Роксана Харчук: Україна як приклад існування правди

Будь-хто вам скаже, що нинішній світовий хаос - наслідок боротьби за сфери впливу. 

Однак мені здається, що згаданий хаос також є наслідком тези, яка була надмір популярною у 20 ст., особливо після 2 світової війни: ідеться про повну кризу правди, про твердження, наче її нема, бо у кожного індивіда, нації, суспільства правда своя. Людство не може, як бачимо, жити, коли кожний зі своєю правдою. 

А чому, а тому, що за таких умов жодні правила і організації (типу ООН, НАТО, ЮНЕСКО і т.д.) не працюють, а дехто про ці правила ще й напише: правила -- це тоталітаризм, то хай живе анархія! 

Безперечно, історична правда існує. Про неї свідчить час. Приклад України, її етногенез -- це свідчення існування правди, яку не можна заткнути, знищити, перекреслити. 

Звичайно, Україна не є носієм стовідсоткової правди, бо правда завжди десь посередині двох конфліктуючих поглядів, але абсолютна правда у випадку України після падіння УНР полягає в тому, що її поділили між собою СССР і Польща, Буковину анексувала Румунія, Закарпаття на правах автономії увійшло до Чехословаччини. 

Чи є у Європі країна із драматичнішою долею? 

І ніхто й досі не відчуває відповідальності за історичні кривди, завдані Україні. 

І нинішня ЄС не реагує на відгомін цих минулих подій відповідно, а доведеться реагувати. 

Ліві кричать про злочини європейських колонізаторів в Африці. Чого ж ці борці за справедливість не подивляться на Україну, яку в міжвоєнне двадцятиліття 20 ст. колонізувала найвільнолюбніша і найреволюційніша країна світу Польща, а тепер намагається довести, що це поляки -- безневинні жертви власної ж колонізації.

 І все це на тлі смертей українців від російських ракет -- поляки цим смертям радіють, уважають, що це акт історичної справедливості. З польської перспективи, росіяни мстяться за польські кривди. То хто в такому разі поляки? Ясно -- молодші брати росіян. Як це огидно. 

Як можна вірити, що війна закінчиться, якщо світ втратив елементарний моральний орієнтир? 

Польща-Христос народів у часовій перспективі виявилася карикатурою на Христа. Егоїстична нація, лицеміри, класичні єзуїти зі своїми 5 ракетами для Петріот, за які отримають 50 новеньких.. ЄС треба ще більше виділяти коштів Польщі, яка з вдячності цей ЄС колись таки розвалить.

Константин Шевцов: Современный мир как общество фейка

В статье ставится вопрос о роли фальсификации в современном информационном мире на примере феномена, получившего название «фейк». То, как используются
фейки, заставляет отказаться от простого понимания их как ложного сообщения и рассматривать как разновидность не только утверждающих, но и учреждающих актов,
или перформативов. В этом смысле фейки занимают место «священных объектов»,
отсылающих к начальным условиям возникновения общества и его саморегуляции.
В статье показано, что доверие к фейкам в немалой степени определяется природой
желания и структурой идентичности, которая организуется вокруг утраты и связана
с опасностью разоблачения собственной природы как фейковой. Также в статье вводится и разъясняется понятие цифрового бессознательного как формы существования
в эпоху цифровых систем коммуникаций, которым сопутствует эпидемическое умножение и распространение фейков как на низшем уровне социальных сетей и блогов,
так и на высшем государственном уровне.
Ключевые слова: доверие, фейк, идентичность, субъекция, перформатив, цифровое бессознательное.

K. P. Shevtsov
THE MODERN WORLD AS A FAKE SOCIETY
The article discusses the question of the role of falsification in the modern information
world by the example of a phenomenon called “fake”. Fakes are used not only as false messages,
because they include both approving and establishing acts, or performatives. In this sense, fakes
take the place of “sacred objects”, referring to the initial conditions for the genesis of society
and its self-regulation. The article shows that trust in fakes is to a large extent determined
by the nature of desire and the structure of identity, which is organized around loss and is
associated with the danger of exposing one’s own nature as fake. The article also introduces
53 and explains the concept of the digital unconscious as a form of existence in the era of digital
communication systems, which is accompanied by the epidemic multiplication and spread
of fakes both at the lowest level of social networks and blogs, and at the highest state level.
Keywords: trust, fake, identity, subjection, performative, digital unconscious.

1. Фейк как перформатив
Как показывает история мысли, интерес ко лжи — самой ее возможности,
ее причинам и воздействию — не только сопровождает постановку вопроса
об истине, но и в значительной мере гарантирует осмысленность и принципиальность обсуждения этого вопроса. Поскольку разыскание истины должно
полагаться на некие начальные очевидности, мы предпочитаем полагать, что
обладаем достаточными критериями для верного суждения, но тем самым
отнюдь не обеспечиваем себя защитой от ложного выбора. Дело в том, что,
отличая истину от лжи, мы превращаем истину в формальный критерий различия, который в конечном итоге придает и самой отъявленной лжи добропорядочную форму истины. Само по себе суждение «Я знаю, что произошло»
никак не препятствует совершенно ложному представлению фактов, поэтому
с необходимостью возникает вопрос, что же собственно утверждает ложь, или:
что производится и учреждается этой пустой мнимостью, которая гораздо чаще,
чем хотелось бы, пользуется широким доверием и становится руководством
к действию. Даже при том, что истина сегодня в немалой мере утратила свой
сакральный авторитет, ее производство в господствующей системе дискурсов
требует неизменного полагания своего иного — аномального, враждебного
«нашим» (традиционным или либеральным) ценностям, не просто ложного,
а именно упорствующего в обмане, в порождении или производстве заведомой
лжи, в распространении едва ли не главного бедствия современного информационного мира — фейка.