Олексій Білязе: Основи правого анархізму, або Проти дегуманізації

Дегуманізація — це не просто абстрактна загроза, а процес, що поступово позбавляє людину її сутності, свободи та гідності.

У правій філософії дегуманізація виникає від надмірного втручання держави, яке відриває від культурних коренів, а також руйнує моральний фундамент суспільства: людина перестає бути суб’єктом власного життя та стає інструментом державної ідеології.

У сучасному світі, де держави намагаються контролювати всі аспекти життя громадян, а традиційні цінності піддаються атакам нових ідеологій, дегуманізація стає реальною небезпекою.

Цей процес проходить кілька етапів, які поступово призводять до руйнування особистості та суспільства.

Процес дегуманізації у правій філософії має наступну схему:

Надмірне втручання держави →

Знищення зав’язків в суспільстві →

Відчуження від себе та коренів →

Насильство →

Знищення суспільства

Дегуманізація починається з надмірного втручання держави у приватне життя. Фрідріх Гаєк у своїй книзі «Шлях до рабства» застерігав, що втручання держави у приватне життя підриває основи свободи. Держава, яка контролює кожен аспект життя, позбавляє людину її права на особистий вибір, перетворюючи її на інструмент у великій машині.

Це співпадає з фундаментальною ідеєю Джона Локка в «Двох трактатах про правління», де він підкреслював, що індивідуальні права і свободи є основою здорового суспільства. Надмірне втручання держави підриває саму сутність людської гідності, коли людина перестає бути самовідповідальною за своє життя і стає залежною від зовнішніх сил.

Тут на допомогу приходить теза про те, що відповідальна особистість не потребує зовнішнього контролю. Цю ідею сформулював ще Герберт Спенсер у своїй праці «Людина проти держави». Спенсер наголошував, що людина, яка здатна діяти відповідально, не потребує контролю, адже свідома відповідальність робить її вільною і морально зрілою. Коли держава надмірно втручається у життя індивіда, вона підриває цю здатність до самоврядування, та стимулює дегуманізацію. Маю наголосити, що відповідальність в правій ортодоксії це ні тільки самоцінна чеснота, а ще й запорука свободи одразу й для всіх.

Знищення зав’язків всередині суспільства — це наступний крок дегуманізації, коли від втручання держави відбувається руйнація традиційні соціальні структур: родини і громади. Папа Бенедикт XVI у своєму творі «Християнство і криза культури» наголошував, що свобода невід'ємна  від моральної відповідальності. Коли базована на вірі та совісті свобода втрачається, людина стає рабом власних бажань і амбіцій, що підриває її здатність діяти відповідно до моральних принципів. Така людина стає вразливою до зовнішнього впливу, легко піддається маніпуляціям і втрачає своє справжнє «я».

Як не дивно, позиція папи Бенедикта XVI повторює позицію Фридриха Ніцше, який у «Так говорив Заратустра» підкреслював, що справжня свобода досягається лише через внутрішню силу і самопізнання, що дозволяють людині відмовитися від зовнішнього контролю. Втрата цієї внутрішньої сили і незалежності робить людину залежною від зовнішніх структур, таких як держава, що веде до дегуманізації і руйнування моральних основ суспільства.

Відчуження від традицій та релігійних цінностей є наступним етапом дегуманізації. Лео Штраус у своїй праці «Природне право та історія» підкреслював, що сучасні ідеології руйнують традиційні моральні основи, віддаляючи людину від її коренів. Втрата зв’язку з традиціями та релігією веде до того, що людина втрачає моральний компас, який завжди допомагав їй орієнтуватися в житті. Цей відрив створює порожнечу, яку швидко заповнюють ідеології, позбавлені глибокого сенсу.

Це також підтверджує П’єр Бурдьє, який у своїй роботі «Дистинкція: соціальна критика суджень про смак» наголошує на важливості культури та соціальних інститутів у підтримці людської ідентичності. Втрата культурного спадку, знецінення соціальних зв’язків робить людину вразливою до впливу держави, що лише поглиблює процес дегуманізації. Культура і соціальні інститути завжди були джерелом стабільності і моральної підтримки, і їх руйнування залишає людину беззахисною перед зовнішніми силами.

Насильство стає наступним етапом, коли дегуманізація досягає свого піку в тоталітарних режимах, що наочно показано в творах Александра Солженіцина. У «Архіпелазі ГУЛАГ» він описує, як тоталітаризм знищує людську гідність, перетворюючи людей на безликі інструменти. У таких умовах людина втрачає здатність до співчуття, морального вибору і самореалізації. Вона стає лише гвинтиком у великій машині, втрачаючи свою індивідуальність і людяність.

Проте дегуманізація — це не лише фізичне, а й духовне знищення людини, як зазначає Фернан Бродель у своїй праці «Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм». Він наголошує, що історична свідомість і зв’язок із минулим допомагають людині уникнути цього процесу. Глибоке розуміння своєї історії та культурних коренів дозволяє зберегти зв’язок із власним «я», не піддаючись дегуманізуючим впливам.

Кінцевий етап дегуманізації — це повне знищення суспільства. Роберт Нісбет у своїй книзі «Квест спільноти» підкреслює, що знищення традиційних соціальних інститутів, таких як родина, церква і громада, призводить до розпаду суспільних зв’язків. Людина залишається ізольованою і беззахисною перед обличчям безжальної державної машини. Цю ж думку підтримує Шарль де Голль, який у своїх «Військових мемуарах» акцентує на важливості національної ідентичності та культурних традицій як захисту від дегуманізації. Він вважав, що нація, яка втрачає свою ідентичність, стає вразливою до зовнішніх впливів, що веде до її руйнування.

Вінстон Черчилль у своїй праці «Друга світова війна» наголошував, що демократичні цінності та свободи — це єдиний захист від тиранії та дегуманізації. Черчилль бачив у демократії інструмент, здатний захистити людську гідність і забезпечити розвиток суспільства, де кожен має право на власний голос і участь у житті громади.

Дегуманізація — це не абстракція, а реальний процес, що руйнує основи людського існування. Надмірне втручання держави, руйнування традиційних зв'язків і відчуження від моральних цінностей перетворюють людину на інструмент зовнішніх сил. Праві мислителі попереджають: продовжуючи цей шлях, суспільство неминуче зіткнеться з насильством, втратою індивідуальності і самознищенням.

Але це ще не кінець. Щоб уникнути катастрофи, потрібно діяти зараз. Відновлення індивідуальної свободи та відповідальності — основний пріоритет. Кожна людина повинна мати право самостійно визначати свій шлях без надмірного державного контролю. Так само важливо захищати культурні та релігійні основи, які забезпечують моральну орієнтацію суспільства.

Завдання уникнення дегуманізації — це виклик для кожного. Потрібно протистояти тенденціям, що ведуть до втрати людяності, і створювати суспільство, де кожен може розвиватися вільно, зберігаючи свою гідність і право на самовизначення. Це наш єдиний шанс уникнути розпаду.