Александр Стубб: Настав «останній шанс» Заходу обрати шлях Гельсінкі

Вийшла цікава стаття президента Фінляндії Александра Стубба для Foreign Affairs, яка описує кінець ліберального порядку після Другої світової, який тримався на домінації США, глобалізації та багатосторонніх інституціях на кшталт ООН, СОТ, МВФ і Світового банку. 

Цей порядок зруйнували провальні війни США, фінансова криза 2008 року, стрімке зростання Китаю та повномасштабна агресія росії проти України, яка показала, що навіть постійний член Радбезу може брутально порушити правила. 

Замість багатосторонності формується жорстка багатополярність, де великі центри сили домовляються між собою, а менші держави ризикують стати заручниками «великих угод».

Сучасний світ Стубб описує як трикутник: глобальний Захід, глобальний Схід і глобальний Південь. 

Захід — це приблизно 50 демократичних ринкових економік, орієнтованих на правила, Схід — близько 25 держав на чолі з Китаєм та його партнерами, які хочуть послабити або змінити порядок, що домінував після 1945 року. Глобальний Південь — це приблизно 125 країн Африки, Азії та Латинської Америки, багато з яких стали «державами-гойдалками» й дедалі менше хочуть слухати лекції Заходу, але водночас не готові просто продаватися за китайські інфраструктурні гроші.

Як відповідь Стубб пропонує «реалізм, що базується на цінностях» — не наївний пацифізм і не цинічний «угодовий» реалізм, а жорстка політика з твердим ядром принципів. Для Фінляндії це означало відхід від старої «фінляндизації» та вступ до НАТО після 2022 року, оскільки компроміс із агресором за рахунок суверенітету й території є неприйнятним, зокрема й для України. Для Заходу в цілому це означає: триматися за права людини, верховенство права, суверенітет, але водночас говорити з Африкою, Азією й Латинською Америкою як з рівними, пропонуючи інвестиції, доступ до ринків і частку реальної влади.

Ключовий інструмент — радикальна реформа глобальних інституцій. Стубб пропонує: постійне представництво Африки та Латинської Америки в Радбезі ООН, відміну права вето, автоматичне призупинення членства держави-порушника Статуту, а також «розморозку» СОТ із більшою прозорістю субсидій та гнучкішими процедурами ухвалення рішень. Паралельно США мають визначитися, чи готові знову інвестувати в багатосторонність, від якої самі виграли, а Китай — чи буде він заповнювати вакуум через співпрацю або агресивне силове проєктування, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні.

На наступне десятиліття Стубб малює три сценарії: затяжний керований безлад, повний колапс правил із «війною всіх проти всіх» або новий збалансований порядок між Заходом, Сходом і Півднем через реформовані інституції. Він протиставляє логіку Ялти (сфери впливу великих держав) логіці Гельсінкі 1975 року (загальні правила для всіх) і вважає, що це «останній шанс» Заходу обрати шлях Гельсінкі — поділитися владою, перестати лицемірити й збудувати систему, де дрібні й середні держави, включно з Україною та Фінляндією, не стають розмінною монетою.

Тарас Чухліб: "Україна має поглинути Росію і стати лідером на Євразійському континенті"

Основи геополітики, як світової науки, заклав свого часу німецький вчений Фрідріх Ратцель, який визначив геополітику як «географічний розум» держави та запропонував наукову концепцію, що розглядає державу не в статичному стані, як постійне і незмінне утворення впродовж багатьох віків, а в динаміці – як справжній живий організм, який «живе і зростає».

Власне, керуючись 7 принципами просторового існування та збільшення світових держав, які визначив професор Ратцель, хочемо накреслити геополітичний шлях Української Держави у майбутнє:

Перший принцип – зі збільшенням простором Української Держави у першу чергу має зростати простір Української Культури;

Другий принцип – просторове збільшення Української Держави повинно передбачати стрімкий розвиток ідей, технологій, торгівлі тощо – тобто підвищену активність кожного українця у всіх сферах життя Української Нації;

Третій принцип – збільшення простору Української Держави має передбачати приєднання і поглинення інших держав та народів і насамперед Російської федерації та її народів;

Четвертий принцип – кордон є периферійним органом Української Держави, ознакою його збільшення, сили чи слабкості, змін в державному організмі;

П’ятий принцип – під час свого зростання Українська Держава має прагнути увібрати в себе найбільш цінні елементи фізично-географічного оточення;

Шостий принцип – поштовх до територіального зростання Української Держави має прийти ззовні від більш розвинутих держав та цивілізацій;

Сьомий принцип – наша Українська Держава та Українська Нація мають домінувати на Євразійському континенті та бути лідером серед її націй і держав.

Директор Інституту геополітики, доктор наук Тарас Чухліб

Валерій Пекар: Ім'я проблеми -- Китай

Китай наздогнав Америку, і що з цим робити, ніхто не знає.

Тож завдання американської зовнішньої політики насправді не таке легке, як може здатися на перший погляд.

1. Китай претендує на позицію світового гегемона, зайняту нині Америкою. Перший крок до цього -- китайська експансія у Південно-Східній Азії, успіх якої означає початок незворотного занепаду Америки й піднесення Китаю на першу сходинку.

2. Китай живиться російськими ресурсами та тішиться одноосібним правом власності на росію. Відірвати росію від Китаю не вдається. (Це можна зробити, розділивши росію на частини, але поки Америка не готова до такого радикального шляху.) Залежність росії посилюється, і це загроза для США.

3. США не мають хорошого рішення, як протистояти Китаю, й постійно шукають його. Але якщо Китай має росію не просто сателітом, а фактично васалом, залежною країною, то рішення немає взагалі. Бо ніхто не знає, як воює Китай (остання китайська сухопутна війна була півстоліття тому, морська півтора століття тому, обидві провальні для Китаю). Але всі знають, як воює росія: закидує супротивника мільйоном трупів. 

4. Тому США бояться колапсу росії, звідси така обережність щодо санкцій та інших форм тиску. Обидва сценарії -- колапс влади в росії та консолідація влади в росії -- ведуть її до падіння в обійми Китаю. Китай все чудово розрахував і спланував. Що тепер робити Америці?

Тож не звинувачуйте американців в нерішучості. На кону доля світу загалом й Америки зокрема. Тут потрібна обережність і виваженість.

Що робити нам? Показати американцям третій шлях, який вже бачать окремі європейці: деколонізація, деімперіалізація росії. Завдання надзвичайно складне.

Туранли, Ф. Україна і Туреччина можуть бути співзасновниками організації «Балтійсько-Чорноморсько-Каспійська Дуга»

Туранли, Ф. Україна і Туреччина можуть бути співзасновниками організації «Балтійсько-Чорноморсько-Каспійська Дуга» // Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози, та шляхи їх подолання. Матеріали круглого столу 30 квітня 2025 року. Тези доповіді. Під загальною редакцією О.В. Березюка. Київ: Інститут глобальної політики, 2025. С. 29–30. 68 с. 

https://igp.org.ua/publikacii/specizdaniya/ekologichna-bezpeka-i-naslidki-vijni-vikliki-zagrozi-ta-shlyaxi-їx-podolannya-anglijskoyu-movoyu-2

Вийшла друком збірка матеріалів круглого столу на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» англійською мовою

На запрошення до обговорення надзвичайно важливих для нашої держави подій і їх наслідків відгукнулося чимало фахівців, серед яких були колишні і чинні військовослужбовці. І це зрозуміло, адже в Україні триває російсько-українська війна, що впливає на всіх без винятку українських громадян і, зокрема, позначається на екології українських земель. Ба більше, наслідки такої війни даватимуть про себе знати і після її закінчення. І не лише як результат того, що відбувається сьогодні, але й попередніх років, коли протягом тривалого часу нам не вдалося дати собі раду зі «спадщиною» від СРСР. Це і зброя і боєприпаси, і не використане спеціальне пальне, і утилізована техніка тощо.

Амвросий фон Сиверс: О колониализме и quasi-колониализме

    Как правило, я пишу то, что многим не нравится - по очень многим, и зачастую противоположным, причинам. Однако, сие востребовано по долгосрочным причинам, ибо не является конъюктурным. НА аналитику не претендую, но отмечаю определенные мало понимаемые детали.

      Некоторое время назад читал лекцию перед т.н. "Молодыми Британскими Политиками", чем остался весьма доволен. Почему? Нет, не потому что самовыражался, а потому что они многие понимали, задавали важные вопросы, спорили и т.д.

    Тезисы из своего доклада я сформировал в небольшую статью и предложил ее своему долголетнему френду Вадиму Штепе опубликовать в его region.expert, что было принято к разсмотрению но впоследствии отвергнуто по очевидным причинам. Посему ныне выкладываю сей текст в ФБ.

QUASI-КОЛОНИАЛИЗМ

         Казалось бы, минуло много лет после анти-колониального дискурса, и вот вновь многие авторы обращаются к нему. Непоятно даже, справеливо или несправедливо, надуманно или истинно. Существует весьма отчетливая тема утверждающая, что колониализм имеет место быть. И оный непосредственно связывается с т. н. «империализмом», - буквально по Ленину, некогда написавшему «Империализм как высшая стадия капитализма», и продолженную Кваме Крума «Неоколониализм как последняя стадия империализма» (1965). Минуло достаточно времени, дабы провести определенную ревизию данных взглядов, как бы отстраненно, с нашей точки зрения, т. е. в совершенно иной исторической обстановке. Собственно, стоит поставить самый важный, а что есть колониализм по существу? 

Назар Калюжний: Жанн Фаре — архітектор циклу, пророк в епоху лінійності

У добу, коли час перетворився на шум, а історія — на статистику, Жанн Фаре заговорив голосом давніх зірок. Його мова — це карта циклів, його стиль — це метафізична геополітика, а його погляд — той, що бачить крізь епохи.

Його ідея: Історія як космічна драма

Фаре відкидав ідею “прогресу”. Він розглядав історію людства як цикл падінь і відроджень, пов’язаних із ритмом сакрального часу. Усе, що здається сучасній людині “випадковим” — для Фаре має глибинну внутрішню закономірність, відбиту у традиційній астрології, кабалі, християнському містицизмі та індоєвропейських доктринах.

Його головна мета — пробудити пам’ять про порядок, що був до хаосу.

Основні твори Жанна Фаре (Phaure Jean):

1. Le Cycle de l’humanité adamique (Цикл адамічного людства)

https://archive.org/details/phaurejeanlecycledelhumanitadamique

2. Pour en finir avec le Moyen Âge (Щоб покінчити з Середньовіччям)

Несподівано радикальна книга, яка реабілітує традиційний Захід і критикує ліберальну історіографію. Середньовіччя тут — не “темна епоха”, а вершина космічного порядку.

3. L’astrologie et la science future (Астрологія і наука майбутнього)

Захист астрології не як ворожби, а як сакральної науки, що бачить зв'язок між небесною архітектурою і людським часом.

4. Vers une astrologie du Troisième Millénaire (До астрології Третього Тисячоліття)

Прогноз цивілізаційного повороту: після матеріалістичної доби Земля ввійде в нову фазу духу. Книга — спроба сформувати “астрологію Відновлення”.

5. Symbolisme du Temple (Символізм Храму)

Аналіз Храму як сакрального архетипу всіх традицій. Тут він синтезує християнство, масонство, кабалу, ісламську містику.

6. Éléments de géopolitique sacrée (Елементи сакральної геополітики)

Один з найбільш унікальних трактатів — геополітика не як інтереси держав, а як прояв метафізичних потоків та сакральних полюсів (Туле, Агартха, Ієрусалим небесний).

Фаре — це виклик, а не відповідь

Його не можна читати “погоджуючись”. Його треба читати, як космічну карту. Він не дає ідеології — дає перспективу. Не кличе до революції — кличе до повернення на вісь.

У його світогляді сучасна епоха — це не кінець, а точка повороту. Людина, яка пам’ятає центр, навіть у сутінках — стає носієм нового циклу.

Цитата для завершення:

«З погляду Духу, людство можна поділити на дві великі категорії: Тих, хто діє за дієсловом “мати” (AVOIR)… і тих, кого внутрішньо веде дієслово “бути” (ÊTRE).»

Жанн Фаре

Сергій Чаплигін: Фрідріх Ратцель: "Географія — це доля"

Фрідріх Ратцель (Friedrich Ratzel) є ключовою фігурою у становленні політичної географії та геополітики. 

Саме його ідеї стали революційним кроком у розумінні взаємозв'язку між природним середовищем і людським суспільством. 

Стисло основні аспекти його ідей:

1. Концепція "життєвого простору" (Lebensraum)

Ратцель запровадив термін "життєвий простір" , який пізніше став центральною концепцією в геополітиці. Це не просто кількісний простір, а якісний - простір, що формується через взаємодію людини з навколишнім середовищем.

Ратцель підкреслював, що простір має такий самий фундаментальний сенс, як і час у історії. Простір не лише фон для подій, а активний учасник формування культур, народів і політичних систем.

Ідея "життєвого простору" допомогла пояснити, чому різні народи розвиваються по-різному залежно від географічного середовища. 

Наприклад:

Суворий клімат Півночі формує героїчну культуру боротьби з природою.

Степи та пустелі сприяють кочовому способу життя.

Річкові долини та луки створюють умови для сільського господарства.

Ця концепція стала основою для подальших досліджень у геополітиці, зокрема в роботах Макса Вебера, Галфорда Макіндера та Карла Гаусгофера.

2. Антропогеографія: людина як географічний феномен

Ратцель започаткував нову дисципліну — антропогеографію , яка вивчає людину як частину географічного середовища.

Він доводив, що будь-яке людське суспільство не може існувати без врахування географічних факторів. Кожен народ формується під впливом свого середовища, і це відбивається на його культурі, економіці та політиці.

Оскільки політика є одним із найважливіших проявів людської діяльності, антропогеографія природно перетворилася на політичну географію, яка вивчає вплив географічних факторів на держави, кордони та міжнародні відносини.

3. Географія як активний чинник історії

Ратцель радикально змінив погляд на роль географії в історичному процесі. До нього переважала думка, що історія визначається лише часом і соціальними факторами.

Ратцель стверджував, що географічне середовище не лише обмежує, але й напрямляє розвиток народів. Це створює "природну долю" кожного народу.

Наприклад:

Життя в горах заважає централізації влади, сприяючи формуванню малих автономних громад.

Портові міста стають центрами торгівлі та космополітизму, що впливає на їхню політику та культуру.

Цей підхід дозволив зрозуміти, чому деякі народи досягають успіху в певних умовах, а інші — ні.

4. Вплив на класиків геополітики

Ідеї Ратцеля стали основою для подальших досліджень у геополітиці. Вони були розвинені такими мислителями, як:

Галфорд Макіндер: Запропонував концепцію "серцевини землі" (Heartland), яка пояснює стратегічну важливість географічного положення для глобальної влади.

Альфред Меген: Досліджував роль морів і океанів у формуванні морської могутності держав.

Карл Гаусгофер: Розвинув ідеї Ратцеля у контексті необхідності економічної самодостатності (автаркія) та культурної експансії.

Ці теорії і сьогодні продовжують впливати на сучасну геополітику, зокрема у питаннях енергетичної безпеки, контролю над кордонами та стратегічних ресурсів.

5. Актуальність ідей Ратцеля сьогодні

Незважаючи на те, що ідеї Ратцеля були сформульовані понад сто років тому, вони залишаються актуальними:

У сучасному світі все більше уваги приділяється взаємодії людини з природою. Ідея "життєвого простору" допомагає зрозуміти, як географічні умови впливають на стале розвиток.

Сучасні конфлікти часто пов'язані з контролем над стратегічними територіями (віна в Україні, Близький Схід). Теорія Ратцеля допомагає аналізувати ці ситуації.

Розуміння того, як географія формує культуру та політику, важливе для дослідження культурних конфліктів та глобалізації.

Фрідріх Ратцель як батько-засновник геополітики, показав, що географія - це не лише тло, а активний чинник історії . 

Його ідеї про "життєвий простір" та антропогеографію залишаються фундаментальними для розуміння взаємозв'язку між природою, суспільством і політикою.

Він науково обґрунтував закон, який можна сформулювати так: "Географія — це доля" . 

Це твердження залишається актуальною основою для аналізу агресії московії в форматі геополітичних процесів.

Далі буде. А саме:

Україна та Балто-Чорноморська геоконфліктна зона як арена зіткнення двох цивілізаційних та геополітичних проектів: євразійського (московія) і євроатлантичного (Європа). 

Фергад Туранли: «Настав час ухвалити відповідне рішення щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною»

 «Настав час ухвалити відповідне рішення щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною».

За матеріалами круглого столу на тему «Воєнно-політичний союз Туреччини і України як фактор безпеки і стабільності в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні»

Інститут глобальної політики розробляє тематичну концепцію воєнно-політичного союзу Туреччини і України, який стане фактором безпеки і стабільності в Балто-Чорноморському і Каспійському регіонах.

Тема сьогоднішнього зібрання вже вкотре обговорюється на дуже серйозному рівні.  Всі  присутні мабуть знають, що Інститут глобальної політики розробляє тематичну концепцію воєнно-політичного союзу Туреччини і України, який стане фактором безпеки і стабільності в Балто-Чорноморському і Каспійському регіонах. Така діяльність заслуговує на увагу з огляду на міжнародне право та інші важливі чинники.  Кримськотатарський фактор, також є одним з ключових у розв’язанні такої нагальної проблеми. І при цьому не можна не брати до уваги історичний чинник.

Доречно нагадати зараз, що ще  у ХVII столітті були подібні воєнні союзи між українською Козацькою державою і Османською турецькою державою. Вони об’єднували свої зусилля в протистоянні з ворогом і перемагали його. Зокрема, відомо, як безумовний факт, на основі архівних документів, і турецьких, і українських, що і у Конотопській війні 1659 року і у 1670-х роках об’єднані військові сили Кримського ханства, османської Туреччини і української Козацької держави завдали нищівного удару московському війську. Ось так в  той час перемагали і змусили тодішню Московську державу підписати мирні угоди.

Якщо вже звертатися до сучасності і мати на увазі геополітичний фактор, то потреба у створенні такого національного союзу обумовлюється світовими змінами геополітичного плану. Так, ми сьогодні вже спостерігаємо і стаємо  свідками того, що старий світовий порядок себе не виправдовує. Це пояснюється і російською агресією з окупацією певних територій України, і підтверджується неспроможністю міжнародних організацій протидіяти такій агресії. А міжнародні організації і держави, які вважалися гарантами безпеки та територіальної цілісності Української держави,  не змогли  виконати свою таку місію і, як наслідок, ця незалежна  держава зазнає російську агресію, що супроводжується окупацією і Криму, і інших українських територій, фізичним знищенням людей, культурних, медичних, освітніх та інших об’єктів, викраденням дітей  тощо.  

Хочу ще раз наголосити, що проблема, яку ми обговорюємо, так би мовити, вже пройшла апробацію, тобто має наукове  обґрунтування. Крім того, пан Березюк  масштабував цю тему, вона вже обговорюється у міжнародному контексті. Звертаю увагу присутніх, що долучається до нашого зібрання поважний закордонний вчений, професор доктор Юрій Леськів, який фундаментально займається такими питаннями, тобто, історією українсько-турецьких відносин, в тому числі воєнними проблемами. Я вдячний, що він сьогодні разом з нами в режимі онлайн.

На що хочу звернути увагу: настав час ухвалити відповідне рішення щодо порушеної теми, тобто, щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною. А згодом розширити такий спектр на рівні Балтійсько-Чорноморсько-Каспійському регіону. Маю на увазі Чорноморський вектор стосовно розвитку дипломатичних і воєнних відносин.

Раніше така тема також була актуальною для України. Адже цей вектор розвитку відносин охоплюється тисячолітньою історією. Але вже настав час взятися за вирішення такої проблеми для того, щоб передусім гарантувати безпеку  України, відновити її територіальну цілісність. Вважаю, що у такий спосіб ми, тобто Україна і Туреччина, спільно ще й можемо вивільнити кримських татар від тривалого поневолення, як і українців, які теж потерпають від московського поневолення.

Важливо, щоб сьогодні нам нарешті вдалося ухвалити конкретне  рішення, а на його основі розробити відповідну концепцію чи  програму для подальшого впровадження.

Фергад Туранли.
gрофесор кафедри загального і слов’янського мовознавства
факультету гуманітарних наук Національного університету
«Києво-Могилянська академія», доктор історичних наук, професор

Джерело: https://igp.org.ua/publikacii/prishlo-vremya-prinyat-sootvetstvuyushhee-reshenie-o-sozdanii-voenno-politicheskogo-soyuza-mezhdu-turciej-i-ukrainoj/

Амвросий фон Сиверс: AmeriKKKa

MAGA?

    Определение будущего практически невозможно без понимания прошлого. Не обязательно, что всё из прошлого объяснит будещее. Но причинно-следственные связи сущестуют, и оные определяют долгосрочные линии. Имеется много толкований цивилизационных типов, присутствующих ныне. Далеко не всегда они адекватно описывают феномены. Более того, нечто давно изчезнувшее из прошлого, из мiрового тренда, вовсе не обязательно окончательно мертво. Оно может как бы «законсервироваться», но м.б. просто сокращено до минимума, пребывая в ничтожном состоянии. Но оно всегда может прорасти заново: необязательно возстановиться в прежнем объеме, но оказать значительное влияние. Собственно, нечто новое, на самом деле, не есть абсолютно новое без какого-либо предшествования, без своего актуального фундамента, без чего-то подлинно живого. Цивилизационные типы – не есть просто досужие конструкты, но проявления форм самой жизни.

       Посему уже достатоно долгое время имеется вопрос: четь есть США? Как их идентифицировать? К какой цивилизации они принадлежат? В европейской ( и не только) политике и воззрении принято считать, что США есть продолжение европейства и принадлежат к т.н. англо-саксонскому мiру. Так ли сие на самом деле? Принадлежность к последнему определяется в первую очередь языком. Но не только: институционально США есть сумма колоний Британской Короны, ставших независимыми. Достаточно ли сего для вышеуказанного утверждения? И да, и нет. Еще при образовании США серьезно обсуждался вопрос об официальном языке, ибо большинство колонистов говорило… по-немецки. Культурный выбор определили Отцы-Основатели, подчеркнув англо-саксонскую идентичность. Но данная идентичность имела ярко выраженный анти-британский характер, что уже указывало на особый феномен США.

    Определение того, что есть Запад или Восток, имеет отчасти весьма спекулятивный характер, заметно колебавшееся время от времени. Определенно сие связано с банальным фактом, что нулевой меридиан проходит через Гринвич, и таким образом Британия чисто географически считается нормой установления. С такой точки зрения, США есть несомненный Запад. Однако, возникает много вопросов. Например, сама Британия никогда не определялась, как центр, но именно как Запад. И сие восходит к античному понимания, что центр европейской цивилизации, в политическом смысле, есть Рим, а в культурном – Афины. Данный конфуз никак не м.б. преодолен чисто географически. Он возникает исключительно в предъявляемых объяснениях. По отношению к европейскому Западу США выступают как финальный Запад. Даже более того, как Запад Истинный, ибо далее оный граничит с географическим Востоком. Но вполне логично поменять точку зрения, и тогда США становятся из тихоокеанской зоны Востоком!

Маргарет Макмиллан: «Именно так заканчивается мировой порядок»

Всемирно известный историк, профессор Оксфордского университета Маргарет Макмиллан (автор отличных книг The War That Ended Peace: The Road to 1914 и War: How Conflict Shaped Us) проводит исторические параллели и пишет в The Atlantic:

— Завершение эпохи существующего мирового порядка и переход к новому. Мир переживает исторический момент, когда старый порядок распадается безвозвратно, и появляется новый. Маргарет, будучи историком, изучает такие переходы в прошлом, но не ожидала пережить такой момент лично. Этот период сравнивается ею с эпохой до Первой мировой войны, которую Стефан Цвейг описывал как "Золотой век безопасности", разрушенный последующими конфликтами. Сегодня мир движется к соперничеству великих держав, подозрительности и страху, где "сильные делают, что хотят, а слабые страдают". Переход обещает быть нелегким.

— Недооценка хрупкости существующего порядка. Подобно европейцам до Первой мировой войны, многие на современном Западе не осознают хрупкость своего мира. То, что считалось само собой разумеющимся – например, демократия в США, международные институты и нормы, позволявшие избегать войн и решать общие проблемы (изменение климата, пандемии) – теперь кажется исчезающим явлением. Эта "недостаточность воображения" повергла многих в изумление и тревогу.

— Возвращение сфер влияния. Сферы влияния, которые американцы когда-то ассоциировали с циничным прошлым Европы, теперь возрождаются. США долгое время выступали против этого понятия. Исторически США уже утверждали свою сферу влияния (Доктрина Монро) и принимали гегемонию СССР над Восточной Европой в период Холодной войны, одновременно распространяя свое влияние на Запад. Однако тогда США также олицетворяли другой, лучший порядок, признающий права малых наций. Нынешняя американская администрация, кажется, открыто привержена идее раздела мира между великими державами.

— Причины и признаки распада старых порядков. Исторически распад порядков происходит из-за давления изнутри и извне. Поддержка системы ослабевает даже среди тех, кто извлекает из нее выгоду, в то время как те, кто бросает ей вызов, становятся смелее. Предупреждающие знаки могут быть видны заранее: экономические причины (банкротство Франции перед 1789 годом), нефункционирующие правительства и недовольство элит и общества (Россия в 1917 году), а также очевидный разрыв между обещаниями и реальностью (СССР в 1980-х). На международном уровне это проявляется, когда другие державы начинают пользоваться слабостью центральной власти, как в случае с Османской империей перед Первой мировой войной.

— Нарушение принципа неприкосновенности территорий. Одним из базовых правил после Второй мировой войны было непризнание права собственности на территорию, захваченную силой. Это правило все чаще нарушается. Примерами служат действия России в Грузии (2008) и Украине (аннексия Крыма и части Донбасса в 2014). Маргарет предполагает, что мирные переговоры по Украине могут позволить России сохранить и даже приобрести больше территории. Также упоминаются действия Израиля в Газе и Ливане, Руанды в ДРК, и амбиции Китая в отношении Тайваня.

— Нестабильность порядка, основанного на сферах влияния. Порядок, где великие державы доминируют в своих регионах, по своей природе нестабилен. Регионы, где сферы пересекаются, становятся "зонами разрушения" (shatter zones). Примерами являются соперничество Австро-Венгрии и России на Балканах до Первой мировой войны или соперничество Китая и Индии сегодня на их общих границах. Державы могут быть соблазнены вторгнуться в сферу соперника, если считают, что его контроль ослабевает. Влияние держав в их сферах может меняться из-за внутренних факторов, включая политические потрясения и экономические спады. Меньшие державы, оказавшиеся под властью великой державы против своей воли, могут быть недовольны и мятежны.

— Наличие исторической альтернативы: порядок, основанный на правилах. Несмотря на текущий дрейф к соперничеству, идея международного порядка, основанного на правилах, нормах и общих ценностях, имеет глубокие корни. Такие мыслители, как Гуго Гроций (XVII век) и Иммануил Кант (XVIII век), предлагали идеи международного общества с законами и способами разрешения споров. После Первой мировой войны эта идея материализовалась в план действий – создание Лиги Наций, нацеленной на предотвращение войн и обеспечение коллективной безопасности. После Второй мировой войны была создана Организация Объединенных Наций и институты Бреттон-Вудса для поддержания международного порядка и управления отношениями между державами.

— Роль популизма в подрыве либерального порядка. Рост популизма внутри демократий является одним из наиболее серьезных вызовов либеральному международному порядку. Популизм подпитывается экономическими жалобами, антииммигрантскими настроениями и потерей веры в элиты и институты. Это проявляется в презрении к основанному на правилах порядку и международным организациям, таким как ООН. Популистские лидеры предпочитают работать с единомышленниками для продвижения собственных интересов, зачастую за счет других.

— Решающая роль США в текущем переходе. Соединенные Штаты были "якорем" послевоенного порядка. Однако администрация Трампа охарактеризовала эту роль как роль "для лохов-простаков", считая, что США сдерживали свою силу и позволяли другим истощать американское богатство. Вместо этого предлагается использовать экономическое и военное превосходство как инструменты принуждения, игнорируя международные соглашения и даже внутренние конституционные ограничения. Действия США, такие как предложение реорганизовать Госдепартамент по региональному принципу (Eurasia, the Middle East, Latin America, Indo-Pacific), рассматриваются как шаг к признанию раздела мира на сферы влияния.

— Накопительный характер изменений и их внезапное проявление. Хотя смена мирового порядка может казаться внезапной, на самом деле это результат постепенного накопления давлений и мелких изменений. "Фундаменты начинают сдвигаться, крыша течет, а жадные соседи начинают посягать на землю". Первые месяцы 2025 года описываются как ускоренное кино, когда события происходят крайне быстро. Начинают подвергаться сомнению даже внутренние устои США, которые ранее считались незыблемыми (система сдержек и противовесов, уважение к судам, демократические ценности). Поскольку США играли ключевую роль в международном порядке, их внутренние "толчки" ощущаются теперь по всему миру.

(с) Илья Плеханов

Фергад Туранли: Відбувся круглий стіл на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» організованим Інститутом глобальної політики

30 квітня 2025 р. в агентстві Укрінформ відбувся круглий стіл на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» організованим Інститутом глобальної політики (https://igp.org.ua/publikacii/treningi-seminary/kruglij-stil-ekologichya/). 

Висловлюю щиру вдячність Президенту цього інституту пану Олегу БЕРЕЗЮКУ за запрошення мене на цей надзвичайно серйозний захід. 

Учасники поважного зібрання обговорювали проблеми щодо екологічної небезпеки, спричиненою московитсько-російським загарбанням української території, зосібна Кримського півострова, Донбасу, а також захоплення енергетичних об’єктів, зокрема атомних, зруйнування російськими окупантами Каховської ГЕС на Дніпрі та ін. 

Крім того, у порядку денному було питання щодо «Нових контурів європейської безпеки», і в цьому контексті необхідність створення нової міжнародної організації під назвою «БАЛТІЙСЬКО-ЧОРНОМОРСЬКО-КАСПІЙСЬКА ДУГА» на основі ВОЄННОГО СОЮЗУ МІЖ УКРАЇНОЮ Й ТУРЕЧЧИНОЮ з урахування історичного, геополітичного та кримськотатарського чинників. Вважаємо, що така воєнна корпорація безсумнівно може здобути перемогу над ворогами, забезпечити відновлення територіальної цілісності УКРАЇНИ й поверненню кримських татар до рідних домівок. 

У зв’язку із цим заслуговує на увагу матеріал, опублікований Інститутом глобальної політики (https://igp.org.ua/publikacii/osnovnim-partnerom-i-soyuznikom-ukraїni-mozhe-stati-turechchina). 

Примітка: пропонуємо до Вашої уваги наукове дослідження щодо історії означеної проблеми: "Чигиринський похід турецької армії на Правобережну Україну: причини та його історичні наслідки" https://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/24485

Олег Кузьмицький: Починається нова епоха. І в цій епосі Україна — один із тих, хто диктує правила

 Макрон ставить крапку в ілюзіях: Європа більше не залежить від США.

Макрон заговорив так, як не говорив жоден європейський лідер після Другої світової. Без евфемізмів, без ілюзій, без надії на Вашингтон. Відтепер Франція бачить реальність: США можуть більше не бути союзниками Європи, Росія готується до нової війни, а майбутнє континенту залежить від готовності боротися.

“Мир не може бути капітуляцією України” — ці слова Макрона хрест на всіх, хто мріє домовитись з Кремлем. Мінські угоди довели: Росії не можна вірити. Єдиний аргумент, який розуміють у Москві — це сила. І Франція готова її показати.

Наступного тижня Париж збере військових начальників країн, які готові гарантувати мир в Україні. Але не папірцями й переговорами, а реальними силами на землі. Європа перестає бути беззубою.

Це не просто про Україну. Це про новий порядок у світі. Франція офіційно заговорила про ядерне стримування для всього континенту. Макрон прямо натякає: якщо США під Трампом кинуть Європу, французький ядерний щит буде на місці. Такого ще не було в новітній історії.

Але найцікавіше навіть не це. Поки Макрон готує армію, в Берліні піднімається ще одна важка фігура. Фрідріх Мерц — новий канцлер Німеччини. Жорсткий, холодний, прямий. Уперше за десятиліття в Європі є тандем лідерів, які не ховатимуться за спинами американців.

Мерц прийшов до влади у момент, коли США під Трампом вже не хочуть тримати Європу за руку. І він це розуміє. “Європа має стати незалежною від Америки” — це не просто фраза, це нова стратегія. Він хоче перекинути центр прийняття рішень у ЄС. Париж, Берлін, Варшава, Лондон — тепер це ядро нового порядку.

Європа вже не буде континентом, який боїться власної тіні. Вона озброюється, вона інвестує у власну безпеку, вона готується до будь-якого розвитку подій. А Україна в цьому процесі — не об’єкт, а ключовий союзник.

Старий світ, де Європа просила у Вашингтона дозволу діяти, закінчився.

Починається нова епоха. І в цій епосі Україна — один із тих, хто диктує правила.

Михаэль Эпштейн: Основные сценарии на 2030 год. Опыт ИИ-прогностики.

Сейчас момент неопределенности и "зависания" в судьбах России и Украины, так что хочется услышать голос "со стороны" — голос нейросети или ноосферы.  Вопрос: "Давай попробуем спрогнозировать, каким будет мир в 2030 году. Если бы ты был футурологом с наивысшим уровнем экспертизы и самыми точными инструментами прогнозирования, как бы, на твой взгляд, завершилась война России против Украины?". Отвечает GPT4o (omni). Ценно то, что каждому из пяти сценариев приписывается определенная вероятность и приводятся исторические аналогии. Промптолог (я) не изменил ни одного слова в ответе.  "Я" в тексте прогноза принадлежит  самому ИИ (типа "на что бы я бы поставил" — это говорит GPT4о).

 I. Методология прогноза

Для построения прогноза на 2030 год используются следующие методы:

• Анализ текущих событий: учёт последних политических решений и международных соглашений. 

• Сценарное моделирование: разработка возможных вариантов развития событий.

• Игровая теория: оценка стратегий ключевых акторов конфликта.

• Исторические аналогии: сравнение с предыдущими международными конфликтами и их разрешением.

• Экономический анализ: прогнозирование влияния санкций и экономических мер на государства-участники.

II. Ключевые сценарии

🎭 СЦЕНАРИЙ 1: Замороженная фрагментация 2.0 (вероятность ~45%)

Что происходит:

К 2027–2028 году активные боевые действия затухают после тяжёлых, но не решающих кампаний. Украина и Россия оказываются в состоянии долговременного противостояния с закреплением линий фронта примерно в пределах осени 2024 — весны 2025 года.

• Россия удерживает части Донбасса и Крым, но не продвигается дальше.

• Украина не может освободить оккупированные территории, но получает частичное членство в ЕС и стратегическое партнёрство с НАТО.

• Линия фронта превращается в "Железный занавес 2.0" с бесконечными кибератаками, дронами, диверсиями и экономической войной.

• Россия остаётся санкционно-изоляционистской и милитаризированной автократией, а Украина превращается в военно-цифровую крепость Европы.

Историческая аналогия:

Корейский полуостров после 1953 года — замороженная война с технологической гонкой и идеологическим противостоянием.

АТЛАНТРОПА, 1928

 АТЛАНТРОПА, 1928.

Проект осушення Середземного моря, ініціатором якого був мюнхенський пацифіст, архітектор Баухаузу, культурний філософ і агент Інституту Герман Зоргель (1885-1952).

Це рідкісне перше видання архітектурної монографії, основою якої була ідея монументального проекту дамби в Гібралтарській протоці. Там дамба довжиною 35 кілометрів мала опустити та осушити Середземне море і таким чином призвести до меліорації прибережної смуги. Довгострокова мета полягала в тому, щоб об’єднати континенти Європи та Африки, щоб утворити новий континент «Атлантропа». Тоді турбіни всередині дамби повинні забезпечувати всю Європу енергією. 

Сьоргель загинув у дорожньо-транспортній пригоді; його геополітичний мегапроект залишився утопічним баченням дуже дивного майбутнього. 

(с) The Institute for the Scientific Study of Human and Non-Human Phenomena.   

https://www.facebook.com/InstituteSSHNHP

Владимир Видеманн: Три фактора опоры на собственные силы

Главное противоречие современной геополитики - стремление к военно-технической монополии при желании заработать по законам свободного рынка. Логика тотальной войны требует одних действий, тотального рынка - других. Производители стремятся к падению цен на энергоносители за счет увеличения их добычи. Но это ведет к ускорению тенденции исчерпания ископаемых ресурсов, отсюда - к ограничению наращивания стратегического преимущества за счет развития мощностей микроэлектроники. Это же касается растущего дефицита редких металлов. 

В современных условиях глобальные экономические связи подобны "квантовому запутыванию" - все связаны со всеми. Допустить полностью свободный рынок - значит лишиться политической монополии. Отказаться от политической монополии - значит проиграть на свободном рынке. 

Может показаться, что комплексным решением этого противоречия мог бы стать глобальный переход к коммунизму, как он описан его классиками. Но коммунизм - это игрушка только для исторических народов. А что делать с неисторическими, общественная мораль которых противоречит коммунистическим идеалам? Давить их силой нельзя, способствовать медленной эволюции - так они, скорее, сами затопчут ждунов. Такие тенденции. Израиль - зеркало глобального морального конфликта, и даже - антропологического. 

Помимо коммунистического решения проблемы остается еще технократическое. Оно в деталях пока не прописано, системе нужно задать четкие характеристики ожидаемых результатов. А сделать это могут лишь мастера глобального программирования, которые, скорее, встанут на сторону политической монополии, чем свободного рынка. Альянс Трампа и Маска - из этой серии. Хотя Трамп, по ментальности, торгаш, а не политик.  Другой знаковый альянс - Путин и Вайно. Здесь торгашом является Вайно, до Маска он, конечно, не дотягивает. Да и из Путина силовик так себе, что бы там ни пели. 

Про Китай ничего сказать не могу. К этой теме надо приглядеться. Понятны лишь общие тенденции. 

Следует отметить, что современное глобальное противостояние - это не только соревнование политических и экономических моделей управления, но также конкуренция антропологических программ в самом широком смысле слова. Здесь у каждой матрицы свои плюсы и минусы. Но на нынешнем этапе противостояния все замыкается на технологическое лидерство, обеспечить которое может более полный и централизованный контроль над тремя базисными факторами: ресурсами, технологиями, мозгами.

Юрій Сиротюк: Ефект геополітичного доміно путіна

У 2015 році скориставшись оперативною паузою в Україні підписавши Мінськ-2 і заморозивши війну (Путіну потрібно було перетравити окуповані території і підготувати війська до повномасштабної конвенційної війни з Україною), Путін перекинув війська в Сирію і з регіонального розбишаки замахнувся на геополітичного гравця. 

Путін підняв свій геополітичний статус, зробивши Сирію опорним пунктом розповзання на Близькому Сході та Африці. Ще пізніше він посилив градус, демонстративно походивши ногами по доктрині Монро, влізши у Венесуельські справи.

У військовому плані Сирія стала хорошим полігоном підготовки до конвенційної війни. 

Поки в Україні безнаказанно вибухали військові склади, а влада боролася з цинічними бандерами-добровольцями, Путін провів бойове злагодження всіх родів військ з застосуванням усього асортименту озброєння включно з ракетним наземного, повітряного та морського базування, прогнав через Сирію весь офіцерський склад, аж до командирів бригад. 

Зрештою Путін розпочав свою гібридну світову війну проти демократичних країн, постійно демонструючи своє бажання поділу світу на трьох і отримання свого шматка зони недоторканних виключних геополітичних інтересів.

Коли Україна зіскочила зі смертельної інʼєкції мінських угод - аналога Іловайська - тільки тепер дипломатичного, Путін виходячи зі своїх невірних оцінок здатності до опору української нації за мовчазної згоди світової спільноти, перевів війну з гібридної до широкомасштабної, постійно демонструючи, що Україну він захопить без огляду на втрати і наслідки.

І ось в кінці третього року війни геополітична перенапруга далася взнаки. 

Сирія - ключ до підняття геополітичного статусу впала практично ж так миттєво як Афганістан. 

Тепер росія може втратити не лише перевалочні морську базу і аеродроми в ключовому регіоні але й реноме надійної опори для будь-якого союзника.

Отож, російські щупальця просування в Африці можуть бути обрубані, як і дефіляда в Лівії. 

І сил та засобів зупинити це падіння в Росії не має.

Ба більше, росія може втратити позиції і регіонального гравця. 

Тобто не може, а має.

Игорь Эйдман: Уйгурский сценарий под видом финского

Стала модной тема «финского сценария» для Украины. Об этом много говорят, в том числе и  некоторые украинские спикеры. Идея в том, чтобы закончить войну с Россией как Финляндия - с СССР, то есть «обменять территории на мир и дальше счастливо жить и развиваться». Красиво звучит: откупиться от Путина и жить как в Финляндии. Только это опасная утопия, никакие территориальные уступки его не удовлетворят. Надо абсолютно не понимать логику Путина, чтобы на это рассчитывать. Он просто вначале возьмет то, что ему уступят, а потом придет за остальным. Будет вариант не Финляндии, а Чехии. Вначале Гитлер захватил Судеты. Это привело к отставке  Бенеша. А потом новый, слабый президент Гаха поддался немецкому шантажу и сдал немцам всю Чехию, став главой образованного на ее месте протектората. 

Российские власти рассчитывают реализовать именно такой, чешский сценарий, продавая его через своих местных агентов влияния украинцам в качестве финского. Кремль будет пытаться вначале добиться согласия на аннексию части территории, а в случае успеха возьмет всю Украину, в результате этого предательства деморализованную и потерявшую волю к сопротивлению (как было с Чехией в конце 30-х).

Кстати, концепция «финского сценария» основана на фальсификации истории. Финнов спасла не уступка территорий, а готовность французов и британцев вступить на их стороне в войну. Сталин только из-за этого остановил агрессию. 2 марта 1940 года Даладье объявил о готовности отправить в Финляндию для войны против СССР 50 тыс. французских солдат и 100 бомбардировщиков, а правительство Великобритании согласилось послать туда 50 английских боевых самолетов с экипажами. А уже через десять дней СССР, опасаясь войны с англо-французской коалицией, заключил мир с Финляндией. Более того, Сталин и дальше не собирался отстать от финнов. Сразу после разгрома Франции нацистами он начал готовить новый поход против Финляндии, который не состоялся только из-за нападения Германии на СССР. Так что уступка территории не избавила от угрозы полного захвата страны и при «финском сценарии», тем более не спасает она сейчас.

От Путина откупиться не удастся. Его цель уничтожить Украину, а украинцев превратить в подобие уйгуров в Китае - бесправных жертв культурного геноцида и перманентного террора. Путина можно только бить и побеждать. Украинцы это неоднократно делали и будут делать.

Сергій Чаплигін: Ми приречені мислити великими просторами...

Завжди цікавила ландшафтна складова. Адже вона беззаперечно впливає на суспільні моделі, форму та швидкість історичного розвитку.

Та позначається  на формуванні історичних областей, які мають не тільки різну природу рельєфу та клімату  чи транспортно-комунікаційні особливості, а ще соціокультурні, соціопсихологічні, конфесійні різниці та, відповідно,  власну енергетику розвитку.

Недарма Лео Фробеніус вважав, що у будь-якої культури є "paideuma" - душа. Бо культури народжуються в природних умовах, - тому кожна з них має свій безпосередній зв'язок з тими географічними регіонами, де вони зародилися, як одночасний та унікальний історичний факт.

Ці різні відношення до простору і закладаються народами в їх ціннісних установках, що і визначають їх подальшу політичну історію.

Інтерфейс України – це стик великих геополітичних просторів - Європи та Євразії.  Це так звана конфліктна Балтійсько-Чорноморська Система. 

Симптоматично, що історія Київської Русі з геополітичної точки зору являла собою діалектику поєднання Лісу (слов'янського, осілого культурного кола) та Степу (туранського, кочового культурного кола).

Київська Русь, яка будувалася з Лісу, по-справжньому великою  стала після того, як змогла встановити контроль над Степом. До цього Ліс знаходився під контролем Степу – під егідою Хозарського каганату. І першим це зробив  Святослав. Тому саме з нього починається історія Київської Русі - коли з маленького локального князівства було створено потужну імперію, змінено баланс сил та накреслені обрії нашої подальшої історичної експансії.  Сьогодення цьому підтвердження. Київська Русь має перемогти Хазарію.

Як сказав, про походи Святослава, академік Б. Рибаков:  «... вони нагадують собою єдиний шабельний удар, який прокреслив на мапі Європи широке півколо від Середнього Поволжя до Каспію і далі по Північному Кавказу і Причорномор'ю до балканських земель Візантії».

Тому-то ми приречені мислити великими просторами...

Володимир Єрмоленко: Що чекати від Realpolitik Трампа і що чекає Україну

Прогнозів не даю. Але є кілька думок

- путін двічі (2014, 2022) нападав на Україну за правління демократів. Бо розумів, що демократи - це передусім про "деескалацію". Про зниження ризиків. Про економічне мислення (there will be costs, казав Обама у 2014), тобто про low politics, а не про high politics. І путін розуміє, що коли той-хто-прагне-збільшити ризики (він) стикається з тим-хто-прагне-зменшити-ризики (західний ліво-лібералізм з економічним мисленням), то це завершується поступовим відступанням того-хто-прагне-зменшити-ризики. Страх ескалації провокує ескалацію. Гарріс - це точно гірше, ніж Байден, значно ближче до Обами і його слабкості щодо рф. Що путіну і треба. 

- трамп - це той-хто-прагне-збільшити-ризики. Тому він - про непередбачуваність, деструкцію, аморальність і тд. Для путіна він може бути і зручним (як гітлер для сталіна і навпаки), і незручним. Це буде зіткнення двох непередбачуваностей, які бачать у своїй непередбачуваності свою головну силу. У політиці влада - це передусім влада над часом. Це здатність створювати події, на які інші мають реагувати. Поки для заходу всі події створює путін і інші подібні до нього, а захід - реагує, "зменшує ризики". Можливо, з трампом це зміниться. Не факт, що буде краще. Але це буде інша гра

- між трампом і путіним Україна може знову опинитися як "між гітлером і сталіним". І в ситуації, якщо вони домовляться (новий пакт молотова-ріббентропа), і в ситуації, якщо вони будуть воювати (світова війна на нашій території в ще більших масштабах). Обох сценаріїв дуже треба уникнути. 

- водночас є шанс, що для трампа "дискурс сили" буде означати (з часом) не компроміс з путіним, а протистояння йому, і таке протистояння, яке зупинить війну і дасть Україні безпекові гарантії - тобто побудує безпекову стіну. Трамп же любить стіни. І ми зараз любимо стіни. Тут наші інтереси збігаються. Питання в тому, чи зможемо ми з республіканцями сьогодні знайти спільний дискурс сили і переконати їх у тому, що стратегічний захист України - це сила США

- трамп усе ще вірить, що можна росію перетягнути на свій бік у великій боротьбі з Китаєм. Тобто що можна стати Кісінджером навпаки. Невдовзі ця ілюзія зникне, бо росія до Заходу найближчим часом не повернеться. І тоді, можливо, він зрозуміє, що росієкитай або китаєросія - це одне. Включно з північнокореями і тд. І що боротися проти них треба єдиним фронтом

- водночас, можливо вийде розʼєднати Китай та росію - і зробити трюк а-ля кісінджер 2.0. Але тоді треба знайти переконливі аргументи для Китаю, в яких між США і Китаєм буде великий компроміс, який передбачатиме послаблення росії

- цілком можливо, що те, що відбулося у США, буде відбуватися в інших країнах. Ми це бачимо вже і по Європі, і по Латинській Америці, і по Азії, і по Африці. Ліберальна демократія відступає, поступаючись неліберальним демократіям, авторитаризмам чи навіть тоталітаризмам. Ми увійшли в темні часи, але саме в темні часи люди починають знову розуміти цінність свободи. 

- ХІХ століття було століттям про те, чи відновить Польща свою незалежність. ХХ століття було століттям про те, чи збереже Польща свою відновлену незалежність. ХХ століття було також століттям про те, чи відновить Україна свою незалежність. ХХІ століття буде століттям про те, чи збереже Україна свою відновлену незалежність. 

Я вірю, що так, але ця боротьба буде довгою. І на цій дорозі будуть і злети, і падіння. Не факт, що вона закінчиться за нашого з вами життя. Але нам усім важливо вірити в те, що ми досягнемо на цьому шляху успіху, і щодня робити те, що можемо і те, що маємо.

Александр Волынский: Почему Америке "можно", а России - "нельзя"

 Русские  очень  обижаются, когда  ровно  те же  действия, которые  совершают  американцы,  им  совершать  не  позволяют. Хотя  пословица Quod licet Iovi, non licet bovi говорит  о  древности  моральной  иерархии. Так  почему  Россия  не  Юпитер? 

Потому, что  Третий  Рим  это  вовсе  не  Москва, а  Вашингтон, где  на  Капитолийском  холме  воздвигнут  храм  либерализма. США  - это  не  просто  такое же  государство, как  Россия  или  Украина, США -  это  центр  Мир-системы. Сами  американцы  может  и  не  хотят  быть  центром, но  законы  экономики  и  геополитики  вынуждают  их  нести  тяжкую  ношу  охранителя   глобального  капитализма, которая  досталась  им  от  Британии.

Почему  англо-саксы  могут  управлять  глобальной  империей, а Германия, Япония  могли  только  им  мешать, как   сегодня  мешают  Иран, Россия  и  Китай? 

Потому, что  они  приняли  еврейский  взгляд  на  религию  и государство.  Греки  превратили  общину  в  полис, евреи  вернулись  из  состояния  государства  к  состоянию  общины. Английская  Революция  уничтожила  королевскую  власть.  Колонисты  в  США   тоже  покинули  государство  и  вернулись  к  общинной  жизни. Американская  Конституция    стала  результатом  долгих  переговоров  и  согласований   между  всеми  общинами. 

Связь  англо-саксов  с  морем, торговлей  и  общинный  характер  их  цивилизации  легко  согласуются  с   главными  принципами  капитализма. Точно  так же  и  евреи  легко  вписались  в  капитализм. 

Континентальные  державы  строили  свою  модерную  историю  вокруг  армии  и  бюрократии. Для  бюрократических  держав  единственный  принцип  интеграции  всегда  сводился    к  включению  в  вертикаль  власти. 

В  России  эта  вертикаль  стала  источником  большой  силы  и  больших  бед, поскольку   у  бюрократии  не  было  альтернативы.  

В  Германии  и  Японии  была  сильна  аристократическая  и  религиозная  этика. В  Китае   сама  бюрократия  породила  конфуцианскую  мораль. В  России  ничего,  кроме  "я  начальник  - ты  дурак",  не  придумали. Конечно, в  России  можно  плевать  на  начальство, злостно  саботировать  указания, однако  начальство  может  саботажникам   и  в  морду  заехать.

Попыткой   исправления  нравов   в  России  занимались  "литераторы". Ульянов-Ленин  тоже  считал  себя  "литератором". Многие  из  них  были  очень  талантливыми  поэтами, писателями, философами  и  журналистами, но  влиять  они  могли  на  достаточно  тонкую  и  нервную  прослойку, к  которой  сами  и  принадлежали.  

В  Британии  и  США   плантаторы, торговцы, промышленники  не  призывали     "милости  к  падшим", они  были  жадными  мерзавцами. Однако, они  это  сами  понимали  и  признавали. Именно  поэтому они  создали  Конституцию  в  которой  ограничили  всеми  возможными  способами, как  тиранию  толпы, так  и  тиранию  государства.

США  лучше  России  не  потому, что  американцы  добрее  или  честнее  русских, но  потому, что, как  и  евреи, понимают  суть   капитализма, построенного  на  эксплуатации  человеческой  жадности  и  прочих  грехах. 

Единственным  способом  уменьшить  зло  эгоизма  англо-саксы  и  евреи  считают  Закон. 

Русские  никогда  не  уважали  законы, поскольку  законы  исходили  не  из  общины  или  согласований  между  общинами. Русский  Закон  исходит  из  своеволия  начальства. А  для  русского начальства  высшая  ценность  - это  абсолютный  суверенитет, когда  "до  Бога  - высоко,  до  Царя - далеко".

На  грубом  жаргоне  можно  сказать  так.  Для меня, для  украинцев, да  и  для   всех  остальных,  лучше  сотрудничать с  англо-саксам, с  их эгоистичной, но  понятной  логикой, чем  с еб...ыми  на  всю  голову  московитами, которые  никогда  "не  знают  берегов".