- Чим для Вас, багаторічного дослідника соціал-демократичного руху, є соціал-демократія? У чому, на Ваш погляд, основна суть соціал-демократичної ідеї? Могли б Ви її сформулювати коротко, чітко і зрозуміло для кожного?
- Сутність ідеології соціал-демократизму - це всебічне звільнення кожної конкретної людини і надання їй рівних з усіма можливостей для всебічного розвитку (те ж стосується і суспільства в цілому, його звільнення від диктату держави, національного гніту тощо). Фактично це те, що декларував, але не зміг досягти класичний лібералізм в силу своєї обмеженості, акценту лише на свободі, її абсолютизації, яка тягне за собою нерівність, збагачення одних і злидні мільйонів інших. У соціал-демократизмі свобода врівноважена солідарністю, а отже належною допомогою і піклуванням суспільства про своїх членів, і насамперед про слабших, малозабезпечених, знедолених внаслідок тих чи інших обставин. Це знайшло свій вираз у формулі Л. Жоспена: "Так - ринковій економіці, ні - ринковому суспільству". Таким чином, соціал-демократизм - це гармонійне поєднання свободи і солідарності (відповідальності за долю інших), що в сумі дає справедливість. Метою соціал-демократичного руху є справедливе, демократичне суспільство загального добробуту.
І невипадково саме соціал-демократія стала першою в історії політич-ною силою, яка в умовах формування індуст-ріальних суспільств з ринковою економікою у провідних європейських країнах (XIX століття) рішуче виступила на захист прав найширших верств народу, і передусім їх соціально-економічних потреб та інтересів, під гаслами соціальної справедливості, рівності і демократії. Ми часто не знаємо або не замислюємось над тим, що такі елементарні, вже звичні для всіх речі, як 8-годинний робочий день, недільний вихідний, рівність жінок з чоловіками, загальне виборче право і багато інших питань вперше в історії (а це було в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття) були поставлені на порядок денний політичного життя саме соціал-демократичними партіями. І вони боролись за втілення своїх вимог шляхом організованого страйкового і мітингового руху. Потім ця боротьба була перенесена в парламенти. Всі ті елементарні права відвойовувались поступово, крок за кроком. У кінцевому підсумку теперішні рівень та якість життя західноєвропейських країн, їхні досягнення у розвитку демократії та прав людини - це значною мірою історична заслуга соціал-демократії.
- У чому, на Вашу думку, переваги соціал-демократії порівняно з іншими політичними течіями?
- Сучасний соціал-демократизм значною мірою увібрав у себе краще, що було вироблене різними напрямками політичної думки протягом останніх двох століть. При цьому відкинувши крайнощі. У цьому плані сучасний соціал-демократизм - це пошук оптимального поєднання ринкової економіки і соціального захисту, різних форм власності, демократії та свідомого, раціонального керування з боку суспільства всіма життєво важливими процесами з метою досягнення економічного зростання, але уникнення негативних наслідків, особливо соціальних, і зокрема посилення нерівності, загострення глобальних проблем. Реалізацію цієї моделі суспільного розвитку ми бачимо в країнах Західної Європи. Фактично це і є той "третій шлях" між капіталізмом і комунізмом, про який говорять західні соціал-демократи. Адже те, чого досягли західноєвропейські країни, це вже давно не "капіталізм", про який писав свого часу К. Маркс.
Те, що для України такий шлях розвитку найбільш оптимальний і бажаний, здається мені очевидним. Ми надто довго існували в умовах жорстко регульованого суспільства. І різкий перехід від нього до повної свободи, а фактично вседозволеності і неконтрольованості найважливіших економічних і соціальних процесів, це абсурд. Крім того, для чого повторювати чужі помилки? Чи не краще спробувати рухатись відразу у тому ж напрямку, в якому іде цивілізований світ? Інакше ми будемо приречені на вічне відставання і повторення тих стадій розвитку, які інші давно вже пройшли. Втім, інколи складається враження, що нас свідомо штовхають саме на такий безперспективний шлях.
- Але чи не є соціал-демократія чимось чужим, непритаманним для України, штучним пересадженням західних ідей на інший, не зовсім сприятливий грунт?
- Насамперед слід підкреслити, що в будь-якій європейській країні поява соціал-демократії і перетворення її на потужну політичну силу є явищем об'єктив-ним, цілком закономірним і більше того - історично необхідним. Як справедливо відзначають автори книги "Драматичний перехід" [К.: Основні цінності, 2000], сама структура сучасного ринкового суспільства робить соціал-демократію не лише мож-ливою, але й необхідною. Вона народжу-ється як відповідь суспільства на супереч-ність між правилами ринку та суспільними потребами. Це ж стосується і української соціал-демократії.
- Наскільки соціал-демократична ідеологія близька українському менталітету, наскільки соціал-демократичний рух має традиції в Україні?
- Я поділив би це питання на два окремі. Передусім, історичний аспект. Соціал-демократичний рух в Україні має дуже глибоку, понад столітню традицію. Його витоки сягають останньої третини ХІХ століття - появи перших соціал-демократичних організацій в містах України в складі Російської імперії. А наприкінці століття цей рух організаційно оформився у партії - Революційну українську (РУП, пізніше - УСДРП) - першу політичну партію сучасного типу в Наддніпрянській Україні та Українську соціал-демократичну партію Галичини й Буковини, яка діяла в Австро-Угорській імперії. У цьому сенсі соціал-демократи - найстаріша політична партія України.
Соціал-демократами, як відомо, були Володимир Винниченко, Микола Порш, Симон Петлюра... Багато зробили для генезису цього руху Іван Франко, Михайло Павлик, Леся Українка. Навіть ідеолог українського націоналізму Дмитро Донців у молоді роки був активним членом УСДРП, виступав на з'їздах...
Але соціал-демократична традиція в нашій країні була перервана десятиліттями панування тоталітарної системи, коли її носії були просто винищені.
Значно меншою історична перерва в розвитку соціал-демократії була на Заході України. Тут партія діяла до 1939 року, була членом Соціалістичного робітничого Інтернаціоналу. Однак з приходом радянської влади вона і тут припинила діяльність, а її лідери, видатні громадсько-політичні діячі були відправлені до ГУЛАГу. Там закінчили своє життя і Володимир Старосольський, і автор знаменитої "України ірреденти" Юліан Бачинський, і учасник конгресів Другого Інтернаціоналу, депутат австрійського парламенту, голова Трудового конгресу, який в січні 1919 року проголосив злуку УНР і ЗУНР, Семен Вітик...
З того часу змінилося кілька поколінь. У результаті на початку 90-х років ХХ ст. відроджувати українську соціал-демократію довелося практично "з нуля". Це одна з причин труднощів, суперечливості цього процесу.
Що ж стосується відповідності тієї чи іншої ідеології українському менталітетові, то на це питання, на мій погляд, сьогодні важко відповісти однозначно( неможливо дати однозначну, категоричну відповідь). По-перше, жодна нація ніколи не була чимось однорідним, вона має складну внутрішню структуру. Будь-який узагальнений, ідеальний тип українця - це лише теоретична модель. По-друге, протягом буремного ХХ століття помітної трансформації зазнали і ідеології, і менталітет. Так, хіба не вплинули на наш менталітет сімдесят років радянської влади? А суспільні трансформації останніх десяти - п'ятнадцяти років? Тому наукові дослідження традиційного, я б сказав "етнографічного" менталітету в його селянсько-козацькому варіанті у даному разі не дуже допоможуть. А що ми, на широкий загал, знаємо про менталітет сучасного українця, не на рівні одного-двох соціологічних опитувань, а серйозних наукових узагальнень і висновків? Хоча, зрозуміло, зміни в ментальності відбуваються повільніше, ніж в соціальній структурі суспільства, але вони все ж відбуваються.
Гадаю, якщо соціал-демократизм відповідає менталітетові сучасного європейця, то тим більше відповідатиме він і українському менталітетові, принаймні у найближчій перспективі, по мірі соціальної та політичної структуризації нашого суспільства, а з іншого боку становлення сучасної української соціал-демократії, тобто національного варіанту цього руху. Об'єктивні умови в сучасній Україні такі, що потенційно електорат соціал-демократії міг би складати не 10 чи 20 відсотків, а більше половини населення.
- Що перешкоджає становленню соціал-демократії в сучасній Україні?
- У нашому суспільстві значною мірою дискредитоване саме поняття "партія". До цього спричинилися і десятиліття однопартійної системи, і дрібнопартійність останніх років, доведена до абсурду, безкінечні розколи та необґрунтовані особисті амбіції партійних лідерів. Тому люди охочіше голосують за "блоки".
Дається взнаки і неготовність частини виборців ідентифікувати нашу соціал-демократію з західноєвропейською, і відсутність сталої, безперервної традиції, про що ми вже згадували. На Заході, де одні і ті ж партії діють вже понад століття, дослідники пишуть не тільки про традиційне голосування, тобто стійку прихильність виборця до конкретної партії, але й навіть про спадкові орієнтації. У нас такі традиції лише починають формуватись.
- У чому Ви бачите специфіку української соціал-демократії, її ідеології?
- Соціал-демократія в Україні - це єдина політична сила, яка поєднує в собі відразу дві базові, фундаментальні ідеї - національну і соціальну (тобто принцип соціальної справедливості). У новітню добу історії України соціал-демократи фактично першими чітко висунули і обґрунтували ідею суверенної і соборної української державності. Це зробив уже згадуваний мною Юліан Бачинський у своїй книзі "Україна ірредента" у 1895 році. При цьому національна ідея української соціал-демократії завжди була чужою для шовінізму і ксенофобії, передбачала врахування і захист прав представників інших національностей, без чого неможливі справжня демократія, громадянське суспільство і забезпечення прав людини.
Для західних соціал-демократій національний аспект ніколи не був актуальним, оскільки там національні питання (для корінних націй) були вирішені здебільшого ще задовго до появи соціал-демократії. Щоправда, зараз це питання знов починає загострюватись в іншому вигляді через масову імміграцію і пов'язані з нею проблеми злочинності, СНІДу та інші, що і зумовлює ріст популярності правих.
Характерно також, що західні соціал-демократичні партії традиційно протягом тривалого часу спиралися у своїй діяльності на масовий робітничий і профспілковий рух, апелювали до людей найманої праці, прагнули відображати їх інтереси. Український соціал-демократизм був рухом насамперед інтелігенції, молоді, особливо студентської, яка намагалась поширювати соціал-демократичний світогляд не лише в середовищі робітників, але й селянства. Схожа тенденція спостерігається і сьогодні. Разом з тим, на сучасному етапі спільним для європейської соціал-демократії є підтримка з боку так званого середнього класу, представників дрібного і середнього бізнесу.
- Що, на Ваш погляд, треба робити для популяризації соціал-демократичної ідеї в Україні?
- Насамперед самій українській соціал-демократії необхідно завершити пошук власної ідентичності. Для цього мало звернутись до її історичних витоків, мало знати українську соціал-демократію, якою вона була на початку ХХ століття. Адже суттєво змінилася оточуюча дійсність, сама соціал-демократія на Заході помітно змінилась за цей час, пережила серйозну ідейну еволюцію, переоцінку цінностей, переглянула своє ставлення до марксизму, розширила соціальну базу. Про ці зміни в СРСР знали хіба що науковці, вузькі спеціалісти. А для основної маси населення соціал-демократи десятиліттями таврувались як "соціал-шовіністи", "соціал-зрадники", "опортуністи", "угодовці", "дрібнобуржуазні політики" і т. п. - за те, що вони послідовно виступали як проти фашизму, так і проти сталінізму. Зрештою, соціал-демократи завжди і всюди зазнавали гострих нападок одночасно і зліва, і справа.
Сьогодні неможливо просто запозичити і перенести в інші умови чужі ідеї. У нас багато в чому різні проблеми, різні й завдання, хоч і спільний ціннісний фундамент. Необхідно знайти конкретні форми реалізації соціал-демократичних цінностей в умовах сучасної України, які відповідали б прагненням мільйонів людей.
Певна криза ідентичності, як доводять дослідження, ще донедавна була характерною для всієї Центрально-Східної Європи, причому як для партій, так і електорату. Схоже, у наших сусідів - у Чехії, Угорщині, Польщі - вона вже минає, і люди дедалі більше голосують за соціал-демократію.
Хто б там що не казав, а в Україні на сьогоднішній день ніхто не зробив більше за СДПУ(О) для поширення соціал-демократичної ідеології, популяризації історії соціал-демократії та її сьогодення. І це, безперечно, заслуга лідерів партії, виконкому, видавництва "Основні цінності", Вашої газети. Можливо, не все дає безпосередній і швидкий ефект. Але, наприклад, видання солідних, ґрунтовних книг - це ж фундаментальна, так би мовити стратегічна річ у плані відродження традиції, її становлення. Такі зерна обов'язково дають свої плоди.
- А як Ви оцінюєте роль ідеології, і зокрема соціал-демократичної, на минулих виборах в Україні?
- На жаль, ідеології і програми загалом не відіграють належної ролі у політичних і виборчих процесах. І це не лише українська тенденція. Сучасні вибори великою мірою "роблять" засоби масової інформації, і це накладає помітний відбиток на їх характер. А люди, розгублені в потоці одноманітних програм-близнюків і обіцянок, голосують за особистості лідерів, точніше, за їх імідж, штучно створений ЗМІ і виборчими штабами, і керуються при цьому частіше не розумом, а емоціями. Хтось подобається, або ж не подобається, а що він конкретно пропонує, нерідко відіграє другорядну роль. На перший план висуваються зовсім інші, фактично другорядні речі: фотогенічна зовнішність, манера говорити і триматись, "переконливо" щось пояснювати... Не зважаючи на все це, я особисто за чесну, відкриту позицію в усіх питаннях, хоч це багатьом може і не подобатись. Краще не обіцяти неможливого, не дурити людей і не рядитись у штучні шати. Це, принаймні, чесніше, порядніше, моральніше. А на популізмі можна виграти одні вибори, але не утриматись при владі на термін, достатній для реалізації серйозних програм.
З іншого боку, на минулих виборах провалилося й кілька суто технологічних виборчих проектів, які не мали виразної ідеології. Це ще раз підтверджує, що без ідеології, без адекватних відповідей на виклики складного і мінливого світу, на питання, які хвилюють людей, виборча кампанія будь-якої партії не має серйозних перспектив. Інша справа, що відповіді ці мають бути доступними за формою, простими і зрозумілими для всіх.
- Як Ви ставитесь до того, що практично всі політичні сили намагаються підняти на щит соціал-демократію?
- Це зайве підтвердження того, що вони вважають соціал-демократію привабливим брендом для українського електорату.
Тут можна навести одну історичну аналогію (хоч я усвідомлюю, що будь-які подібні паралелі "шкутильгають", але все ж). В кінці ХІХ - на початку ХХ століття, якщо вірити спогадам декого з діячів того часу, серед освіченої галицької молоді була навіть певна "мода" на соціалізм. Не бути соціалістом (за переконаннями) означало не бути людиною прогресивною, передових поглядів. Та незабаром більшість з тих "соціалістів" опинялися зовсім в інших, часто протилежних політичних таборах.
Так само і для багатьох сучасних "соціал-демократів" це не більше, ніж бренд, данина певній політичній моді, популярний політичний лексикон, вигідний не тільки всередині країни, але й для власної привабливості перед Заходом, принаймні перед європейськими партнерами.
Однак час і життя розставлять все на свої місця.
Розмову вів журналіст, заступник головного редактора "Нашої газети+" Денис Жарких.
Комментариев нет:
Отправить комментарий