miń vejsě tiriń Ukrainań gej gej mizoldovtsynek.

Eastern European power of friendship / Сила дружби східноєвропейських країн

Eastern European power of friendship

We, Ukrainians, are infinitely grateful to all countries that reached out to help us... ❤️

Illustration by @kudriaken

Сила дружби східноєвропейських країн 

Ми, українці, безмежно вдячні всім країнам, які простягнули нам руку помочі... ❤️

Ілюстрація від @kudriaken

Пророцтво Ораціо Джентілескі

Пророцтво... 

Можливо! Хто зна!?

Це - картина італійського митця Ораціо Джентілескі "Щасливе суспільство, яке перемогло нещастя". 

Її створено у 1624-1625 роках. Зараз картина перебуває у колекції Лувра.

Молода дівчина, одягнена в синьо-жовтий плащ, в правій руці тримає корони переможених нею царів-завойовників, які насмілилися зазіхнути на її свободу. 

В лівій руці тримає жезл дуже схожий на тризуб.

Ораціо Джентілескі - італійський живописець, який вважається найкращим і найталановитішим учнем школи Караваджо.

Слава Україні!

Інша його робота - Madonna and Child in a Landscape

painting by Orazio Gentileschi in Burghley House

Національна Рада Тюрків Карапапаків України спільно зі світом відзначає 207-му річницю від дня народження українського Кобзаря!

 

Національна Рада Тюрків Карапапаків України спільно зі світом відзначає 207-му річницю від дня народження українського Кобзаря!

Тарас Григорович Шевченко , без сумніву, одна з найпопулярніших постатей в українській культурі, історії, мистецтві, державотворенні. Його творчий спадок і сьогодні є безцінним скарбом та гордістю українського народу, а життєвий шлях – прикладом й натхненням здобувачів свободи й державної незалежності

Сучасні технології й соціальні мережі «оживили» образ Тараса Шевченка, актуалізували цінності митця та історичні образи, наповнили новими сенсами видатні прозу та поезію, увінчали пізнаванністю картині галереї.

Мільйони українців пишаються національною приналежністю до видатної особистості і приєднуються до флешмобу  #ШевченкоВголос.

⭐️ Національна Рада Тюрків Карапапаків України висловлює свою солідарність та шану 207-мій річниці пам’яті Т.Г.Шевченка і спільно із ⭐️Мечеть, Ісламський культурний центр "Аль Ісра" підтримує літературні читання Шевченкових віршів. 

Запрошуємо у весняну подорож оспіваними шляхами мудрості та любові. Душевне декламування теплих віршованих рядків презентують юні представники Національної Ради Тюрків - Карапапаків України – діти із тюркських сімей, кримських та казахських татар:

Саміра - 13 років 

Мар'ям - 10 років 

Мухаммед - 12 років 

Ельміра - 8 років 

Айша - 12 років 

Аміра - 10 років

Нехай світле ім’я великого сина українського народу лунає з гордістю крізь віки та кордони, а безсмертне Кобзареве слово слугує джерелом непогасної любові до свого народу й значущості рідної землі. 

З весною у серці!..

Національна Рада Тюрків Карапапаків України 

TR/ 💫Ukrayna Karapapak Türkleri Milli Konseyi, Ukraynalı Kobzar'ın doğumunun 207. yıldönümünü tüm dünyayla birlikte kutlamaktadır. 

Taras Hryhoroviç Şevchenko; Ukrayna tarihinin, kültürünün, kültürünün, sanatının ve devlet oluşumunda en popüler figürlerinden birisidir.

Yaratıcı ve değerli mirası, Ukrayna halkının paha biçilmez hazinesi, gururu olmakla birlikte özgürlük ve bağımsızlık arzulayanlar için örnek ve ilham kaynağıdır.

Modern teknolojiler ve sosyal medya ağları Taras Şevchenko'nun imajını ve hatırlarını yeniden canlandırmasının yanında, sanatçının kattığı değerleri ve tarihi imgeleri hayata geçirmesine vesile olmuştur. Değerli sanatçının eserlerinin günümüz internet hizmetleri sayesinde sanal ortamda olağanüstü düzyazı ve şiirlerleri ile doldurulmuş ve paylaşılan zengin resim galerileri sayesinde sanatçı tanınmışlığı artmıştır. 

Milyonlarca Ukraynalı, tanınmış bu değerli şahsiyetleriyle gurur duymakta ve #ShevchenkoVolos hashtag’a katılım sağlamaktadırlar.

⭐ Ukrayna Karapapak Türkləri Milli Konseyi, Taras Şevçenko'nun 207. yıldönümü dolayısıyla dayanışma ve birlikteliğimizi önemsiyor ve ⭐ Mosque İslam Kültür Merkezi "Al İsra" ile birlikte Şevchenko'nun şiirlerinin okunmasını tüm samimiyetiyle destelemektedir. 

Sizi bilgelik ve sevgi için söylenen mısralarla bahar yolculuğuna davet ediyoruz. Size, Ukrayna Karapapak Türkleri Milli Konseyi olarak, Ukrayna'nın Karapapak Türk’ü, Kırım Tatarı ve Kazak çocuklarından oluşan genç temsilcilerimiz tarafından büyük içtenlikle okunan sıcak bir şiir sunulmaktadır:

Samira 13 yaşında

Meryam 10 yaşında

Muhammet 12 yaşında

Elmira 8 yaşında

Aişe 12 yaşında

Amire 10 yaşında

Ukrayna halkının büyük oğlu ve parlak ismi değerli sanatçımızın ismi tarih ve sınırlar boyunca gururla söylensin, şiirleri kulaklarda yankılansın ve Kobzar'ın ölümsüz sözü halkı ve memleketinin önemi için yadsınamaz bir sevgi kaynağı olsun.

Kalbimde ilkbahar ile !..

Ukrayna Karapapak Türkleri Milli Konseyi

Николай Гоголь - украинец! / Микола Гоголь - українець!

Олександр Морозов

Гоголь - російський чи український письменник? Перебуваючи на відпочинку у Карлсбаді у 1840 році, він зробив запис у готельній реєстраційній книзі: "Nicolas de Gogol, Ukrainien. etabli a Moscou" - "Микола Гоголь, українець, що живе у Москві". Все! Крапка!

Додам: запис опублікований у книзі: "Almanach de Carlsbad, ou mélanges médicaux, scientifiques et littéraires...", що вийшла друком у 1846 році. А для тих, хто вважає, що це - "#вивсьоврьоотіііі!!!!!!" - посиланнячко та скріншотікі! https://archive.org/.../Almana21/Almana21/page/n1/mode/2up

Оксана Забужко

Про те, яку роль цей запис із Карлсбадського журналу відвідувачів за 1845 р. відіграв в історії літератури (саме йому завдячуємо як псевдонімом Драгоманова "Українець", так і вспадкованим "фамільним" псевдонімом його славетної небоги!), я писала в

Notre Dame d`Ukraine, - а скан документа поширюю тому, що перед Різдвом, зрозуміло, "чорти грають")), і слідом за "русским борщом" ширять уже інший рашапропаґандистський мем - про "русское Рождество" (!) - тобто, по факту, українське, але марковане "русским", оскільки, бачся, "про нього писав Гоголь" (копірайту не ставлю, бо цей арґумент я в різних версіях чула від рос. аґентури з різних трибун, раз навіть на міжнародній конференції від одного українського історика, якого довелось там-таки прилюдно "віддеконструювати"...). Логіка тут проста, як у всякого "розводу лохів": ставка на те, що більшість західних читачів-"неславістів" про те, що Гоголь українець, і то не тільки етнічно, а й культурно, ніколи не чули, в усіх довідниках він значиться як Russe/Russian, а значить, і все, що "від нього", теж автоматично сприймається як "Russe/Russian" - і запорізькі козаки, і могилянські студіозуси, і печерські ченці, і полтавські хуторяни з їхнім Святвечором, - поки ніхто не вхопить за руку і не вкаже різницю.

Тому це важливо - при кожній оказії "хапати за руку" і впоминатись за своє. Зокрема й тицяти носом, що - ніт, панове, не Russe, a Ukrainien, ось і власноручний запис у гостьовій книзі, а ви як думали?.. 

На те й поширюю: в закладочки. ))

Юрій Макаров. Має залишитися тільки один. Лекція про мову

Друга лекція спецпроєкту "Творення України: сильні особистості та складні рішення" – про мову. Журналіст Юрій Макаров розкриває проблематику співіснування української та російської мови та пропонує шляхи її вирішення. Від історичного досвіду інших країн до буремного сьогодення, коли треба приймати складні рішення заради майбутнього країни.

Кетрін Фітч: Мама сказала, що українці - найкращі і добрі люди, і я обов'язково покохаю цю країну

Волонтер Корпусу Миру американка Кетрін Фітч переїхала в Україну і ні краплі про це не шкодує. Про це вона розповіла в інтерв'ю газеті "Високий Замок".

За словами 25-річної дівчини, найбільше її вабила історія нашої країни. Кетрін, яку в Україні вже лагідно називають Катруся, купила підручник з історії України і вивчає "з превеликим задоволенням".

"На Україну постійно хтось нападав, але вона не здалася", - наголосила вона.

Батьки (мама - міжнародний консультант в Британії, батько - професор комунікацій у Нью-Джерсі) на намір дочки їхати в Україну відреагували позитивно.

"Мої батьки щиро раділи за мене. Вони відвідували Україну в рамках англомовного табору і розповідали про неї чимало хорошого. Мама сказала, що українці - найкращі і добрі люди, і я обов'язково покохаю цю країну", - зізналася Кетрін.

До речі, дівчина навіть називає України "своєю душею". Найбільше її вразили "особливі відносини серед українців".

"Ці люди надзвичайно доброзичливі. Тут дійсно відчуваю себе частиною великої родини, громади. У США начебто теж комфортно. Але знайти друзів, підтримку набагато важче. Відносини між людьми дуже розмежовані. Скажімо, колега по роботі - це лише колега, а в Україні ти можеш дружити і з працівниками, і з керівниками", - розповіла американка.

Клементий Федевич: Зачем нужно украинское движение имперской элите России

(Имперские элиты в украинском движении Российской империи до 1917 г.)

Украинское движение в Российской империи - это прежде всего движение имперских элит.  До 1917 г. среди украинофилов доминируют имперские дворяне, статские генералы, армейские офицеры, чиновники, священники, епископы, богатые латифундисты и предприниматели.  Анализ элитарности украинского движения позволяет посмотреть на историю Украины без обязательной сейчас парадигмы «народности» или «простонародности» национального движения украинцев. Украинские «демократы», «интеллигенция», «социалисты», «народники» и «потомки козацкой старшины» входят в имперскую элиту со всеми своими элитарными интересами и взглядами. 

Признание элитарности украинского национализма в Российской империи ломает привычные исторические шаблоны и заставляет задать новые вопросы.  Зачем успешным представителям имперской элиты нужен украинский национализм? Они ведь и так элита без всякого украинства? Как имперские элитарные интересы влияют на идеологию и тактику украинского движения? Насколько обоснован тезис о постоянном противостоянии украинского движения и имперских властей? Если часть украинских активистов служат имперскими чиновниками и занимают посты вплоть до генеральских, то всегда ли украинские интересы имперской элиты противоречат её интересам на государственной службе?

Об участии имперских элит в украинском движении до 1917 г., как о факте, пишут практически все исследователи. Среди них Лысяк-Рудницкий1, Каппелер2, Грицак3, Портнова4,  Реми5, Миллер образца до 2000-х гг.6 и многие другие. Иной подход просто невозможен. Других героев для изучения украинского движения кроме представителей имперской элиты почти нет.  Украинское движение в Российской империи до 1905 г. это имперская элита почти на 100 % и  в 1905-1917 гг. она продолжает сохранять лидирующие позиции. Попытки объяснить государственную службу украинских активистов вынужденной необходимостью, высокий социальный и материальный статус полученным наследством и личными способностями лишь искажают действительность. Элитарность украинского движения до 1917 г. соответствует европейским традициям. В большинстве национальных движений  Европы от Шотландии до Польши в XIX- начале XX вв.  доминируют местные элиты.

Софія Дніпровська: Еталонний українець

Уже почалося: не той українець, що у вишиванці, а той, що...

Це давно обкатана енелпешна стратегія штучно звуженого вибору.

Еталонний українець - україномовний, з діда-прадіда, не цурається вишиванок і шароварів і народних пісень. Відмінний фахівець і патріот.

Решта - типу україномовний жлоб/анархіст/москвофіл, або русскоговорящій укрАінєц - це відхилення від норми.

І сперечатися з приводу того, яке відхилення краще - значить займатися маніпуляціями.

А хто вважає, що українець з діда-прадіда, який спілкується державною мовою і не цурається вишиванок-шароварів і народних пісень, не може бути відмінним фахівцем, патріотом і державником - той крипторасист, який вважає українців неповноцінними.

Колективну свідомість нації беруть у лещата.  З одного боку - дегуманізація національних лідерів (бджоляр, пасічник, манна каша, кондітєр). З другого - дегуманізація народу (малароси, вишивата, самі, все самі, святий наріт, тощо). Таким чином розривається зв'язок між масами і елітами, сіється взаємна ненависть, презирство і відчуження.

І на місце запльованого національного лідера ловко пропихується якась криворожа моніка нєважнокакойнациональності. А з народу викреслюються "неправильні українці" і підміняються "хорошими" неукраїнцями, які більші патріоти, ніж деякі "вишивані товаріщі".

Костянтин Рахно: Заключний акт КВНізації України

Щодо хору імені Верьовки - дивовижної, мудрої, талановитої людини, фольклориста й співака.

За Радянського Союзу саме ці українські хори, що зворушували слухачів, столичні, міські, сільські, професійні й самодіяльні, виступали осередками легального й напівлегального націонал-патріотизму, гуртуючи вкраїнських людей, нагадуючи їм серед денаціоналізованого міського буття, хто вони є й де живуть, не даючи їм загубитися.

Через це на них найбільше нападалися безрідні космополіти-україножери, звинуваючуючи їх у "малоросійстві" й "шароварщині", примушуючи знічуватися, вивправдовуватися, почуватися чимсь зайвим, непотрібним, пережитковим на тлі "надхненного подвигу радянського народу".

Знищення хорів на Великій Україні й Кубані відбувається невпинно. Десь підмінили, як писав незабутній Ренат Польовий, ветеранськими співочими колективами з відповідним репертуаром. Десь розформували. Десь не дали оновити склад. Витіснили з захопленого загальнолюдьми Українського радіо. Як наслідок, цілі покоління втрачають здатність розуміти народний мелос, навіть у професійній обробці. Так само, як знищена українська естрадна пісня.

А нині - просто заключний акт загальної КВНізації країни, коли у тотальному процесі знищення українства поважному хорові довіряють голосіння карикатурної переробки народної пісні, відводячи роль підспівки, тла для КВНних акторів...

В 1672 р. вже існувала міжнародно визнана "Українська Держава"

У щойно віднайденому в польських архівах перекладі турецького оригіналу Бучацького договору на польську мову у пункті 4 -му стверджується "УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ З ДАВНІМИ КОРДОНАМИ КОЗАКАМ ВІДДАТИ...".

20 жовтня 1672 року між Османською імперією і Річчю Посполитою у м. Бучач на Тернопільщині було укладено мирний договір. На боці турецької сторони взяли участь представники гетьмана Петра Дорошенка.

Стосовно українських земель Брацлавщини та Правобережної Київщини, де існував козацький устрій, вперше на міжнародно-правовому рівні вживався термін "Українська держава" ("Ukrainskie Panstwo").

Козацька старшина під час польсько-турецької комісії вимагала включити до Бучацького договору пункт щодо встановлення західного кордону Української держави по річках Горинь (прит. Прип'яті, бас. Дніпра) і Лабунь.

Оригінал Бучацького договору 1672 року (переклад з османської мови на польську) публікується вперше.

При передруку посилатися на Бібліотеку князів Чарторийських у Кракові та історика Тараса Чухліба.

Володимир Єшкілєв: Про «моделі українства»

Одна з дивних особливостей українського поля дискусій – практична відсутність публічного обговорення принципових проблем національної презентації. Тобто розмов на тему «хто ми, де знаходимося і куди йдемо».  Презентація українства завжди зачіпалася  лише за оборонців старосвітських ідеалів. 

Ще у 90-х роках мене дивувало ухиляння наших гуманітаріїв (як академічних, так і медійних) від суперечок з трьох наріжних тем. Вони не бажали говорити про насущну заміну етнонаціональної архаїчної ідентичності на модерну політичну. Вони вперто оминали всі питання про те, який саме національний об’єднавчий проект має прийти на зміну виконаного проекту здобуття власної держави. Й ще впертіше вони відмовлялися дискутувати про міську (урбанічну) презентацію українства і вперто не бажають, щоби Україна асоціювалася з модерними та постмодерними символами. Вони ненавидять місто, хоча не проти теплих туалетів. Вони воюють за родинну мораль, хоча уночі не відлипають від порносайтів. Вони підписують різні дуркуваті політичні та культурницькі звернення, іноді навіть без гонорару від замовника. А ще вони проти матюків (хоча у побуті матюкаються, аж хата трясеться).

Щодо останнього, то найбільш відверті представники «вусатої гуманітарщини» казали про те, що місто змушене буде просто капітулювати перед «органічністю» української сільської культури та перейти на хуторянські рейки. Ця безплідна фантазія й досі гріє добрі рустикальні душі й все ще дає можливість міським управам, замість розвитку сучасних форм питомо українського міського мистецтва, відбуватися дешевими івентами – влаштовувати концерти самодіяльних колективів, масові покладання квітів до постаментів і фестивалики провінційної графоманії.

Зрештою, хтось може сказати, що міська українська культура рано чи пізно розвинеться й без допомоги міських управ. Мабуть, що так. Проте нині мова йде не просто про розвиток, а про опорні аргументи у війні ідентичностей. Адже реставратори совка вперто повторюють, що українське мистецтво є вторинним саме тому, що воно не здатне опанувати культурного простору жодного великого міста України, крім Львова.

А тим часом усі бесіди йдуть поміж своїми. Себто організатори конференцій, дискурсивних майданчиків та фестивальних просторів збирають за круглими столами дружні компанії однодумців (а ще й однопартійців), які осипають одне одного компліментами та за годину «нібито суперечок» доходять до висновку, що все буде добре, якщо українська культура полюбить спонсора конференції (фестивалю, круглого столу) й ту вузьку злютовану (родинну) групу митців, яка тута дискутує.

Й усе це відбувається десятиліттями. Й чим далі, тим глибше нерозуміння (ненависть?) між різними угрупуваннями та авторами «моделей українства». Зокрема у просторі української культури (доволі вузькому й недофінансованому, до речі) конкуруючі зграйки насипають на вентилятор не гірше за партійних ботів. Дехто з них проривається у зомбоящик, котрий і далі – що й продемонструвала доля ZIKу – є найбільш ефективною трибуною у війні ідентичностей. На екрані з’являються начебто знані люди, але теревенять вони про речі, цікаві хіба що завсідникам мистецького підпілля.

Їх показують по ТБ. Сірі, старомодно вдягнені та життєво виснажені, вони або лякають глядачів зомбоящика тим мідним тазом, який буцімто от-от накриє вітчизняний культурний простір, або ж починають згадувати якихось «герметично геніальних» вуйків, котрі щось там писали у стодолах та під тинами. Вони роблять українство нецікавим. Й тим сприяють ворогові, котрий воліє, щоби українське завжди залишалося провінційним, вторинним, хуторянським. Найсумніше, що їх жаліють й ніхто уголос не посилає їх на х@й. А вартувало б.

Бо розчарований глядач перемикає канал, щоби заглибитися або в черговий турецький серіал, або ж послухати політичних приблуд, яких зомбоящик видає за експертів та аналітиків. Розчарований глядач в принципі й далі не буде проти тих застарілих моделей українства, що їх йому впарюють. Він просто залишиться байдужим до тих моделей, яким не забезпечили належної презентації. А співпереживати віні далі буде або штірліцам і майорам проніним, або ж спайдерменам і бетменам. Залежно від віку та уподобань. Й не лише тому що цих персонажів створили талановиті люди. А ще й тому, що йому, глядачеві, їх грамотно та ефективно презентували.

P.S.

Альбина Ахметова: Кто же настоящая Орда

Накипело уже. Не называйте этих уродов Ордой! Честно говоря, коробит сильно… Я понимаю, эмоции зашкаливают и незнание некоторых исторических нюансов. Но прошу вас, уважаемые украинцы, перестаньте называть этот сброд, что напал на вас, Ордой, ордынцами и прочими инсинуациями этого понятия. Это стадо, даже не стая… До Орды им ой как далеко.

Они, скорее, потомки рабов настоящей Орды. Не приемники, а именно рабы!

Мы, казахи, в День Незалежности Украины, вышли на свой страх и риск к памятнику Тараса Шевченко на одноименной улице в Алматы, чтобы искренне поздравить Украинцев с их светлым, хотя и горьковатым, праздником. Спели гимн, понаблюдали «вежливых людей» отечественного разлива и пообщались с местной «ватой».

Говорю — казахи, при этом, не являясь ни на йоту этнической казашкой. Но я очень люблю и уважаю этот народ, который в годы ссылок и репрессий приютил и накормил моих польских и украинских родственников.

Этот народ приютил и обогрел моих практически уничтоженных татарских родственников, потомков настоящей Орды, Орды Великого Чингисхана, который и сам, и его потомки (Хан Батый в частности, прямым потомком которого я с гордостью являюсь) покрыл всю эту овечью отару (которая теперь пытается называться роиссей) в два счета.

Орда – это сила, это мощь, это идея, это доблесть, это благородство, в конце концов.

Вы что-то подобное у напавшего на вас овечьего стада замечали? Нет, и не увидите. Трусливые шакалы не достойны называться ордынцами!

Наше движение «Казахская Орда» — полностью на вашей стороне. Наш Президент, который в ходе минской встречи фактически послал пуйло по всем статьям, обитает в Астане в резиденции под названием «Ак Орда», то есть «Белая Орда».

Есть в Казахстане город Кызыл – Орда, то есть, Красная Орда», бывшая ставка великого, героического войска. Наматывающие сопли на кулак представители «элитного подразделения» десантуры эрефии к таким явно не относятся.

Вы наверняка не знаете, что настоящие воины Орды часто во время атаки привязывали на спину своих младенцев-первенцев. Догадываетесь, зачем? Правильно, чтобы ни при каких условиях не поворачиваться спиной к противнику.

Это похоже на то трусливое и жалкое мясо, что вы сейчас наблюдаете у себя? Думаю, нет.

Даже татаро-монгольский боевой клич «хуррра» просто, извините, сперли и присвоили.

Напоследок расскажу одну историю. Моя (ныне, к сожалению, покойная бабушка) Ядвига Полонская вместе с семьей была выслана в Казахстан в 1939 году. Она рассказывала, как по прибытию в степь (когда половину их вагона пришлось хоронить) их пол дулами автоматчиков окружила толпа казахов.

Они стали кидать в толпу перепуганных переселенцев чем-то белым и твердым. Поначалу испугались и подумали, что это камни. Собственно, Сталин своими переселениями (корейцев, уйгуров, греков, крымских татар, турков-месхетинцев, украинцев, поляков, прибалтов, чеченцев, ингушей, дагестанцев, дунган и прочих) добивался именно «голодной бойни» в казахской степи. Но просчитался. Даже после страшного голодомора 30-х, когда казахи потеряли половину населения, они не утратили человечности.

«Белые камни» оказались куртом, сухим творогом, специально приготовленным. Безумно питательный и полезный (очень много кальция) продукт. Именно это казахи под дулами автоматчиков кидали переселенцам, опять на свой страх и риск, чтобы детей накормили хотя бы… При этом сами голодали. И по домам-юртам разбирали.

А еще есть у казахов такой обычай – Асар. То есть «всем миром». Это когда переселенцам несли кто, что может – одеяла, посуду, еду, одежду… И все под дулами автоматов. И вместо бойни Сталин создал многонациональный Казахстан.

Вот это настоящие ордынцы, а не те, кто высылал к нам целые народы… А еще есть Майдан – площадь (тюркское слово). Есть «геть – кеть – тюркское слово, ну и еще, если покопаться…

А еще слова «казак» и «козак» имеют одно значение – вольный человек.

Так что, настоящая Орда, это вы — Шановни Украинцы.

И не нужно очернять это понятие сравнением с этой, пусть и многочисленной, но трусливой и тупой кучкой шакалов.

С огромным уважением и теплом, гражданка Казахстана, Альбина Ахметова.

Украина жасасын! Слава Украине!

День Вишиванки

Кожен третій четвер травня українці відзначають День вишиванки, який покликаний зберегти традиції носіння національного одягу. В цей день українців закликають змінити повсякденний одяг на вишиванку або доповнити його традиційною вишивкою. 

Зародилася традиція його святкування відносно недавно, у 2006 році. Ідея свята належить одній із студенток Чернівецького національного університету Лесі Воронюк. Її надихнув одногрупник, який завжди ходив на пари у вишиванках. Тоді Воронюк запропонувала одногрупникам і студентам вибрати день і прийти усім у вишиванках. Спочатку ініціативу підтримали кілька десятків студентів і викладачів, але пізніше свято розрісся до всеукраїнських масштабів.