Микола Бандрівський: Гріб Аттіли слід шукати у Карпатах? А, чому б і ні? Давайте поміркуємо

Спершу для тих, то "не в темі": Аттіла - один з наймогутніших володарів Європи середини 5 століття. Завойовуючи одну державу, за іншою, Аттіла зі своїми гунами поставив на коліна майже всі великі європейські держави і дійшов аж до Риму. Ні до, ні після того гунського нашестя, історія нашого континенту, не знала настільки сильного і впливового вождя. Сотні книжок і фільмів написано і відзнято про цю непересічну особистість. Майже кожна сучасна європейська держава може похвалитися своїм доробком на "гунську тематику", окрім... України. 

Ще з радянських часів, була негласна заборона якось виокремлювати гунський період у давній історії УРСР (а, тим більше, виділяти археологічну культуру чи, хоча б, тип пам'яток, які б могли належати власне гунам, а не їх численним союзникам і ворогам). Натомість, українським археологам "милостиво" дозволялося оперувати у своїх працях лише назвою "пізньоримський період". І ця тенденція майже в незмінному вигляді зберігається до сьогоднішнього дня. 

Більше того, за час Незалежності, у нашій країні не вийшло майже жодної статті, жодної монографії, не захищено жодної дисертації, у назвах яких фігурували б слова "гуни" чи "Аттіла". Більше того, з подачі російської школи археології, яка сьогодні у неймовірних масштабах тиражує міфи про ніби-то  центроальноазіатське походження скіфів і гунів, нам і далі вперто нав'язують концепцію тюркського або ж угро-фінського походження Аттіли і гунів в цілому, що йде всупереч свідченням пізньоантичних і ранньосередньовічних істориків.

Уявіть собі: на сьогоднішній день ніхто не може з впевненістю вказати на основні ознаки гунської матеріальної культури. При чому, не лише у нас, але й в інших країнах. Навіть ті дослідники, яких інші деколи вважають "світилами у науці" (гунського періоду), нічого нового, окрім повторюваних історіографічних кліше, досі, на цю тему, так і не написали...

Можу навіть сказати, що гунська тематика в Україні, як і у решті країн Європи, до сьогоднішнього дня все ще перебуває ніби у напівмістичному стані: про гунів всі чули і майже все знають про їхні основні військові рейди (навіть підраховано, скільки тисяч осіб могло бути задіяно у тій чи іншій збройній кампанії), а, от, тикнути пальцем на карту і сказати: "осьо, з цього місця здійснювалися атаки гунів у ті роки" чи: "саме тут була держава Аттіли" (а, не тимчасова, його, ставка), досі ніхто так і не спромігся аргументовано довести. 

Ярослав Галущак: Володимир Михайлович Гнатюк (1871-1926): видатний фольклорист, етнограф, краєзнавець: біографічно-бібліографічне дослідження (до 145-річчя від дня народження)

В історії української науки кінця ХІХ – першої чверті ХХ століть, в плеяді науковців того періоду яскраво висвітлюється ім’я славного вченого Володимира Михайловича Гнатюка. Людини різнопланової, наполегливої, працьовитої. Цікавої й непересічної особистості. Важко назвати другу таку постать того періоду, яку б за широтою інтересів і багатогранністю діяльності можна було б поставити поряд з величною фігурою Каменяра. Послідовник і соратник І. Я. Франка, В. М. Гнатюк відомий як визначний фольклорист, етнограф, краєзнавець, літературознавець, мовознавець і перекладач. А також громадсько-політичний діяч, що мав прямий стосунок до журналістики, публіцистики, педагогіки й народної освіти, музейної справи. Людини унікальної, з якоюсь своєю внутрішньою програмою, яку намагався виконати протягом свого яскравого життя.

Народився В. М. Гнатюк 9 травня 1871 року у селі Велеснів Бучацького повіту Королівства Галичини і Лодомерії Австро-Угорської імперії (нині Монастириського району Тернопільської області України).

В багатодітній селянській сім’ї, в родині панувала атмосфера щирої поваги до рідної мови, культури, звичаїв. Саме в сім’ї, в родині Володимир пройнявся шанобливим ставленням до українського слова, книжок, відчув красу і неповторність українського фольклору, української пісні.

У 1880 році, коли Володимир навчався у першому класі, до його рук потрапила збірка поезій, яка справила на нього таке сильне враження, що він собі переписав деякі вірші до зошита. Слідом за віршами потрапили туди й народні пісні. Пізніше цей зошит-збірка поповнювався новими записами народних творів (фольклору), знаменуючи перший крок В. Гнатюка як збирача фольклору.

У 1883 році В. Гнатюк вступає до нижчої гімназії в м. Бучачі, яку закінчує в 1889 році. В цей період його збірка вже налічує близько 500 пісень. Ще навчаючись у школі та нижчій гімназії він виявляє нахил до вивчення мов, історії, географії та складання віршів.

У 1890 році Володимир вступає до п’ятого класу Станіславівської гімназії, яку закінчив у 1894 році з атестатом зрілості й з новою, більшою збіркою фольклору, замість втраченої.

У 1894 році В. Гнатюк вступив на філософський факультет Львівського університету, який успішно закінчив у 1898 році. В цей період він знайомиться з багатьма представниками галицької наукової еліти.

Слід охарактеризувати період історії, в якому почав трудитися В. М. Гнатюк. Це був період загальної активізації суспільного життя, ломка в ньому усталених громадсько-політичних понять, розвиток соціал-демократичного руху, зростання національно-визвольних прагнень і національної самосвідомості, яке захоплювало дедалі ширші маси. Всі ці фактори надали в кінці ХІХ – на початку ХХ століть реальної ваги питанням державної самостійності українського народу, його національно-політичного і національно-культурного відродження.