Віталій Креслав: Писаний Камінь Карпат

Писаний Камінь — унікальний витвір Природи, гора заввишки 1221 м, із величезними брилами пісковика, які починаються з північного заходу, з каменів висотою 2-3 м. і тягнуться ланцюгом (біля 80 м.) на південний схід, виростаючи у масивні моноліти висотою до 20 м. Верх каменів утворює горизонтальну площину, де можна відпочити, помилуватися навколишньою природою, прийняти сонячні і повітряні ванни. Гора знаходиться за 5 км. від Буковецького перевалу у Верховинському районі, Івано-Франківської обл.

На скелі Писаний Камінь збереглись загадкові напівсферичні ями-чаші й викарбувані в дуже давні часи петрогліфи та велика кількість різних написів, зроблених численними туристами впродовж двох минулих століть. На жаль, в багатьох місцях Писаного Каменя на давніх викарбуваних сакральних знаках зроблено нові сучасні написи і зображення. В такий спосіб багато давніх петрогліфів назавжди пошкоджено несвідомими туристами, які за допомогою сучасних електротехнічних інструментів “увіковічнюють” свої імена “глибокими шрамами” на славетному Писаному Камені.

Артем Корсун: Проблема автохтонності європейської мегалітичної традиції

Актуальність теми полягає в тому, що, незважаючи на декілька століть вивчення, місце західноєвропейського мегалітизму в історії не є сталим. Мета статті полягає в розгляді існуючих гіпотез щодо генези мегалітизму та виявленні недоліків цих гіпотез.

Мегалітами (від грецьких слів μεγας – великий, λιθος – камінь) називають археологічні пам’ятки, споруджені з одного або багатьох блоків дикого чи обробленого каміння [20, 258]. Як спільне поняття для мегалітів та мегалітичних культур у романомовній історіографії використовується поняття «мегалітизм» (фр. – mégalithisme [2]; ісп., порт. – megalitismo [4]).

Мегалітичні пам’ятки поширені на декількох асинхронних географічних ареалах. Найстаріший з них – західноєвропейський – датується 7-3 тис. до н.е. Окрім Західної Європи він також поширений у Північній Африці, Сиро-Палестині, Егеїді, Пропонтиді, на Аравійському півострові та на узбережжях Чорного моря. Інші різновиди мегалітизму датуються так: східноазійський – 6-3 тис. до н.е., центральноафриканський – 2-1 тис. до н.е., індійський – друга половина 1 тис. до н.е., тихоокеанський – 1 тис. н.е., латиноамериканський – 6-15 ст. н.е., малагасійський – 2 тис. н.е. [1].

На теренах України мегалітичні пам’ятки (антропоморфні стели, цисти й навіть кромлехи) були дуже поширені, але їхнє похождення та місце у світовому мегалітизмі понині вивчене недостатньо.

Артем Корсун: Мегалиты Франции

1. Мегалитизм
Камень очень прочный материал, кроме того, он достаточно широко распространён на земле, чтобы можно приписать происхождение всех каменных построек в истории человечества некоей универсальной культуре, прототипной для всех цивилизаций в истории человечества.
В романоязычной науке существует термин «мегалитизм» (фр. — megalithisme, исп., порт. — megalitismo). Он употребляется для общего обозначения мегалитических памятников (мегалитов) и культур мегалитического круга. Термин «мегалит» был введён в 1839 году английским исследователем Гербертом и образован от греч. слов ????? — большой, ????? — камень. Широкое распространение этот термин получил после утверждения на международном конгрессе антропологов в Париже в 1867 г. Мегалитами называют археологичеґские памятники сооружённые из одного или многих блоков дикого или грубо оббитого камня.
Мегалитические памятники занимают несколько разделённых между собою географических ареалов, асинхронных между собою. Так, западноевропейский мегалитизм датируется 7-3 тыс. до н.э. и кроме Западной Европы имеется в Северной Африке, Сиро-Палестине, на Аравийском п-ове, на Кавказе, в Эгеиде и в Пропонтиде. Есть значительное число мегалитов в Центральной Африке, самые древние из которых датируются 2 тыс. до н.э., а самые поздние африканские мегалиты (мадагаскарские) датируются 19 в.н.э. Мегалиты Индии датируются второй половиной 1 тыс. до н.э., тихоокеанские (Индонезия, Океания) — 1 тыс. н.э., латиноамерикаские — 6-15 вв.н.э. Таким образом не существует прямой ни географической ни хронологической связи между этими ареалами, а западноевропейский мегалитизм является старейшим и в нём представлено много видов мегалитов, неизвестных на других ареалах.
Ряд западноевропейских историков считает мегалитизм исключительно «атлантическим» феноменом, возникающим на океанической границе расселения дунайского неолита. Однако, общность «атлантического» мегалитизма с Эгейским, Сиро-Палестинским или Причерноморским (Пропонтида, Фракия, Крым, Кавказ) заставляют видеть в мегалитизме не пограничный вариант дунайской культуры, а иной — мореходный тип неолитической культуры, отличный от сухопутного дунайского неолита.

Артем Корсун: Мегалитическая составляющая традиционной культуры народов Евразии (краткий обзор)

На территории Европы от Атлантики до Каспия разбросаны сотни тысяч мегалитических памятников. История их исследования насчитывает уже несколько столетий, однако до сих пор в истории происхождении народов, их создавших, много «белых пятен». Археологи часто выделяют мегалитические культуры в отдельную группу [43], но вопрос об этнической принадлежности народов оставивших мегалитические памятники до конца не решён. Часто западноевропейские мегалитические народы собирательно называют «племенами Строителей Мегалитов», предполагая их этническую [43] или стадиальную близость [62]. На примере одной (дольменной) подгруппы мегалитических культур В.И. Марковин [38] доказал этническое, а не стадиальное, родство культур мигрировавших из Северной Африки на острова Западного Средиземноморья, в Сиро-Палестину, Пропонтиду и Причерноморье.
МЕГАЛИТЫ (от греч. Μεγας — большой, λιθος — камень) — это сооружения из одного или многих блоков дикого или грубооббитого камня. К мегалитам относятся несколько групп памятников: дольмены; гробницы с коридором; крытые погребальные галереи (alées couvertes); цисты; менгиры, как отдельно стояшие, так и образующие аллеи, ряды камней и кромлехи; а также «циклопические постройки» — крепости, жилища, боевые и жилые башни сложенные из каменных глыб или плит, методом так называемой «сухой кладки» [43, c. 173-177].
Теории происхождения мегалитов.
Гордон Чайлд [64, c. 221] выводил мегалитические культуры из Передней Азии, на основании наличия мегалитов в Сиро-Палестине, определяемой им как один из районов откуда шла «европеизация Европы». Однако, по С-14 западноевропейские мегалиты значительно старше азиатских.