Андрій Поцелуйко: «Захочеш — і будеш. В людині, затям, лежить невідгадана сила»: езотеричне прочитання рядків Олега Ольжича

 Рядки Олега Ольжича «Захочеш — і будеш. В людині, затям, лежить невідгадана сила» можна розглядати не лише як заклик до мужності та сили волі, а й як своєрідний духовний афоризм, близький до ідей сучасного нью-ейдж. У такому прочитанні вони набувають нового змісту, що виходить за межі психології та звертається до уявлень про приховані можливості людської свідомості.

У філософії нью-ейдж людина розглядається як істота, що володіє значно більшим потенціалом, ніж це здається на перший погляд. Свідомість сприймається не просто як здатність мислити, а як творча сила, яка взаємодіє з навколишньою реальністю. Бажання, думки, наміри й внутрішні переконання нібито формують життєві обставини. Саме тому слова «Захочеш — і будеш» можна трактувати як твердження про те, що щире й усвідомлене прагнення відкриває шлях до здійснення задуманого.

Особливого значення набуває вислів «В людині лежить невідгадана сила». У межах езотеричного світогляду ця сила може сприйматися як прихована духовна енергія, внутрішнє джерело мудрості або зв'язок людини з універсальною свідомістю. Вважається, що більшість людей використовує лише незначну частину своїх можливостей, тоді як через духовний розвиток, медитацію, позитивне мислення та усвідомлене формування намірів вони здатні розкрити свій справжній потенціал.

Таке розуміння перегукується з популярною концепцією «закону притягання». Відповідно до неї, людина притягує у своє життя події, які відповідають її думкам, емоціям і внутрішньому стану. Якщо бажання поєднане з вірою, вдячністю та відсутністю внутрішніх сумнівів, воно нібито починає втілюватися в реальність. Тому слова Ольжича можна інтерпретувати як заклик не лише захотіти, а й внутрішньо стати тією людиною, яка вже живе відповідно до своєї мрії.

У такому прочитанні «невідгадана сила» — це не фізична міць і навіть не лише сила характеру. Це здатність людини змінювати власну свідомість, а через неї — і своє життя. Кожна думка стає своєрідним імпульсом, кожне переконання — насінням майбутніх подій, а внутрішня гармонія — умовою для розкриття прихованих можливостей.

Водночас варто пам'ятати, що таке тлумачення є сучасною інтерпретацією, заснованою на ідеях нью-ейдж. Воно не обов'язково відображає авторський задум Олега Ольжича. Проте саме багатозначність поетичного слова дозволяє різним поколінням читачів відкривати в цих рядках нові сенси. Для прихильників езотеричного світогляду вони можуть звучати як нагадування про безмежний потенціал людської свідомості та про те, що справжня сила починається всередині людини.

Богдан Червак: Побачили світ книжки з творами визначних діячів ОУН – Олега Ольжича і Олени Теліги

У видавництві «Фоліо» побачили світ книжки з творами визначних діячів ОУН – Олега Ольжича і Олени Теліги.

Складно знайти актуальніших авторів під час московсько-української війни.

Розкрийте зіниці, розкрийте серця,
Черпайте криштальне повітря!
Одвіку земля не зазнала-бо ця
Такого безкрайого вітру.

Він віє, шалений, над стернями днів
Диханням нестримної волі
Від дальніх пікетів, вартових огнів
Імперії двох суходолів.

Він віє диханням солоним, як кров
П’янких океанових надрів,
Що їх Севастопіль навсе розпоров
Кільватерним ладом ескадри.

Над диким простором Карпати — Памір,
Дзвінка і сліпуча, як слава,
Напруженим луком на цоколі гір
Ясніє Залізна Держава.

Олег Ольжич

Олег Ольжич: Дух руїни. По сторінках історії

Українська історія багата на великі й героїчні моменти, але досить в ній і темних та болючих сторінок, що їх воліли б ми часто вирвати і не мати в цій великій книзі, з якої народ має вчитися славних і добрих діл. Та зріла мужня суспільність не сміє боятися глянути правді в лице, зокрема в хвилині, коли дійсність вимагає, щоб її бачити тверезо, а не через рожеві окуляри ідилії.

* * *
Дух руїни, дух степу покутує в психічному укладі нашого народу від княжої доби, почерез гетьманщину й визвольні змагання 1917-20 років аж по сьогоднішній день.

Це той дух, який дав нам в історії Тетерю, Брюховецького, Сірка, Пушкаря, які бунтувалися проти власних гетьманів і змовлялись із сусідами то з півночі, то з заходу, виступали з ними проти власного народу й гетьманів та видавали їх ворогам на палі або й самі їх убивали. Це є ті Махни, Григорієви та інші отамани, які не хотіли підпорядкуватися власному урядові. Це ті всі, які не признавали і не признають нікого поза собою і над собою, які самі собі панами були, «герць для герцю» виправляли і завжди знаходили опікунів, протекторів, покровителів, яких кликали на поміч, і яку ті радо давали, бо це було в їхньому інтересі.

Міжусобиці й бунти бували й у інших народів. Але інші народи вспівали оформитися в держави й виховати, деколи жорстокими способами, своїх громадян на здисциплінованих і карних членів національної і державної спільноти.

Ми, українці, не вспіли цього зробити, бо нам перешкодили в цьому орди з півночі та зі сходу, які нападали на нашу державу, а згодом сусіди, які наш знесилений нарід поконали, розбивши нашу державу і попровадивши у відношенні до нашого народу політику внутрішнього порізнення, відомого під назвою «діли й пануй» або «пусть русіна на русіна».