Таня Гукало: Людина є квіткою Всеосяжності та самозосередженням космосу, а вся могутність безмірності в людській волі.

В романі «Вогнесміх» Олесь Бердник продовжує ідею безмірності. І сама книга має складну багатошарову структуру, де переплітаються долі різних людей, різних картин світу та міфологій, а також різних континентів. 

В центрі сюжету знаходиться сімʼя Гуків, кожен член якої уособлює свій окремий вимір і свій шлях до гармонії з Всесвітом. Якщо у «Зоряному корсарі» та «Камертоні Дажбога» Бердник в основу поставив Любов, то у «Вогнесміху» він розвиває ідею Радості і людини як Радісної істоти. 

Радісною людиною Бердник називаю ту людину, яка перебуває в потоці свого призначення, саморозквітає. Людське життя він порівнює з піснею/мелодією. Людина має стати творцем своєї власної унікальної і радісної пісні, а всі пісні разом утворять співзвучність - прекрасну симфонію любові! Людина є квіткою Всеосяжності та самозосередженням космосу, а вся могутність безмірності в людській волі. 

Бердник підкреслює, що кожна людина, як частина великого цілого, впливає на планету і на Всесвіт, і може зіграти вирішальну роль у його долі: 

«Чому ти волієш, щоб хтось взяв на себе тягар відповідальності? Хіба гадаєш, що для цього потрібна виключність? Чи особливий талант? Роби справу там, де ти опинився. Вважай, що на тебе дивиться всесвіт, що ти робиш те, від чого залежить доля планети. Може твоя краплина буде вирішальна в тій чаші, яку наповнюють ентузіасти! І звідки тобі відомо, скільки їх і хто вони? І де?». 

Він красиво описав неповторність людини та її життя: 

«Прекрасне лише те, що зʼявляється один раз. Те, що існує - мить. І воно вічне. Бо вічність - то мить. Те, що повторюється, щезає. Повторення - хвиля. Хвиля смертна. 

Вічне - ціле, монолітне, унікальне, отже - миттєве. Життя - це унікальна мить. Воно уникає повторень, тому воно вічне. 

Мить - єдина, всебуттєва - охоплює космос. Ти завжди з нею, бо ти, твоє життя - це вічна мить радості. 

Кожна людина - вічна мить в індивідуальному вияві, в особистому згущенні, концентрації. Саме життєвість, унікальність дає вияв особистості. І це є основа краси. Повторюване вже позбавляється особисті. Отже, воно позбавлене краси, а відтак - смертне…»

В цьому контексті красиво звучить його опис кохання двох людей: 

«Любов - це бажання такої цілості, коли зникає світ і є лише він і вона! І в одній миті - безмежжя радості.»

Детальний огляд роману «Вогнесміх» дивіться на моєму каналі 💖

Геннадий Аксёнов: Там, за горизонтом…: От культуры вины и страха к культуре радости

Ибо и Сын Человеческий не для того пришёл, чтобы Ему служили, но чтобы послужить и отдать душу Свою для искупления многих.
Евангелие от Марка, 10:45

В примитивных обществах всё продумано заранее. Известно, как поступить в том или ином случае. Неизменные ритуалы сопровождают рождение и смерть, женитьбу и строительство дома. Даже абсолютно точно известно, какой узор нанести на новый горшок. Тот, который наносил отец, и ни одного лишнего завитка.

Свободы нет. Первобытная свобода — фантазия Руссо, не более. Науке открывается совсем иная реальность. Внешний мир ничего не говорит человеку племени, установил антрополог Люсьен Леви-Брюль, написавший книгу о первобытном мышлении. „Знание“ дикаря — это особым образом устроенная сложная совокупность мифов, древних сказаний, преданий о коварных и могущественных духах вод и земель. Эти „знания-значения“ называются коллективными представлениями.

В племени нет личности. Вернее, нет личности индивидуальной. Есть личность коллективная. В качестве индивида, субъекта выступает племя целиком, где человек — не единица, а дробь, часть единицы. При этом нет никакого дополнительного порабощения, никакого принуждения или выгоды вождя, например, на которого рядовой член племени работает. Речь идёт о добровольном поведении, где все, как один.

Эти наблюдения относятся отнюдь не только к диким племенам.