Олексій Дудченко: Льодовиковий період: наукове дослідження доводить, що давні мешканці України філігранно приборкували вогонь

​Люди палеоліту керували полум'ям із дивовижною точністю, демонструючи вражаючі навички виживання в умовах екстремального клімату. ​Наші предки, як з’ясувалося, були справжніми «володарями вогню» — вони підпорядкували собі цю небезпечну стихію на фізіологічному та технологічному рівнях, які раніше вважалися недосяжними для тієї епохи. ​Сучасна людина часто уявляє первісне розведення вогню як примітивне тертя паличок. Але спробуйте розпалити й підтримувати полум'я під час ураганних вітрів за мінусових температур, день за днем, в умовах суворого дефіциту сухої деревини, коли від цього вогню щомиті залежить ваше життя. Це вимагало колосального обсягу емпіричних знань, стратегічного планування та високої адаптивності. 

​Дослідження, опубліковане в престижному науковому журналі "Geoarchaeology", свідчить: у промерзлих степах тогочасної України люди палеоліту конструювали вогнища з такою точністю, що температура в них стабільно перевищувала 680°C. Це не були випадкові багаття для обігріву — йдеться про цілеспрямовану, стратегічну та життєво необхідну інженерну практику.

​Протягом тривалого часу археологи сушили голову над дивним хронологічним розривом у палеолітичних літописах Європи. Нам достеменно відомо, що представники виду Homo sapiens активно використовували вогонь як до, так і після Останнього льодовикового максимуму — найсуворішої та найхолоднішої фази Льодовикового періоду, що тривала між 26 500 та 19 000 років тому.

​Але що відбувалося у самому серці цієї крижаної епохи? Сліди вогнищ цього періоду в європейських масштабах практично зникають. Складалося враження, наче лютий мороз і дефіцит ресурсів буквально загасили і змили всі прояви вогню. ​«Ми знаємо, що використання вогню було повсюдним до і після цього етапу, проте матеріальних доказів безпосередньо з піку Льодовикового періоду вкрай мало», — зазначає Вільям Мерфрі, провідний автор дослідження, геоархеолог з Університету Алгарве (Португалія).

о. Євстратій Зоря: Святе Світло

«Άγιο Φως» (Агіо Фос), дослівно «Святе Світло» - благословенний на Гробі Господньому вогонь, який під час церемонії у Велику суботу виноситься Єрусалимським Патріархом з Кувуклії (каплиці над місцем погребіння і воскресіння Христа) як символ Божественного світла і сяйва ангела, який першим сповістив «Христос воскрес»:

Мф 28:2-6: «І ось стався великий землетрус, бо ангел Господній, який зійшов з неба, приступивши, відвалив камінь від дверей гробу і сів на ньому. Вигляд його був як блискавка, і одежа його біла, як сніг. Зі страху перед ним ті, що стерегли, затремтіли і стали як мертві; Ангел же, звернувшись до жінок, сказав: не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його нема тут — Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь.»

Значення і символіка цієї церемонії полягає у явленні святого, благословенного світла, а не у самому вогні, який є лише носієм світла. Так само, як свята вода, яку благословляємо на Богоявлення, є природною водою, а не чудесно з‘явленою, однак через сходження благодаті Святого Духа ця вода набуває духовних властивостей, і через неї вірним подається очищення, освячення і благословення.

—

Ми шануємо Святе Світло, як видимий знак благословення від Гробу Господнього. Але цілком очевидним є, що сутність і значення Великодня не можуть і не повинні зосереджуватися на привезенні та поширенні Святого Світла. Тим більше дещо блюзнірське є у намаганнях до Святого Світла прив‘язати визнання або заперечення дії благодаті Божої в Церкві - так, ніби Православ‘я є «релігією вогнепоклонників».

Звичай привозити Святе Світло у ніч Великодня - зовсім новий, він виник лише завдяки встановленню авіаперельотів. У давнину такого звичаю не існувало, хоча відомо, що у часи Середньовіччя деякі паломники за багато місяців після Пасхи привозили в наші краї Святе Світло.

Тому немає жодної справді вагомої потреби витрачати шалені кошти на чартерні рейси, особливо в час пандемії, щоби на кілька годин раніше привезти Святе Світло.

"Захисник Вогню"

Пошук Світла серед Темряви. Боротьба за виживання, чи правду? Чи вдасться зберегти Священний вогонь, коли "ніч темна і повна жахіть" 🌙

Замовлення тутечки 👉 http://uacomix.com/preorder/zakhysnyk-vohniu

"Захисник Вогню" - це графічний роман від сценариста Iman Tadayon та художниці Тані Приймич на основі перської міфології.

Максим Борозенец: Коснемся огня

Коснемся огня… Уже мнениями, а не пальцами, но тем самым символически повторим тот миг, когда однажды наш далекий пращур осмелился коснуться лепестков этого красного цветка. Овладение огнем раз и навсегда утвердило человека царем дикого мира.

Не мудрено, что огонь является эпифанией в многих традициях, и в бореальной в частности. Огонь расположен в центре жилища, в сердце рода, в средоточии культа.

Академическая индоевропеистика обычно указывает на два этимона, обозначающих огонь: *h₁n̥gʷnis и *péh₂wr̥. Первое является одушевленным, а в дочерних языках, включая русский – мужского рода, и представляется эпитетом, данным огню как эпифании божества, как активному сакральному началу. Второй этимон – неодушевленного рода, эпитет пассивной субстанции, огня как предмета повседневного быта.

Рассмотрим лексемы подробнее.

Начнем с более понятного:

— *páhwr̥ (*péh₂wr̥) < ОИЕ *pah- «защищать» (тот же корень в *phtér «отец, букв. защитник») < БОР *h’pə «приходить в положение над чем-то, овладевать» + *x «напротив» = «возвышаться над тем что напротив, быть выше прямого объекта > контролировать, наблюдать, заботиться, защищать»; -w- суффикс качества, -r̥- суффикс актора (как одушевленного, так и неодушевленного, в данном случае на неодушевленность также указывает падежная парадигма *páhwr̥ ~ phwéns). Таким образом, композит *páhwr̥ значит «сила с качествами защиты» и, скорее всего, обозначал прежде всего оградительные костры, которыми племя оберегало себя от ужасов дикой ночи. В более широком смысле – любой бытовой костер: очаг для отопления и приготовления еды, погребальный костер, кузнечный горн и т.п.

Этимология *(h)n̥gʷnis (*h₁n̥gʷnis) затруднительнее.

Scarlet Magdalene: The Fires of Hestia: Celebrating the Hearth and Home

Hestia, you who tend the holy house of the lord Apollo, the Far-shooter at goodly Pytho, with soft oil dripping ever from your locks, come now into this house, come, having one mind with Zeus the all-wise — draw near, and withal bestow grace upon my song. – Homeric Hymn #24 to Hestia

Those who are familiar with the Neo-Pagan Wheel of the Year know that the beginning of February is the traditional time of year for celebrating Imbolc, the festival celebrating hearth and home, the beginnings of spring, and the lengthening days. While this festival does indeed have its Celtic roots and background, some people have taken this idea of honoring hearth and home around this time of year and incorporated it into their modern Hellenic polytheistic practice. There is at least one initiatory Wiccan trad which honors the Greek gods and honors Hestia around this time of year as well, and I am a member of that tradition.

Hestia is the Greek goddess of hearth and home. Offerings to her were done both “first and last”, and some Hellenists have chosen to give her offerings first during the ritual and last during the after ritual meal as their interpretation of this custom. She is the goddess who presides over all of the sacrifices done for the gods and is in charge of preparing the family meal. The sacred fire of the altar was–and is–hers, and while there were few temples to her in antiquity, Hestia existed everywhere by assumption.

There were no sacrifices that did not include her, as the goddess is essentially the gateway to all of the gods via all sacrifices and sacred flames dedicated to them. This included all sacred fires: ones lit at personal altars and shrines, household hearths, and fires lit at the center of cities. It is not without irony that such an overlooked goddess in the modern polytheist world is actually one of the most important.
Traditional offerings to her included water, wine, fruit, and oil–most likely olive oil.

You can read more about Hestia at Theoi.com, and there is a wonderful anthology on her by Bibliotecha Alexandrina.