«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Дискусії на тему «як закінчити війну», «коли закінчиться війна» йдуть від самого початку повномасштабного вторгнення. Навесні 2022 року українська спільнота дрейфувала між «двома-трьома тижнями», «нарізкою довгої ковбаси» й зовсім вже капітулянтським припущенням, що війна триватиме – йой, не кажіть мені такого! – «можливо три-чотири роки». Безальтернативним інструментом фіналізації уявлялася перемога на полі бою й, відповідно, підняття синьо-жовтого стягу якщо не над бункером блідої молі, то вже точно над ялтинською набережною.
Восени 2023-го дискусії з осяяних оптимістичних вершин швидко скотилися до темних зашмарканих ущелин песимізму, а у серпні 2024-го знов злетіли на горби середньої висоти. Щоправда, тепер у публічних розмовах експертів, аналітиків і конспірологів з ясновидцями, домінують «обережні» передбачення на кшталт «досягнення вигідних переговорних позицій», «здобуття перемоги у середній перспективі» та «самітів миру» на індійських землях.
Проте у цих розмовах й далі вперто оминають речі, які, насправді, є очевидними.
Способи закінчення війни визначаються зовсім не нашими бажаннями, а її характером, її рушійними силами та мотиваціями, які лежать у фундаменті тієї низки подій, які ми окреслюємо словом «війна».
Ця війна від самого початку не була раціональною війною. Не була «війною за ресурси», «війною за життєвий простір». Ресурси і простір, звісно, мислилися ворогом як приємні бонуси, але з ресурсами і простором у нього не було аж таких проблем, щоби починати велику війну. Агресор не будував раціональних планів, а виходив з тієї картини світу, яка склалася в головах вузької групи людей з необмеженою владою. Ця «паралельна реальність» формувалася на перетині реваншистських настроїв ветеранів Першого управління КДБ СРСР та певної містичної настанови, яку культивує філоетнічна секта у російському православ’ї.
Ця група людей хотіла «відновити справедливість» - відродити СРСР до столітнього ювілею його проголошення, «поставити Захід на місце» та «покінчити з аномалією», що за неї вони мали нову українську ідентичність, самобутність не фольклорно-шароварну, сільську і пісенну, а модерну, політичну, міську.
В цієї групи людей своя корпоративна, зграйна специфіка. Ці люди дуже інформовані, як і належить фаховим розвідникам. Але в них погана освіта, дуже вузька, без належного світоглядного горизонту. Вони приземлені, ворожі високій інтелектуальності, безпринципні й водночас забобонні. Виховані для виживання у зграї. Вони володіють конкретними знаннями на рівні «хто?», «де?», «списки, явки, паролі». Але не здатні скоординувати ці знання з системним сприйняттям світу, подивитися на світ широко, незалежно і неупереджено.
Вони агностики, але вірять у пророцтва афонських старців, вони скептики, але сповідують імперське месіанство. Вони мають колосальний політичний досвід, але діють як герої «Братів Карамазових» - в ситуації постійної істерики та кухонного ресентименту. Вони замкнені в персональних тюрмах своєї ненависті до всього, що не подібне до їхнього буття, скаліченого і травмованого совком.
Вони – шизоїди. Війна, яку вони ведуть проти нас не має прагматичної основи, вона ініційована хворим колективним мисленням і позбавлена того, що давало би підстави для моделювання майбутнього.
Чи можливі раціональні і правові дипломатичні компроміси з правителями, які діють в шизоїдній системі координат? Малоймовірно. Практично неможливо.
Чи можна їх налякати так, щоби вони вступилися, відмовилися від своїх планів? Теоретично можна, але ж вони ледь не з дитинства навчені (натаскані) на усі можливі варіанти протидії силовому тиску.
Чи можна з ними порозумітися з урахуванням їхньої пацаватої «реальності», в системі їхніх «понятій»? Можна, але лише прийнявши умови їхньої зграї, умови їхньої шизоїдної гри. Тобто так, як порозумілися з ними корумповані Москвою грузинські олігархи. Через неоголошену капітуляцію.
Це в жодний спосіб не корелюється з майбутнім України. Ні в яких форматах не можна домовитися з тими, хто ab ovo, без аргументації та раціональних підстав відмовляє тобі в праві на існування. Зауважу, що Грузії, на відміну від України, кремлівські шизоїди не відмовляють у праві на історію і самобутність й не оголошують Тбілісі «матір’ю російських міст». Для нас будь-яке визнання правил ворожої шизоїдної гри означає, у перспективі (й не дуже далекій), гарантоване зникнення з історичної мапи.
Враховуючи, що пряма військова перемога над ворогом потребує довгого часу, в нас залишається лише один притомний варіант: спротив агресорові з надією на те, що нераціональна війна закінчиться так само нераціонально – через «подію Х», глибинні джерела якої перебуватимуть на межі туманних кордонів метафізики (одночасно – на межі кордонів того, що можна спрогнозувати інструментами політології, соціології, військової науки або ж економічного аналізу).
«Подія Х» - не рідкість у світовій історії. Хрестоматійні приклади відомі з підручників і це не лише зустріч Жанни з дофіном Карлом чи битва при Айн Джалуті. Таких подій було багато за ті тисячі років, що фіксуються в писемній історії й усному переданні. Їхньою особливістю є те, що ніхто не може знайти раціональної основи, яка б підперла «подію Х» якоюсь зримою соціальною, політичною, дипломатичною або ж фінансово-економічною необхідністю. Битву за Київ у 2022-ому також іноді вільно розглядати як кандидата на «подію Х», хоча я особисто тут би подискутував.
«Подію Х» в середовищі релігійних людей прийнято класифікувати як «чудо», «Божий промисел».
В більш раціональному середовищі говорять про «точку біфуркації», «тунельний перехід до нової якості» та використовують ще багато різних хитрих слів.
Зовсім прості люди кажуть: «Прийде день і Путін здохне». Хоча «подія Х» не обов’язково пов’язана з фізичним існуванням головного російського шизоїда.
Ми не знаємо, що це буде.
Але ніхто не дає гарантії, що «подія Х» відбудеться чи цього року, чи наступного або ж у найближчі три роки. Ніхто не дає гарантії, що вона взагалі відбудеться. Це – сумна реальність, болісна і сповнена темряви. Але ж таки реальність, як не крути...
Комментариев нет:
Отправить комментарий