Це латинське прислів'я про те, що краще бути, ніж здаватися, але зараз мені цікавіше, чому воно виникло. В 148 році до нашої ери Рим переміг Грецію й приєднав її як провінцію Ахайя до Республіки. Рим руйнував еліністичні царства й союзи міст, обкладав переможених контрибуцією, знущався над корінфськими олігархами й храмовими повіями, а його торговці й міняйли перебирали всю торгівлю в Греції і на островах на себе. Одним словом – горе переможеним.
В культурному плані сталось же рівно протилежне – Греція беззастережно завоювала Рим. Римські скульптори робили мармурові копії з грецьких бронзових статуй Афродіт і Дорифорів. Римські актори ставили трагедії й комедії грецьких драматургів. Софокла й Аристофана. Римські терми прикрашали мозаїки грецьких художників. Римські будинки мурували грецькі архітектори. Та що там, римські боги, Венери й Меркурії, стали лише псевдонімами олімпійських богів. В порядних патриціанських сім'ях стало модно мати домашнього філософа. І ясно, що філософи, товар штучний, в Греції скоро закінчилися, і римлянам стали впарювати якихось лівих македонських дядьків, аби бородатих, як водиться в греків (римляни ж голилися). Отож це прислів'я й зберегло цю пересторогу, що не всі бородаті греки – філософи. І не посперечаєшся.
А ми й не будемо сперечатися, просто запам'ятаємо, що переможці стають вразливими, коли починають споживати плоди своєї перемоги. Як бойові буряти, які привезли змародерені в Бучі пралки в свої шукшинські місця лише для того, щоб виявити, що для пралки потрібен водогін. Підтверджень цьому правилу багато.
Переможена Іудея змінила (щоб не сказати зруйнувала) Рим християнством. Слов'янські бранки в турецьких гаремах виховали неправильних, добрих османів. Чечня після поразки в lругій чеченській отримала несподівану владу над бюджетним комітетом Росії й контроль над перемовинами Путіна з Ердоганом. Колонізована англійцями Індія щойно поставила свого краянина прем'єром Британії. Чи міг про це мріяти капітан Немо?
Наш Микола Гоголь спотворив і прирік усю їхню до того бадьору кабацьку літературу, ввівши в неї «малєнького чілавєка» Акакія Акакієвича і його пройобану шинель. Розанов вважав, що таким чином Гоголь до 1917 знищив усю Росію. Путін – це Акакій Акакієвич, який дослужився до царя.
Закон бумеранга. При чому передбачити, як саме він спрацює, куди влучить - майже неможливо. Іноді достатньо завезти з картоплею колорадського жука, і вже ніхто не доганяє й не переганяє Америку і не засовує їй в штані їжака – всі гонщики рачки стоять на городі й визбирують колорадів у баночку. Покращив стосунки з Гамерикою, розрулив Карибську кризу, що вже там. А бумеранг стався ось такий. Ефект не метелика, а жука.
Власне Україна, як ласий шматок на перехресті континентальних суходільних і річкових та морських доріг, не захищений з жодної сторони топографічно, весь час мусила вдаватися до подібних хитрих тактик виживання, якщо завойовник був занадто чисельний чи нахрапистий. Варягів ми обрусили за три княжіння. Литовських князів ще швидше. З кочівників, які накочувалися хвилями з Великого степу з інтервалом в життя одного покоління, зрештою утворилося населення нашого пограниччя і власне український генотип. Чорнії брови, карії очі, так. Так, хто б міг подумати, що «чорні клобуці» наших літописів і каракалпаки на березі зниклого Аральського моря – це одні й ті ж люди. Нас навіть певний час, сподіваюся помилково, називали черк(е)асами.
А композитор Римський-Корсаков писав свою оперу «Снігуронька» про берендеїв, не задумуючись, що це ніяке не язичницьке слов'янське плем'я на півночі Росії, а тюркський рід на службі руських князів. Тобто ніякого Діда Мороза вони не шанували, це все вигадки драматурга Олександра Островського, який придумав усіх снігурочок. Втім, як і більшість «російського фольклору». В кожної російської «народної пісні», якщо покопатися, відомий автор. Романс «Очі чорниє» їм написав Євген Гребінка, пісню про ямщика в степу - Іван Суріков. А запровадив ямщиків, зробив їм пошту - князь Безбородько. Втім, хай хоч показяться зі своїми степами, операми й романсами, а берендеїв повернуть на Київщину, де вони хазяйнують і понині. В Київському яхтклубі навіть є яхта «Берендей».
Своєю впертістю ми примусили Литву судитися за Литовським статутом, написаним руською мовою. І негайно повернули цей Литовський статут у судочинство, ледь двинула коні Катерина ІІ. Наша магнатерія просунула свого короля на трон Речі Посполитої, а гетьманська старшина запустила свого суперагента в альков російської цариці, перед цим невдало спробувавши посадити на царство двох лже-Дмитріїв і одну Марину Мнішек.
Наш національний філософ ледве втік з придворної хорової капели в Токай дегустувати вина. Випускники Могилянки навчили росіян російської мови й правильній вимові слова Бог, провели Никонівську церковну реформу й виправили церковні книги, які «православні» росіяни вже писали арабською вяззю, а один з могилянців, ректор, навіть пояснив їм, що вони росіяни, а не московити. Провів ребрендинг імперії, так би мовити, скотиняка.
І все лише для того, щоб створити зі східної деспотії, де жінок тримали в теремах, європейську країну, просвічену монархію, в якій можна жити й готувати каракатиць на вечерю. А жінок випускають на перший бал Наташі Ростової без паранджі. Раз вже так угораздило.
На жаль, в ті самі роки, коли Москва поглинула Гетьманщину з її каракатицями, вона також завоювала балтійські німецькі князівства, і німецька корпорація поставила перед собою ті ж цілі, що й українська кумівська партія – очолити цей бардак, й досягла свого – посадила на російський трон німкеню-узурпаторку, яка так боялася реваншу української партії, що викрала доньку Єлизавети і Розумовського аж з Ліворно, знищила саму пам'ять про нашу волю, спалила Межигір'я, сплюндрувала Січ й закріпачила посполитих, які були вільними 130 років з часу повстання Хмельницького.
Але й тут українські куми якось примудрилися підсунути німецькій німфоманці свого некрасивого тлустого канцлера, який пересидів усіх фаворитів, і його підступами войовничі, але безтолкові росіяни перемогли Кримське ханство й тричі поділили Польщу – розправилися з двома українськими споконвічними суперниками з трьох. Третім була сама Москва, так. (А була ще й грузинська партія. Російською армією під Бородіно командував грузинський цар, а під Сталінградом однойменний генераліссімус).
Наслідки ходіння в царедворці не забарилися. За «спокійне» 19 століття (всього лише Наполеон та Кримська війна), населення України збільшилося з 8 до 32 мільйонів. Всього лише припинилися татарські набіги, відкрили гігієну, звільнили кріпаків й грянув цукровий бум. Правда, українців оголосили вигадкою австрійського генштабу і заборонили. Віват, скоробагатьки, які зберегли нам українську культуру, вишиванки й шаровари, по музеях і приватних гімназіях і підкупили всіх цензорів, включно з папінькою Булгакова.
Росія перетворилася на буржуазну країну завдяки нашому одеському РОПіТу (пароплавство таке, Микола Аркас заснував), яке придумало добувати вугілля для пароплавів на Донбасі, а не везти його з Англії, з Кардіффа. Зекономили на баржах.
Шахти, ливарні заводи, бельгійські промисловці, вихід на IPO в Амстердамі, Джон Г'юз, катеринославські домни, миколаївські корабельні, порто-франко, хлібний експорт, кредитні товариства, страйки, Столипін, вагон, Сибір.
Транссибірська залізниця й Зелений Клин. Блиск і злидні дикого капіталізму. Революція, війна, Жовтневий заколот в листопаді.
Ризький мирний договір 1921 року скріпляв не тільки перемогу Польщі й «чудо на Віслі», а й відмову армії УНР далі битися за Україну. Але просто відкотити Російську імперію до попередньої версії в більшовиків уже не виходило. Потрібна була бутафорська УРСР з Юрком Коцюбинським в обозі, земля селянам, НЕП, українізація, українське шкільництво, українські преса й література, ВИШі й академія наук – і зрештою вигадати інтернаціоналізм і Радянський Союз, щоб повернути українців у стійло. Через десятиліття це закінчилося справжнім членством цієї бутафорської України в ООН. Шкода, що й ООН за найменшого шухеру виявилася доволі бутафорською інституцією, обоє рябоє, але що вже поробиш. Нашій Незалежності в 1991 це, хай там як, посприяло.
Таким чином, навіть програвши Визвольні змагання, українці змінили правила гри в імперії. Тепер навіть її криваві грузинські диктатори мусили декларувати інтернаціоналізм й любов до узбецьких дівчаток на Мавзолеї. Українське шкільництво, на яке боротьбисти у 1920 проміняли нашу незалежність, попри всі голодомори, репресії й війни, протривало до середини 1980 – лише тоді російських шкіл в підщербицькій Україні вперше стало більше, ніж шкіл українських. Ми вперше стали країною 100% грамотних людей.
Боротьбисти вважали, що грамотні українці порозумнішають. Ну то варто було цей «шкільний договір» порушити, СРСР і розвалився. І це жжж неспроста. Це було лише індикатором, що Центр знахабнів і забирає забагато влади в регіональних баронів. Цьому мусила бути якась отвєточка. Бєловєжская.
До чого я веду. Ні, не до «українці, здавайтеся». До «українці, перемагаймо». Вже два роки два насоси, умовно кажучи, європейський і російський, качають українську людність в різних напрямках, як колись татари й генуезці викачували наших робітників на ринки Середземномор'я. З перших днів широкомасштабного вторгнення тисячі біженців (переважно жінок з дітьми) прийняв ЄС. Судячи з останніх заяв польського уряду, це не була сама доброчинність і добре самаритянство, діяльні українки принесли в казну Польщі втричі більше податків, ніж отримали соцдопомоги, уряду це сподобалося, і він не сприятиме поверненню наших біженців додому, вмиє руки, це мовляв, усе роботодавці не відпускають.
Переважно сподобалися українки і на оглядинах в інших європейських країнах-реципієнтах. Вивчили мови, працюють, повиходили заміж. Це контрастує з біженцями з інших гарячих точок. Наші вдало адаптуються в інші суспільства. Кожен місяць тривання війни зменшує кількість тих, хто повернеться. До деяких по закінченню війни переїдуть чоловіки, якщо шлюб ще буде актуальним. Деякі чоловіки форсують Тису на надувних кругах вже зараз. Бо скільки ж можна грати в пізнього Брежнєва, секса у нас нєт і Берлінську стіну. Цього досить, щоб здогадатися, що так, як було, вже не буде.
З іншого боку, ще з 2014 року, з Криму й ОРДЛО, Росія намагається вирішити коштом українців свій демографічний кабздець. Аж до заселення українцями, що тікають від війни з окупованих територій, сибірських єбеней і Сахаліну. Аж до викрадення дітей, зміни прізвищ, розселення і стирання ідентичності в дитбудинках. Московська омбудсменша сама запроваджує моду на всиновлення крадених дітей. Нам ця практика вже знайома по турецьких яничарах. Зрештою, ці хлопчики без ідентичності на раз-два скидали султанів, варто було тим затримати платню.
Приєднавши ж законодавчо окуповані території Херсонщини і Запоріжжя безпосередньо до Росії, імперія отримала в полон кілька мільйонів українців, навіть якщо ватних. Бо навіть ватні тутейші несподівано виявилися українцями.
Мені не йде з думки історія з тим севастопольським батьком матроса-строковика з затопленого крейсера «Москва», який не змовчав, став добиватися визнання, що його син був на крейсері, не пропав без вісті, а загинув, йому належать виплати – один з кількох сотень російських батьків у подібній ситуації, які й не заїкнулися, бо «воєнная тайна». Як позасовували язики в шпигати сім'ї моряків з ПЧ «Курськ» на початку правління Путіна.
Виходить навіть такий севастопольський дядько – ватний, російськощелепий, антиукраїнський, - за ці двадцять років всотав український дух громадянської непокори. Що шахтарі-страйкарі не чекають милості від бюджету, а йдуть грюкати касками під Кабміном. Що майор може писати на плівки болтовню президента. Що журналісти можуть зчинити розголос і це стане на заваді якимось «очєнь серйозним людям» прибрати до рук ландшафтний парк. Що можна кричати на очільників міста в мегафон на мітингах прямо під мерією і поливати мера, чемпіона світу з боксу, з вогнегасника на революціях, качати права про «язик Пушкіна» в парламенті. І ще багато поведінкових патернів, від яких волосся стане дибки не тільки в російського дільничого міліціонера, але і, як бачимо, в командувача Чорноморським флотом.
Ментально цей правдошукач був українофобом, а поведінково – щирим українцем. Просто одним з полюсів нашої анархії, що заперечувала навіть власну державність. Дядько таки добився виплат за сина, але їх у нього поцупила дружина і швиденько з ним розлучилася. Цього я вже не коментуватиму. Але ж, усі ці окупенди, що приїхали до Криму, в Луганськ, у Генічеськ – потрапили в середовище таких дядьків і традиційних для України – тіток, і мусять до них пристосовуватися. Зрештою, Арсенія Моторолу дуже швидко захомутала якась донецька дама, попри те, що він, здається, був одружений.
Отож, як на мене, головне наше питання сьогодні – який бумеранг ми заготували цим двом цивілізаціям, що вирішили за нагоди попилососити нашу людність.
Як зміняться країни, куди доля закинула багато українок? Чи почнуть європейки ходити на підборах вдень і готувати смачну їжу щовечора? Чи слідкуватимуть за модою на нігтики? Чи потраплять українки в решті решт до парламентів? Може зміниться щось геть несподіване, як поява ніжних османів, найкращих джентльменів у месенджері? Та чи вже завоюєш з такими світ?
З чеським міністром якась наша швидка панночка вже була одружилася. Може хтось ось так окрутить Євросоюз десь в Брюсселі?
Як змінилася Канада від того що українка Христя Фріланд стала однією з очільниць країни на різних посадах, ми можемо спостерігати вже зараз. В гарний для нас бік, безумовно. Правда, це попередня хвиля емігрантів. Але ж ми нікуди і не поспішаємо.
А щодо окупованих Росією територій мене все більше цікавлять мафіозні прояви наших недавніх краян. Тобто те, від чого потерпав український рух в тому ж Донецьку чи Криму. Тепер вони для росіян «х*х*ли», треба відстоювати своє, а мафіозні навички залишились. Херсонські, судячи за почерком, бандюки 90-х дуже вдало знищували гауляйтерів і колаборантів в окупації. Бо майстерність не проп'єш.
Можливо нам слід згадати про лже-Дмитріїв і двигати якогось умовного Гобліна в президенти РСФСР, або хоча б у очільника одної з кремлівських башт. Ну або знайти якусь Кароліну Куйок на Марину Мнішек.
Самі ж бачите, що від самих росіян чекати якоїсь альтернативи Пу не доводиться. І знають, що бунтують, а стоять на колінах далі, не розходяться. Хіба що кавказці чи якутський шаман захоплять владу. Чому б тоді не Крим чи Донбас?
Зрештою, саме «приєднаний» Нагірний Карабах не так давно на довгі роки підкорив саму Вірменію.
Так дніпропетровська комуністична мафія колись закинула у крісло генсека Брежнєва, який лише одного разу з переляку від українізації у 1928 році записався українцем. Але ж було. Парадоксально, але саме його щиро дніпродзержинське правління совкодрочери тепер згадують як свою золоту добу з пломбіром по 0.19 й горілкою по 4.12 рубля.
Мені тут підказують, після Навального їм точно зайде Арестович. Ну що ж, треба тоді починати з емігрантських салонів і фестивалів російського кіно в Парижі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий