Олег Карелін: Як поляни прийшли на Київські гори і "віджали" городище деревлян, що стало ворожнечею між ними на багато століть

 Як поляни прийшли на Київські гори і "віджали" городище деревлян, що стало ворожнечею між ними на багато століть. 

Коли писана історія вперше заговорила про пробатьків давніх українців-слов'ян, то вони вже знали тоді і золото, і залізо і срібло. Але історія пізно згадала про українців, аж після Різдва Христового, тимчасом, як вони сиділи на тих самих місцях може яких понад 5 тисяч літ перед Різдвом Христовим, поки надумали розселятися. 

Сучасні історики погоджуються з заснуванням українського етносу 7500 років тому в Трипільскій культурі-Кукутень, яка існувала на території сучасних південно-східних європейських держав Молдови, Румунії та України в епоху неоліту та мідного віку, приблизно з 5500 до 2750 років до нашої ери, залишила тисячі руїн поселень, що містять велику кількість археологічних артефактів, засвідчуючи їх культурні та технологічні характеристики. 

На початку І тисячоліття на теренах східних слов'ян, давніх українців вже нараховувалося близько 14 племінних союзів, які називалися назвами територій (земель) і рік. Це були перші назви, які ставали етнонімами. В українській історіографії відомі: поляни, що сиділи в полях; древляни, що сиділи в лісах; бужане, що "сиділи" над Бугом; вятичі, що "сиділи" над Вяткою; боруси, що "сиділи" над літописним Борисфеном... Тоді давні українці ні звідки не прийшли, а жили з незапам'ятних часів на простороні між річкою Віслою (Вілою), Балтийським морем (укри, венеди) на півночі, на полудні - по Дніпрі. Виходить, що теперішня Київщина і Волинь якраз були батьківщиною і слов'ян і українців. 

З півночі сусідами українців були литвини, за річкою Віслою - німці, на північному сході - угро-фіни, а на полудні, в степах чорноморських, постійно пересувалися усякі народи. Постійно потерпаючи від нападу кочовиків, поляни, що "сиділи" в південних степах до князя Кия, тоді ще не мали укріплених городів - бракувало досвіду і матеріалів. 

З досліджень про першопочаток Київа історики користувалися данним, не лише легендою про появу апостола Андрія Первозванного, який з учнями прибув по Дніпру на Київські гори, ставив хрест, проповідував і вперше хрестив киян в 38 р. н.е. Мабуть не на пустому місці. Історичні артефакти зарубінецької культури, віднайдені археологами на території Київа, засвідчують, що сучасному Київу, як мінімум 2200 років. Тобто на Київських горах в укріпленому городищі вже "сиділи" деревляни і "И бяше около их лес и бор велик, и бяху ловища зверие", як пише літопис (Новгородская первая летопись старшего і младшего изводов, М.Л. 1950, стр. 104-105). 

Писемні згадки в історичній праці "Синопсис" (вперше виданій у 1674 р.), побудованій на літописних джерелах, засвідчують, що поляни на чолі з Києм і братами прийшли з південних степів, а іх нащадками були Аскольд і Дір: - "...пріидоша от диких поль с славяни великими и зело храбрими народи тріе братія родниі: первому имя Кий, второму Щек, третіему Корев, или Хорев, и сестра их с ними пріиде Либідь к брегом Дніпровим, рода все Афетова и племени Мосохова, идже владюже народами и Полянскою землею, начаша гради і міста ради тишайшого житія і прибежища созидати" (Киевский Синопсис, Киев, 1836, стр. 20). Так найменший союз полян "зовомуя руссю", у порівнянні з деревлянами і найбільшим союзом сіверян, став домінуючим серед інших племінних союзів. а Київ став сакральною столицею України: - "И створиша град во имя брата своего старійшого и нарекоша имя ему Киев. Бяху мужи мудри и смислени, нарицахуся поляне, от них же есть поляне в Киев и до сего дне" (Повесть временних лет. М.Л 1950 , ч.1 стр 12-13). Пізніше київський князь Кий "в своем град Києв, ту живот свой сконча; и брат его Щек и Хорив и сестра их Либідь ту скончашася" (ПВЛ, ч.1, с 13). 

Принагідно зауважим, що ображені деревляни протягом наступних століть постійно ворогували з полянами, намагалися повернути своє сакральне городище, тепер вже Київ, і прогнати полян, які по смерті Кия "биша обидими древлями и иними околними" (ПВЛ, ч.1 стр 16, 18). 

В 882 р. Великий Князь Київський Олег, пізніше Віщий, 30 років правління, підступом захопивши Київ і убивши правителів Аскольда і Діра, був вимушений воювати проти повсталих деревлян: "У РІК 6391 (883) Почав Олег воювати проти деревлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці" (Літопис Руський", Київ, "Дніпро", 189 , стор13). Потім Великий князь Київський Ігор, пізнше Старий, 33 роки правління в Київі, збираючи данину, був убитий повсталими деревлянами в 945 р., які старалися повернути свої землі і Київ, створивши династичний шлюб древлянського князя Мала і удовиці, полянської княжни Ольги. В середині Х ст. писемних згадок про деревлян вже не було.

Андрій Денисенко: Київ - мати городів не лише руських, але і слов‘янських

Україна - не тільки не Росія, а Київ не просто старший Москви на 700-800 років.

Поширення назви Київ і похідних від неї на всій території розселення слов‘янських племен, яке відбувалося у 6-8 століттях (а на території майбутньої РФ і в 9-10), свідчить, що він є найдавнішим і найпотужнішим центром всіх слов’ян тогочасної Європи.

Київ - мати городів не лише руських, але і слов‘янських.

Це смертельний удар по імперських амбіціях Московії, історична міфологія якої не сягає глибше періода Русі, а реальна державна традиція і національна свідомість походять з кривавого болота монгольського рабства.

Андрій Денисенко: Україна-мати! Щит і меч Вільних Народів Великого Заходу в боротьбі з останньою людожерською диктатурою

Україна-мати!

Знаю, що багато друзів мене не зрозуміють.

Але я маю це сказати.

Україна-мати - це не лише концепт у продовження наспіву «Батько наш - Бандера».

Україна-мати для всіх українців!

З усіх куточків Батьківщини і з усіх світів поза нею.

Не зважаючи на політичні погляди та ставлення до сталевої постаті на печерських пагорбах.

Бо створена вона скульптором-українцем за українські гроші на українській землі, розгорнута лицем до Москви і є символом захисту нашої землі.

Україна-мати для всіх, включно з Києвом, у котрому поставлена і котрий є мати городів руських!

Мати для дітей Божих і Дажбожих.

Живих і мертвих, і ненароджених.

Мати для антів, венедів і склавинів.

Мати для полян, деревлян, сіверян, уличів, тиверців, волинян, бужан і білих хорватів, для скіфів, сарматів, неврів і балтів - для всіх батьків й матерів нашого народу.

Україна-мати - не лише для українців.

Але й для усіх наших справжніх братів-словʼян, предки яких вийшли з цієї землі й які підтримують нас під час лютого випробування війною, даючи прихисток біженцям, боєприпаси та зброю для війська та голоси в усіх міжнародних структурах.

Мати для хорватів і сербів, босняків і чорногорців, прабатьківщина яких є у нашому Прикарпатті; для болгарів та їхніх 7 словʼянських родів; для поляків, чиє провідне племʼя - поляни - родом із Придніпровʼя; для чехів, чий пращур Щек разом із пращуром хорватів Хоривом є братами нашого Кия та сестри їхньої Либеді.

Україна-мати для християн, язичників, буддистів, юдеїв і мусульман. Для всіх, чиї молитви у цей час на межі життя і смерті - за неї!

Для русинів й насправді руських, а не московських.

Для нащадків псковитян, тверичів, новгородців й усіх, хто боровся з вирощеним Ордою левіафаном і визнає великокняже першородство України-Русі та великого Києва.

Україна-мати - для всіх індоєвропейських народів, які з українських степів розійшлися цілою Євразією.

Для всіх, хто живе, будує і народжує на цій святій землі.

Україна - на межі світів!

Україна - щит і меч Вільних Народів Великого Заходу в боротьбі з останньою людожерською диктатурою.

Україна-мати для кожного з нас - для всіх наших мрій про майбутнє без несправедливості, насильства та московського Мордору.

Слава Матері-Україні! Слава ЗСУ!

Олександр Палій: Острів Русів

Однією з причин минулорічного навіженства московського дєда є очевидне походження держави та народу Русі з сучасних українських земель. Офіційно - з Києва, та історія дає підказки, що все могло статись трішечки раніше.

І південніше.

Мова йде про острів, що існував на Дніпрі між сучасними Черкасами, Смілою, та Чигирином. Одна з теорій походження слова Русь

- від назви острову, на якому жив древній і багатий народ.

Археологи, проводячи розкопки на території Росії та України, причому досить далеко від морів та великих озер, знайшли кілька місць, які могли б претендувати на звання «острова русів».

Острів згадується мусульманськими купцями, мандрівниками та літописцями. Вони розповідали, що біля країни Артанія, серед Великої води є великий острів, укритий лісами і болотами, довжиною «три дні дороги на конях», що відповідає теперішнім 130-140 км.

Одна з гіпотез місцезнаходження загадкового острова з'явилася у 60-х роках ХХ століття, коли льотчики допомагали обробляти колгоспні лани з повітря, та звернули увагу на те, що земля між Каневом, Смілою і Чигирином набагато вища від земель, що знаходились навкруги. Сучасні ж технології знімків земної поверхні з космосу дозволяють оцінити ширину русла, яке колись проходило на місці Ірдинського болота, та річки Тясмин.

Виявилось, що нижче Канева, трохи південніше річки Вільшанки, в ті далекі часи Дніпро розділявся на два рукави - правий і лівий:

• правий був судноплавним, іноді до 3 км завширшки. Саме по ньому проходив всесвітньо відомий шлях із варяг у греки. Нині це заплави річок Ірдинь (від села Мошни до міста Сміли) і Тясмину (від Сміли до впадання в Дніпро біля села Стецівка, трохи нижче міста Чигирин)

 • лівий рукав — це теперішнє русло Дніпра. Тоді він був другорядним, але судноплавним.

Між двома рукавами і лежав давній острів у «три дні дороги на конях» — острів Русь. За переказами, руські дружини саме звідси починали походи в половецькі степи, землі Криму, Візантійської імперії. Нині на території колишнього острова стоїть місто Черкаси.

Аргументів цій історії додає два фактори - сучасні Ірдинські болота, є дуже співзвучними з згаданою Артанією (окрім неї араби також згадували Куявію і Славію). І друге - татарське походження назви Чигирин вказує на те, що південні ворота Острова Русів називались виходом з країни («чигир» - вихід, по-татарськи).

P. S. 

Svetlana Lytvyn-Kindratiyk

Цікаво, що там де знаходяться села Прохорівка, Сушки, раніше було містечко Бубнів (всі села нижче Канева) ще 60-х роках дорога (поки її не заасфальтували) була не грунтова, а з суцільного піску. Ми дітьми просто по коліна провалювалися в цей пісок. Як ніби дно ріки, а паралельно цих сіл на відстані десь кілометр тягнеться пасмо височини висотою десь в 5-ти поверховий будинок аж до села Гельмязів, яке вже знаходиться на цій височині. Це пасмо в основному має багато піску, де-не-де було видно карєри з видобутку піску. Автобус Київ-Канів якраз спускається з цієї височини в цю долину й прямує далі.

Андрей Баумейстер: Приезд Байдена в Киев - это паломничество в место силы и совершение магического ритуала.

Мы с вами свидетели одного из поворотных моментов истории. Мы даже можем слышать бой часов, отмеривающих начало нового акта исторической драмы. Возможно, так звучит стук Судьбы...

Раньше американские президенты навещали Киев по "остаточному принципу". Когда уже их срок правления подходил к концу.

Сегодня визит американского президента выглядит скорее как пик политической карьеры Джозефа Байдена. Как его личный "звёздный час". 

Мы не знаем, что произойдёт завтра или послезавтра. Мы не знаем когда и как закончится эта война. Я не поклонник Байдена и американских демократов (имею в виду партию).

Но я вижу и ощущаю значимость сегодняшних жестов и образов. А образ ясен, как солнечный февральский день на Михайловской площади в Киеве.

Лидер западного мира прибыл в Киев не с формальным и дежурным визитом. Он приехал в место силы. Туда, где решается судьба Запада.

После 500 лет западного лидерства история может пойти по другому пути. Сегодня История - на перекрёстке дорог, на распутье. У водораздела, у камня, на котором написаны слова - не "мене текел", а - "Киев", "Михайловская площадь", "Трехсвятительская", Софиевская площадь"," Святая София"... 

И американский президент прибыл сюда не ради того, чтобы предложить помощь. Помощь можно давать и на расстоянии.

Он прибыл в Киев, чтобы не давать, а чтобы обрести. Что именно обрести? Силу. Символический капитал. Символическую власть.

Сегодня в Киеве мы наблюдаем не государственный визит, нет. Это акт политической магии. Я даже не думаю иронизировать. Я говорю серьёзно.

Это паломничество в место силы и совершение магического ритуала.

И что же станет результатом этого магического акта? Трудно сказать. Я не пророк. Я просто пытаюсь передать свои ощущения от того, что происходит в данную минуту...

Ведь магия непредсказуема. Но без неё нет ни политики, ни реальности.

Во всяком случае мы наблюдаем первый результат этой магии: укрепление надежды...

А в остальном, будущее покажет, в каком направлении пойдёт История...

Сторож Золотих Воріт Києва

 Навесні 1900 року у Києві неподалік Золотих воріт, на розі вулиць Рейтарська та Мало-Володимирська (нині – Олеся Гончара), розпочалося спорудження п’ятиповерхового прибуткового будинку (відомий як Дім Фурмана). Під час виїмки рову для фундамента на глибині близько 2 м робітники-землекопи натрапили на давньоруське, початку Х століття, поховання воїна з конем. 

Головною знахідкою у похованні був меч скандинавського типу із прямим двосічним лезом. Руків’я меча складається з округлого навершя і прямого перехрестя. Навершя двоскладове, верхів’я – трьохчастинне. Фронтальна поверхня навершя, його основа, а також перехрестя меча оздоблені інкрустацією. Вона виконана з мідних та срібних дротинок – прямих, розплесканих або скручених. Бічні частини навершя прикрашені трьома рядами скрученої срібної дротинки. Три ряди такої ж дротинки відділяють верхів’я навершя від його основи. Держак оздоблений срібною пластиною, гравірованою вибагливим рослинним візерунком, який має угорське походження. Подібним є і декор пластин, що оздоблювали кінську вузду.

Мечі цього типу були розповсюджені у ІХ – на початку Х століття на півночі Європи. Як і сокири, мечі були улюбленою зброєю скандинавів-вікінгів, яких на Русі називали варягами. Були вони й на озброєнні руських воїнів. 

Досі нез’ясованим залишається питання: ким був воїн, похований неподалік Золотих воріт на початку Х століття, – русином, варягом чи угром (мадяром)? Яка доля його спіткала? У яких битвах він брав участь та які країни відвідав у військових походах? Його військове спорядження доводить, що він був мужнім воїном і, можливо, обіймав високу посаду (воєводи?) у княжій дружині. А тому, удостоївся шани бути похованим у найпочеснішому місці – біля головної брами Києва. Були то літописні часи князя Олега, коли Руська держава щойно постала на арені Європи. І на долю її воїнів випало чимало ратної праці. 

Україна веде війну з лютим ворогом – війну за життя, за честь і правду. І воїни минулого разом із нашими захисниками боронять рідну землю, як і сотні, тисячі років тому.

Київ античний: на місці Подолу ймовірно було грецьке місто і римське військове поселення Азагарій

Український дослідник знайшов свідчення того, що ще за тисячу років до хрещення Русі-України в Києві було міське поселення, яке могли заснувати понтійські греки.

На місці Києва у стародавні часи вже існувало античне місто, яке було споруджено греками задовго до приходу римлян. Таку версію озвучив український вчений, професор архітектури Борис Єрофалов, назвавши гіпотезу історіографічним переворотом.

Професор архітектури Борис Єрофалов, який нещодавно написав дослідження "Римський Київ", показав план римського військового поселення II століття нашої ери, яке було на місці сучасного Подолу. Як пояснив учений, це античне місто на Дніпрі називалося Азагарій (Azagarium)

Першим гіпотезу про існування Азагарія висунув український історик початку XIX століття Максим Берлінський, а потім у 1850-ті повторив його колега, киянин Микола Закревський.

Але ще задовго до них грецький учений Клавдій Птолемей в II столітті у своїй знаменитій праці "Керівництво з географії" вказував координати Азагарія: 56 градусів східної довготи, 50 градусів 40 мінут північної широти. "Його праця мала мапи. Але вони не збереглися. У XIII столітті один із візантійських ченців розшукав Птолемеєву працю, але без карт. Приблизно через 200 років інший чернець і науковець Микола Йоганн відновив карти відповідно до тексту книжки", — розповів Єрофалов. 

Якщо вірити цим свідченням, то саме тут розташовувався великий торговий вузол між Правобережжям і Лівобережжям, на Подолі був перевіз через Дніпро, зручна гавань з причалами — порт. Ймовірно, греки побудували першу торговельну факторію на Подолі, а на Замковій горі створили систему укріплень для її захисту.

Потім сюди прийшли римляни та побудували свій форпост після 106 року, коли в результаті дуже наполегливої багаторічної боротьби їм вдалося завоювати Дакію (територія сучасної Румунії). "За кілька століть римляни побудували по периметру своєї великої імперії сотні таких військових поселень. Згодом багато хто з них стали містами Флоренція, Регенсбург, Страсбург, Бордо, Краків, Відень і багато інших", — розповів вчений.

Єрофалов розповів, що на картах Подолу чітко простежуються сліди прямокутника (600 на 450 метрів), на якому розміщувався табір — він був у центральній частині Подолу. На плані видно, як змінене русло річки Глибочиці, щоб вона огинала табір і текла штучним ровом уздовж північного ділянки оборонної стіни. Північна сторона поселення була тиловою.

"Контрактова площа розміщена на місці форуму (площі). У кожному каструмі була головна поздовжня вулиця — Віа Преторіа. Вона ділила поселення на дві рівні половини. Ближче усього до неї проходить нинішня вулиця Костянтинівська. А вулиця Віа Принципаліс, яка перетинала Віа Преторіа, буквально збігається з відрізком сучасної вулиці Хорива від перетину з Костянтинівської до церкви Миколи Притиска", — заявив учений.