Володимир Єрмоленко: Кат як образ розмежування європейського світу та "русского міра"

Є напружена рефлексія європейської (передусім французької) філософії навколо фігури ката. І навколо проблеми смерті, що її завдає спільнота індивіду як покарання.

Цю рефлексію починає наприкінці XVIII століття Жозеф де Местр, хоча вона, напевно, має значно глибші витоки. Для католика де Местра шок "індустріалізованої" гільйотини Французької революції (яку він ненавидів) вів до думки, що смерть, на яку спільнота вирішує засудити індивіда, має бути чимось майже потойбічним, майже нелюдським, і тому фігура ката має виводитися за межі суспільства. Смерть не має перетворитися на банальність. Кат мав чинити необхідне зло - але при цьому акт страти продовжував бути злом, і тому кат не міг бути частиною здорового суспільства, він завжди був на його межі, належачи частково до потойбічного світу. Саме це де Местр і назвав homo sacer. Бо "sacer", "сакральним" було для нього, що виводиться за межі земного світу, що віддається Богові (а може й не лише йому). 

Відтоді - всі сюжети про людей-на-межі у французькій літературі ХІХ століття, про всіх цих святих злочинців, "банітів", які несуть приховану істину і тд. Потім ця тема опиняється у європейських філософів ХХ століття - аж до Homo Sacer Аґамбена. Втрачаючи, як на мене, свою первинну ідею.

Російський світ абсолютно інший. Він побудований на іншій логіці. Кат у російському світі - не на межі суспільства, а в його центрі. Головні російські царі - Іван грозний, Пьотр первий, Сталін - передусім кати. Бути катом (і навіть убивати своїх дітей) - ядро їхньої ідентичності. 

Насильство в російському світі не тлумачиться як необхідне, але небажане, зло, яке застосовується в окремих випадках - і торкання якого виводить тебе за межі суспільства - а як головне ядро існування спільноти. Спільнота існує тільки тоді, коли в ній є кат. Тільки він вирішує, хто є частиною спільноти, а хто ні. Він не виведений за її межі, а він сам виводить за її межі того, хто йому не подобається. Зокрема й за межі життя.

Тому катівня як місце, як процес - є основою російської окупації. Насильство для російського світу є не інструментом досягнення цілі, коли інші цілі недоступні (війна - це продовження політики іншими засобами, казав європеєць Клаузевітц), а є матерією, з якої ліпиться влада, і якою кат показує, "хто тут головний". Основою російського світу є  війна та насильство - а політика є продовженням війни іншими засобами. Удаваною ввічливістю кагебіста, який своїм політесом приховує прагнення тебе знищити.

Ось така от відмінність.

Пинхас Полонский: Разбиение Скрижалей – необходимый элемент обретения свободы

17 Тамуза – день, когда Моисей спустился с горы и разбил Скрижали. 

С одной стороны, это день поста и траура, и  в этот день также произошло много других несчастий. С другой стороны, разбиение Скрижалей – это совершенно необходимая вещь в процессе Дарования Торы. Потому что в момент исходного Дарования Торы, в Шавуот, человек лишается свободы выбора: это настолько абсолютное и тотальное открытие Бога, что после этого нет никакой свободы, человек не может выбирать, он может только выполнять. 

Поэтому совершенно необходимо, чтобы после Дарования Торы в Шавуот Моисей поднялся на гору, а у людей было некоторое время передохнуть, отойти от этого, сделать ошибки и создать Тельца. 

Разбиение Скрижалей – это разбиение тотальной истинности, потому что тотальная истина лишает свободы выбора. Слишком близкий контакт с тотальной истиной – это тоже форма смерти. И поэтому на Синае люди в каком-то смысле умирают: «От них отлетела душа, и только потом вернулась». 

Смерть отличается от жизни именно тем, что смерть это отсутствие свободы, а жизнь это наличие свободы. А жизнь, как наличие выбора, обязательно должна иметь в себе неопределенность, неточность, возможность нарушения и  неправильности. Абсолютая истина обязательно должна быть разбита.

В этом смысле продвижение Божественного Света  к человеку включает в себя как необходимую часть также и грех Тельца, и разбиение Скрижалей, и потом получение вторых Скрижалей, которые являются уже совместным человеческо-Божественными (а не чисто Божественными). Когда Моисей должен был сам вытесать вторые Скрижали, а Бог только на них написал заповеди – то Божественное письмо идет по человеческой основе, и тогда оно не столь тотально. И поэтому несовершенство творения является необходимой частью жизни.