Володимир Єрмоленко: Інстинкт відвоювання собі права на майбутнє проти новітнього фашизму вічного теперішнього

фашизм сто років тому був ідеологією молодих. І Муссоліні, і Гітлер були відносно молодими політиками для свого часу, і вели за собою ще молодших - двадцятилітніх. Це була ідеологія тих, хто хотів знищити теперішнє заради майбутнього

фашизм сьогоднішній є ідеологією старих. І Путін, і Трамп - старці, які знають, що майбутнього в них нема. Тому вони прагнуть знищити майбутнє заради теперішнього

мають рацію ті, хто говорять, що у Трампа немає стратегії, - але особливість у тому, що Трамп це вважає своїм плюсом, а не мінусом. Він вхоплює час, в якому інфорелігія вічного теперішнього збігається з його старечим презирством до майбутнього. Він прагне перетворити свою власну відсутність майбутнього на свою перевагу. Тому "again" з його гасла - це не про майбутнє, а про вічне теперішнє. 

путін теж - хоч і в свій спосіб - цементує росію як країну без майбутнього. Він перетворює російський апокаліптизм в апокаліптику сьогодні, а не завтра. Він хоче занурити своїх ворогів у відчуття кінця світу тут і тепер, і саме в цьому "вічному поверненні одного й того самого пекла" він вірить, що може перемогти

Європа живе здебільшого ностальгією і памʼяттю, і має дуже обмежену здатність мислити про майбутнє і мріяти про нього. Від того, чи зможе вона повернути собі мислення про майбутнє, залежить її майбутнє, вибачте за тавтологію)

Китай, навпаки, живе з чітким відчуттям, що він майбутнє вже здобув, що він у майбутньому переміг, що майбутнє буде китайським. Можливо, ця самовпевненість стане його проблемою, але поки це його перевага

ми, українці, здебільшого віримо у майбутнє, хоча зовсім не розуміємо, яким воно буде. Поки в нас сильний інстинкт майбутнього - точніше, інстинкт відвоювання собі права на майбутнє. Можливо, сьогодні це і є нашою головною силою в боротьбі з росією. І взагалі у боротьбі з новітнім фашизмом вічного теперішнього

Андрій Сошніков: Вихід із вишневого садка: Українська імперія як єдиний вихід із «хутірського» тупика

Ми звикли думати про український «хутір» як про цитадель автентичності. Насправді ж, як тонко зауважував Євген Маланюк, хутір — це психологічна капітуляція. Це форма «малоросійського» існування, де нація добровільно погоджується на роль етнографічного додатку до чужої метрополії. Хутір-поліс — це клітка, обсаджена мальвами, де суб'єктність замінена вишиванковим карнавалом. Це «соціальна резиденція», яку нам дозволили займати, поки дорослі дядьки в Петербурзі чи Відні ділили континентальні ресурси.

Микола Хвильовий першим зрозумів, що вихід із цієї пастки лежить не у «виході з імперії», а у створенні своєї власної. Його гасло «Геть від Москви!» — це не втеча ображеного провінціала. Це виклик месіанського масштабу. Хвильовий пропонував «азіатський ренесанс» — ідею того, що Україна має стати інтелектуальним та культурним центром величезного східного простору. Ми не просто сусіди Європи, ми — її активний авангард, який приносить світло Логосу в хаотичні степи.

Для того, щоб ця культурна експансія мала хребет, потрібна географія. Юрій Липа у своїй «Чорноморській доктрині» креслить карту нашої майбутньої домінації. Україна — це не «край» (окраїна), а Вертикальна Вісь. Відмова від хуторянства означає перетворення Дніпра на головну артерію між Балтійським та Чорним морями. Це перетворення України на морську державу, яка тримає за горло всі транзитні шляхи Євразії. Це і є перехід від «поліса» до континентальної системи.

Але імперія не будується лише на книгах та картах. Михайло Колодзінський у своїй воєнній доктрині висловився гранично ясно: українство має «опанувати степи». Межі нації визначаються не лінгвістичними картами, а дальністю польоту наших ракет та волею наших солдатів. Колодзінський пропонував імперський волюнтаризм: замість того, щоб захищати паркан свого хутора, ми повинні впорядковувати простір навколо себе, диктуючи волю від Кавказу до Карпат.

Україна — це не затишний «хутір-поліс». Це вибухова сила, затиснута у вузькі рамки етнографічного проєкту. Наша справжня мета — не «вступ» кудись, а створення власної гравітаційної зони. Трансформація українства в євразійську модель — це визнання того, що ми є природною метрополією для всього навколишнього простору. 

Або ми станемо імперським центром, що організовує порядок, або назавжди залишимося персонажами сумної літератури про долю селянина під вишнею.

Подивіться на Пруссію. Що це було? Піщаний пустир на околиці цивілізації, населений суворими хуторянами. Але вони відмовилися від долі «етнографічного заповідника» Священної Римської імперії. Вони виховали в собі волю до прусського мілітаризму (що перегукується з візіями Колодзінського) і за століття перетворили свій «хутір» на центр германського світу. Пруссія не «вступала» в Німеччину, вона її з’їла і перезібрала під себе. Це і є шлях від локального поліса до континентальної моделі.

Або погляньте на Британію часів Єлизавети I. Острівний хутір, який тремтів перед іспанською наддержавою. Але вони прийняли доктрину океанічної експансії, схожу на «Чорноморську доктрину» Липи. Вони перестали бути «островом біля Європи» і стали центром світу, замкнувши на собі всі торгові шляхи.

Україна сьогодні перебуває в точці «прусського вибору». У нас є два шляхи:

Шлях Бельгії —  стати затишним, ситим хутором, який не має голосу в історії і сподівається, що великі гравці про нього не забудуть під час чергового переділу;

Шлях Риму —  усвідомити, що наш «азіатський ренесанс» (Хвильовий) — це не про культуру Сходу, а про нашу роль як цивілізатора Сходу. Рим теж починався як союзна федерація дрібних полісів, але вижив лише тоді, коли став експансивною системою, що поглинула навколишній хаос.

Українська трагедія в тому, що ми століттями намагалися запхати океанічну за масштабом націю у формат «садочку біля хати». Це все одно що намагатися тримати тигра в клітці для кролів. Як писав Маланюк, нам бракувало «державної структури» в головах.

Ми маємо зрозуміти: Україна — це не «місток» між Сходом і Заходом. Місток — це те, по чому ходять ногами. Ми — це суб'єкт, який контролює переправу. Наша євразійська модель — це не копіювання ординства, а створення «Київського порядку» на просторі, який зараз перебуває в стані розпаду. Це перетворення нашої «хуторянської» затятості на імперську дисципліну.

Илья Плеханов: Славой Жижек выступил на конференции Europa 2057 и раздал всем оплеухи

Смысл Europa 2057 в том, чтобы задать большой вопрос: что такое Европа и какой она должна стать в долгосрочной перспективе — примерно к середине XXI века. Название отсылает к 1957 году (Римский договор, начало ЕС). Участники исходят из того, что Европа находится в состоянии системного кризиса — геополитического, экономического и ценностного. Отсюда ключевая линия обсуждений: Европе нужно стать более «суверенной» и способной действовать как единый субъект, а не как набор зависимых государств. Там много разговоров про оборону, технологическую независимость, демократию и новую форму европейской идентичности. 

Что говорит Жижек?

💥 Что такое настоящий «конец света» и почему это не катастрофа в кино?

Жижек утверждает, что мы приближаемся к финалу, но это не будет мгновенным взрывом. Настоящий «конец света» — это когда в нашей жизни меняются не просто отдельные события (кто-то победил на выборах или случился кризис), а сами «координаты» ситуации, то есть базовые правила, по которым работает общество. Представьте, что вы живете в мире, где закон защищает слабого, а потом внезапно наступает время, когда закон — это просто прихоть сильного. Это и есть смена координат. Жижек иллюстрирует это анекдотом о встрече лидеров (фон дер Ляйен, Путина и Трампа) с Богом. Когда Бог начинает плакать в ответ на их вопросы, это символизирует крах «большого Другого» — некой высшей инстанции или системы правил, на которую мы все привыкли опираться как на нейтральный фундамент. Когда этот фундамент рушится, мы теряем ориентиры, позволяющие отличить нормальное от безумного, и вынуждены заново переосмыслять само понятие «общественной жизни».

💥 История больше не ведет нас к прогрессу — она ведет в тупик

Традиционно марксисты (как Антонио Грамши) считали, что кризисы — это лишь временные трудности («болезненные явления»), возникающие, когда старый строй умирает, а новый не может родиться. Думали, что это просто «задержка» на пути к светлому будущему. Но Жижек говорит: наш опыт сегодня заставляет сменить эту картину. На самом деле «нормальный» ход нашей истории — это и есть путь к катастрофе. Это не случайная поломка, а закономерный итог: бесконтрольное развитие искусственного интеллекта, экологический коллапс и глобальные войны — это финальные точки, к которым мы движемся по инерции. Если ничего не менять, саморазрушение человечества станет не ошибкой, а финальным продуктом нашей цивилизации. Мы больше не можем верить в линейный прогресс; мы должны признать, что наш нынешний «поезд» едет прямо в пропасть.

Ярослав Романчук: Закон джунглей и конец Западной цивилизации

Запад заразился варварством социализма и проиграл. Будет ли возрождение?

 5- 7 марта 2026г. в индийской столице Нью-Дели прошёл 11-ый Raisina Dialogue. Это главная конференция Индии по проблематике мировой политики и экономики. В первый день форума с приветствием выступил президент Финляндии Александр Стубб (Alexander Stubb). Честный, профессиональный, глубокий политик, что в сегодняшнем мире большая редкость. Тот факт, что руководство Индии пригласило именно его, говорит о его авторитете в нынешней мировой политике. Его достоинство и таланты точно не в том, что он умеет играть в гольф и спокойно разговаривать с Д. Трампом. В политике он приверженец ценностей Запада, а не политиканского оппортунизма. Он реалист, осознаёт настоящие риски и угрозы Европе и миру. Как человек образованный и культурный, он признаёт ошибки и предлагает свои решения. Он не опускается до оскорблений, до поиска стрелочников, не перекладывает ответственность на других, тем более не хочет сбрасывать груз принятий очень сложных решений на будущие поколения. 

 А. Стубб указывает на три ошибки, которые склонны совершать люди. Первая – «мы чрезмерно рационализируем прошлое». Людям кажется, что в прошлом всё прекрасно работало, что нужно лишь продлить долгие тренды на будущее – и снова будет «нормально». Немецкая историческая школа крепко зубами вцепилась в мозги и сознание не только обычных людей, но и большинства элит. В эту методологию анализа исторических процессов и нынешней ситуации вошла марксистская чушь про развитие по спирали и исторический детерминизм. Мол, что бы вы ни делали, людишки и народцы, всё равно история закончится победой социализма. И, мы политические, интеллектуальные элиты, аристократы духа и фавориты в бизнесе, будем вас направлять, вами управлять, чтобы вы не наделали глупостей, не заблудились по пути в светлое будущее. 

 А. Стубб прав. Идеализация, романтизация прошлого, его агрегация и обобщение в единый блок «прошлое» - грубая ошибка. Те проблемы, с которыми сегодня сталкивается Запад и мировая экономика, не появились в результате падения гигантского метеорита (одиночное действие), природного катаклизма (форс-мажор) или варварского иностранного завоевания. Они стали результатом длинной цепочки ошибочных оценок, диагнозов, решений и действий, которые шаг за шагом разрушали фундамент самого Запада. 

Четыре звезды апокалипсиса Запада 

 Всё началось с социалистов-утопистов. Дело социального инжиниринга во имя всеобщего благоденствия, равенства и социальной справедливости продолжил К. Маркс. Он при помощи мощной команды жрецов-маркетологов, идеологов-шулеров упаковал свои утопические бредни в обёртку «наука». И понеслось. Понеслось, по наивным, неокрепшим мозгам пролетариата и крестьян, которые получили всеобщее избирательное право, а через него доступ к ресурсам и активам практически каждого гражданина. Потом на сцене идей и смыслов появился ещё один нарцисс, который назвал себя революционером в науке «экономика». Да, революция у него получилась. Место настоящей экономической науки на десятилетия заняла economics от Самуэльсона и Со. 

 Так сошлись четыре звёзды тотального разрушения идейного, культурного и научного фундамента Запада. 

Олег Гуцуляк: Геополитические "фантомные боли" Британии и России

Мысли по поводу концепции В. Цимбурского - Б. Межуева об "Острове Россия"

 Парадокс: Остров Британия все время стремилмя быть Континентом, а Континент Россия - Островом )) 

Видимо, это последствия фантомных болей из- за утраты, соответственно, Доггерленда и  Сарматского моря.

1. Британия и Доггерленд: Тоска по потерянному мосту

Британия действительно ведет себя как «оторванная конечность» Европы. Доггерленд был огромным массивом суши, соединявшей остров с Континентом (современные Дания, Германия, Нидерланды).

Почему хочет быть Континентом? Весь британский империализм был попыткой вернуть себе право голоса на материке, расширяя свое влияние так, будто моря нет.

Трагедия «Человек-Ответов»: Когда Доггерленд ушел под воду около 6500 лет до н.э., британцы оказались в изоляции на своем «дереве». Их попытка экспансии – это подсознательное желание снова ходить по твердой земле к самому Рейну.

2. Россия и Сарматское море: Остров в степи

Здесь парадокс еще более интересен. Россия, имея колоссальную территорию, психологически ведет себя как осажденный остров.  Сарматское море (древний океан Тетис, остатками которого являются Каспий, Черное и Аральское моря) — ключ к пониманию надрывного состояния этого пространства.

Почему хочет быть островом? Огромная Восточноевропейская степь – это «сухое море». По нему можно двигаться в любом направлении, как на корабле, но это делает границы уязвимыми.

Фантомный берег: Россия постоянно пытается выстроить «железный занавес» или «санитарную границу», что не что иное, как попытка воссоздать береговую линию Сарматского моря, чтобы защититься от хаоса внешних "варваров".

3. Страдающие Амфибии-"Левиафаны"

Выглядит так, что:

Британия — это скучающая по суше амфибия (ушла в воды, но стремится обратно на стабильный континент), поэтому все время рефлекторно пытается выскочить из воды и ухватиться за близкие корни (традиции, союзы, старые структуры), чтобы не захлебнуться в собственной изменчивости (это вечное стремление структурировать хаос вокруг себя, создать систему правил там, где их нет, чтобы не раствориться в воде окончательно).

Россия – это амфибия, застрявшая в иле (вязкой субстанции) бывшего моря. Это уже не вода (нет былой гибкости), но еще и не твердая почва (нет безопасности). Она вопиет спастись от зубов хищников (новых технологических и политических угроз), рыскающих  посреди Дикой Земли. Для неё риск - окончательно закостенеть в этом иле, превратившись в ископаемое, не успев отрастить «ноги» для жизни на суше или «плавники» для глубокой воды.

Если классическая Амфибия — это символ адаптивности, то Амфибия-Левиафан — это символ геополитической инерции. Она слишком велика, чтобы просто плыть, и слишком сложна, чтобы просто стоять.

4. Цифровой океан как «Новый Доггерленд»

Безусловно, цифровой океан — это попытка человечества преодолеть «проклятие географии». Это создание искусственного Доггерленда, где информация перемещается быстрее, чем тектонические плиты или армии. Но здесь кроется главный парадокс для тех, кто грезит «островной» изоляцией:

Иллюзия «Острова Россия»: Рашистская идеология пытается построить цифровой «чебурнет», надеясь превратить континент в неприступный остров. Но это фантомная боль по Сарматскому морю. В цифровом мире невозможно быть островом, не превратившись в подводную лодку, у которой рано или поздно закончится кислород (технологии)*.

Амфибийность против Изоляции: Пока они пытаются выкопать ров вокруг своего «острова», остальной мир становится «амфибийным». Мы учимся жить в потоке, где границы — это не стены, а интерфейсы.

Географический реваншизм: Попытка захвата территорий в XXI веке — это попытка воскресить Доггерленд с помощью лопаты и танка, в то время как весь мир строит его с помощью оптоволокна и спутников. Это конфликт «Людей Прошлого», которые хотят зафиксировать ландшафт, и «Людей Будущего», которые создают пространство смыслов поверх любой географии.

-----------

* Вспомнилась бытующая в советском детстве издевательская присказка "Подводная лодка в степях Украины погибла в водушном бою". Парадокс, что полностью ныне это  стало реальностью ;)

Едуард Юрченко: Зустріч Його Імператорської Високості Шахзаде Кір Реза Пехлеві з Президентом України Володимиром Зеленським

"... Боротьба  за  Іранський  поміст  —  це  найважніше  завдання  чорноморських  країн.  Бо  Чорне  море  —  внутрішнє  море  і  зв'язане протоками  з Середзем'ям,  теж  внутрішнім  морем.  Здобуття  Царгородської  протоки  —  це  не  вихід,  потім  треба  здобувати  вихід  з Егейського,  а  пізніше  із Східного  Середзем'я.  Тою дорогою  йшов Митридат Евпатор  і  мусив  затриматись коло  Родосу.  Там  задержиться кожен  завойовник.  Є  один вихід у  широкий  світ  для  чорноморських  країн  – Іранським  помостом" (Юрій Липа).

Дещо несподівана та дуже приємна й важлива подія.

По - перше, явна демонстрація української суб'єктнрсті. Ісламська Республіка припустилась помилки кинувши виклик Києву. Отже, Київ обрав шлях заміни режиму на більш вигідний українцям. Ми не реагуємо на навколишній світ як примітивна одноклітинна форма життя, ми впливаємо на нього у власних інтересах.

По - друге, грамотна ставка саме на монархічну іранську опозицію. Це має суто прагматичний вимір, адже про - шахська опозиція відчутно сильніше за ліву. Але також важливо зі світоглядної та стратегічної точки зору. 

Насправді міжнародні ліві та ліволіберальні кола симпатизують іранським лівим, колишнім партнерам ісламістів по революції 1979 року, які потім щє й відзначились війною проти Ірана на боці Саддама Хусейна (монархісти тоді відмовились від збройної боротьби, адже це була загроза для Ірану як такого).  Антирейтинг ліваків є колосальним і більшість іранців їх ніколи не прийме. Але вони гарно вписуються в "хотілки прогресивної громадськості"

Дуже важливо, що Україна зробила ставку саме на національні іранські сили, а не підписалась на черговий лівацький цирк. 

І третє, можливо найголовніше. Хоча нинішня монархічна опозиція позиціонує себе як прозахідна та демократична, сама логіка її боротьби та потенційної реставрації Шахіншахської державності виведе її на національний та суб'єктний шлях. 

Отже, ми маємо шанс не просто на "не ворожий про західний режим", а на новий Іран конкретно зорієнтований на союз з Києвом, а не з абстрактною "світовою демократичною спільнотою". 

Саме на цьому наполягали класики української геополітики. 

Володимир Грицевич: Омелян Терлецький про роль політико-географічного положення України в її розвитку у різні історичні епохи

13 лютого, у річницю смерті згадуємо Омеляна Терлецького (1873-1958) - галицького педагога, громадського діяча, історика.

Геополітичні ідеї та прогнози вченого щодо політичного майбутнього Української держави.

Для початку і першої половини ХХ століття характерною була активізація наукової думки свідомої частини української інтелігенції щодо перспектив суверенності та майбутності української держави. Це було викликане геополітичними зрушеннями внаслідок Першої світової війни, появою на світовій карті великого монстра СРСР, як спадкоємця Російської імперії, першою за кілька століть можливістю (хоча й не реалізованою) створення незалежної Української держави. 

Саме тому в цей час з’явилася когорта українських дослідників, які своєю працею заклали наукове підґрунтя суверенітету України, обґрунтували територіальне розташування її етнічних земель, показали її історичну спадкоємність та видатне місце в історії Європи, зафіксували і розвинули культурно-цивілізаційні надбання нашого народу.

У сузір’ї таких вчених можна назвати Михайла Грушевського, Михайла Драгоманова, Степана Рудницького, Григорія Величка, Мирона Кордубу, Юрія Липу, Івана Крип’якевича, Володимира Кубійовича та інших. На них великий вплив справила діяльність Івана Франка, Миколи Міхновського, Бориса Грінченка і т.д. Кожен з цих вчених заслуговує окремої наукової розвідки та публікації. Водночас, деякі імена поки-що залишаються невідомими, або маловідомими для української та світової спільноти. Тому сьогодні згадаємо Омеляна Терлецького, який зробив свій унікальний внесок у скарбницю геополітичного усвідомлення українського народу.

Він був тим інтелігентом, який своєчасно виступив на захист української ідентичності з розгорнутими науковими публікаціями. Як за університетською освітою, так і за практичним спрямуванням, Терлецький поєднав у собі два фахи: історію та географію, що виявилося дуже цінним для його наукових досліджень. 

Геополітичні ідеї Омеляна Антоновича актуальні і в наш час, їх можна вважати інтелектуальним надбанням української науки. Розглянемо такий аспект його творчої спадщини, як політико-географічне положення України в контексті наукових думок інших авторів того часу.

Володимир Єрмоленко: Про реімперіалізацію та реколонізацію

Росія прагне реімперіалізації та реколонізації світу.

В її розумінні, процеси деімперіалізації та деколонізації, які відбулися в ХХ столітті, були хибним шляхом "слабаків". Росія вважає, що, на відміну від інших, вона вистояла в цьому штормі, зберігла свою імперію, хоча й не повністю. Тепер вона прагне її розширити і зміцнити.

Виявилося, що колаборантів у цьому процесі реколонізації та реімперіалізації у світі чимало. Одним із них є трампістська Америка. Іншим природним союзником є Китай. Можуть бути інші, хто прагне стати "great power" і розділити світ знову між новими імперіями.

Філософія української політичної думки історично була і є протилежною. Замість імперії українці - особливо в ХІХ століттї - мріяли про спільноту республік. Цим українці цілком мислили в резонансі з багатьма іншими демократичними рухами Європи. 

У ХХ столітті такою спільнотою республік став Євросоюз. Він знайшов альтернативу двом крайнощам: моделі великої імперії, що знищує множинність, і моделі мозаїки республік, які слабкі і нездатні бути великою силою в світовому масштабі. Європейська спільнота республік зберегла і силу, і множинність. Тому прагнення України до ЄС - природне, 

Але ситуація сьогодні радикально інша, ніж у 2000-х роках, коли ЄС розширювався на Схід. Тоді ЄС був майже безальтернативною моделлю. Всі намагалися копіювати цю знамениту європейську "багатосторонність".

Сьогодні ж тенденції інші: реімперіалізація означає знищення багатосторонності, знищення множинності. Тому перед Європою - екзистенційна загроза. Її хочуть знищити нові імперії - путінська росія та трампістська Америка; його хоче послабити Китай. 

Україна дає сьогодні Європі модель боротьби. Модель того, як республіка протистоїть імперії. Від того, чи ЄС - чи певний інший союз у Європі (умовно, британсько-нордично-східноєвропейський) не лише визнають загрозу, а й зможуть перебудуватися, залежить доля світу - а не лише України чи Європи. 

Бо світ може піти шляхом реімперіалізації і реколонізації. 

А може піти шляхом продовження деімперіалізації і деколонізації. 

Для другого шляху потрібна поразка Росії, поразка трампізму у США та стримування Китаю. 

Принаймні перший з цих елементів залежить від України. Можливо, частково другий. 

Тому наша боротьба така важлива. Для нас, для Європи, для світу.

Тарас Чухліб: Що нашій сучасній Українській державі потрібно зробити для того, щоб стати супердержавою Європи та усього світу

  Доктор історичних наук, директор Інституту геополітики Тарас Чухліб

Що нашій сучасній Українській державі потрібно зробити для того, щоб стати супердержавою Європи та усього світу.

Нам просто необхідно впровадити у життя доктрину "Велична Україна" та зробити 12 наступних практичних «геополітичних кроків»:

      - 1 крок: забезпечити більш тісну співпрацю і єднання в межах власної Європейсько-Слов’янської цивілізації, особливо в її західній (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Німеччина (лужицькі серби) та південно-східній (Болгарія, Сербія, Хорватія, Чорногорія, Македонія, Боснія) частинах, а також слов’янській діаспорі у всіх державах світу;

      - 2 крок: інтегрувати до Європейсько-Слов’янської цивілізації ті суспільства у Центральній, Східній, Південно-Східній, Північній Європі та Малій Азії, чиї культури наближені до слов’янських культур;

       - 3 крок: забезпечити тісні взаємовідносини з Туреччиною, Фінляндією, Швецією, Польщею, Латвією, Литвою та Естонією для відновлення історичної геополітичної вісі «Південь – Північ» («з Варяг у Греки»);

       - 4 крок: перемогти Росію на власній території та повернути до геополітичного поля України Білу Русь, Придністров’я, Брянщину, Курщину, Стародубщину, Вороніжчину та Кубань; 

       - 5 крок: обмежити майбутню військову експансію Росії, відновивши ядерний статус України та створити ракетно-космічний щит України;

       - 6 крок: забезпечити військову перевагу за допомогою новітніх військово-технічних технологій на усіх кордонах Української держави;

       - 7 крок: створювати і використовувати труднощі й можливі конфлікти у взаємовідносинах Росії з США та Китаєм;

        - 8 крок: підтримувати групи, які орієнтуються на європейсько-слов’янські та українські цінності та інтереси в інших цивілізаціях;

        - 9 крок: підсилити міжнародні  інститути, що підтримують українські інтереси і цінності та узаконюють їх, забезпечити включення неслов’янських держав у ці інститути;

        - 10 крок: відродити на території Криму, Північного Причорномор’я та Приазов’я автономну державу Кримське ханство у складі України;

        - 11 крок: укласти довголітній союзницький договір з Туреччиною про подвійний протекторат-кондомініум над Кримською державою та спільне домінування над усією акваторією Чорного моря;

        - 12 крок: відновити Чорноморський Торгівельний Флот та створити потужний Військовий Флот України з їхньою присутністю у Середземному морі та постійною можливістю виходу у Світовий Океан.

Олег Короташ: Сценарій одночасно краху Світ-Системи / Oleg Korotash: Scenario of simultaneous collapse of the World-System

Сценарій одночасного нападу на Гренландію, Тайвань та країни Балтії описує момент повного краху світового порядку, встановленого після 1945 року. Спроба структурувати наслідки такого "ідеального шторму" станом на 2026 рік:

1. Військово-стратегічний колапс НАТО

Одночасна агресія РФ проти Сувальського коридору та спроба США анексувати Гренландію (територію Данії, члена НАТО) призведе до юридичного паралічу Альянсу:

• Стаття 5: Якщо США виступають агресором проти одного члена НАТО (Данії) і водночас мають захищати інших (Литву, Польщу) від РФ, система колективної безпеки анігілюється.

• Сувальський коридор: Путін замикає кільце між Білоруссю та Калінінградом, відрізаючи країни Балтії від сухопутної допомоги Європи. Без підтримки США (які зайняті Гренландією та Тайванем) європейські армії опиняються перед загрозою ядерного шантажу РФ.

2. Глобальний конфлікт у Тихому океані

Напад Сі Цзіньпіна на Тайвань у цей же день змушує залишки американського флоту та союзників (Японію, Австралію) вступити у пряме зіткнення з КНР.

• Це означає зупинку 60% світового виробництва напівпровідників та переривання торговельних шляхів через Південнокитайське море.

• Синхронізація: Китай і Росія діятимуть як формальний союз ("Ось"), розтягуючи ресурси Заходу на три фронти.

3. Економічний апокаліпсис

• Гіперінфляція та дефіцит: Одночасна зупинка торгівлі з Китаєм, санкції проти енергоносіїв РФ та розрив відносин між США та ЄС через Гренландію спричинять крах фондових ринків протягом годин.

• Технологічна ізоляція: Втрата Тайваню зупинить розвиток ШІ та електроніки на десятиліття.

4. Геополітичні наслідки (Рівень "Нового світового ладу")

• Кінець ООН: Організація остаточно повторить долю Ліги Націй, оскільки три з п’яти постійних членів Радбезу (США, РФ, КНР) стануть відкритими агресорами в один день.

• Ядерне розповсюдження: Кожна середня держава (Німеччина, Польща, Японія, Південна Корея) почне термінову розробку власної ядерної зброї, оскільки жодні міжнародні гарантії більше не діятимуть.

У цей день світ перестане бути "глобальним селищем" і перетвориться на арену війни всіх проти всіх. Спроба Трампа взяти Гренландію силою зробить США "державою-парією" для Європи, що дозволить Путіну та Сі безкарно поглинати свої цілі, оскільки єдиний фронт демократій буде зруйновано зсередини самим лідером вільного світу. Це сценарій початку Третьої світової війни.

Едуард Рубін: Хроніки Глобального Розлому

Автор - https://www.facebook.com/eduard.rubin

Хроніки Глобального Розлому: Стаття 1. Вихідний код і карта світу перед бурею (01.01.2022)

Щоб зрозуміти, чому сьогодні, у 2026 році, світ виглядає саме так — з палаючими терміналами, флотами дронів у протоках і жорсткими ультиматумами Трампа, — нам потрібно зробити крок назад. Навіть не крок, а повноцінний стрибок у часі. Давайте відмотаємо плівку на 1 січня 2022 року.

На світанку 2022-го архітектура міжнародної безпеки перебувала у стані того, що аналітики пізніше назвуть «ілюзією рівноваги». Світ тільки почав видихати після шоку пандемії COVID-19. Дипломатичні протоколи дотримувалися, саміти проводилися за розкладом, а глобальні ринки, здавалося, відновлювалися.

Але під цією тонкою плівкою нормальності вже відбувався тектонічний зсув, масштаби якого тоді бачили одиниці в розвідувальних спільнотах. Західні столиці жили економічними звітами та «зеленим порядком денним», тоді як на Сході вже була розкреслена карта майбутньої війни.

Давайте подивимося на цю карту очима геополітичного хірурга.

Анатомія Великого Розлому

Головна помилка колективного Заходу в той момент полягала у вірі, що протистоянню ще можна запобігти. Реальність же була такою: до 1 січня 2022 року Китай вже сформував прото-вісь, спрямовану на демонтаж гегемонії США.

Це не було спонтанною реакцією на санкції. Це була структура. Ще в липні 2021 року, за пів року до вторгнення росії в Україну, Пекін і москва формалізували ядро свого блоку, створивши організацію з цинічною назвою — «Група друзів на захист Статуту ООН».

Всупереч безневинній назві, ця структура стала дипломатичним авангардом антизахідної коаліції. До січня 2022 року в це «жорстке ядро» вже входило 18 держав. Саме вони склали фундамент тієї самої Осі, з якою ми маємо справу сьогодні.

Ось повний список цих країн, згрупований за регіонами, щоб ви оцінили масштаб охоплення:

ДЕКЛАРАЦІЯ ТРИЗУБА, ЛІЛІЇ ТА КЛЕНА: Про заснування Канадсько-Європейсько-Української Договірної Організації (CEUTONIA)

CEUTONIA

Варіант 1: Офіційний та структурний (найбільш збалансований)

Canadian European Ukrainian Treaty Organization Network for Interactive Alliance (Мережа Канадсько-Європейсько-Української договірної організації для інтерактивного альянсу)

Варіант 2: Стратегічний (з акцентом на безпеку)

Canadian European Ukrainian Treaty Organization for National Integrity and Assistance (Канадсько-Європейсько-Українська договірна організація з питань національної цілісності та допомоги)

Варіант 3: Інноваційно-розвивальний

Canadian European Ukrainian Treaty Organization for Next-gen Infrastructure Advancement (Канадсько-Європейсько-Українська договірна організація для розвитку інфраструктури наступного покоління)

Місія CEUTONIA

«Створення непохитного трикутника безпеки та процвітання між Канадою, Європою та Україною задля захисту свободи, технологічного лідерства та сталого майбутнього в мінливому глобальному порядку».

Ключові стратегічні цілі:

Гарантування колективної стійкості: Об’єднання військового досвіду України, стратегічного потенціалу Європи та логістичної потужності Канади для стримування будь-якої агресії.

Технологічний симбіоз: Інтеграція інновацій у сферах оборонних технологій, кібербезпеки та енергетики для забезпечення технологічної незалежності членів блоку.

Економічна солідарність: Формування преференційного торгового простору, що стимулює відновлення інфраструктури та вільний рух капіталу між країнами-учасницями.

Захист демократичних стандартів: Спільна протидія дезінформації та зміцнення інституцій, що базуються на верховенстві права.

Девіз (Слоган):

"Unity Across Oceans, Strength Within Borders" (Єдність через океани, сила всередині кордонів)

 Рада Комісарів CEUTONIA — це вищий орган виконавчої влади та стратегічного планування Альянсу. На відміну від суто політичних з’їздів, Рада Комісарів діє як «технократичний уряд» блоку, де кожен комісар відповідає за конкретний напрямок інтеграції.

Ось детальна структура та принципи роботи Ради:

Александр Стубб: Настав «останній шанс» Заходу обрати шлях Гельсінкі

Вийшла цікава стаття президента Фінляндії Александра Стубба для Foreign Affairs, яка описує кінець ліберального порядку після Другої світової, який тримався на домінації США, глобалізації та багатосторонніх інституціях на кшталт ООН, СОТ, МВФ і Світового банку. 

Цей порядок зруйнували провальні війни США, фінансова криза 2008 року, стрімке зростання Китаю та повномасштабна агресія росії проти України, яка показала, що навіть постійний член Радбезу може брутально порушити правила. 

Замість багатосторонності формується жорстка багатополярність, де великі центри сили домовляються між собою, а менші держави ризикують стати заручниками «великих угод».

Сучасний світ Стубб описує як трикутник: глобальний Захід, глобальний Схід і глобальний Південь. 

Захід — це приблизно 50 демократичних ринкових економік, орієнтованих на правила, Схід — близько 25 держав на чолі з Китаєм та його партнерами, які хочуть послабити або змінити порядок, що домінував після 1945 року. Глобальний Південь — це приблизно 125 країн Африки, Азії та Латинської Америки, багато з яких стали «державами-гойдалками» й дедалі менше хочуть слухати лекції Заходу, але водночас не готові просто продаватися за китайські інфраструктурні гроші.

Як відповідь Стубб пропонує «реалізм, що базується на цінностях» — не наївний пацифізм і не цинічний «угодовий» реалізм, а жорстка політика з твердим ядром принципів. Для Фінляндії це означало відхід від старої «фінляндизації» та вступ до НАТО після 2022 року, оскільки компроміс із агресором за рахунок суверенітету й території є неприйнятним, зокрема й для України. Для Заходу в цілому це означає: триматися за права людини, верховенство права, суверенітет, але водночас говорити з Африкою, Азією й Латинською Америкою як з рівними, пропонуючи інвестиції, доступ до ринків і частку реальної влади.

Ключовий інструмент — радикальна реформа глобальних інституцій. Стубб пропонує: постійне представництво Африки та Латинської Америки в Радбезі ООН, відміну права вето, автоматичне призупинення членства держави-порушника Статуту, а також «розморозку» СОТ із більшою прозорістю субсидій та гнучкішими процедурами ухвалення рішень. Паралельно США мають визначитися, чи готові знову інвестувати в багатосторонність, від якої самі виграли, а Китай — чи буде він заповнювати вакуум через співпрацю або агресивне силове проєктування, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні.

На наступне десятиліття Стубб малює три сценарії: затяжний керований безлад, повний колапс правил із «війною всіх проти всіх» або новий збалансований порядок між Заходом, Сходом і Півднем через реформовані інституції. Він протиставляє логіку Ялти (сфери впливу великих держав) логіці Гельсінкі 1975 року (загальні правила для всіх) і вважає, що це «останній шанс» Заходу обрати шлях Гельсінкі — поділитися владою, перестати лицемірити й збудувати систему, де дрібні й середні держави, включно з Україною та Фінляндією, не стають розмінною монетою.

Тарас Чухліб: "Україна має поглинути Росію і стати лідером на Євразійському континенті"

Основи геополітики, як світової науки, заклав свого часу німецький вчений Фрідріх Ратцель, який визначив геополітику як «географічний розум» держави та запропонував наукову концепцію, що розглядає державу не в статичному стані, як постійне і незмінне утворення впродовж багатьох віків, а в динаміці – як справжній живий організм, який «живе і зростає».

Власне, керуючись 7 принципами просторового існування та збільшення світових держав, які визначив професор Ратцель, хочемо накреслити геополітичний шлях Української Держави у майбутнє:

Перший принцип – зі збільшенням простором Української Держави у першу чергу має зростати простір Української Культури;

Другий принцип – просторове збільшення Української Держави повинно передбачати стрімкий розвиток ідей, технологій, торгівлі тощо – тобто підвищену активність кожного українця у всіх сферах життя Української Нації;

Третій принцип – збільшення простору Української Держави має передбачати приєднання і поглинення інших держав та народів і насамперед Російської федерації та її народів;

Четвертий принцип – кордон є периферійним органом Української Держави, ознакою його збільшення, сили чи слабкості, змін в державному організмі;

П’ятий принцип – під час свого зростання Українська Держава має прагнути увібрати в себе найбільш цінні елементи фізично-географічного оточення;

Шостий принцип – поштовх до територіального зростання Української Держави має прийти ззовні від більш розвинутих держав та цивілізацій;

Сьомий принцип – наша Українська Держава та Українська Нація мають домінувати на Євразійському континенті та бути лідером серед її націй і держав.

Директор Інституту геополітики, доктор наук Тарас Чухліб

Валерій Пекар: Ім'я проблеми -- Китай

Китай наздогнав Америку, і що з цим робити, ніхто не знає.

Тож завдання американської зовнішньої політики насправді не таке легке, як може здатися на перший погляд.

1. Китай претендує на позицію світового гегемона, зайняту нині Америкою. Перший крок до цього -- китайська експансія у Південно-Східній Азії, успіх якої означає початок незворотного занепаду Америки й піднесення Китаю на першу сходинку.

2. Китай живиться російськими ресурсами та тішиться одноосібним правом власності на росію. Відірвати росію від Китаю не вдається. (Це можна зробити, розділивши росію на частини, але поки Америка не готова до такого радикального шляху.) Залежність росії посилюється, і це загроза для США.

3. США не мають хорошого рішення, як протистояти Китаю, й постійно шукають його. Але якщо Китай має росію не просто сателітом, а фактично васалом, залежною країною, то рішення немає взагалі. Бо ніхто не знає, як воює Китай (остання китайська сухопутна війна була півстоліття тому, морська півтора століття тому, обидві провальні для Китаю). Але всі знають, як воює росія: закидує супротивника мільйоном трупів. 

4. Тому США бояться колапсу росії, звідси така обережність щодо санкцій та інших форм тиску. Обидва сценарії -- колапс влади в росії та консолідація влади в росії -- ведуть її до падіння в обійми Китаю. Китай все чудово розрахував і спланував. Що тепер робити Америці?

Тож не звинувачуйте американців в нерішучості. На кону доля світу загалом й Америки зокрема. Тут потрібна обережність і виваженість.

Що робити нам? Показати американцям третій шлях, який вже бачать окремі європейці: деколонізація, деімперіалізація росії. Завдання надзвичайно складне.

Туранли, Ф. Україна і Туреччина можуть бути співзасновниками організації «Балтійсько-Чорноморсько-Каспійська Дуга»

Туранли, Ф. Україна і Туреччина можуть бути співзасновниками організації «Балтійсько-Чорноморсько-Каспійська Дуга» // Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози, та шляхи їх подолання. Матеріали круглого столу 30 квітня 2025 року. Тези доповіді. Під загальною редакцією О.В. Березюка. Київ: Інститут глобальної політики, 2025. С. 29–30. 68 с. 

https://igp.org.ua/publikacii/specizdaniya/ekologichna-bezpeka-i-naslidki-vijni-vikliki-zagrozi-ta-shlyaxi-їx-podolannya-anglijskoyu-movoyu-2

Вийшла друком збірка матеріалів круглого столу на тему «Екологічна безпека і наслідки війни: виклики, загрози та шляхи їх подолання» англійською мовою

На запрошення до обговорення надзвичайно важливих для нашої держави подій і їх наслідків відгукнулося чимало фахівців, серед яких були колишні і чинні військовослужбовці. І це зрозуміло, адже в Україні триває російсько-українська війна, що впливає на всіх без винятку українських громадян і, зокрема, позначається на екології українських земель. Ба більше, наслідки такої війни даватимуть про себе знати і після її закінчення. І не лише як результат того, що відбувається сьогодні, але й попередніх років, коли протягом тривалого часу нам не вдалося дати собі раду зі «спадщиною» від СРСР. Це і зброя і боєприпаси, і не використане спеціальне пальне, і утилізована техніка тощо.

Амвросий фон Сиверс: О колониализме и quasi-колониализме

    Как правило, я пишу то, что многим не нравится - по очень многим, и зачастую противоположным, причинам. Однако, сие востребовано по долгосрочным причинам, ибо не является конъюктурным. НА аналитику не претендую, но отмечаю определенные мало понимаемые детали.

      Некоторое время назад читал лекцию перед т.н. "Молодыми Британскими Политиками", чем остался весьма доволен. Почему? Нет, не потому что самовыражался, а потому что они многие понимали, задавали важные вопросы, спорили и т.д.

    Тезисы из своего доклада я сформировал в небольшую статью и предложил ее своему долголетнему френду Вадиму Штепе опубликовать в его region.expert, что было принято к разсмотрению но впоследствии отвергнуто по очевидным причинам. Посему ныне выкладываю сей текст в ФБ.

QUASI-КОЛОНИАЛИЗМ

         Казалось бы, минуло много лет после анти-колониального дискурса, и вот вновь многие авторы обращаются к нему. Непоятно даже, справеливо или несправедливо, надуманно или истинно. Существует весьма отчетливая тема утверждающая, что колониализм имеет место быть. И оный непосредственно связывается с т. н. «империализмом», - буквально по Ленину, некогда написавшему «Империализм как высшая стадия капитализма», и продолженную Кваме Крума «Неоколониализм как последняя стадия империализма» (1965). Минуло достаточно времени, дабы провести определенную ревизию данных взглядов, как бы отстраненно, с нашей точки зрения, т. е. в совершенно иной исторической обстановке. Собственно, стоит поставить самый важный, а что есть колониализм по существу? 

Назар Калюжний: Жанн Фаре — архітектор циклу, пророк в епоху лінійності

У добу, коли час перетворився на шум, а історія — на статистику, Жанн Фаре заговорив голосом давніх зірок. Його мова — це карта циклів, його стиль — це метафізична геополітика, а його погляд — той, що бачить крізь епохи.

Його ідея: Історія як космічна драма

Фаре відкидав ідею “прогресу”. Він розглядав історію людства як цикл падінь і відроджень, пов’язаних із ритмом сакрального часу. Усе, що здається сучасній людині “випадковим” — для Фаре має глибинну внутрішню закономірність, відбиту у традиційній астрології, кабалі, християнському містицизмі та індоєвропейських доктринах.

Його головна мета — пробудити пам’ять про порядок, що був до хаосу.

Основні твори Жанна Фаре (Phaure Jean):

1. Le Cycle de l’humanité adamique (Цикл адамічного людства)

https://archive.org/details/phaurejeanlecycledelhumanitadamique

2. Pour en finir avec le Moyen Âge (Щоб покінчити з Середньовіччям)

Несподівано радикальна книга, яка реабілітує традиційний Захід і критикує ліберальну історіографію. Середньовіччя тут — не “темна епоха”, а вершина космічного порядку.

3. L’astrologie et la science future (Астрологія і наука майбутнього)

Захист астрології не як ворожби, а як сакральної науки, що бачить зв'язок між небесною архітектурою і людським часом.

4. Vers une astrologie du Troisième Millénaire (До астрології Третього Тисячоліття)

Прогноз цивілізаційного повороту: після матеріалістичної доби Земля ввійде в нову фазу духу. Книга — спроба сформувати “астрологію Відновлення”.

5. Symbolisme du Temple (Символізм Храму)

Аналіз Храму як сакрального архетипу всіх традицій. Тут він синтезує християнство, масонство, кабалу, ісламську містику.

6. Éléments de géopolitique sacrée (Елементи сакральної геополітики)

Один з найбільш унікальних трактатів — геополітика не як інтереси держав, а як прояв метафізичних потоків та сакральних полюсів (Туле, Агартха, Ієрусалим небесний).

Фаре — це виклик, а не відповідь

Його не можна читати “погоджуючись”. Його треба читати, як космічну карту. Він не дає ідеології — дає перспективу. Не кличе до революції — кличе до повернення на вісь.

У його світогляді сучасна епоха — це не кінець, а точка повороту. Людина, яка пам’ятає центр, навіть у сутінках — стає носієм нового циклу.

Цитата для завершення:

«З погляду Духу, людство можна поділити на дві великі категорії: Тих, хто діє за дієсловом “мати” (AVOIR)… і тих, кого внутрішньо веде дієслово “бути” (ÊTRE).»

Жанн Фаре

Сергій Чаплигін: Фрідріх Ратцель: "Географія — це доля"

Фрідріх Ратцель (Friedrich Ratzel) є ключовою фігурою у становленні політичної географії та геополітики. 

Саме його ідеї стали революційним кроком у розумінні взаємозв'язку між природним середовищем і людським суспільством. 

Стисло основні аспекти його ідей:

1. Концепція "життєвого простору" (Lebensraum)

Ратцель запровадив термін "життєвий простір" , який пізніше став центральною концепцією в геополітиці. Це не просто кількісний простір, а якісний - простір, що формується через взаємодію людини з навколишнім середовищем.

Ратцель підкреслював, що простір має такий самий фундаментальний сенс, як і час у історії. Простір не лише фон для подій, а активний учасник формування культур, народів і політичних систем.

Ідея "життєвого простору" допомогла пояснити, чому різні народи розвиваються по-різному залежно від географічного середовища. 

Наприклад:

Суворий клімат Півночі формує героїчну культуру боротьби з природою.

Степи та пустелі сприяють кочовому способу життя.

Річкові долини та луки створюють умови для сільського господарства.

Ця концепція стала основою для подальших досліджень у геополітиці, зокрема в роботах Макса Вебера, Галфорда Макіндера та Карла Гаусгофера.

2. Антропогеографія: людина як географічний феномен

Ратцель започаткував нову дисципліну — антропогеографію , яка вивчає людину як частину географічного середовища.

Він доводив, що будь-яке людське суспільство не може існувати без врахування географічних факторів. Кожен народ формується під впливом свого середовища, і це відбивається на його культурі, економіці та політиці.

Оскільки політика є одним із найважливіших проявів людської діяльності, антропогеографія природно перетворилася на політичну географію, яка вивчає вплив географічних факторів на держави, кордони та міжнародні відносини.

3. Географія як активний чинник історії

Ратцель радикально змінив погляд на роль географії в історичному процесі. До нього переважала думка, що історія визначається лише часом і соціальними факторами.

Ратцель стверджував, що географічне середовище не лише обмежує, але й напрямляє розвиток народів. Це створює "природну долю" кожного народу.

Наприклад:

Життя в горах заважає централізації влади, сприяючи формуванню малих автономних громад.

Портові міста стають центрами торгівлі та космополітизму, що впливає на їхню політику та культуру.

Цей підхід дозволив зрозуміти, чому деякі народи досягають успіху в певних умовах, а інші — ні.

4. Вплив на класиків геополітики

Ідеї Ратцеля стали основою для подальших досліджень у геополітиці. Вони були розвинені такими мислителями, як:

Галфорд Макіндер: Запропонував концепцію "серцевини землі" (Heartland), яка пояснює стратегічну важливість географічного положення для глобальної влади.

Альфред Меген: Досліджував роль морів і океанів у формуванні морської могутності держав.

Карл Гаусгофер: Розвинув ідеї Ратцеля у контексті необхідності економічної самодостатності (автаркія) та культурної експансії.

Ці теорії і сьогодні продовжують впливати на сучасну геополітику, зокрема у питаннях енергетичної безпеки, контролю над кордонами та стратегічних ресурсів.

5. Актуальність ідей Ратцеля сьогодні

Незважаючи на те, що ідеї Ратцеля були сформульовані понад сто років тому, вони залишаються актуальними:

У сучасному світі все більше уваги приділяється взаємодії людини з природою. Ідея "життєвого простору" допомагає зрозуміти, як географічні умови впливають на стале розвиток.

Сучасні конфлікти часто пов'язані з контролем над стратегічними територіями (віна в Україні, Близький Схід). Теорія Ратцеля допомагає аналізувати ці ситуації.

Розуміння того, як географія формує культуру та політику, важливе для дослідження культурних конфліктів та глобалізації.

Фрідріх Ратцель як батько-засновник геополітики, показав, що географія - це не лише тло, а активний чинник історії . 

Його ідеї про "життєвий простір" та антропогеографію залишаються фундаментальними для розуміння взаємозв'язку між природою, суспільством і політикою.

Він науково обґрунтував закон, який можна сформулювати так: "Географія — це доля" . 

Це твердження залишається актуальною основою для аналізу агресії московії в форматі геополітичних процесів.

Далі буде. А саме:

Україна та Балто-Чорноморська геоконфліктна зона як арена зіткнення двох цивілізаційних та геополітичних проектів: євразійського (московія) і євроатлантичного (Європа). 

Фергад Туранли: «Настав час ухвалити відповідне рішення щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною»

 «Настав час ухвалити відповідне рішення щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною».

За матеріалами круглого столу на тему «Воєнно-політичний союз Туреччини і України як фактор безпеки і стабільності в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні»

Інститут глобальної політики розробляє тематичну концепцію воєнно-політичного союзу Туреччини і України, який стане фактором безпеки і стабільності в Балто-Чорноморському і Каспійському регіонах.

Тема сьогоднішнього зібрання вже вкотре обговорюється на дуже серйозному рівні.  Всі  присутні мабуть знають, що Інститут глобальної політики розробляє тематичну концепцію воєнно-політичного союзу Туреччини і України, який стане фактором безпеки і стабільності в Балто-Чорноморському і Каспійському регіонах. Така діяльність заслуговує на увагу з огляду на міжнародне право та інші важливі чинники.  Кримськотатарський фактор, також є одним з ключових у розв’язанні такої нагальної проблеми. І при цьому не можна не брати до уваги історичний чинник.

Доречно нагадати зараз, що ще  у ХVII столітті були подібні воєнні союзи між українською Козацькою державою і Османською турецькою державою. Вони об’єднували свої зусилля в протистоянні з ворогом і перемагали його. Зокрема, відомо, як безумовний факт, на основі архівних документів, і турецьких, і українських, що і у Конотопській війні 1659 року і у 1670-х роках об’єднані військові сили Кримського ханства, османської Туреччини і української Козацької держави завдали нищівного удару московському війську. Ось так в  той час перемагали і змусили тодішню Московську державу підписати мирні угоди.

Якщо вже звертатися до сучасності і мати на увазі геополітичний фактор, то потреба у створенні такого національного союзу обумовлюється світовими змінами геополітичного плану. Так, ми сьогодні вже спостерігаємо і стаємо  свідками того, що старий світовий порядок себе не виправдовує. Це пояснюється і російською агресією з окупацією певних територій України, і підтверджується неспроможністю міжнародних організацій протидіяти такій агресії. А міжнародні організації і держави, які вважалися гарантами безпеки та територіальної цілісності Української держави,  не змогли  виконати свою таку місію і, як наслідок, ця незалежна  держава зазнає російську агресію, що супроводжується окупацією і Криму, і інших українських територій, фізичним знищенням людей, культурних, медичних, освітніх та інших об’єктів, викраденням дітей  тощо.  

Хочу ще раз наголосити, що проблема, яку ми обговорюємо, так би мовити, вже пройшла апробацію, тобто має наукове  обґрунтування. Крім того, пан Березюк  масштабував цю тему, вона вже обговорюється у міжнародному контексті. Звертаю увагу присутніх, що долучається до нашого зібрання поважний закордонний вчений, професор доктор Юрій Леськів, який фундаментально займається такими питаннями, тобто, історією українсько-турецьких відносин, в тому числі воєнними проблемами. Я вдячний, що він сьогодні разом з нами в режимі онлайн.

На що хочу звернути увагу: настав час ухвалити відповідне рішення щодо порушеної теми, тобто, щодо створення воєнно-політичного союзу між Туреччиною і Україною. А згодом розширити такий спектр на рівні Балтійсько-Чорноморсько-Каспійському регіону. Маю на увазі Чорноморський вектор стосовно розвитку дипломатичних і воєнних відносин.

Раніше така тема також була актуальною для України. Адже цей вектор розвитку відносин охоплюється тисячолітньою історією. Але вже настав час взятися за вирішення такої проблеми для того, щоб передусім гарантувати безпеку  України, відновити її територіальну цілісність. Вважаю, що у такий спосіб ми, тобто Україна і Туреччина, спільно ще й можемо вивільнити кримських татар від тривалого поневолення, як і українців, які теж потерпають від московського поневолення.

Важливо, щоб сьогодні нам нарешті вдалося ухвалити конкретне  рішення, а на його основі розробити відповідну концепцію чи  програму для подальшого впровадження.

Фергад Туранли.
gрофесор кафедри загального і слов’янського мовознавства
факультету гуманітарних наук Національного університету
«Києво-Могилянська академія», доктор історичних наук, професор

Джерело: https://igp.org.ua/publikacii/prishlo-vremya-prinyat-sootvetstvuyushhee-reshenie-o-sozdanii-voenno-politicheskogo-soyuza-mezhdu-turciej-i-ukrainoj/