* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
* PRECARPATHIAN INSTITUTE FOR ETHNO-SOCIAL RESEARCH AND STRATEGIC ANALYSIS OF NARRATIVE SYSTEMS
* VORKARPATEN INSTITUT FÜR ETHNO-SOZIALFORSCHUNG UND STRATEGISCHE ANALYSE NARRATIVER SYSTEME
* ПРИКАРПАТСКИЙ ИНСТИТУТ ЭТНОСОЦИАЛЬНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ И СТРАТЕГИЧЕСКОГО АНАЛИЗА НАРРАТИВНЫХ СИСТЕМ

Пошук на сайті / Site search

Показаны сообщения с ярлыком новые правые. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком новые правые. Показать все сообщения

31.08.2024

Олексій Білязе: Основи правого анархізму, або Проти дегуманізації

Дегуманізація — це не просто абстрактна загроза, а процес, що поступово позбавляє людину її сутності, свободи та гідності.

У правій філософії дегуманізація виникає від надмірного втручання держави, яке відриває від культурних коренів, а також руйнує моральний фундамент суспільства: людина перестає бути суб’єктом власного життя та стає інструментом державної ідеології.

У сучасному світі, де держави намагаються контролювати всі аспекти життя громадян, а традиційні цінності піддаються атакам нових ідеологій, дегуманізація стає реальною небезпекою.

Цей процес проходить кілька етапів, які поступово призводять до руйнування особистості та суспільства.

Процес дегуманізації у правій філософії має наступну схему:

Надмірне втручання держави →

Знищення зав’язків в суспільстві →

Відчуження від себе та коренів →

Насильство →

Знищення суспільства

Дегуманізація починається з надмірного втручання держави у приватне життя. Фрідріх Гаєк у своїй книзі «Шлях до рабства» застерігав, що втручання держави у приватне життя підриває основи свободи. Держава, яка контролює кожен аспект життя, позбавляє людину її права на особистий вибір, перетворюючи її на інструмент у великій машині.

Це співпадає з фундаментальною ідеєю Джона Локка в «Двох трактатах про правління», де він підкреслював, що індивідуальні права і свободи є основою здорового суспільства. Надмірне втручання держави підриває саму сутність людської гідності, коли людина перестає бути самовідповідальною за своє життя і стає залежною від зовнішніх сил.

16.08.2024

Сергій Чаплигін: «Захист європейської цивілізації» Девіда Енгельса

Книга Девіда Енгельса «Захист європейської цивілізації»  - бельгійського історика, професора з Instytut Zachodni з підзаголовком «Маленький трактат про гесперіалізм».

В європейській дискусії щодо майбутнього протистоять ліві єврофедералісти та праві сувереністи. 

На думку Девіда Енгельса, обидва табори на хибному шляху: 

- перший, тому що він хоче замінити традиційну ідентичність Європи «безтілесним, матеріалістичним і гедоністичним глобалізмом»; 

- другий  тому, що «повернення приблизно до тридцяти національних держав ризикує перетворити континент на шахівницю для імперських інтересів інших великих держав багатополярного світу».

Тому, за його словами, настав час з гордістю прийняти третій шлях європейського патріотизму, який базувався б не на відмові від різноманітних ідентичностей і традицій континенту, а на їхньому захисті та продовженні. Це те, що Девід Енгельс називає «гесперіалізмом».

З цією метою автор ділиться з нами роздумами щодо ідентичності Європи. 

Їй не потрібна нова ідентичність, яку вигадують технократи та яка базується на абстрактних універсалістських принципах.

Європейська ідентичність закорінена в різних історичних періодах. 

Це греко-римський світ, з якого Європа черпала філософську та правову думку, це концепція імперського римського порядку, це християнство, яке протягом століть стала справжнім носієм усіх основних благ європейської цивілізації і, нарешті, це - європейська ідентичність, яка має своє коріння в різних етнічних традиціях європейських народів чиї світогляди сягають своїх індоєвропейських предків.

Разом з тим європейська цивілізація - це більше, ніж сума цих різних елементів. 

З них вона зробила щось абсолютно нове. 

І ця новизна — фаустівський дух, сутністю якого є несамовитий пошук Абсолюту, бажання піти за обрій, що яскраво символізується девізом Габсбургів: Plus ultra. 

Наприкінці Девід Енгельс окреслює контури боротьби, яку нам доведеться вести за захист нашої цивілізації. 

Він представляє нам майже гегельянське  діалектичне бачення європейської історії: 

- християнське Середньовіччя, засноване на єдності віри в Бога та на політичній єдності Sacrum Imperium, що становить першу «атетичну» фазу європейської історії;

- друга «антитетична» фаза, під час якої релігійна єдність зруйнувалася після Реформації, а політична єдність Імперії розпалася на користь багатьох національних утворень;

- наше сьогодення, яке являє собою апогей цього антитетичного руху. 

Але, «як і у випадку пізнього Середньовіччя, сьогодні назрівають дедалі потужніші протиборчі сили». Тому що наша епоха проголошує фазу «синтезу», яку має пережити вся цивілізація. 

Зі спостереженнями над всім цим, що вражає Європу, загрожуючи знищити відчуття трансцендентності, цілісності людини, сім’ї, націй, природи і навіть краси світу, Девід Енгельс прагне вибудувати основи, на яких можна спертися аби розвернути ситуацію.

Як історик Античності, він приводить нам приклад реформи Октавіана Августа - заснування принципату.  Як і наприкінці Римської республіки, виклик нашого часу полягатиме в тому, щоб працювати над раціональним поверненням до традицій . 

P.S. Девід Енгельс в цьому контексті в 2019 році відредагував колективну працю «Renovatio Europae», яка окреслює контури консервативної реформи європейських інститутів, і в якому він уперше ввів термін «гесперіалізм», який визначається як поєднання європейських патріотизм та культурний консерватизм.

05.07.2024

Алина Витухновская: Правый либерализм

В контексте происходящих событий, мы столкнулись с полным непониманием обществом, что такое либерализм. Не удивительно, если с одной стороны вам предлагали его системные либералы (бывшие партийцы и младокомсомольцы, решившие сменить имидж под занавес совка). А с другой — либерализм постоянно подвергается атакам со стороны системы.

Я могу назвать себя праволиберальным политиком. При этом следует отметить, что идеология как таковая уже не является эффективным инструментом, а апелляция к массам (как основа левой идеи) и собственникам (базис правой идеи) сейчас также не работает, ибо нет масс в их старом понимании, но остались собственники, зависящие не столько от общества в целом, сколько от конъюнктуры рынка, который они сами же и создают.

Поэтому может показаться сегодня, что правые (то есть, сторонники собственнического подхода) снова на коне. Касаемо консерватизма, приписываемого правым, — это достаточно спорный аргумент, тем более в эпоху стремительно развивающихся информационных технологий.

Стоить заметить, что многие консерваторы, по сути — левые. И сталинский, и гитлеровский режим сейчас были бы названы именно левыми, а не правыми. Консерватором можно назвать и Трампа, но Трамп — постмодернистский персонаж, политик-трэшер, для него идеология вторична или же является формой подачи собственного образа.

В принципе, времена идеологий канули в прошлое. Говоря о демократии, либерализме и прочем, мы имеем дело с некими условными общественными договорами, а не с каким-то незыблемым сводом правил.

Есть еще и профанаторы правых тем. А именно — правая культура, даже скорее уже субкультура — это целиком и полностью спектакль, косплей, карнавал несбывшихся надежд. Это еще и часть русских проимперских националистов.

Я выступаю за собственников и в целом за либеральный подход к несобственникам (если так можно выразиться) — ну к тем, кто не хочет по разным причинам быть собственником, нести на себе груз ответственности и прочее — поэтому я и предлагаю БОД (безусловный основной доход) в качестве элемента социального баланса.

Я в своей политической концепции сочетаю «приятное с полезным», то есть, прежде всего, здравый смысл и комфорт, а различные идеологии и термины из прошлого типа правый-левый — это для историков и догматиков.

И если кто-то и называет ту же инициативу БОД — левой, то стоит объяснить, что она по сути своей есть апогей либерализма, констатация отмены экономического принуждения к труду. Свобода в её изначальном денежном выражении, открывающая путь человека в общество сознательного выбора, а не потребления — как любят говорить так называемые «леваки».

Между тем, левая тема в старом её понимании — это так или иначе способ обслуживания массового бессознательного, к числу сторонников которого я ну никак не отношусь — а напротив, всячески ей противостою на всех уровнях.

04.04.2024

Конференція 2024: "Від спадщини до зобов’язань, Європа наших дітей" / Colloque 2024 : De l’héritage à l’engagement, l’Europe de nos enfants


 Конференція 2024: "Від спадщини до зобов’язань, Європа наших дітей".

Європа — це не просто об’єднання більш-менш детериторіальних економічних і фінансових інтересів, які сприяють дерегуляції транзакцій у «глобальному селі». Це не різнокольоровий конгломерат вигнаного населення, розподіленого відповідно до еволюції «ринку» в просторі без кордонів і без обмежень, відкритому для чотирьох вітрів неконтрольованої міграції...

Субота 6 квітня 2024 року з 10:00 до 19:00 год.

Організатор: Інститут ILIADE (Institut pour la longue mémoire européenne), заснований у 2014 році "з метою популяризації та переданні європейської спадщини новим поколінням, аби допомогти їм знайти орієнтири аби вони могли знову зіткнутися з історією та творити її".

Посилання на конференцію: https://institut-iliade.com/iliade/2024-de-lheritage-a-lengagement-leurope-de-nos-enfants

----

Colloque 2024 : De l’héritage à l’engagement, l’Europe de nos enfants

L’Europe, ce n’est pas un simple syndicat d’intérêts économiques et financiers plus ou moins déterritorialisés, favorisant la dérégulation des transactions au sein du « village global ». Ce n’est pas un conglomérat bigarré de populations déracinées, réparties au gré des évolutions du « marché » sur un espace sans frontières et sans limites, ouvert aux quatre vents des migrations incontrôlées.

Programme

Ouverture des portes : 9h30

Début des interventions : 10h00

20.08.2023

Даніель Фріберг: Метаполітика правих

Метаполітика – це війна за соціальні перетворення на рівні світогляду, мислення та культури. За будь-якою парламентською боротьбою стоїть боротьба метаполітична, вона передує їй, легітимізує і підтримує її. Метаполітика, в ідеалі, зводить парламентаризм до формального закріплення результату.

 Пропонуємо переклад Сергія Чаплигіна з книги Daniel Friberg “The Real Right Returns”. 

Щоб знайти підхід до вирішення фундаментальних проблем, з якими зіткнулася Європа, недостатньо озиратися назад, або реагувати на зовнішні прояви тих глибоко укорінених причин вимирання європейської культури і народів. Ми повинні ясно визначити контекст і причини тієї ситуації, в якій опинилися, аналізувати їх, і потім діяти – в політичному і культурному планах, в залежності від наших висновків

Що нам потрібно, так це метаполітичну думку і дію. Метаполітичний аналіз пов’язаний не тільки з очевидною, поверхневою політичною активністю, він вивчає, те що контролює і впливає на розвиток суспільства в цілому протягом тривалих періодів, що є пов’язаним з глибинними цінностями і свідомістю пересічних громадян. 

Метаполітика розглядає культуру, економіку, історію, а також зовнішню і внутрішню політику, а не просто державу, партії і нації. Щоб отримати можливість змінити суспільство конструктивно і міцно, ми повинні розуміти його як єдине ціле, як організм. 

В останні десятиліття, більшість організацій, що діють в інтересах європейських народів, обрали ті стратегії, які були ефективні історично, але які більше не є актуальними, – бо сучасність все змінила. Наслідування політичним і революційним перемогам минулого приречене на провал. По простому, був, є і буде лише один Цезар, один Наполеон, і не більше! 

Ми повинні зрозуміти з історії не лише як отримати владу і вплив, але також що взагалі таке влада, в чому вона полягає і як формується. 

09.06.2023

Robert Steuckers: De Zwarte Poolster Een Archeo-Futuristische Aftelling in Vijftien Opstellen

De Zwarte Poolster

Een Archeo-Futuristische Aftelling in Vijftien Opstellen

By

Alexander Wolfheze

Bestellingen: https://www.lulu.com/shop/alexander-wolfheze/de-zwarte-poolster/paperback/product-em72ev.html

De Zwarte Poolster biedt een Archeo-Futuristische diagnose van de zich steeds duidelijker aftekenende Val van het Westen. Van ‘groot naar klein’ telt De Zwarte Poolster af van de recente mondiale crises en de globale geopolitiek, via sociaal-antropologische deel-analyses en meta-politieke strategie-overwegingen, naar detail-inzicht in collectieve psycho-sociale trauma’s.

Tegelijkertijd telt De Zwarte Poolster op van ‘klein naar groot’ door te laten zien dat zelfs de grootste (mondiale) overheersingsplannen, de ‘hardste’ (geopolitieke) machtsstructuren en de meest ‘vrij gewilde’ sociaal-antropologische allianties afhangen van voor-liggende (psycho-historisch verklaarbare) conditioneringen — en dat deze conditioneringen uiteindelijk aanpasbaar zijn door zowel teruggrijpende als zelfovertreffende toekomstvisies. In die zin biedt het ‘zwarte gat’ achter de snel naderende ‘waarnemingshorizon’ van de Westerse beschaving een unieke gelegenheid voor een Nieuw Rechtse revolutie met beide elementen: de Archeo-Futuristische Revolutie. 

Door te wijzen op de numineuze macht van Nieuw Rechtse sleutelbegrippen, waaronder Carl Schmitt’s Decionistische versnelling, Aleksandr Doegin’s Eurazianistische multi-polariteit en Jason Jorjani’s Promethiaanse waarheidsaanbidding, leidt De Zwarte Poolster jonge Westerse mensen naar een radicale herbronning — en naar een bevrijdende toekomstvisie.

09.03.2023

Adriano Scianca: Археофутуризм 20 лет спустя: что позволило нам понять Гийома Файя

По случаю четвертой годовщины со дня смерти Гийома Файя (Guillaume Faye) мы воспроизводим для наших читателей эту статью редактора Адриано Шанки, опубликованную в газете "Il Primato Nazionale" 31 марта 2018 года.

 В конце 1990-х годов имя Гийома Файя пользовалось легендарной аурой среди нескольких образованных читателей, ностальгирующих по Золотому Веку «новых правых», но большинству он был практически неизвестен, потому что слишком много времени прошло с момента великолепия его главного труда «Система убийства народов», датируемого началом 1980-х гг., категории читателей — те, кто не знал о его существовании, и те, кто задавался вопросом, что с ним стало, — были шокированы. Текст, по сути, был настоящей атомной бомбой: и по стилю, и по содержанию. Спорный, преувеличенный, провокационный, да, каким умеют быть все великие писатели. Надо сказать, что новые Printemps Файе не принесли особых плодов: несмотря на несколько исключений (например, Почему мы воюем?), алхимическая формула успеха археофутуризма никогда не повторялась, и следующие работы автора быстро закончились, были повторяющимся и вообще тускнели и тускнели.

"Археофутуризм", работа 1998 года, однако, сильно отразилась на воображении следующих двух десятилетий и существенно не утратила своей актуальности. Инициатива издателя Aga, который только что опубликовал новое издание, после того, как оно было опубликовано в 1999 году Себом, прямым предком нынешнего издательства Маурицио Мурелли, поэтому более чем приветствуется. Тезис книги хорошо известен, хотя бы потому, что его слышали то здесь, то там: мы должны объединить Эволу и Маринетти, сакральное и технонауку, силу архаичных и футуристических предположений. Вкусная новелла, завершившая очерк, дала пластический образ его, с госслужащим Евро-Сибирской империи, пересекающим степи в ультрасовременном скоростном поезде, наслаждающимся бегом стаи волков за окном.

Но прежде всего рассуждения об исламе расстроят бывших поклонников Файя и вызовут дебаты в его естественной питательной среде. Старый кантор «дела народов» против американоцентричной системы снова появился из ниоткуда, призывая к войне против мусульман.

Ересь, измена, рука ЦРУ или Моссада? По этому вопросу, как обычно, точка зрения Файя имеет тенденцию доводить концепции до крайности, с некоторой напряженностью и некоторыми избитыми аргументами. Обо всем этом рассуждении и вообще о связи между вопросом об иммигрантах и ​​вопросом об исламе пространный обзор не этой работы, а следующей, «Колонизация Европы», предложенной одним из главных соратников Файе в Италия, Стефано Вайем (Stefano Vaj) ("Per l'autodifesa totale etnica", опубликованный в обзоре L'Uomo libero), в котором были тщательно проанализированы двусмысленности первичного антиисламизма, остается непревзойденным.

16.06.2022

Доминик Веннер: «Существовать — значит бороться с тем, что меня отрицает»

«Exister, c’est combattre ce qui me nie» est sans doute la citation de Dominique Venner la plus appropriée à laquelle je peux rattacher mon engagement dans le combat pour notre identité. Discours de Nicolas Pradines prononcé le 11 juin 2022 à Florence.

«Существовать — значит бороться с тем, что меня отрицает» — это, несомненно, самая уместная цитата Доминика Веннера, к которой я могу прикрепить свою приверженность борьбе за нашу идентичность. Речь Николя Прадинеса состоялась 11 июня 2022 года во Флоренции.

(с) Institut ILIADE https://www.linkedin.com/company/institut-iliade

27.05.2022

Pascal Lassalle: Revue du nouveau numéro du magazine "Elements"

J’ai commencé à lire cette dernière livraison du «Magazine des idées », dont la couverture résume effectivement le contenu.

Un long édito convenu, mais prévisible, d’AdB avec tous les poncifs et les éléments de langage de la vulgate propagandiste made in Moscow, paresseusement assénés ad nauseam, qui se réduit purement et simplement à un calque de la vulgate douguinienne, comme d’habitude.

C’est ce qu’il y a de pire dans ce numéro et d’autant plus décevant de la part d’un homme qui a contribué à la formation de nombre d’entre nous et au renouveau de notre corpus doctrinal, avec des positionnements d’ordinaire stimulants, sinon pertinents.

Mais sur cette question, c’est un naufrage  intellectuel avec un alignement pur et simple sur la Russie, ce qui n’est bien sûr pas nouveau (cf. notamment un entretien donné en 2012  à la revue italienne Eurasia, repris dans son dernier recueil paru, « Contre l’esprit du temps », p: 206-216) avec les vaticinations sur le coup d’état américain de Maïdan, l’offensive de Poutine justifiée (ayant préventivement empêché une offensive ukrainienne prétendument envisagée dans le Donbass) et le « malheureux peuple ukrainien » réduit au statut de figurant et de proxy d’une guerre américaine. 

Bref, une évocation hollywoodiennement binaire de ce conflit sous le prisme de l’alignement inconditionnel sur une vision fantasmatique de la Russie et d’un anti-américanisme obsessionnel et hystérique, pour reprendre l’expression malheureusement pertinente de Guillaume Faye. 

La dimension identitaire, historique et mémorielle déterminante dans cette guerre et que je m’efforce de souligner pour, ad minima, un débat qui n’a jamais eu lieu dans les colonnes du magazine ,  est opportunément jetée, une fois de plus, aux oubliettes, ce qui fait que l’on repassera pour la défense de la «  civilisation européenne » (dans laquelle s’inscrit la question ukrainienne) qui s’arrête aux frontières mouvantes d’une Russie eurasiatique revanchiste, objet de toutes les complaisances et de tous les renoncements.

On trouve ensuite un entretien avec L. Schang qui est relativement objectif ( encore que l’on apprend que le régiment Azov est une unité de «supplétifs étrangers »), un article de Juvin qui nous fait du Juvin puissance 1000 et un entretien avec Douguine, égal à lui-même, au ton moins exalté que d’accoutumée, pas inintéressant de son point de vue naturellement, déjà résumé dans l’édito de son grand ami français.

25.04.2022

Манифест Института Илиады / Manifeste de l’Institut Iliade

За семь лет существования к Институту «Илиада» присоединились несколько сотен молодых людей во время обучающих циклов и конференций. Что думает это новое поколение? К каким действиям он призывает перед лицом «великой замены» и «великого стирания»?

 В то время, когда европейская цивилизация подвергается беспрецедентным атакам, "Институт Илиады" призывает к действию, формулируя четкую доктрину, видение мира, основанное на наших конкретных и телесных корнях: наших биологических и семейных корнях, наших политических сообществах, нашей цивилизации. Но манифест Института «Илиада» — это еще и требник, призывающий к пробуждению, к общественному сознанию, к завоеванию всех покинутых бастионов и к возрождению нашей цивилизации.

По случаю публикации этого манифеста Институт Илиады запускает обращение «К молодым европейцам», тысячи экземпляров которого расклеены в нескольких городах Франции и в символических местах. Целое поколение должно быть вовлечено в непрекращающуюся жизненно важную борьбу. Целое поколение призвано поднять голову и идти гордо.

Авторами этого манифеста являются молодые руководители "Института Илиады".

Когда наш мир рушится

Благородство, любовь, гордость и ты среди руин.

Когда Матрица берет верх над твоим существованием

И превращает то, что могло быть мечтой, в кошмар.

Когда под бледным неоновым светом Великой замены гиены обрушивают на вас свою ярость.

А в унылых амфитеатрах Великого Стирания зомби колонизируют ваш мозг.

Когда тебя хотят сделать рабом, счастливым стоять на коленях.

Поднимите голову

Сметите ложь, которую вам скармливают.

Найдите жизнь, которую у вас украли.

Заявите о своем наследстве, воссоединитесь со своей землей, с собой.

Наложите свою удачу и возьмите под контроль свою судьбу.

Ты заслуживаешь большего, чем брошенные в тебя крохи.

Ваше сердце хочет петь вместе с другими смелыми сердцами.

Ваш разум хочет сгореть на полуденном солнце.

Ваша душа жаждет красоты и приключений.

Это время восстания и реконкисты.

Откройте манифест

Присоединяйтесь к авангарду европейского возрождения.

https://institut-iliade.com/parution-manifeste-de-linstitut-iliade/

05.12.2021

Сергій Чаплигін: Про Варшавський саміт європейских правих консервативних партій

Майбутнє Євросоюзу обговорили лідери тринадцяти європейських правих консервативних партій на зустрічі у Варшаві.

Ініціатором Варшавського саміту виступила польська правляча партія «Право та справедливість» Ярослава Качинського.

Основні меседжі: майбутнє Європейського союзу, як союзу суверенних країн - «Європи батьківщин»,  загроза свободі та утиски проти тих, хто не хоче підкорятися певним правилам – неприйнятним з точки зору традиційної культури, європейські інституції не можуть бути інструментом соціальної інженерії, політика відірвання людини від національної культури та спадщини, ідеологічні маніпуляції з мовою (як приклад - вилучення назви «Різдво» з європейського публічного простору), питання міграції та питання безпеки в регіоні в контексті поточної ситуації на польсько-білоруському кордоні, а також на сході України, поглиблення співпраці право-консервативних сил та спільний пошук відповідей на ці та інші загрози…

Учасники заявили про свою волю до солідарної співпраці на різних рівнях і в різних формах з усіма партіями та організаціями, яким дорога унікальна спадщина Європи та концепція «Європи батьківщин».

Наступна конференція буде проведена  в Іспанії найближчим часом.

P.S. Більш детально про Варшавський саміт будемо говорити за два тижні на круглому столі в Києві.

Також в рамках консервативного дискурсу будемо обговорювати багато інших  питань: економіку та технології; ґендер та фемінізм; державне правонаступництво та громадянство; расизм та постколоніальні студії; освіту та культуру;  свободу  особистості та виборчі цензи; глобалізм та національний суверенітет; екологію та охорону здоров’я…

Долучайтеся. conservative.academy@gmail.com

07.11.2021

Анатлий Иванов: Гийом Фай: от «новых правых» - к белому миру

 7 ноября 1949 г. родился Гийом Фай (1949-2019), человек, придумавший Археофутуризм. Что, впрочем, ни к чему нас не обязывает. Ну, придумал и молодец! При этом, правда, нанес и много разной чуши. Ну а кто не нанес? Так что мир духу этого прикольного и деятельного чувака, немало побаламутившего в застойном болоте нашего печального мира! Помянем дядьку и нашего крестного отца. 

За синтез Традиции и футуризма, Эволы и Маринетти!

От сопротивления к Реконкисте! От Реконкисты к Возрождению!

Гийом Фай: от «новых правых» - к белому миру. (с) Анатлий Иванов:

«Гийом Фай был воистину мотором ГРЕСЕ, главной организации «новых правых» во Франции в начале 8О-х годов», - пишет Роберт Стойкерс в своей брошюре «Вклад Гийома Фая в движение «новых правых» и краткая история его устранения» (Эдисьон дю Клепсидр, 1996). 

Более того: «Фай один воплощал в себе настоящих новых правых». Сегодня, однако, сам Гийом Фай употребляет слова «новые правые» не иначе, как в кавычках. Кто же он такой? Какую идеологию представляет он сегодня? Знакомство с его биографией и его трудами показывает, что на разных этапах своей жизни он выражал разные точки зрения. Можно ли считать, что теперь у него окончательно сформировалась определенная система взглядов? 

Гийом Фай родился в 1949 году в Ангулеме, во французской глубинке. В своем интервью бельгийскому журналу «Антейос». Г. Фай говорит, что восхищение дикой природой, лесом, морем и горами, сделало его «язычником» в раннем детстве, когда он еще не понимал, что это такое. 

Но Гийом Фай отнюдь не «человек из леса», это ученый, имеющий диплом парижского Института политических исследований, доктор политических наук. Он преподавал также психологию сексуальности на медицинском факультете Безансонского университета. 

Свою борьбу на идейном фронте Г. Фай начал в 1971-73 годах в рамках «Кружка Вильфредо Парето». Руководителями этого кружка были Жан-Ив Ле Галлу и Иван Бло, будущие депутаты Европейского парламента от партии Ле Пена. 

Г. Фай публиковался в 7О-х годах в журнале «Кайе дю Серкль Вильфредо Парето» и с самого начала был активным сотрудником печатных органов ГРЕСЕ, журналов «Элеман» и «Нувель Эколь». 

Свои статьи он посвящал тем идеологам, под влиянием которых формировались его взгляды: Парето, Карлу Шмитту, Хайдеггеру. Во время первого раскола «новых правых» в 1977-78 годах Г. Фай остался на стороне Алена де Бенуа. 

Когда летом 1979 года «новые правые» попали под огонь прессы, Г. Фай начал непрерывный «тур де Франс» по всей стране. Повсюду стихийно возникали местные организации ГРЕСЕ, и пламенные выступления Фая сделали его кумиром молодых нонконформистов из числа французских правых. 

Как считает Р. Стойкерс, в 1979-1984 годах ГРЕСЕ достигла своего апогея, конечно, под руководством Алена де Бенуа, но, прежде всего, - благодаря харизме Гийома Фая. 

В этот же период одна за другой выходит книги Фая: «Система убийства народов» (Париж, «Коперник», 1981), «Секс и идеология» (Париж, 1983), «Против экономизма» (Париж, 1983), «Упадок Запада» (Париж, «Лабиринт», 1984), «Новое общество потребления» (Париж, 1984), «Новые идеологические вызовы» (Париж, «Лабиринт», 1985), «Новые речи к европейской нации» (Париж, 1985).

Г. Фай видел тогда главную опасность в навязывании европейцам абстрактных или чужих норм. Противостоять этому может только народ, который живет своими ценностями. 

В те времена Г. Фай еще считал, что европейцы, которые хотят восстановить свою самобытность в противовес мультикультурному обществу или западной цивилизации, должны быть солидарны с теми, кто сражается за свой «негритюд» или «арабизм». 

Теперь Г. Фай понял, что сражаться надо только за европейскую самобытность, а все прочие «самобытности» для нас не потенциальные союзники, в вполне конкретные враги. 

Как отмечает Р. Стойкерс, «Фай создавал свои произведения в среде, которая не была его средой, которая не узнавала себя целиком — или совсем не узнавала — в том, что он писал». Расхождения становились все более явными, и в 1987 году Фай окончательно порвал с ГРЕСЕ. 

Затем последовало долгое молчание. Фай отошел от общественной деятельности, занялся шоу-бизнесом, рекламой, выступал в качестве конферансье, работал на радио и телевидении. И вдруг он снова, как ракета, ворвался на арену идейной борьбы. В 1998 году в парижском издательстве «Энкр» вышла его книга «Археофутуризм», которая, согласно анкете журнала «Рефлешир эт Ажир», занимает теперь первое место в кругу чтения французской правой молодежи. 

Гийом Фай опередил даже ее главного кумира — Юлиуса Эволу. 

Жильбер Сенсир, основатель международной ассоциации «Европейская синергия», приветствовал возвращение Гийома Фан и писал: «Его цель — омолодить наше идейное течение, открыв перед ним пути, которые несколько лет назад невозможно было вообразить. Его главный тезис заключается в том, что современный мир движется к «конвергенции катастроф», к сотрясению цивилизации, и что законом мира, который наступит после хаоса, будет археофутуризм, взрывчатая смесь науки и техники и возврата к ценностям предков». 

«Выводы Гийома Фая радикальны и провокационны. Он дает нашему духовному семейству, прежде всей, молодежи, оружие мятежа, освобождения и возрождения. Это не просто политически некорректная, а идеологически диссидентская книга, она открывает неисхоженные идеологические пути, способные объединить все составляющие нашего духовного семейства и нашей политической сферы во Франции и в Европе». 

Согласно этой книге, «наши корни имеют будущее, если мы сумеем их видоизменить и спроецировать в будущее». И книга заканчивается научно-фантастической «хроникой археофутуристических времен», событий 2073 года в Евросибирской Федерации. 

«Эго книга — шок, удар хлыста для критического ума — пишет Ж. Сенсир — манифест, который составит эпоху и который надо срочно прочесть. Автор формулирует в нем цели, восходящие по прямой линии к его единственному истинному учителю — Ницше». 

«Археофутуризм» - критическая и самокритичная книга. Г. Фай пишет в ней, что «новые правые» с самого начала занимали двусмысленную позицию, что культ классических ультраправых, особенно немецких, сочетался у них с происламскими лозунгами. 

Второй главной ошибкой Г. Фай считает политизацию язычества, попытку сделать из него догму в противовес христианской догме. Третьим недостатком был фольклорный характер неоязычества. Это снижало ценность европейской культуры. 

Г. Фай отмечает, что в Италии, Германии, Бельгии, Франции, Хорватии, Испании, Англии, России, Португалии и других странах есть люди и журналы, движения и ассоциации со сходным мировоззрением, но его поражает, сколько в этой среде расколов и склок, как живуч сектантский дух. Поэтому он подчеркивает необходимость синергии. 

Аннотацию к своей новой книге «Всемирный переворот. Очерк о Новом Американском Империализме» Г. Фай написал сам. Он полагает, что эта книга шокирует как атлантистов, так и антиамериканцев, потому что она сражается против вульгарных вариантов их идеологии. 

По его мнению, после краха СССР произошло глубокое изменение природы традиционного американского империализма, и он избрал путь самоубийственной необузданности, поставив своей целью завоевание мирового господства и воображая себя новой Римской империей. 

Г. Фай задается вопросом, что лежит в основе этого тщеславного безумия: идеология «неоконсерваторов», финансовые интересы БПК и нефтеполитиков, агрессивность израильского лобби, крайний национализм или что-то другое? 

В своей книге он пытается ответить на эти вопросы. Он не верит, однако, что Новый Американский Империализм в его военных и технико-экономических формах представляет собой смертельную угрозу для Европы. Для него одним миром мазаны как атлантисты, так и люди с синдромом «маниакального и истеричного антиамериканизма», смешного и непродуктивного. 

В числе последних резкой критике подвергается А. де Бенуа, который остался на тех же позициях, на которых стоял сам Г. Фай в 8О-х годах, и проповедует союз с исламом и странами Третьего мира против Америки. 

Г. Фай критикует как американофилов, так и американофобов: и те, и другие, по его мнению, не знают реальную Америку. Смертельная опасность, утверждает он, исходит не от Америки, мощь которой сильно преувеличена, а от тех, кто допускает и стимулирует наплыв инородных этносов в Европу, хотя его поощряют и определенные круги в Вашингтоне: не на них лежит настоящая ответственность. Г. Фай пытается доказать, что США не главный враг, а противник. 

Исходя из своей концепции «Евросибири». (точнее, это союз Европы и России; Г. Фай использует этот термин во избежание путаницы с пресловутым «евразийством»), Г. Фай выдвигает идею Севера, т.е. объединения всех живущих на планете народов европейского происхождения, включая русских и белых американцев, в этнополитической, а не геополитической перспективе. 

Г. Фай выпускает небольшую газету под названием «Жэ ту компри» («Я все понял»). Может быть, он понял и не все, но по уровню понимания он превосходит большинство как западных, так и российских идеологов. 

Анатолий Иванов, 2019

03.10.2021

Ciudad de los Césares : Город Цезарей

 "Ciudad de los Césares: Revista de Política y Cultura Alternativas" ("Город Цезарей: обзор альтернативной политики и культуры") -  чилийский журнал об альтернативной политике и культуре. Он был основан в Сантьяго-де-Чили в июне 1988 года. Его директор - Эрвин Робертсон. Заместитель директора - Хосе Агустин Васкес. 

Blog de Ciudad de los Césareshttps://revistaciudaddeloscesares.blogspot.com

Что такое Город Цезарей

Город Цезарей - это миф и символ, объединяющий американский Южный Конус со Всемирной традицией. Согласно популярным легендам, сохранившимся в Чили, город невидим и недоступен, и как таковой он останется до Судного дня. Его жители те же, кто основал его, поскольку Город не знает смерти; его дома покрыты золотом, а улицы вымощены серебром ...

В этих характеристиках легко распознать представление о Духовном центре, о котором говорят различные традиции; Центр, который соприкасается с Высшим возможным и позволяет преодолевать условия текущего цикла. Принятие этого мифа и символа означает поиск гораздо большего, чем политического или культурного, основания для позиции, которая требуется для альтернативной политики и культуры. 

22.04.2021

Доктор Джейсон Джорджани: митраизм, прометеизм, гуманитарная правая

Мало кто может лучше говорить о Митре, чем доктор Джейсон Джорджани (Dr Jason Jorjani), который привнесет в свой предмет ум ученого и дух человека, рожденного от корней, идущих по прямой линии традиции и восприимчивых к ее посланиям. Глубина культа Митры скрыта для нас сегодня секретностью его обрядов и практики в подземных храмах; но, как и подземная река, его влияние было сильным, и, возможно, его сила теперь нуждается в повторном использовании.

  Доктор Джорджани (также известный как Гирканиус,  Hyrcanius) - ирано-американский философ, всю жизнь живший в Нью-Йорке. Он получил степень бакалавра и магистра в Нью-Йоркском университете и защитил докторскую диссертацию по философии в Государственном университете Нью-Йорка в Стоуни-Брук. Он читал курсы по науке, технологии и обществу (STS), философии Мартина Хайдеггера и истории Ирана в качестве штатного преподавателя в Технологическом институте Нью-Джерси. Ранее он преподавал сравнительное религиоведение, этику, политическую теорию и историю философии в Государственном университете Нью-Йорка. Он является профессиональным членом Общества научных исследований (SSE).

С октября 2016 года до своей отставки в августе 2017 года доктор Джорджани был главным редактором Arktos Media и соучредителем Alt-Right Corporation. До своей отставки в ноябре 2019 года доктор Джорджани также был старшим советником попечительского совета и исполнительного комитета Фонда персидского возрождения.

Он автор семи книг. Его первая книга, "Прометей и Атлас", получила в 2016 году Книжную премию Парапсихологической ассоциации (PA). Он также является автором книг «Чрезвычайное положение в мире», «Любители Софии», «Фольклорные новеллы», «Иранский левиафан», «Прометеизм» и романа «Фаустовский футурист».

Джорджани - основатель и лидер Прометеизма, также известного как. Прометеистское движение: https://prometheism.com

06.01.2021

Володимир Єшкілєв: Про людську здатність свавільного заснування

Намагаюся згадати, коли саме словосполучення “захист життя”, “в ім’я життя”, “життєвий зміст” і под. вмонтували у політичні слогани. Коли це почалося? Коли ярлички “життєвості” почали доліплювати до старих, десятки разів перефарбованих “називальних борід”? Дехто каже, що за доби Віктора Андрійовича. Тоді, коли остаточно вицвіли інші ярлички. Оті всі “нова”, “народна” та “соціалістична”.

Я не погоджуюся. Усе почалося раніше. Ще, певне, за тих легендарних часів, коли мандрівні американські рекламники заходилися приміряти на себе “золоті комірці” політичних технологів, творці імен думали над тим, як би назвати оте “все хороше”, за яке борються ті, хто проти “усього поганого”.

“Чому б не назвати це «захистом життя»?” – подумав тоді, напевне, хтось з рекламників. Чому б не асоціювати тих пацанів, які борються за “все хороше”, з веселим кольоровим життям, а їхніх опонентів – з чорною сумною смертю? Але й сто років тому ця фішка не була свіжою.

Ще у другій половині ХІХ ст. інтелектуальна Європа перехворіла на “філософію життя”. Визначні представники цієї течії – Ніцше, Шелер, Бергсон, Дільтей – відкидали вивчення традиційних і класичних цінностей заради процесу творчого виробництва “життєвих” цінностей нового формату. І вони не залишилися без наслідувачів та продовжувачів.

Анрі Бергсон був кумиром європейських інтелектуалів трьох перших десятиліть минулого століття. У 1927 році він отримав Нобелівську премію з літератури. У міжвоєнні роки його “Матерія і пам’ять” стала настільною книгою тих, хто вважав себе могильниками класичного світу. А класичний світ, невиправно скалічений Великою війною, не мав сил сперечатися з “життєлюбами”, тікав від реального життя в монтенівські роздуми і програв.

“Життя безпосередньо є фундаментальним фактом, – тріумфував у передчутті Модерну Вільгельм Дільтей, – Воно є тим, що ми осягаємо зсередини; тим, за межі чого неможливо вийти. Життя неможливо притягнути до суду розуму”.

07.08.2020

Що таке археофутуризм?

Археофутуризм — це неологізм, який запровадив Ґійом Фай (французький філософ, журналіст, письменник та один з ідеологів «нової правиці»). Археофутуризм — умонастрій згідно з яким майбутній світ знову повернеться до архаїчних цінностей, тисячолітніх принципів людських спільнот, які протилежні сучасним «європейським цінностям», але й одночасно буде футуристичним та продовжить техно-науковий розвиток. Його суть полягає у відтворенні архаїчного минулого в теперішні часи поєднуючи при цьому найновіші досягнення науки й техніки. Він одночасну протистоїть проґресизму та консерватизму, оскільки це «дві сторони однієї монети», а поняття модернізму й традиціоналізму діалектично перевершує.

«Архаїчне» — це не щось стародавнє в негативному сенсі або ж застаріле; під цим словом мається на увазі позитивне значення, представлене давньогрецьким поняттям архе — першооснова, початок, те що творить й не змінюється. Архаїзм — це не повернення у «золотий вік»; це не прив’язаність чи спроби відродження минулого, адже історичне минуле й породило сучасний еґалітарний світ з його універсалістським та споживацьким культом, расовим психозом, етномазохізмом тощо; архаїзм зберігає й передає елітарні цінності та найсильніші з традицій, які є корисними та придатними для реального життя (яке суворе та звитяжне), а не мертві традиції, що придатні лише для музеїв та дослідження вченими.

Археофутуризм передрікає, що XXI сторіччя буде залізним сторіччям штормів, титанічним й трагічним сходженням катастроф, буревії якого знищать сучасну розніжену, еґалітарну й самогубну західну цивілізацію та утвердять архаїчні цінності: войовничість; престиж військової касти; нерівність соціального статусу, але вона не означає несправедливість, що якимось чином принижує людську гідність як нав’язали утопічні еґалітарні ідеології, а явна, де кожен на своєму місці згідно зі своїми здібностями, бо не всі можуть стати конструкторами ракет та генералами, оскільки од народження люди різні, й у кожного здібності відмінні та найкраще пристосовані для різних сфер діяльності; обов’язків відповідним правам; розділенню ґендерних ролей; передачі народних традицій, духовності й організації духовенства; видимих й структурованим соціальним ієрархіям; поклонінню предкам; ініціативним обрядам та випробуванням; відновленню органічних спільнот — від сім'ї до народу тощо. Якщо ж європейці не приймуть архаїчні цінності, то, будуть стертими з лиця землі іншими народами, які вже повернулися до цих цінностей.

Футуризм. З найдавніших часів у європейців активно задіяне футуристичне творче начало; це їхня головна особливість, палкий вогонь життя, жага боротьби, трагічна прометеївська душа, яка зажди прагне пригод, й характеризуються постійним проявом волі та прагне до нових форм цивілізації. Футуризм — це титанічна воля до могутності, нестримність, раціональність та схильність до ризику; внутрішній вогонь європейських людей, що пожирає й водночас підносить їх. Його втілення — це найбільш ризиковані й непосидючі особистості, що прагнуть руху й змінюють світ за допомогою науки й техніки. Це начало породжує серед нас зухвалих, сміливих фаустівських людей з менталітетом борців та заколотників, що все життя палають, що постійно самі себе наражають на ризики й небезпеки, але тим самим вони роблять відкриття, розгадують секрети природи, підкорюють моря і континенти, а в майбутньому й космічний простір. Для футуризму ностальгія за минулим безглузда, оскільки футуризм концентрується на майбутньому.

Сутність футуризму полягає в плануванні та втіленні майбутнього; і ця динамічна сила здатна його втілити як говорить нам історія: авіація, мореплавство, ядерна енергетика, політ на місяць тощо. Однак цю титанічну силу постійно треба загнуздувати, бо завжди є ризик, що він може вийти з контролю, перетворитися у таку собі божевільну жагу «змін заради змін», технологічну одержимість, що знищить сама себе. Тому, футуризм треба загнуздувати архаїзмом; архаїзм підживлювати футуризмом.

Отож, археофутуризм — це світогляд, що одночасно звертається до ультрасучасної науки й традиційних рішень, коріння яких в сивій давнині, і водночас уявляючи собі майбутнє не просто продовженням теперішнього. Замість прив’язаності та ностальгії за минулим — архаїзм; замість модернізму — футуризм. Він відкидає як консерватизм так і традиціоналізм, оскільки останній лише інтелектуалізація традицій, і з'являється, коли традиції помирають, стають фольклором, музейними експонатами, але захищає поняття традиції та традиційного суспільства. Немає нічого більш протилежного європейській традиції, чим традиціоналізм, позаяк традиції змінюються, постійно оновлюються, рухаються вперед, знаходиться в процесі становлення; для археофутуризму традиції — це розвиток; вони створені для того, щоб їх винищувати, вивчати й добирати, позаяк чимало з них породжують та поширюють в сучасному суспільстві різні роду фатальні хвороби. Можна сказати, що археофутуризм — живий традиціоналізм; він об’єднує науку й техніку з архаїзмом й тим самим примирює Еволу і Марінетті, «доктора Фауста» та «трудівників»; врівноважує збереження старих форм та створення нових. Він знищує давно застарілу філософію проґресу й разом з нею відправляє на цвинтар еґалітарні, «гуманістичні» та індивідуалістичні догми модерну, які не придатні для титанічного сторіччя. 

20.03.2020

Движение "рейхсбюргеров" (Reichsbürger)

На 2020 г. на территории Германии проживало 12,6 тысяч т.н. «рейхсбюргеров», граждан несуществующей страны – «Германского рейха». Вначале эти бюргеры, отказывающиеся признавать ФРГ, платить налоги и штрафы, печатающие собственные «паспорта», «удостоверения» и «деньги», вызывали лишь улыбку и недоумение.

Это  «Движение граждан Германского рейха» зародилось еще в 80-е гг. ХХ в. на западе Германии, однако постепенно приобрело популярность и на востоке страны (бывшей ГДР). Они проводят встречи или же часами просиживают в интернете, рассуждая о том, «как хорошо жилось немцам» в период с 1871 по 1937 год: в период кайзеровской Германии, в первые годы Третьего рейха. Большая часть грезит о славных днях былого величия Германии. Среди их кумиров не только Гитлер и другие лидеры III Рейха Германии, но и кайзер Вильгельм, и канцлер Отто фон Бисмарк. Ностальгирующие по рейху немцы не признают существования ФРГ, ненавидят ЕС, канцлеров ФРГ, судебную и законодательную систему государства, которое, по их мнению, как и в послевоенное время, «оккупировано западными союзниками». 

Попутно они обрывают телефонные линии государственных ведомств звонками и исписывают форумы, критикуя беспощадность немецкой системы налогообложения. Большинство из них и вовсе отказываются платить налоги и оплачивать штрафы и коммунальные счета. Одни из них организовывают собственные «полицейские отряды», чтобы давать отпор стражам порядка и судебным приставам, пытающимся выселить их из жилищ за отказ оплачивать коммунальные счета и налоги. При этом, по данным немецких властей, некоторые рейхсбюргеры уже сумели внедриться в ряды полицейских и спецслужб.

 В настоящее время за «граждан рейха» взялись всерьез: министры внутренних дел 16 федеральных земель Германии запретили членам этого движения хранить и носить огнестрельное оружие. Разрешения, выданные ранее, будут аннулированы. В некоторых федеральных землях спецслужбы уже стали наблюдать за вооруженными «гражданами» несуществующей страны. «Все, кто считал рейхсбюргеров неопасным и хаотичным формированием, трагически заблуждались», – заявил глава социал-демократов в Бундестаге Томас Опперман. После «стрельбы в Георгенсгмюнде» истории о «гражданах» вымышленной страны не сходят с полос немецких газет. В СМИ постоянно появляются новости о нападениях рейхсбюргеров на полицейских, а также об обнаружении в их жилищах больших запасов оружия. Сообщается, что они планируют совершать атаки на евреев, беженцев и полицейских. Как пишет газета Kölner Stadtanzeiger, не исключено, что в ближайшее время за верными солдатами кайзера и фюрера установят официальный общефедеральный контроль.

В марте 2020 г. Германии на общефедеральном уровне впервые была запрещена одна из группировок движения «рейхсбюргеров». Сотрудники полиции провели обыски в квартирах ведущих членов группировки «Объединенные германские народы и племена» («Geeinte deutsche Völker und Stämme») и ее подразделения «Оснабрюкский рубеж» («Osnabrücker Landmark») в 10 федеральных землях. В заявлении германского МВД подчеркивается, что члены этой группировки «явно демонстрируют нетерпимость к демократии посредством расизма, антисемитизма и ревизионизма истории». Свое внимание эту группировка в последнее время сосредоточила на Берлине. Она, в частности, предпринимала попытки «взять под контроль» муниципальные органы в районе Целендорф и рьяно добивалась освобождения по УДО отрицателя Холокоста Хорста Малера (Horst Mahler).

Само движение рейхсбюргеров довольно хаотично и неструктурированно. У него нет своего лидера, однако нередко возникают люди, стремящиеся возглавить «Германский рейх».

25.02.2020

Сергій Чаплигін: Політична топографія: лекція перша

“ПРАВІ” – “ЛІВІ”
Початок вживання понять “праві” – “ліві” щодо характеристики політичних сил походить з історичного преценденту – моменту розміщення депутатів на Установчих зборах Франції (Assemblée constituante) 1789 року.
Тоді з правої сторони залу розмістилися “роялісти” – прихильники монархії та Церкви. Ця обставина поклала початок ототожненню консервативних політичних позицій з терміном “праві”. Революціонери та радикальні демократи розмістилися ліворуч. З тих пір ті політичні сили, які вимагали негайного переходу до нових політичних форм влади, нового суспільного устрою отримали назву “ліві”.
В центрі, відповідно, розмістілися ті, хто виступав за організацію політичного устрою Франції на кшталт британського.
В подальшому ця модель отримала широке розповсюдження і в інших парламентах, а з часом поняття “праві-ліві” стали застосовувати до всіх політичних сил в залежності від їх ідейних позицій.
Ця розсадка сприяла всій подальшій лінійній картині розуміння політичної структури в ХІХ-ХХ століттях, а також породило ряд концептуальних проблем, пов’язаних з проекцією тих політичних позицій на сьогоднішню дійсність.

ЕКСКУРС ДО ІСТОРІЇ: ПРОСВІТНИЦТВО
Разом з кінцем Середньовіччя в Європі відбулася фундаментальна зміна типу суспільства. Сенс цих змін, так званого “Просвітництва”, що почалися в Західній Європі в другій половині XVII століття, полягали в розповсюдженні серед мас суто наукових знань та загальної освіти.
Це був якісно та принципово відмінний від попереднього етап в історії людства. Він базувався на радикальному відторгненні минулого, через перегляд та повну ревізію тих принципів та устоїв, на яке до цього часу опиралося людство. Мислення, властиве традиційному суспільству, піддавалося “просвітителями” критичному переусвідомленню, ставилося під сумнів та заперечувалося.
“Просвітництво”, яке виникло в контексті номіналізму, емпірізму та механіцизму, вважало єдиним суб’єктом пізнання розумового людського індивіда, а об’єктом – навколишній світ. Тому істинним знанням реальності “просвітителі” вважали тільки розумові умовиводи та систематизовані дослідні спостереження.

15.12.2019

Inaugural HOMELAND seminar took place in Kyiv

Dec. 13, 2019, timed to the approaching winter solstice, the HOMELAND seminar was launched in Kyiv. Announcement - Welcome to the HOMELAND SEMINAR

Held at the revolutionary Cossack House, which served as the first training and mobilization center for the Ukrainian volunteers fighting the Kremlin's armed aggression in the East, it has become a true laboratory of the European archeofuturism discussed on multiple occasions by Ukrainian nationalists of a new generation.

In her opening remarks on metahistory, Olena Semenyaka explained the concept of the seminar as the platform for the Indo-European, mythological, traditionalist, etc. studies, as well as field expeditions within the sacred geography research. She linked the discovery of a big part of the Proto-Indo-European homeland in the southern teritorries of modern Ukraine to the metahistorical perspective of Ernst Jünger in his book "At the Wall of Time," as well as drew attention to his influence on the Italian school of geophilosophy and the Antaios journal co-edited by Mircea Eliade.

Eugene Vriadnyk disclosed the archeofuturist response to the collapse of modern ideologies, social relations and state institutions, as well as the growing barbarization of mankind, in the Ukrainian post-revolutionary conext, the role of the volunteer movement in particular.

Sergiy Zayikovsky, who actively translates to Ukrainian European New Right authors, presented a Ukrainian translation of Georges Dumézil's classic book, "Mitra-Varuna." On the eve of the rebirth associated with the winter solstice, he called to draw inspiration from the cosmic function of Varuna, among others, representing "creative chaos."

Ivan Mikheev, Russian political emigrant and publicist, who currently prepares an English edition of Dobroslav's works, familiarized the audience with a unique life path and original ideas of this Russian volkhv who went through Soviet GULags and whose books on Heathenism were put on the list of extremist literature by Putin's regime.

Surprise lecture on the ecological revolution of Pentti Linkola by one of the scheduled speakers who could not make it to Kyiv will be uploaded online in a week.

Apart from the guests from Europe and beyond, the seminar was attended by Ukrainian archeologists who research the origins of the Slavs and the Gothic legacy in Ukraine.

Expect more highlights soon, as well as the continuation of the seminar in the year to come!

@ Козацький Дім





23.11.2019

Johannes Scharf – Kampf ums Dasein

Johannes Scharf – Kampf ums Dasein

KATEGORIE: BÜCHER

In einer Zeit, in der Schlepper wie Popstars verehrt werden, Päpste Hindus und Moslems die Füße küssen und die Lage in multikriminellen Stadtbezirken Westeuropas und Nordamerikas zusehends außer Kontrolle gerät, ist es wichtig, dass den Stimmen von Dissidenten Gehör verschafft wird. Dies umso mehr, als die großen Social-Media-Plattformen unlängst ein noch härteres Vorgehen gegen Nutzer angekündigt haben, deren Meinungen vom Mainstream abweichen. Ihre Standpunkte werden pauschal als „Hassrede“ diffamiert, ihre Videos gesperrt und ihre Accounts demonetarisiert. Diese unheilvolle Entwicklung zeigt: Das bereits tot geglaubte Medium Buch gewinnt für Nonkonformisten mit einem Male wieder an Bedeutung!

€14,80

https://etnostrashop.com/produkt/johannes-scharf-kampf-ums-dasein/

Beschreibung
Kampf ums Dasein – Metapolitische Essays am Puls der Zeit

Von der Säuberungswelle betroffen waren auch einige denkbar harmlose Videos des Verfassers dieser Schrift, bevor wenige Wochen vor Drucklegung dieses Buches sein ganzer YouTube-Kanal gelöscht wurde. Johannes Scharf hat in den vergangenen Jahren hauptsächlich durch sein Konzept eines weißen Ethnostaates und eine konstruktive Kritik des Nationalen Widerstandes für Wirbel gesorgt.

Er entpuppt sich indes auch auf anderen Gebieten als Querdenker, wovon die Schrift Kampf ums Dasein – Metapolitische Essays am Puls der Zeit beredtes Zeugnis ablegt.

Europa Terra Nostra e.V., Berlin 2019. Paperback, 112 Seiten.
«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти