Олег Жерноклеєв: Третій чин Згромадження Воплоченого Слова УГКЦ

Олег Жерноклєєв, доктор історичних наук, професор

Потреба тіснішого залучення мирян до життя Церкви в сучасних умовах не лише зберігає свою актуальність, але й набуває дедалі більшого значення на тлі духовного занепаду й релігійного збайдужіння (особливо в суспільствах із високим рівнем добробуту), поширення так званої «масової культури» з її пропагандою морального нігілізму, егоцентризму та споживацьких цінностей, ураженим якими виявляється передусім молоде покоління. Усе це, навіть перед лицем серйозних життєвих труднощів і суспільних негараздів, провокує та підтримує типову, на жаль, для сьогодення ситуацію «такого життя, мовби Бог не існував».

Другий Ватиканський Собор Католицької Церкви (1962–1965 рр.) у кількох документах («Догматична конституція про Церкву», «Декрет про апостолят мирян») дав докладні визначення місця й ролі віруючих мирян у Церкві, підкреслюючи їх покликання до святості та впорядкування земних справ по Божому. Ідеї Собору були розвинуті в посланнях римських понтифіків. Зокрема, Іван-Павло ІІ в Апостольському повчанні «Покликання і місія мирян» (1988 р.) указав на потребу нової євангелізації сучасного світу та активної участі мирян у цій апостольській справі. Важливим був наголос на тому факті, що вірні-миряни є не лише повноцінними й рівноправними членами Церкви, але що вони, властиво, є Церквою, з чого випливають їх апостольські й інші функції та обов’язки. Діючий понтифік Папа Римський Венедикт XVI у своєму Слові до греко-католицьких єпископів з України (1 лютого 2008 р.) також закликав сприяти активнішому включенню мирян у місію Церкви з тим, щоб вони могли «бути живою євангельською «закваскою» в різних суспільних середовищах» і зробили свій внесок до спільного добра українського суспільства.

Різноманітні спільноти віруючих-мирян («треті чини», світські інститути, «терціарії») є невід’ємними складовими частинами цілої низки католицьких чернечих орденів і згромаджень, що існують та діють у Європі та світі від кількох десятиліть до багатьох століть.

Серед них, мабуть, наймолодшим за часом існування в Україні є Третій чин Згромадження Воплоченого Слова Української греко-католицької церкви.

Ярослав Галущак: Праці Олега Станіславовича Жерноклеєва на сторінках наукових періодичних видань «Вісник Прикарпатського університету. Історія» та «Галичина»

З нагоди 50-річчя Олега Станіславовича Жерноклеєва, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Наукова бібліотека університету підготувала біобібліографічний покажчик. Вітаємо ювіляра! 

Жерноклеєв Олег Станіставович: біобібліографічних покажчик (до 50-річчя від дня народження) / упор. та наук. ред. : О.Б. Гуцуляк; відпов. ред. серії П.М. Гаврилишин. – Івано-Франківськ : Наукова бібліотека ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», 2017. – 47 с. – (Серія «Вчені Прикарпатського національного університету»). http://lib.pnu.edu.ua/files/pokajchiki/zhernokleyev-bio.pdf

Олег Станіславович Жерноклеєв народився 4 квітня 1967 року у Львові. У 1984 році із золотою медаллю закінчив Івано-Франківську СШ №3. А в 1991 році закінчив навчання на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (диплом з відзнакою). У 1991-1994 рр. О. Жерноклеєв навчався в аспірантурі кафедри історії України Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. В 1995 році захистив кандидатську дисертацію. З 1995 по 1997 рр. Олег Станіславович працював науковим співробітником Відділу регіональних проблем Інституту національних відносин і політології НАН України та Прикарпатського університету.
З 1997 року О. Жерноклеєв – асистент, старший викладач, згодом доцент, а в 2003 – 2006 рр. – докторант кафедри Всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. По завершенні докторантури у 2007 році успішно захистив докторську дисертацію у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича.
У червні 2006 року О. С. Жерноклеєва обирають завідувачем кафедри всесвітньої історії Інституту історії і політології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, яку очолює до сьогодні.
О. С. Жерноклеєв також є членом спеціалізованих вчених рад для захисту кандидатських і докторських дисертацій. Входив до складу оргкомітетів багатьох регіональних, всеукраїнських і міжнародних конференцій.

В Івано-Франківську презентували книгу про історію Третіх чинів

«Третій чин. Миряни в католицьких спільнотах: Нариси історії», — така повна назва дослідження, над яким майже 10 років працював Олег Жерноклеєв, доктор історичних наук, професор Прикарпатського Національного університету ім. В Стефаника. Перша презентація згаданої книги відбулася 10 вересня 2014 року при храмі Святих Кирила і Методія у Крихівцях в рамках «ШКОЛИ ВІРИ» — щотижневих зустрічей навчання правд віри для дорослих.

Стимулом до написання праці став його вступ у 2005 р. до ІІІ Чину Згромадження Воплоченого Слова, харизмою якого є євангелізація культури. Як історик, п.Олег вирішив дослідити аспекти впливу віруючих мирян на хід розвитку європейської цивілізації і зокрема становлення культури таких епох, як Середньовіччя, Барокко, Новий час і аж до буремних літ ХХ ст. Він з’ясував, що чимало членів Третього чину були проголошені святими Католицької Церкви, до терціаріїв-францисканців належали такі видатні діячі, як Васко да Гама, Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Сервантес, Лопе де Вега, Христофор Колумб, Томас Мор, Ференц Ліст та багато інших.

У своїй книзі, яку професор називає «вступом до глибокого дослідження теми», він описує терціаріїв таких найчисельніших римо-католицьких чернечих чинів, як францисканці, домінікани і кармеліти. А серед греко-католицьких зупиняється на дослідженні Третього чину Василіян, Редемптористів та Згромадження Воплоченого Слова. Особливо цікавими є додатки, вміщені наприкінці книги, в яких подані статути перечислених мирянських спільнот. В роботі над перекладами цих документів та інших джерел автору допомагала донька Ілона, магістр міжнародних відносин. А в написанні історії українських Третіх чинів неабияк допомогли спогади очевидців, які пережили нелегкі часи підпілля УГКЦ в Радянському Союзі. Деякі з них, наприклад, с. Християна Голомідова, ІІІ Чин св. Василія Великого та п. Ольга Рогацька, ІІІ Чин Редемптористів взяли участь у презентації книги, що відбулася на парафії свв. Кирила і Методія в Крихівцях Івано-Франківської міськради. Саме до цієї парафії належить автор книги та її видавці – власники видавництва «Фоліант» і саме за сприяння її настоятеля о. Йосафата Бойка, ВС книга побачила світ. В презентації видання взяли участь науковці-історики Мирослав Волощук та Олег Єгрешій, які високо оцінили дослідницьку діяльність професора Жерноклеєва та відзначили новаторську постановку теми. Перший член ІІІ Чину ВС Мирослав Возняк поділився поглядами щодо ролі мирян в євангелізації суспільного середовища, в якому вони живуть і працюють.

На згадку про першу презентацію книги адміністратор парафії свв.Кирила і Методія о. Йосафат Бойко, ВС подарував професору Олегу Жерноклеєву старовинну ікону Ісуса Христа з двома апостолами – св.Петром і св.Андрієм, що були найвірнішими послідовниками Спасителя, з побажанням такої ж апостольської ревності у служінні Богові і Церкві.
11 вересня така презентація відбулася у смт. Дубовому на Закарпатті, а 14 при парафії Христа Царя Отців Василіян в Івано-Франківську.

Олег Жерноклеєв: Час і життя розставлять все на свої місця (інтерв'ю)

Жерноклеєв Олег Станіславович народився 1967 р. у м. Львові. Кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, директор Інституту розвитку суспільства. Автор книг "Українська соціал-демократична партія (1899-1918)" (1997), "Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії" (2000), кількох десятків наукових статей з історії соціал-демократичного руху та етнополітичних процесів в Україні, співавтор колективних монографій "Соборність України: історія і сучасність" (1999), "Національні меншини України у ХХ столітті" (2000), "Західно-Українська Народна Республіка: Історія" (2001). [станом на 2020 р. - доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника].

- Чим для Вас, багаторічного дослідника соціал-демократичного руху, є соціал-демократія? У чому, на Ваш погляд, основна суть соціал-демократичної ідеї? Могли б Ви її сформулювати коротко, чітко і зрозуміло для кожного?

- Сутність ідеології соціал-демократизму - це всебічне звільнення кожної конкретної людини і надання їй рівних з усіма можливостей для всебічного розвитку (те ж стосується і суспільства в цілому, його звільнення від диктату держави, національного гніту тощо). Фактично це те, що декларував, але не зміг досягти класичний лібералізм в силу своєї обмеженості, акценту лише на свободі, її абсолютизації, яка тягне за собою нерівність, збагачення одних і злидні мільйонів інших. У соціал-демократизмі свобода врівноважена солідарністю, а отже належною допомогою і піклуванням суспільства про своїх членів, і насамперед про слабших, малозабезпечених, знедолених внаслідок тих чи інших обставин. Це знайшло свій вираз у формулі Л. Жоспена: "Так - ринковій економіці, ні - ринковому суспільству". Таким чином, соціал-демократизм - це гармонійне поєднання свободи і солідарності (відповідальності за долю інших), що в сумі дає справедливість. Метою соціал-демократичного руху є справедливе, демократичне суспільство загального добробуту.

І невипадково саме соціал-демократія стала першою в історії політич-ною силою, яка в умовах формування індуст-ріальних суспільств з ринковою економікою у провідних європейських країнах (XIX століття) рішуче виступила на захист прав найширших верств народу, і передусім їх соціально-економічних потреб та інтересів, під гаслами соціальної справедливості, рівності і демократії. Ми часто не знаємо або не замислюємось над тим, що такі елементарні, вже звичні для всіх речі, як 8-годинний робочий день, недільний вихідний, рівність жінок з чоловіками, загальне виборче право і багато інших питань вперше в історії (а це було в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття) були поставлені на порядок денний політичного життя саме соціал-демократичними партіями. І вони боролись за втілення своїх вимог шляхом організованого страйкового і мітингового руху. Потім ця боротьба була перенесена в парламенти. Всі ті елементарні права відвойовувались поступово, крок за кроком. У кінцевому підсумку теперішні рівень та якість життя західноєвропейських країн, їхні досягнення у розвитку демократії та прав людини - це значною мірою історична заслуга соціал-демократії.