«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Коли Чьорчілю треба було рятувати власне пузо, він вступив у альянс іх людожером Сталіним, який на момент утворення антигітлерівської коаліції знищив у найбрутальніший спосіб значно більше людей, ніж Гітлер.
Але забиті, закатовані, заморені голодом жертви комуністичного режиму не торкали сумління демократів Чьорчіля і Рузвельта. Хоча за їхніми спинами стояли потужні держави з багатим економічним і мобілізаційним ресурсом, вони не могли обійтися без союзу з антилюдською системою проти значно більш цивілізованих німців.
А от розтерзані окупаціями і геноцидами бездержавні українці мали бути дуже обачливими у виборі союзників. І якщо гуманні англосакси не хотіли їм помагати проти більшого для них зла, то треба було сидіти й не рипатися і покірно чекати другого пришестя Кагановича і операції Вісла.
Оце лицемірство і подвійні стандарти і відвертають мислячих людей від невермошного канону з його облудливим рівнянням "Гітлер=Сталін", яке на ділі обертається аксіомою "Сталін кращий за Гітлера", бо ті, хто співробітничав зі Сталіним і годував тушонкою його гарматне м'ясо і підливав бензинчику в його пламенні мотори, - молодці і рольові моделі. А союзники Гітлера - навіки прокляті.
"Політкоректна" концепція ІІ СВ позбавляє нас права боротися за свої життєві інтереси усіма ефективними й доступними методами, залишаючи це право за іншими народами, що жодним чином не сприяє ні національному відродженню, ні перемозі в поточній війні, що ведеться проти нас під прапором боротьби з "фашизмом", який ми невміло й безнадійно намагаємося вирвати з рук супостата, за колоніальною звичкою погодившись грати за його правилами.
На картинке - Эммануэль Фремье, «Орангутанг душит туземца из Борнео», 1895 год.
Комментариев нет:
Отправить комментарий