Андрій Поцелуйко: Як бомбардування німецької паливної промисловості пришвидшило завершення Другої світової війни

Друга світова війна була не лише протистоянням армій на полях битв. Це була також боротьба промисловості, транспорту, ресурсів і економік. Для Німеччини одним із найважливіших ресурсів було пальне, адже саме воно забезпечувало рух танків, вантажівок, літаків і кораблів. Тому знищення німецької паливної промисловості стало одним із найважливіших напрямів стратегічного бомбардування союзників і суттєво послабило військову машину Третього рейху.

Німеччина ще до війни усвідомлювала проблему нестачі природної нафти. Країна не мала достатніх власних запасів, тому значну частину пального отримувала завдяки виробництву синтетичного бензину з вугілля. Було створено цілу мережу великих заводів, які перетворювали вугілля на пальне. Завдяки цьому Німеччина могла підтримувати величезну армію та авіацію навіть за умов обмеженого доступу до нафти.

Проте саме ця залежність від невеликої кількості великих промислових підприємств стала слабким місцем Німеччини. У 1944 році союзники дедалі більше зосереджували свої бомбардування на нафтопереробних підприємствах і заводах синтетичного пального. Їхня мета полягала не лише в тому, щоб знищити промислові об'єкти, а й у тому, щоб позбавити німецьку армію можливості використовувати техніку.

Бомбардування не знищували всі заводи за один раз. Після нальотів німецькі інженери намагалися відновити пошкоджене обладнання, а влада переміщувала частину виробництва та створювала додаткові захисні споруди. Проте союзники поверталися до тих самих цілей знову і знову. Таким чином виникло своєрідне замкнене коло: завод ремонтували, виробництво частково відновлювалося, після чого відбувався новий наліт. У результаті виробництво пального ставало дедалі нестабільнішим.

Андрій Сошніков: Двадцять п’ятий кадр російського сінема: серіал «Штрафбат» як культ безіменної могили

Простір колишнього СРСР влаштований дивовижно: це територія, де люди десятиліттями живуть усередині вигаданих текстів, щиро вважаючи їх історичною хронікою, а телесеріал Миколи Досталя «Штрафбат» (2004) за сценарієм Едуарда Володарського став головним візуальним текстом пострадянської рефлексії про Війну, який дивляться, над яким плачуть і який цитують без найменшого усвідомлення його справжньої суті. 

Ця картина постає як апофеоз пострадянського мазохістського міфу, що тріумфально завершує конструювання образа російської людини як абсолютно безправного, але парадоксально щасливого раба. 

Якщо радянські стрічки лакували утилізацію населення ідеологією, а Олексій Герман оголював сіру адміністративну вивіску, то на початку 2000-х років Системі знадобився новий продукт, покликаний пояснити пострадянському глядачеві, що його право бути знищеним державою — це не історична трагедія, а вища духовна скрепа. Г

оловна таємниця радянського кінематографа і його нинішнього, безпорадно-комерційного відгалуження полягає в тому, що він принципово не здатний зобразити російську людину через відсутність оптичного прицілу, адже після 1917 р. культурний шар був зрізаний під корінь, а на його місце прийшли «хлопці з передмістя», які отримали дипломи ВДІКу і почали знімати кіно про те, як вони собі уявляють «шляхетність».

У «Штрафбаті» цей збій досягає апогею, запускаючи конвеєр подвійної очистки для утилізації «некондиційного» субстрату. Якщо в класичних військових фільмах на кшталт «Гарячого снігу» під танки кидали звичайних радянських громадян, то тут Система виходить на якісно новий рівень рентабельності. Головними героями нам виводять злодіїв у законі, політичних в’язнів, розжалуваних офіцерів, священиків та вуличних шулерів. У даній оптиці цей батальйон — завод з утилізації сміття всередині біоробота, де держава чужими руками ліквідує потенційно небезпечний елемент, у якого ще залишилася хоч якась тінь суб’єктності, й одночасно примудряється отримати від їхнього знищення чисту військову вигоду. 

Elya Om: Роль казахов в т. н. "Великой Отечественной войне советского народа"

Что же, давайте просветим людей 21 века о ВОВ на примере казахской нации, не в обиду другим, не менее героическим народам бывшего СССР. 

Итак, на восьмой день начала войны фашистам был сдан город Минск - столица Белоруссии, на 22 день Кишинёв - столица Молдавии, на 72 день войны пал Киев.

К 30 сентября 1941 года, при численности советской армии в 5,3 млн. человек, в плену у немцев оказались 3 800 000 русских, украинцев, белорусов, погибло свыше 1 000 000 человек.

В октябре 1941 года Москву уже некому было защищать. Взломанное немцами московское радио передавало бравурные фашистские марши, в городе царил хаос, мародёрство, выезды из города на восток были забиты людьми, машинами и гужевым транспортом, русские офицеры переодевались в гражданское и тоже бежали. 

В это же время защищать Москву из Казахстана прибыли 312 Актюбинская дивизия, 316 Алма-Атинская дивизия, 238 Семипалатинская дивизия. Потери личного состава при обороне города составили 80-95%. 

Генерал Афанасий Белобородов в книге «Ратный подвиг» пишет: «Москву спасли три казахстанские и одная сибирская дивизии». 

Об этом также написал маршал Г. Жуков в своих мемуарах «Воспоминания и размышления».

Уровень мобилизации в Казахстане составил выше, чем в Германии. 

Александр Хмельницкий: The Ukraine Pays the Bill

 В январе 1945 года американский журналист Эдгар Сноу, вернувшись из СССР, опубликовал в журнале The Saturday Evening Post статью “The Ukraine Pays the Bill” — «Украина оплачивает счет».

Сноу одним из первых на Западе громко озвучил масштаб украинских потерь: не менее 10 млн жизней — солдат и мирных жителей, а также материальный ущерб в 30–40 млрд долларов.

Сноу отмечал важную разницу: территория России пережила немецкую оккупацию лишь частично, тогда как значительная часть Украины прошла через фронт, оккупацию, грабеж, разрушение, массовые смерти и демографический провал.

Это не значит, что другие народы не воевали и не погибали. Погибали. Но украинская цена Победы была слишком высокой, чтобы ее можно было растворить в чужой политической формуле.

Оценка Сноу в 10 млн погибших близка к современным украинским мемориальным оценкам: потери Украины во Второй мировой часто называют в диапазоне 8–10 млн человек. В эти потери входят жертвы боев, оккупации, голода, репрессий, депортаций, принудительного труда, болезней, Холокоста и общего разрушения жизни.

Демографический удар был колоссальным — до 14 млн человек. В оценках часто указывается, что население Украины сократилось с примерно 41 млн в 1941 году до около 27 млн к 1945 году. Это не только погибшие. Это также эвакуированные, мобилизованные, угнанные, перемещенные, беженцы, люди, оказавшиеся за пределами прежней жизни.

Материальный ущерб в 30–40 млрд долларов по тогдашним расчетам — это не абстрактная сумма. Это уничтоженные города, села, заводы, больницы, школы, шахты, мосты, железные дороги, дома, хозяйства и целые районы.

Украина потеряла около 700 городов и поселков, 28 тысяч сел, огромную часть промышленности и сельского хозяйства. Нацисты разграбили страну, вывозя зерно, оборудование, скот, сырье, людей и даже землю.

А затем пришел голод 1946–1947 годов. Формально война закончилась, но для многих семей смерть, нищета и разрушение продолжались уже после Победы.

Экономические потери Украины составляли около 42% от ущерба, нанесенного всему СССР.

Около 10 млн человек остались без крыши над головой или жили в разрушенных помещениях.

Yigal Levin: О моральной эквивалентности со Второй мировой войной

 Лауреат премии по экономике памяти Альфреда Нобеля Пол Кругман в своей статье для The New York Times сравнивает украинское контнаступление с высадкой Союзников в Нормандии, 79 лет назад: "Мы ожидаем морального эквивалента Дня "Д", который произойдет когда Украина начнет свое долгожданное контрнаступление против российских захватчиков".

Приведем некоторые цитаты из его материала на NYT:

- Вторая мировая война была одной из немногих войн, которая была явной борьбой добра со злом. Но хорошие парни отнюдь не были хорошими во всем. Многим американцам тогда отказывали в основных правах и иногда убивали из-за цвета кожи, а Британия на тот момент все еще правила, иногда жестоко, огромной колониальной империей. Но если великие демократии слишком часто не соответствовали своим идеалам, у них, тем не менее, были правильные идеалы: они стояли, пусть и несовершенно, за свободу против сил тирании, расового превосходства и массовых убийств.

- Украина - несовершенная, но реальная демократия, надеющаяся присоединиться к более широкому демократическому сообществу. Россия Владимира Путина - злонамеренный актор, и друзья свободы во всем мире должны надеяться, что он будет полностью разгромлен.

- Хотя большинство американцев поддерживают помощь Украине - лишь меньшинство готово поддерживать эту помощь столько, сколько потребуется. Общественное мнение США о помощи Украине сейчас удивительно похоже на опросы начала 1941 года - то есть задолго до Перл-Харбора - о программе военной помощи Великобритании по ленд-лизу.

- Некоторые из тех, кто выступает против западной помощи, просто не видят моральной эквивалентности со Второй мировой войной. В частности, среди левых есть люди, для которых это всегда 2003 год, когда Америка была втянута в войну под надуманным предлогом - и они не видят, что ситуация отличается.

- Среди правых, напротив, многие из тех, кто выступает против помощи Украине - назовем это фракцией Такера Карлсона – прекрасно понимают, в чем смысл этой войны. И они сознательно на стороне плохих парней. "Путинское крыло" Республиканцев давно восхищается авторитарным режимом России и ее нетерпимостью. До войны республиканцы, такие как сенатор Тед Круз, противопоставляли то, что они воспринимали как российскую жесткость, "ослабленным, выхолощенным" вооруженным силам США. Военные неудачи России угрожают всему мировоззрению этих людей, и они будут унижены украинской победой.

- Дело в том, что ставки в Украине сейчас очень высоки. Если контрнаступление Украины будет успешным, силы демократии укрепятся во всем мире, и не в последнюю очередь в Америке. Если оно провалится, это будет катастрофой не только для Украины, но и для всего мира. И не нужно быть военным экспертом, чтобы понимать, что атаковать укрепленные оборонительные сооружения - а именно это должна сделать Украина - очень сложно.

- Накануне Дня "Д" Дуайт Эйзенхауэр сказал экспедиционным силам: "На вас смотрит весь мир". Теперь взоры всего мира обращены к вооруженным силам Украины. Будем надеяться, что они преуспеют.

Софія Дніпровська: "Політкоректна" концепція ІІ-ї світової війни позбавляє нас права боротися за свої життєві інтереси усіма ефективними й доступними методами

Коли Чьорчілю треба було рятувати власне пузо, він вступив у альянс іх людожером Сталіним, який на момент утворення антигітлерівської коаліції знищив у найбрутальніший спосіб значно більше людей, ніж Гітлер.

Але забиті, закатовані, заморені голодом жертви комуністичного режиму не торкали сумління демократів Чьорчіля і Рузвельта. Хоча за їхніми спинами стояли потужні держави з багатим економічним і мобілізаційним ресурсом, вони не могли обійтися без союзу з антилюдською системою проти значно більш цивілізованих німців. 

А от розтерзані окупаціями і геноцидами бездержавні українці мали бути дуже обачливими у виборі союзників. І якщо гуманні англосакси не хотіли їм помагати проти більшого для них зла, то треба було сидіти й не рипатися і покірно чекати другого пришестя Кагановича і операції Вісла. 

Оце лицемірство і подвійні стандарти і відвертають мислячих людей від невермошного канону з його облудливим рівнянням "Гітлер=Сталін", яке на ділі обертається аксіомою "Сталін кращий за Гітлера", бо ті, хто співробітничав зі Сталіним і годував тушонкою його гарматне м'ясо і підливав бензинчику в його пламенні мотори, - молодці і рольові моделі. А союзники Гітлера - навіки прокляті. 

"Політкоректна" концепція ІІ СВ позбавляє нас права боротися за свої життєві інтереси усіма ефективними й доступними методами, залишаючи це право за іншими народами, що жодним чином не сприяє ні національному відродженню, ні перемозі в поточній війні, що ведеться проти нас під прапором боротьби з "фашизмом", який ми невміло й безнадійно намагаємося вирвати з рук супостата, за колоніальною звичкою погодившись грати за його правилами.

На картинке - Эммануэль Фремье, «Орангутанг душит туземца из Борнео», 1895 год.

Сергей Путилов: Поляков возмутило заявление Путина о причинах Второй мировой

"Путин обвинил Польшу в развязывании II мировой войны", - статьей под таким заголовком откликнулась польское издание   Gazeta Wyborcza на ежегодную пресс-конференцию президента РФ Владимира Путина. Об этом сообщает "Радио Польша". По мнению поляков, поддерживаемых Европарламентом, причиной трагедии, унесшей миллионы жизней стал пакт Молотова—Риббентропа, подписанный СССР и нацистской Германией в августе 1939 года. 

Однако у Путина иное видение истории. Глава РФ заявил, - пишет Gazeta Wyborcza, - что готовит статью по этой теме. И он уже дал поручение историкам, чтобы они обеспечили президента РФ необходимой литературой. Результаты исторического исследования, которое провел глава РФ свелись к тому, что СССР последним из европейских держав заключил "сделку с дьяволом", то есть подписал пакт о ненападении с Гитлером, а ранее, мол, схожие договоры подписали (разумеется кровью) страны Запада и Польша. Также Путин отметил, что Польша «сделала все, чтобы принять участие в разделе Чехословакии» вместе с Гитлером в 1938 году. "Тогда Польша действительно отторгнула от Чехословакии небольшую территорию вокруг Цешина", - пишет Gazeta Wyborcza. И это деяние, как видно развязало руки Сталину для широкомасштабной экспансии. По версии Путина сталинская армия в сентябре 1939 года не напала на Польшу, а просто «зашла», когда польские власти якобы были не в состоянии управлять государством. Как отмечает обозреватель издания Gazeta Wyborcza Вацлав Радзивинович, "Путин будет удивлен узнав, что польское правительство попросило убежища в Румынии только лишь после агрессии СССР, начавшейся 17 сентября 1939 года".   

Военная машина Сталина по сути нанесла польскому государству удар в спину, выждав, когда войска этой страны истекут кровью в сражениях с гитлеровцами.