Фергад Туранли: Історія турецької літератури по-українському

 Сходознавство в Україні - галузь фактично без підґрунтя, бо ніколи не була справою державної ваги. Нещодавно вийшла колективна праця українських сходознавців "Мовні та літературні зв'язки України з країнами Сходу" (К., 2010.-468 с.) - переглянувши її, утверджуєшся в думці: орієнталістика у нас була справою лише яскравих особистостей, завжди гнаних владою чи начальством і полишеною на виживання. 

А згадаймо, які плани плекалися у добу шістдесятництва! Іван Світличний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Петро Кононенко які тільки проекти подавали до ЦК Компартії України, іноді там їх навіть підтримували (Ф. Овчаренко, П. Федченко), наприклад, стосовно видання часопису "Східний світ", але з Москви відповідь була, як у тому дитячому віршику: "Но ответила вода - низачто и никогда!" 

Що ж сьогодні? Не час давати загальну оцінку, наведу тільки один факт. Після Майдану відомий орієнталіст професор Григорій Халимоненко через засоби масової інформації, зокрема й газету "Літературна Україна" звернувся до В. Ющенка, Ю. Тимошенко та В. Литвина з пропозицією: запровадити в Україні сходознавчу освіту й науку на такій основі, як це роблять сусідні держави, тобто готувати не тільки філологів, а й сходознавців-економістів, істориків, філософів, політологів. Мабуть, і проблеми з газом та нафтою розв'язувалися б інакше. А зверху - ані пари з вуст. Натомість ректор В. Скопенко хутко розправився з наївним професором - звільнив з роботи. Атож, наївним: послав професор телеграму В. Ющенку, щоб захистив, а чиновник з адміністрації президента порадив звернутися до суду. Пам'ятаєте, як казав герой одного анекдоту: "Ви, конєшно, будєтє смєяться...". Тоді професор удався з листами до депутатського корпусу, до віце-прем'єра, але знову довелося згадувати героя анекдоту...

Але бог з ними... Професор виявився ще того гарту, назбирав з пенсії грошей, до того ж академік Л. Губерський повернув вченого до університету, матеріально допомогло й посольство Туреччини, та й видав книгу "Історія турецької літератури: Türk Edebiyatı Tarihi". - Київ, 2009 (544 с.) - працю, котрою могла б пишатися наукова громадськість будь-якої країни. Відомий кримськотатарський вчений Ісмаїл Керімов зауважує: "Історії турецької літератури виходили і в ХІХ, і в ХХ ст., серед них є й основоположні, наприклад праці Е. Гібба, Й. Гаммера, Л. Бонеллі, А. Кримського, але зіставивши ці прекрасні роботи з фундаментальним дослідженням Г. Халимоненка, бачимо, як далеко вперед пішла тюркологія протягом століття". Суголосну оцінку дає й С. Сорокін, провідний тюрколог з Київського національного лінгвістичного університету: "ХХ століття подарувало дослідникам новий матеріал зі словесності тюрків, в тому числі й недавно віднайдені рукописи - все це потребувало свіжого осмислення, що й зробив професор Халимоненко. Його "Історію турецької літератури" - цей висококваліфікований здобуток українського сходознавства чекають і тюркологи, й арабісти, й іраністи не тільки в Україні, а й за її межами - адже подібні дослідження виходять друком украй рідко навіть у Західній Європі. Наукова громадськість Турецької Республіки високо оцінила працю тюрколога з Шевченкового університету - п'ять років тому проф. Г. Халимоненко, перший з європейських дослідників одержав нагороду "За розвиток тюркської культури".

Фирудин Гилар Бек: Белая Вера лебединцев глазами суфия

Фирудин Гиляр-Бек о саянидских истоках культа Белой Лебедицы и Белой Веры автохтонных этносов Саяно-Алтая и Внутренней Азии и о взаимосвязях духовно-религиозных традиций лебединцев с эзотерическим учением и практикой суфиев.

Сегодня в Алтае развивается движение Белая Вера (Бурханизм). Идеологией этой веры является возрождение исконных традиций и ренессанс золотого века алтайцев.

Последователи этой идеологии верят в Бога-Троицы (Уч-Курбустан) и обожествляют Лебедя, Гуся и др. птиц. Согласно им, Белая Лебедица тесно связано с культом Матери-Земли, т. е. с Алтаем. Они считают духовный Путь Белой Веры – Путем Белой Лебедицы или Путем Небесного Гуся, которая связана с именем героя Гэсэра (Абай-Гэсэр).

Известный ученый, профессор Абаев Николай Вячеславович в своей книге «Путь Белой Лебедицы» пишет о таинственной племени гусей или лебедей единого Солнечного «народа Хор/Хоорай», о связях саяно-алтайских культов Лебедя и Гуся, с популярным в Тибете и Китае культом Змеи, Дракона и о синтезе, трансформации др. образов – «Лебедь-Дракон», «Гусь-Дракон» и т. д. Н. В. Абаев считает, что героический эпос Гэсэр является неопровержимым свидетельством связей религии скифо-ариев и тюрко-монголов с архаическими тотемными культами Гусей-Лебедей и с не менее древним культом священных гор, в частности с почитанием Мировой Горы Сумэру. Он отмечает, что в Гэсэриаде действие эпоса начинается во времена, когда «была еще легкой пылью наша твердая Мать-Земля, а могущественная змея („Мировой Змей“) безобидным была червяком; а Сумбэр-гора – бугорком, грязной глины жалким комком… Океан, что бушует кругом, что волшебным богат молоком, был ничтожной лужей тогда и т.д».

А другой ученый Р. В. Лебедев подчеркивает, что согласно одному алтайскому поверью, на горе Уч-Сумер находится седалище семи Кудаев (богов) и их служителей и т.д.

Суммируя вышесказанные, можно придти к выводу, что Белая Вера алтайцев каким-то образом связано с древними верованиями Египта, Ассирии, Индии и т.д. В суфизме все эти символы имеют особое значение и мы в этой статье постараемся расшифровать эти символы.

Но перед этим, мы должны отметить особенности языка этих символов и логику древних мудрецов.

Кирилл Серебренитский: Суфизм Кавказа и Индия

... южнодагестанская суфийская тайная Индия, - индийское сильсиля дагестанского накшбанди:
....странно, но, по первому впечатлению, это - моё открытие, что ли?

( NB: открытие - это не "я первый увидел", а "я первый обратил внимание, ухватился и выяснил").
..................................................

За два последних дня я пролистал шесть авторефератов, - вполне таких академичных, - о том, как возник современный дагестанский суфизм, точнее ат-тассавуф,
точнее, тарикат накшбандийа-халидийа, который в Дагестане и сейчас преобладает.

А сей тарикат - это не только моё личное когнитивное любопытство, не только история и не совсем даже религия.
Накшбандийа-халидийа - это непрерывно пульсирующий, как перпетуум мобиле, неостывающе жгучий социальный механизм.
Считается, что он начала действовать в 1823 году; через четыре года он уж развернул войну против Российской Империи; и это была Большая Кавказская война, - та самая, тридцатилетняя.
Имамат Кавказ 1830х-50х голов, это, если кто не знает, страна-вирд, мистическая суфийская теократия.
Шамиль, самый знаменитый из имамов - это Наиб, внешняя военная проекция суфийского Муршида.