Олексій Дудченко: Міграції сприяли поширенню мегалітичної культури в неолітичній Європі

Уздовж Атлантичного узбережжя Європи височіють понад 35 000 гігантських кам'яних споруд — дольменів, менгірів та величних кромлехів. Понад століття науковці намагалися з'ясувати, як саме ця дивовижна архітектурна традиція поширилася континентом. Тривалий час в археології панували дві протилежні гіпотези, які намагалися пояснити цей феномен.

 Прихильники першої концепції, відомої як дифузіонізм, обстоювали міграційний шлях. Вони вважали, що будівничі мегалітів масово переселялися на нові землі й приносили з собою власні технології, культуру та релігійні вірування. 

атомісь друга гіпотеза базувалася на ідеї культурної асиміляції. Її прибічники стверджували, що жодних масштабних міграцій не було, а стародавні люди просто обмінювалися знаннями, модою та технологіями через розгалужені торговельні мережі. 

Завдяки масштабному аналізу 2 963 давніх геномів (зокрема 46 нових зразків ДНК, вилучених безпосередньо з мегалітичних поховань) генетики та археологи нарешті розгадали цю загадку. Дослідження генетичних маркерів та радіовуглецевого аналізу довели, що історія європейського монументалізму розпочалася близько 6 700 років тому. Перші масштабні гробниці з'явилися на північному заході сучасної Франції — у Бретані. Саме звідси, як свідчать ДНК-дані, хвилі перших мореплавців рушили вздовж морських шляхів, поширюючи традицію будівництва мегалітів по всій Західній та Північній Європі. Палеогенетичний аналіз відкрив дивовижну правду, адже Бретань стала не просто географічною колискою мегалітів, а унікальним плавильним казаном для двох різних потоків перших європейських аграріїв. 

Результати ДНК-досліджень чітко розділяють тогочасне населення на два магістральні генетичні вектори. Перший, північний потік, представляли нащадки культури лінійно-стрічкової кераміки, які мігрували вглиб континенту через Центральну Європу. Водночас із півдня, уздовж західного узбережжя Середземного моря, просувався південний потік землеробів культури кардіальної кераміки. Саме на цьому крайньому заході континенту відбулося масштабне змішування двох самобутніх міграційних хвиль. Сформований етнічний субстрат не лише перейняв технології обох сторін, а й згенерував абсолютно новий соціокультурний феномен у вигляді мегалітичної архітектури, яка згодом назавжди змінила обличчя стародавньої Європи.

Подальша експансія мегалітичної культури з французької колиски відбувалася різними шляхами, які палеогенетикам вдалося реконструювати з надзвичайною точністю.

На Британських островах розгорнувся сценарій прямої міграції. Близько 6 000 років тому переселенці з північної Франції масово переправилися через Ла-Манш. Поява перших британських мегалітів ідеально збігається в часі з прибуттям цього нового населення, що стало класичним прикладом перенесення культури самими її носіями. 

У Скандинавії події розвивалися інакше, поєднуючи міграцію та подальший обмін ідеями. Перші франко-центральноєвропейські хлібороби прибули на ці північні землі досить рано, приблизно 5 600 років тому. Проте початкові дольмени та коридорні гробниці з'явилися там лише через п'ятсот або навіть вісімсот років після їхнього приходу. Така суттєва часова затримка переконливо свідчить про те, що будувати мегаліти місцеве населення навчилося значно пізніше завдяки морським торговельним контактам. 

На противагу цьому, Іберійський півострів, де розташовані сучасні Іспанія та Португалія, продемонстрував чистий культурний імпорт. У межах 6 700–6 000 років тому тут звели величезну кількість мегалітів, проте місцеве населення повністю зберегло свій давній західно-середземноморський ДНК-профіль. Генетики не виявили жодних ознак масових міграцій з Франції на півострів, а це означає, що іберійці просто перейняли архітектурний стиль та релігійні культи від тогочасних атлантичних мореплавців.

Поширення мегалітів не можна пояснити спрощеними формулами. Початкові демографічні зрушення раннього неоліту створили розгалужену мережу зв’язків. Згодом саме цими морськими та сухопутними шляхами завдяки обміну, торгівлі й подорожам майстрів-будівельників Європою поширилися складні інженерні рішення та культові практики. 

Migrations facilitated the cultural diffusion of megaliths in Neolithic Europe. Biorxiv. 2026

Сергей Федулов: Карнакский мегалитический комплекс

Карнакский мегалитический комплекс — это крупнейшее в мире скопление доисторических каменных сооружений, расположенное во французском регионе Бретань возле города Карнак.

Главные фактыВозраст: Построены в период между 4600 и 4300 годами до нашей эры (что значительно старше британского Стоунхенджа).

Масштаб: Комплекс насчитывает более 3 000 менгиров (вертикальных каменных столбов), а также дольмены и курганы, которые вытянулись рядами на несколько километров.

Состав сооружений:Менгиры — одиночные камни, стоящие вертикально.Аллеи менгиров — длинные стройные ряды камней (самые известные — ряды Менек, Кермарио и Лезек).Дольмены — древние каменные гробницы или столы из массивных плит.

 Этот комплекс включает в себя множество курганов, гигантских дольменов (сооружений из камней) и менгиров (одиночных камней-столбов). Около трех тысяч карнакских менгиров расположены целыми аллеями-рядами, которые простираются примерно на три километра.

Большую трудность в изучении Карнака представляет тот факт, что тысячелетия и люди разрушали древний комплекс. Эта территория всегда была довольно оживленным местом, занимающим важное место в истории Европы.

В Карнаке оставили свои следы кельты и древние римляне – на камнях есть и изображения римских богов и кельтские символы. Тут разворачивались бурные сражения: даже существует легенда о том, что камни - это враги короля Артура, заколдованные волшебником Мерлином.

Набеги диких кочевых племен, войны, природные катаклизмы – все это существенно изменило Карнак. Часть камней веками утаскивали к себе крестьяне – в хозяйстве, мол, все пригодится, часть пошла на строительство дорог и другие нужды. Поэтому довольно трудно сейчас представить себе, чем же был Карнакский комплекс несколько тысяч лет назад. Если судить по старинным изображениям, еще несколько столетий назад камней в Карнаке было намного больше и стояли они гораздо гуще.

Созданы карнакские камни в эпоху неолита – археологи считают, что камни были высечены из местных пород около четырех с половиной тысяч лет до нашей эры. Однако непонятно, каким образом эти камни доставлялись на место и воздвигались – некоторые камни весят несколько тонн.

Віталій Креслав: Писаний Камінь Карпат

Писаний Камінь — унікальний витвір Природи, гора заввишки 1221 м, із величезними брилами пісковика, які починаються з північного заходу, з каменів висотою 2-3 м. і тягнуться ланцюгом (біля 80 м.) на південний схід, виростаючи у масивні моноліти висотою до 20 м. Верх каменів утворює горизонтальну площину, де можна відпочити, помилуватися навколишньою природою, прийняти сонячні і повітряні ванни. Гора знаходиться за 5 км. від Буковецького перевалу у Верховинському районі, Івано-Франківської обл.

На скелі Писаний Камінь збереглись загадкові напівсферичні ями-чаші й викарбувані в дуже давні часи петрогліфи та велика кількість різних написів, зроблених численними туристами впродовж двох минулих століть. На жаль, в багатьох місцях Писаного Каменя на давніх викарбуваних сакральних знаках зроблено нові сучасні написи і зображення. В такий спосіб багато давніх петрогліфів назавжди пошкоджено несвідомими туристами, які за допомогою сучасних електротехнічних інструментів “увіковічнюють” свої імена “глибокими шрамами” на славетному Писаному Камені.

Артем Корсун: Проблема автохтонності європейської мегалітичної традиції

Актуальність теми полягає в тому, що, незважаючи на декілька століть вивчення, місце західноєвропейського мегалітизму в історії не є сталим. Мета статті полягає в розгляді існуючих гіпотез щодо генези мегалітизму та виявленні недоліків цих гіпотез.

Мегалітами (від грецьких слів μεγας – великий, λιθος – камінь) називають археологічні пам’ятки, споруджені з одного або багатьох блоків дикого чи обробленого каміння [20, 258]. Як спільне поняття для мегалітів та мегалітичних культур у романомовній історіографії використовується поняття «мегалітизм» (фр. – mégalithisme [2]; ісп., порт. – megalitismo [4]).

Мегалітичні пам’ятки поширені на декількох асинхронних географічних ареалах. Найстаріший з них – західноєвропейський – датується 7-3 тис. до н.е. Окрім Західної Європи він також поширений у Північній Африці, Сиро-Палестині, Егеїді, Пропонтиді, на Аравійському півострові та на узбережжях Чорного моря. Інші різновиди мегалітизму датуються так: східноазійський – 6-3 тис. до н.е., центральноафриканський – 2-1 тис. до н.е., індійський – друга половина 1 тис. до н.е., тихоокеанський – 1 тис. н.е., латиноамериканський – 6-15 ст. н.е., малагасійський – 2 тис. н.е. [1].

На теренах України мегалітичні пам’ятки (антропоморфні стели, цисти й навіть кромлехи) були дуже поширені, але їхнє похождення та місце у світовому мегалітизмі понині вивчене недостатньо.

Артем Корсун: Мегалиты Франции

1. Мегалитизм
Камень очень прочный материал, кроме того, он достаточно широко распространён на земле, чтобы можно приписать происхождение всех каменных построек в истории человечества некоей универсальной культуре, прототипной для всех цивилизаций в истории человечества.
В романоязычной науке существует термин «мегалитизм» (фр. — megalithisme, исп., порт. — megalitismo). Он употребляется для общего обозначения мегалитических памятников (мегалитов) и культур мегалитического круга. Термин «мегалит» был введён в 1839 году английским исследователем Гербертом и образован от греч. слов ????? — большой, ????? — камень. Широкое распространение этот термин получил после утверждения на международном конгрессе антропологов в Париже в 1867 г. Мегалитами называют археологичеґские памятники сооружённые из одного или многих блоков дикого или грубо оббитого камня.
Мегалитические памятники занимают несколько разделённых между собою географических ареалов, асинхронных между собою. Так, западноевропейский мегалитизм датируется 7-3 тыс. до н.э. и кроме Западной Европы имеется в Северной Африке, Сиро-Палестине, на Аравийском п-ове, на Кавказе, в Эгеиде и в Пропонтиде. Есть значительное число мегалитов в Центральной Африке, самые древние из которых датируются 2 тыс. до н.э., а самые поздние африканские мегалиты (мадагаскарские) датируются 19 в.н.э. Мегалиты Индии датируются второй половиной 1 тыс. до н.э., тихоокеанские (Индонезия, Океания) — 1 тыс. н.э., латиноамерикаские — 6-15 вв.н.э. Таким образом не существует прямой ни географической ни хронологической связи между этими ареалами, а западноевропейский мегалитизм является старейшим и в нём представлено много видов мегалитов, неизвестных на других ареалах.
Ряд западноевропейских историков считает мегалитизм исключительно «атлантическим» феноменом, возникающим на океанической границе расселения дунайского неолита. Однако, общность «атлантического» мегалитизма с Эгейским, Сиро-Палестинским или Причерноморским (Пропонтида, Фракия, Крым, Кавказ) заставляют видеть в мегалитизме не пограничный вариант дунайской культуры, а иной — мореходный тип неолитической культуры, отличный от сухопутного дунайского неолита.

Артем Корсун: Мегалитическая составляющая традиционной культуры народов Евразии (краткий обзор)

На территории Европы от Атлантики до Каспия разбросаны сотни тысяч мегалитических памятников. История их исследования насчитывает уже несколько столетий, однако до сих пор в истории происхождении народов, их создавших, много «белых пятен». Археологи часто выделяют мегалитические культуры в отдельную группу [43], но вопрос об этнической принадлежности народов оставивших мегалитические памятники до конца не решён. Часто западноевропейские мегалитические народы собирательно называют «племенами Строителей Мегалитов», предполагая их этническую [43] или стадиальную близость [62]. На примере одной (дольменной) подгруппы мегалитических культур В.И. Марковин [38] доказал этническое, а не стадиальное, родство культур мигрировавших из Северной Африки на острова Западного Средиземноморья, в Сиро-Палестину, Пропонтиду и Причерноморье.
МЕГАЛИТЫ (от греч. Μεγας — большой, λιθος — камень) — это сооружения из одного или многих блоков дикого или грубооббитого камня. К мегалитам относятся несколько групп памятников: дольмены; гробницы с коридором; крытые погребальные галереи (alées couvertes); цисты; менгиры, как отдельно стояшие, так и образующие аллеи, ряды камней и кромлехи; а также «циклопические постройки» — крепости, жилища, боевые и жилые башни сложенные из каменных глыб или плит, методом так называемой «сухой кладки» [43, c. 173-177].
Теории происхождения мегалитов.
Гордон Чайлд [64, c. 221] выводил мегалитические культуры из Передней Азии, на основании наличия мегалитов в Сиро-Палестине, определяемой им как один из районов откуда шла «европеизация Европы». Однако, по С-14 западноевропейские мегалиты значительно старше азиатских.