Юрій Пилипенко: Фільваркове господарство часів Речі Посполитої як приклад хижацького природокористування

Щоб перейти від ранньослов'янських напівземлянок Пеньківської чи Райковецької культур 5-9 століття до високотоварного фільваркового господарства епохи князя Василя-Костянтина Острозького 16 століття одного лише геніального агронома було б замало.

Фільварок це не просто поле з правильною сівозміною. Це комплексна соціально-економічна та технологічна система, яка вимагає абсолютно іншого рівня розвитку знарядь праці, права, грошового обігу та інфраструктури.

Навіть якби князь Олег Віщий володів знаннями сучасного агронома, він уперся б у фундаментальну неможливість реалізувати цю систему.

Слов'яни Райковецької та Пеньківської культур вели подсічно-вогневе або перелогове землеробство на невеликих ділянках. Фільварок - це сотні гектарів обробленої землі, орієнтованої на експорт.

Рало або рало із залізним нарольником лише розпушує поверхневий шар, не перевертаючи пласт. В 16 столітті це вже важкий плуг із залізним лемешем та відвалом. Плуг дозволяє глибше орати важкі українські чорноземи та пригнічувати бур'яни.

Тяглова сила русичів - дрібні коні або пари волів. У фільварках їх замінило масове застосування важких волів у хомутах/ярмах, підкови, селекція та спеціалізація тяглової худоби.

Двопілля або підсіка швидко виснажувала ґрунт, давала врожайність (сам-2 або сам-3).

сам-2, сам-3, сам-5 позначає коефіцієнт урожайності: відношення обсягу зібраного до посіяного зерна. Сам-2 це з 1 мішка посівного збирали 2 мішки врожаю. 1 відкладають на сівбу (посівний фонд), і лише 1 на їжу, годування худоби + продаж. При врожайності сам-2 чи сам-3 суспільство живе на межі виживання. Кожні декілька років селяни опинялися перед вибором: з'їсти посівний фонд і померти від голоду наступного року, або голодувати зараз, щоб залишити насіння.

Трипілля (ярина, озимина, пар) + активне удобрення гноєм підняли врожай до сам-5-7. Вперше з'являється стабільний надлишок.

На Русі ручні жорна були в кожній хаті. Переробити тонни зерна на експорт неможливо. В ранньому модерні водяні млини та вітряки  не лише мелють борошно у промислових масштабах, а й приводять у рух сукновальні, пилорами, ґуральні.

Навіть якщо дати селянам 9 століття плуги й трипілля, фільварок все не виникне без 3 критичних соціально-економічних інститутів:

Юрій Пилипенко: Масштаби слов'янської автохтоннної Русі vs масштаби варязького десанту

Пікова чисельність всіх "варягів" до 10-15 000 (з жінками і дітьми) була в період Володимира Великого / Ярослава Мудрого. Сумарно всюди (не в Києві, а у всіх містах і заставах). На цей період власне населення Русі за різними оцінками в межах 4.5-5.5 млн.

Тобто на піку присутності варягів було до 0.2-0.3% включаючи жінок і дітей. На 450 слов'ян можна було знайти 1 вікінга.

Якщо ми говоримо про рік приходу Олега до Києва (за літописною хронологією 882 рік) то Ладога (Альдейгьюборг) була КРИХІТНИМ форпостом. Її постійне населення (разом із місцевими слов'янами та фіннами) коливалося в межах кількох сотень людей (орієнтовно 200-400 осіб). З них вікінгів ну хай 50 чоловік.

Рюрикове городище (майбутній Новгород) не було містом. Це була невелика укріплена резиденція князя та його найближчого оточення. Постійний гарнізон там навряд чи перевищував 200-300 воїнів. І аби половина з них вікінги. Гньоздово (під Смоленськом) тільки-но починало зароджуватися як транзитний пункт. Там жило заледве кілька десятків родин.

Решта стаціонарних пунктів на Півночі це були маленькі дерев’яні застави на 20-50 дружинників, які контролювали збір данини з місцевих племен і тримали переправи на річках та займалися ремонтом човнів.

Звичайний бойовий корабель вікінгів (шнека чи лодь) вміщував від 30 до 50 осіб. Флотилія з 30–50 таких човнів вважалася на той час величезною військовою силою, здатною налякати будь-якого місцевого племінного вождя.

Власне ядро війська Олега складало до 1 000-1 500 варязьких воїнів. Більше тогочасному Новгороду було просто не прогодувати, а річкова логістика не дозволила б оперативно перекинути таку орду на 1000 км на південь.

В цей час військова еліта Скандинавії ломанулася в Англію (славнозвісна Велика язичницька армія 865 року налічувала від сили 2 000-3 000 воїнів, і вона ледь не підкорила весь острів) та у Францію (де грабували Париж).

Східний напрямок (майбутня Русь) вважався важким, диким і бідним на швидку здобич. Сюди йшли не завойовувати великі королівства, а налагоджувати складні торговельні зв'язки з Арабським халіфатом через Волгу.

Мобільне військове ядро Олега Віщого це до 1 000 - 1 500 воїнів. Не всі з них скандинави (свеї/дани/норвежці). У війську наймалися хто завгодно включаючи словян і інші фінські племена. Скандинави (свеї/дани/гьоти) складали кістяк командування, старшу дружину, навігаторів і штурманів. Слов'яни (новгородські словени, кривичі) знали місцевість, мали власну племінну знать, яка хотіла посунути сусідів на півдні, і постачали левову частку бійців та веслувальників для походу. Фінські племена чудь, меря, весь стрільці з лука та лісові розвідники. Вони забезпечували захист тилу і просування каравану через найскладніші ділянки.

Юрій Пилипенко: Глобально-економічна причина колапсу Київської Русі з кінця ХІ ст.

Те, що в школі описують як епічну драму: "в 1097 князі з'їхалися в Любеч, поцілували хрест, а потім знову почали мірятися амбіціями і розвалили країну", було наслідком глобальної зміни торговельних маршрутів. 

Світ навколо Русі змінився. 

Акції на світовому ринку просто знецінилися.

Ініціатором з'їзду був переяславський князь Володимир Мономах.

Візантію підкошували внутрішні громадянські війни, корупція та постійні удари (норманів з італійського півдня та турків-сельджуків з анатолійського сходу). 

Візантійський золотий солід (номісма), який століттями був доларом Середньовіччя, почав стрімко знецінюватися.

Константинополь більше не міг купувати руське хутро, віск і рабів у колишніх масштабах і за колишніми цінами. 

Кінцева точка шляху з варяг у греки збідніла.

Вирок шляху із варяг у греки підписали Перший (1096-1099) та наступні Хрестові походи.

Середземне море раніше було заблоковане арабськими піратами та мусульманськими флотами. ЄС не міг торгувати зі Сходом напряму. Шлях по Дніпру через Київ був унікальним, безпечним обхідним коридором між Балтикою, Візантією та Сходом.

Лицарі прорубали коридор до Єрусалима, італійські морські республіки (Венеція та Генуя) створили потужні флоти, Середземне море відкрилося.

Юрій Пилипенко: Ергономіка давніх веслярів

Швидкість пересування скандинавсько-слов'янських флотів на моноксилах (однодеревках) досягала 4-5 км/год в штиль на веслах, 6-8 км/год при веслуванні вниз по течії, і 10-12 км/год при попутному вітрі в Чорному морі.

Моноксил не просто видовбана колода. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний детально описав, як слов'яни взимку рубали величезні дуби або липи, видовбували їх, а навесні сплавляли до Києва. Там варяги їх викуповували, нарощували борти дошками (щоб човен не заливало хвилями), ставили весла, щогли з вітрилами й формували каравани.

Брався рівний стовбур вікового дуба/липи/осики діаметром 1-1.5м. Всередині робився поздовжній пропил, а серцевину випалювали та витісували сокирами, залишаючи тонкі стінки 3-5 см. Корито заповнювали водою, а знизу розводили контрольовані багаття. Вода закипала, дерево насичувалося парою і ставало пластичним, як гарячий пластилін. Забивали дерев'яні розпірки/клинці, поступово розсуваючи борти в сторони. Цей процес повторювали багато разів. Кругла колода розгорталася у широку, плоску та гнучку лінзу. Ширина дна збільшувалася з 1 до 2-2.5 метра!

Оскільки висоти 30-40 смрозширеного стовбура  було замало проти хвиль, до країв кріпили під кутом дошки у 2-3 ряди внапусток клінкерним способом, як у скандинавських дракарів. Дошки пришивали до основи гнучкими корінням ялини, верби (віцею) або скріплювали залізними заклепками. Шви конопатили мохом, клоччям та заливали киплячим березовим дьогтем і смолою.

Довжина: від 12 до 18-20 метрів, вибирали найвищі корабельні дуби Полісся. Водотоннажність від 4 до 7 тонн. Вздовж бортів встановлювалися поперечні лавки (банки). На судні довжиною 15 метрів ставало 10-12 лавок.  25 людей (друга зміна, купці, стрільці) сиділи/лежали на настилі в центрі човна прямо поверх вантажу, який був закріплений і накритий шкірами від бризок.

Річковий етап переходу був сумішшю вільного сплаву, веслування та важкої фізичної праці на волоках.  Середня швидкість течії Дніпра в ті часи навесні під час водопілля 3-5 км/год. З помірним веслуванням моноксил ішов 6-8.