Олег Белінський: Чому вівця стала ключовим символом християнства, символом віри, і чому віряни почали називатися паствою, а сама вівця ключовим образом у релігійній культурі

Дуже цікаво читати про те, що сталося з вівцею за 12 000 років. Парадоксально дивитися, до чого призвели ці тисячоліття селекції вівці людиною. 

Але ще парадоксальніше, прочитавши цей текст, зрозуміти, чому вівця стала ключовим символом християнства, символом віри, і чому віряни почали називатися паствою, а сама вівця ключовим образом у релігійній культурі.

За 12 000 років людина взяла дикого, чутливого й небезпечного гірського барана муфлона та крок за кроком вимкнула у нього всі механізми самостійного виживання, замінивши їх тотальною залежністю. 

Людина цілеспрямовано прибирала роги, знижувала агресію, виводила породи з безперервно ростучою вовною, яка без стрижки перетворюється на смертельну пастку, і навіть зменшила об'єм мозку тварини майже на чверть. У результаті вийшло створіння, яке фізично не здатне вижити без зовнішнього керівництва.

Світ вівці тьмяний і розмитий. Через бічне розташування очей вона має широкий огляд, але абсолютно не розрізняє деталей і глибини: звичайна тінь на дорозі або неглибока канава можуть увігнати її в ступор. Не бачачи деталей, вівця повністю покладається на слух, запам'ятовує специфічні інтонації та тембр, реагуючи виключно на знайомий голос. У неї повністю відсутня ментальна карта місцевості, і, відірвавшись від отари всього на пару сотень метрів, вона втрачає орієнтацію, починає хаотично кидатися або замирає в очікуванні загибелі. Вона не вміє контролювати себе в їжі й може пастися до смертельного здуття, нездатна оцінити якість води й навивається з гнилих стоячих калюж, але панічно боїться шуму швидких річок. У неї немає механізмів самооборони: при вигляді хижака отара не розбігається і не нападає, а збивається у щільну купу, буквально подаючи себе на забій. Більше того, вгодована вівця, яка впала на спину, не може перевернутися самостійно й гине за кілька годин.

І як би дивно це не виглядало, саме цей багатовіковий експеримент з одомашнення та селекції овець ліг в основу створення релігії у тому вигляді, в якому вона існує сьогодні. 

Стародавня пастуша цивілізація просто взяла успішний досвід управління отарою й перенесла його на людське суспільство.

Андрій Поцелуйко: «Цивілізація канібалів»: між еволюційним міфом, психологічною реальністю та загадкою людської природи

Упродовж усієї історії людство намагалося зрозуміти саме себе. Найскладніше питання, яке залишається відкритим і сьогодні, звучить просто: чому люди настільки різні? Чому одна людина здатна на самопожертву, співчуття і створення прекрасного, а інша прагне влади, контролю, маніпуляції або руйнування? Чому одні будують цивілізації, а інші використовують їхні механізми для підкорення інших?

Саме навколо цієї проблеми виникла низка філософських, антропологічних і психологічних концепцій. Однією з найбільш суперечливих є ідея, представлена у книзі «Цивілізація канібалів», автор якої спирається на погляди радянського історика і дослідника Бориса Поршнєва.

Ця концепція не визнається сучасною наукою як достовірна теорія походження людини. Вона не має підтвердження в генетиці, антропології чи еволюційній біології. Проте вона залишається цікавою для багатьох читачів, оскільки торкається реального явища: величезної різноманітності людських характерів і моделей поведінки.

Основна ідея цієї концепції полягає в тому, що людство нібито є своєрідним гібридом різних давніх типів гомінінів. Згідно з цією моделлю, сучасна людина поєднує в собі чотири фундаментальні типи.

Перший тип — хижак.

Це людина, для якої основними мотивами є сила, домінування, контроль і боротьба. Такий тип сприймає світ як поле конкуренції, де перемагає сильніший. Він може бути владним керівником, агресивним суперником або людиною, яка ставить власні інтереси вище за моральні обмеження.

Другий тип — суггестор або маніпулятор.

Якщо хижак діє через прямий тиск, то суггестор впливає через свідомість. Його головний інструмент — слово, переконання, створення образів і керування думками інших. Це тип людини, яка може бути переконливим лідером, пропагандистом, продавцем, політичним діячем або просто майстром психологічного впливу.

Третій тип — дифузний конформіст.

Це людина, яка прагне належати до групи, приймати правила більшості та уникати конфлікту із соціальним оточенням. Такий тип забезпечує стабільність суспільства, але водночас може легко ставати частиною масових рухів, навіть якщо вони суперечать здоровому глузду.

Четвертий тип — неоантроп.

Це образ людини майбутнього або вищого рівня розвитку: творчої, гуманної, здатної до співпереживання, співпраці та морального вибору. Саме цей тип пов'язується з розвитком культури, науки, мистецтва і здатністю людини долати власні егоїстичні інстинкти.

Якщо сприймати цю концепцію буквально, виникає серйозна проблема.

Андрій Поцелуйко: Далекі родичі на карті людства: неафриканці й африканські гілки походження

 Якщо розглядати людські популяції з точки зору генетики, стає очевидно, що всі сучасні люди мають спільне африканське походження. 

Проте це спільне коріння розгалужувалося дуже нерівномірно, утворюючи лінії, які відокремилися одна від одної в різні етапи глибокої давнини. 

Саме ці розгалуження визначають, чому деякі африканські популяції виглядають більш віддаленими від неафриканців, ніж інші.

Найбільш віддаленою групою в цьому контексті є койсанські популяції південної Африки, часто відомі як бушмени. Вони представляють одну з найдавніших гілок Homo sapiens, яка відокремилася від інших ще на ранніх етапах формування сучасної людини. Через це всі неафриканські популяції однаково генетично далекі від них, незалежно від того, з якого континенту походять.

Другою великою групою є центральноафриканські мисливці-збирачі, відомі як пігмеї. Їхня історія також сягає дуже давніх часів, але їхня віддаленість від інших гілок людства трохи менша, ніж у койсанських популяцій. У загальному сенсі неафриканці є дещо ближчими до пігмеїв, ніж до бушменів, хоча ця різниця не є різкою.

Третьою групою є нілотські народи Східної Африки. Вони сформувалися в регіоні з довгою історією міграцій і контактів між різними африканськими популяціями. У середньому вони незначно ближчі до неафриканців, ніж найдавніші африканські гілки, але ці відмінності залишаються відносно невеликими.

Що стосується всіх інших субсахарських популяцій, то їхня генетична відстань до неафриканців загалом подібна. Це означає, що поза трьома згаданими групами — койсанами, пігмеями та нілотами — більшість африканських популяцій розташовані приблизно на однаковій еволюційній дистанції від неафриканських популяцій. Ця картина відображає не просту ієрархію “ближчих” і “дальших” народів, а складну історію давніх розгалужень і міграцій, що формували сучасне людство.

У підсумку, якщо уявити людство як дерево, то неафриканські популяції — це велика гілка, що відокремилася від африканського стовбура десятки тисяч років тому, тоді як всередині Африки збереглися як дуже давні лінії, так і численні пізніші розгалуження.

Сергій Чаплигін: Сьогоднішні «цивилізовані» люди просто на іншому рівні повторюють архетипи поведінки та ціннісні системи «дикунів»

«Стародавнє суспільство або дослідження ліній людського прогресу від дикості через варварство до цивілізації» - книга американського антрополога, етнографа та соціолога Льюїса Генрі Моргана (1818-1881 рр.).

В ній Морган визначає «цивілізацію» як стадію в яку вступає людство після стадії «варварства», яке,  у свою чергу,  змінює собою стадію «дикості». 

За Морганом «дикість» характеризує племена, що займаються збиранням та примітивними видами полювання.

«Варварство» - племена зайняті найпростішими видами сільського господарства та скотарства – без чіткого поділу праці та розвитку соціально-політичних інститутів. 

А «цивілізація» вже знаменує собою стадію появи письма, соціально-політичних інститутів, міст, ремесел, технологічних удосконалень, розшарування суспільства на класи, появу розвинених релігійних систем.

Навіть найшвидший огляд значення термінів «дикість-варварство-цивілізація» показує, що в ньому ми маємо справу з концептами епохи Просвітництва (прогресизму та історицизму) в їх некритичній стадії.

Адже віра у поступальний розвиток історії («теорія прогресу») та  односпрямований характер  універсального шляху людства за загальною логікою розвитку від дикості до цивілізації була характерною рисою ХІХ століття.

До речі таке тлумачення цивілізації цілком прийняли марксисти, вписавши її у свою теорію зміни економічних формацій.  Робота Моргана «Стародавнє суспільство» була покладена в основу одної з базових марксистських праць — книги Ф. Енгельса «Походження родини, приватної власності та держави».

Але вже в ХХ столітті ці аксіоми історичного оптимізму, універсалізму та історицизму постали під сумнівом - виявляється, що на працю розуму якраз найбільш суттєво впливає несвідоме (міфи, архетипи, етнотравми та ін.). 

І хоча зовні здається, що шлях людини прямо веде від полону несвідомого до царства розуму (і це і є прогрес та зміст історії), насправді з'ясовується, що несвідоме  виявляється набагато сильнішим і як і раніше багато в чому визначає роботу розуму. 

За К. Юнґом, свідомість людей є змінною ("сучасною"), а позасвідоме завжди залишається незміним та самототожнім ("архетипом"). 

Відповідно зміна раціональності, соціальних моделей чи культурних кліше зачипає лише поверховий рівень людської думки, в той час як глибинні архетипи ж завжди залишаються незмінними.

Тому об'єктивна реальність архетипів є незрівнянно більш сталою, ніж структури людської свідомості і ключ до свідомості завжди лежить в сфері позасвідомого, а не навпаки.

Отже, сьогодні ми говоримо про «цивілізацію», яка приходить не замість і після «дикості» та «варварства», а продовжує разом з ними  співіснувати.

В такому розумінні «цивілізація» не знімає «дикість» і «варварство», долаючи їх, а й сама будується саме на «диких» та «варварських» засадах, які просто переходять у область несвідомого.  

Але вони від цього не лише нікуди не зникають, але, навпаки, набувають над людством необмежену владу – оскільки вважаються «подоланими» і «неіснуючими». 

Відповідно претензії на подолання колишніх фаз - омана, а насправді сьогоднішні «цивилізовані» люди просто на іншому рівні повторюють архетипи поведінки та ціннісні системи «дикунів». 

Цим і пояснюється та разюча різниця між претензіями людського розуму на гармонійне, мирне і освічене існування під покровом прогресу і розвитку та історичною практикою життя народів і суспільств, повної воєн, насильства, жорстокості, геноциду цілих рас та народів,  розгулу збочень та психічних розладів, що постійно посилюються.

І сьогоднішній час не просто не виняток, а вершина загострення.

Олег Фесенко: Кінець гуманізму

Малюнок з Chronica Majora, 1259 рік. Так середньовічний парижський художник уявляв собі цівілізацію андрофагів, що, за думкою Геродоту, виникла десь на теріторіі сучасної Московії.

Нарешті я зрозумів що так турбувало з перших днів війни. Ні, з 14 року, з окупації Криму. Ні, з 90 років прошлого сторічча.

Насолода жахом. Тотальна насолода самими жахливими проявами людької натури. Яку ми побачили у мільонів росіян. Насолода вбивати, принижувати, грабувати, гвалтувати. Насолода власною силою, що дозволяє привласнити і чуже майно, і чуже життя. Ця насолода летить до нас кожен день ракетами, давить нашу землю танками, вбиває чоловіків, гвалтує жінок і дітей.

Це і є "нова нормальність", яку зараз смакують лідери цівілізованного світу. Це нова цівілізація не-гуманізму, яка росла-росла і виросла в жорстокому інкубаторі Росії,  не в Америці.

А я, романтик, бібліотечний хлопчик, що виріс на книжках Кобо Абе, Флобера та Еразма Ротердамського, не помічав, що ніякого гуманізму більше немає.

Гуманізм помер. Помер як основа людського існування. Як мінімум на 1/6 планети Земля.

З'явився новий тип людей. Не знаю як їх назвати. Дипломовані не-люди? Культурні андрофаги? Лояльні людожери? 

Зараз нас, українців, жахають не стільки злочини окупантів, скількі холодний цінизм і смакуванея смертей українців, що ми бачимо в мильонах допісів і меседжів. Слухайте, може Вам пофіг, але я просто в шоці кожен раз, коли бачу хитру, злобну, жадібну, маніпулятивну, садистичну істоту, яка, грамотно і щиро, викладає свої людожерські думки, бо в неї мінімум два діплома. Такіх мільони. И всі вони "інтелигенція". Це якийсь грандіозний, суттевий провал освіти. Фундаментальний прояв повної імпотенції сучасного інстітуту культури. Більш того, освіта в сучасному вигляді дає тільки більшу хитрісь злобного розуму людожера.

Александр Волынский: О смыслах, целях и целевых функциях (вопросы к дискуссии)

Сложные   объекты  нуждаются  в  управлении. В  отличии  от  акта  физического  воздействия  и  разных  форм  движения, управление  находится  не  в  модусе  актуального, но  в  модусе  потенциального. 

Проще  всего  различить  потенциальное и  актуальное  в  электронно-вычислительных  устройствах. Движения электронов   актуальны, программы  потенциальны. Метафизический  вопрос  о  психофизическом  единстве  решается  в  ЭВМ  просто – программа  загружается  в  память. Смысл  действиям  ЭВМ  задает  программа. Но  цель  программы  лежит  вне  процессора. Если  я  хочу, чтобы  машина  управляла  внешним  для  нее  процессом  я  должен  дать  машине    информацию  о  реальном   ходе  процесса  и  задать   целевую  функцию. Программы  бывают  разные, смыслы  бывают  разные. У  некоторых  программ  есть  цель - управлять  внешним  процессом. В  рамках  этой  цели  определяется  целевая  функция, на  основе  которой  в  программу  вносятся  конкретные  значения  переменных.

Живые  организмы   имеют  только  один  смысл -  продолжение  жизни  в  процессе  копирования  генетического  кода. 

Люди  тоже  живые  организмы, но  они  могут  сами  себе  придумывать  смыслы, даже  самые  разрушительные. Эта  способность изобретать  смыслы резко  отличает  человека  от  всех  других  живых  организмов, и, лишившись  свободы  выбора, личность  страдает. 

Социальные  системы   возникают  на  основании   общих  смыслов, общих  целей  и  общих  целевых  функций. 

Личность  может  следовать  общественным  целям, а  может  предпочесть  собственные  эгоистические  интересы.   Отпетых  эгоистов  социум  изгоняет, изолирует,  казнит. Большинство  эгоистов  маскируются  и  спокойно  паразитируют  на  социуме, но  сам  по  себе  этот  паразитизм  менее  опасен для  социума,  чем  открытый  протест. Более  того, в  ситуации   человеческого  неравенства   эксплуатация  одних  групп  другими  группами  делает   социальный  паразитизм  институциональным.

Рассмотрим  категории  народ, этнос, нация,  государство  с  точки  зрения  смыслов, целей  и  целевых  функций.

Алексей Широпаев: Ибо он прав, Человек Проблемный, Божий человек

Можно как угодно относиться к «манифесту» Константина  Богомолова и к нему лично, но факт: на Западе грядёт новый большевизм, чьими комиссарами выступают мерзкие транс-хари, в которых с трудом угадываются бывшие мужчины или бывшие женщины. 

И проблема уже не в политкорректности, а в антропологии. Поставлен под вопрос сам человек, как мы его знаем. 

В проекте – постчеловек вне пола, расы и, возможно, вообще вне биологии, «человек» вне звериного и божеского в себе. Этому существу будет чужд весь опыт мировой культуры. Возможно, оно обретёт материальное бессмертие, но, скажем, чеховская «Чайка» или «Гамлет» станут для него чем-то вроде птичьего языка. 

Опять на повестке дня – строительство «нового человека» и «нового мира». И я лично выбираю старый, замшелый, несовершенный и роскошный мир, тот, который пока ещё теплится, шевелится и дышит, наш мир, где есть зло и святость, счастье и несчастье, неизбежная смерть (часто нелепая) и бессмертие души. Мир, где гниющий труп лошади рождает великую поэзию, а безумие невпопад сопровождает гениальность. Лично я остаюсь человеком и с человеком. Неполиткорректным и опасным. Да, сложным. С Ницше. С Вагнером. С Чарльзом Буковски и Мисимой – несть им числа. 

Один из леволиберальных поклонников «эволюции», оппонируя Богомолову пишет, что человек сегодня – это уже не Раскольников и не Мышкин, а некая «Великая Жизнь». Предпочитаю остаться с топором Раскольникова и эпилепсией Мышкина, нежели с этой очередной пустой выхолощенной абстракцией. Нас, русских, ими уже достаточно пичкали в ХХ веке. 

Трансгендер-комиссары в кибер-шлемах спешат склониться над поверженным в прах, выведенным в расход Человеком, но он, сволочь фашистская, ещё поборется! Ещё не раз он, реакционный и свободный, тленный и вечно непредсказуемый, уродливый и прекрасный, внесёт сбой в стройное нарастание инфернальной «эволюции» расчеловечивания. Ещё не раз оскал его ветхого адамова черепа оскорбит и напугает политкорректность, заставив её лепетать: «У нас проблема». 

Ибо он прав, Человек Проблемный, Божий человек - земля завещана людям, а не постлюдям, которых в древности именовали просто и коротко: нелюдь.

Damir Mukhetdinov: День общечеловеческого братства

Салям-мир, друзья! Сегодня наше почти 8-миллиардное человечество отмечает День общечеловеческого братства, впервые в своей истории. 

4 февраля 2021 года становится точкой отсчета новой международной традиции – еще раз обращать внимание всех людей на важность установления и поддержания межчеловеческой гармонии. 

Два года назад, в этот день глава католиков всего мира совершил свой апостольский визит в Объединенные Арабские Эмираты, ставший, как теперь мы осознаем, историческим. Тогда, в Абу-Даби, был подписан «Документ о человеческом братстве за мир во всем мире и совместной жизни» имамом одного из старейшего и наиболее авторитетного исламского университета Ал-Азхар (г. Каир, Египет) шейхом Ахмадом ат-Тайибом и папой Римским Франциском. 

В декабре 2020 года Генеральная ассамблея Организации Объединенных Наций  приняла Резолюцию, которая была направлена на содействие межрелигиозному и межкультурному диалогу. Тогда 4 февраля и было провозглашено Днем общечеловеческого братства. 

Чем больше человечество вовлекается в спираль взаимного неприятия и насилия, тем дальше оно уходит от фундаментальной идеи всех религий и взаимоотношения человека с Богом. Состояние веры, верности Всевышнему – это само наличие это связи «Творец - Творение» и отклика на призыв Господа, духовного стремления со стороны последнего. А модус, качество данной связи определяется, во-многом, отношением человека к другим творениям Создателя. 

Мне думается, что этот день, который сегодня впервые отмечается во всем мире, призван еще раз напомнить об этом. Еще раз продемонстрировать глобальную цель, к которой мы должны все стремиться и которую мы не должны забывать и отодвигать на второй план – это общечеловеческое братство. Сегодня этого ресурса не хватает всему человечеству сильно, а дефицит его будет увеличиваться с такой же стремительной скоростью, как дефицит, к примеру, чистой питьевой воды. Как бы не настали те времена, когда общечеловеческое братство будет столь же маняще пленительно, как родник с водой посреди пустыни. Кажется, сегодня в социальном плане весь наш мир превращается в пустыню…

Авраам Шмулевич: Апокалипсис Потопа и Вавилонской Башни для современного человека

Обычно мы все – и простые граждане и политики – воспринимаем человечество (то есть самих себя), как каких-то олимпийских божеств, пребывающих вечности. Биологическая форма, в которую отлит человек, представляется нам неизменной и несменяемой. Однако, это очевидно не так – Homo Sapiens изменяется, подобно прочим зверям полевым, птицам небесным и гадам морским, населяющим нашу планету. Достаточно вспомнить ту же пресловутую акселерацию.

Очевидно, что естественный отбор и прочие влияющие на изменения факторы как действуют сегодня так же, как они действовали в палеолите.

Так куда движется человечество как биологический вид?

Согласно опубликованному некоторое время назад исследованию британских медиков и социологов женщины с высшим образованием в полтора раза чаще остаются бездетными. Вероятность того, что женщины с университетскими дипломами останутся бездетными, на 50% выше, чем у женщин, решивших не продолжать образование. Те, кто все же становятся матерями, рожают первого ребенка примерно в 29 лет, то есть на 5 лет позже, чем женщины с менее высокой квалификацией. В результате увеличения доступности высшего образования меньшее количество женщин будет заводить детей, поскольку эти женщины заняты карьерой и у них уходит больше времени на то, чтобы найти мужа или партнера, а когда они наконец устраиваются, у них часто возникают проблемы с зачатием.

Хотя среди женщин, родившихся в 1950 году, бездетной осталась каждая десятая, эксперты считают, что одна из пяти женщин, родившихся в начале 1960-х, вероятно, не будет иметь детей.

Двадцать процентов - это очень большой показатель, этого достаточно, чтобы изменить развитие вида. Кроме того, согласно другим исследованиям, чем меньше уровень образования родителей, тем, в среднем, больше в семье детей.

То есть, в развитых обществах идет очень жесткий отрицательный естественный отбор на уровень интеллекта – именно особи с низким уровнем интеллекта имеют наилучшие возможности передать свои гены наибольшему количеству потомков. А если к этому прибавить стремительное накопление (в результате успехов медицины) генов, почти несовместимых с нормальным физическим выживанием – картина получается еще более удручающей.