Юрій Пилипенко: Глобально-економічна причина колапсу Київської Русі з кінця ХІ ст.

Те, що в школі описують як епічну драму: "в 1097 князі з'їхалися в Любеч, поцілували хрест, а потім знову почали мірятися амбіціями і розвалили країну", було наслідком глобальної зміни торговельних маршрутів. 

Світ навколо Русі змінився. 

Акції на світовому ринку просто знецінилися.

Ініціатором з'їзду був переяславський князь Володимир Мономах.

Візантію підкошували внутрішні громадянські війни, корупція та постійні удари (норманів з італійського півдня та турків-сельджуків з анатолійського сходу). 

Візантійський золотий солід (номісма), який століттями був доларом Середньовіччя, почав стрімко знецінюватися.

Константинополь більше не міг купувати руське хутро, віск і рабів у колишніх масштабах і за колишніми цінами. 

Кінцева точка шляху з варяг у греки збідніла.

Вирок шляху із варяг у греки підписали Перший (1096-1099) та наступні Хрестові походи.

Середземне море раніше було заблоковане арабськими піратами та мусульманськими флотами. ЄС не міг торгувати зі Сходом напряму. Шлях по Дніпру через Київ був унікальним, безпечним обхідним коридором між Балтикою, Візантією та Сходом.

Лицарі прорубали коридор до Єрусалима, італійські морські республіки (Венеція та Генуя) створили потужні флоти, Середземне море відкрилося.

Юрій Пилипенко: Ергономіка давніх веслярів

Швидкість пересування скандинавсько-слов'янських флотів на моноксилах (однодеревках) досягала 4-5 км/год в штиль на веслах, 6-8 км/год при веслуванні вниз по течії, і 10-12 км/год при попутному вітрі в Чорному морі.

Моноксил не просто видовбана колода. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний детально описав, як слов'яни взимку рубали величезні дуби або липи, видовбували їх, а навесні сплавляли до Києва. Там варяги їх викуповували, нарощували борти дошками (щоб човен не заливало хвилями), ставили весла, щогли з вітрилами й формували каравани.

Брався рівний стовбур вікового дуба/липи/осики діаметром 1-1.5м. Всередині робився поздовжній пропил, а серцевину випалювали та витісували сокирами, залишаючи тонкі стінки 3-5 см. Корито заповнювали водою, а знизу розводили контрольовані багаття. Вода закипала, дерево насичувалося парою і ставало пластичним, як гарячий пластилін. Забивали дерев'яні розпірки/клинці, поступово розсуваючи борти в сторони. Цей процес повторювали багато разів. Кругла колода розгорталася у широку, плоску та гнучку лінзу. Ширина дна збільшувалася з 1 до 2-2.5 метра!

Оскільки висоти 30-40 смрозширеного стовбура  було замало проти хвиль, до країв кріпили під кутом дошки у 2-3 ряди внапусток клінкерним способом, як у скандинавських дракарів. Дошки пришивали до основи гнучкими корінням ялини, верби (віцею) або скріплювали залізними заклепками. Шви конопатили мохом, клоччям та заливали киплячим березовим дьогтем і смолою.

Довжина: від 12 до 18-20 метрів, вибирали найвищі корабельні дуби Полісся. Водотоннажність від 4 до 7 тонн. Вздовж бортів встановлювалися поперечні лавки (банки). На судні довжиною 15 метрів ставало 10-12 лавок.  25 людей (друга зміна, купці, стрільці) сиділи/лежали на настилі в центрі човна прямо поверх вантажу, який був закріплений і накритий шкірами від бризок.

Річковий етап переходу був сумішшю вільного сплаву, веслування та важкої фізичної праці на волоках.  Середня швидкість течії Дніпра в ті часи навесні під час водопілля 3-5 км/год. З помірним веслуванням моноксил ішов 6-8.