У центрі цього дослідження стоїть смерть Agamemnon в однойменній трагедії Aeschylus «Agamemnon», і Evans переконливо показує, що вона не може бути зрозумілою лише як акт родинної помсти чи політичного перевороту. Натомість ця смерть відтворює значно давнішу індоєвропейську модель, яку досліджував Georges Dumézil, — модель триразової або «тотальної» смерті, що має не стільки моральний, скільки космологічний і ритуальний сенс. У цій перспективі трагедія постає як своєрідне «археологічне вікно», крізь яке можна побачити релікти архаїчних уявлень про владу, порядок і жертвопринесення, що сягають спільної індоєвропейської спадщини.
Вихідною точкою для такого прочитання є дюмезілівська теорія трьох функцій, яка описує індоєвропейський світ як структурований навколо трьох взаємопов’язаних, але ієрархічно впорядкованих сфер: сакрально-юридичної, військової та господарсько-продуктивної. Ці функції не є просто соціальними ролями; вони відображають фундаментальну організацію космосу, де влада, сила і життєва продуктивність утворюють єдину, хоча й напружену систему. У такій системі цар виступає не лише політичним лідером, а втіленням цілісності порядку: він є точкою перетину всіх трьох функцій, їхнім живим вузлом. Саме тому його загибель не може бути звичайною: якщо він уособлює цілість, то й знищений має бути «цілком», через процедуру, яка символічно охоплює всі виміри буття. Тут і виникає мотив триразової смерті — не як механічної суми трьох способів убивства, а як структурного розгортання акту, що розщеплює жертву на рівні, відповідні трьом функціям, і тим самим анулює її владу у повному обсязі.