Олег Короташ: "Квантовий коловорот" українського питання

«Уже немає сили, щоб подолати ці ракові пухлини – Донбас і Крим... Але навіть для націоналістів це – вища математика. Вони готові боротися за цей Крим. Мені це не потрібно. Мені потрібна країна в межах моєї мови.» (с) В. Шкляр, 2009 р.

«Культурно-суспільна безпам’ятність – найхарактерніша риса цього союзу племен, який називається українським народом. Справа в тому, що, мабуть, народу просто нема... Тобто якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися.» (с) Ю. Андрухович, 2010 р.

«Тобто для мене Крим що є, а чи його нема – по цимбалах. Може і не бути. Я взагалі так собі думаю: а навіщо нам така велика держава?» (с) Ю. Винничук, 2010 р.

«От Крим – він ніколи не був українським. Його подарував нам Хрущов.» (с) В. Шкляр, 2010 р.

«А що ми з вами хотіли: після того, як Андрухович зі Шклярем базікали про від’єднання частини українських областей, то аби Донбас і Крим по тому приїхали захищати українську мову?» (с) О. Короташ, 2012 р.

«Я розумію, що це неправильно, але Донбас потрібно відпустити. Неправильно, тому що це порушення територіальної цілісності. Але я до сих пір думаю, що так краще.» (с) Т. Прохасько, 2015 р.

«Ми можемо говорити про патріотів російськомовних, які стоять на передку. Але в цьому теж немає нічого дивного. Чому б їм не захищати території, на яких їм жилося краще, ніж україномовним?» (с) В. Шкляр, 2018 р.

«А коли отак, як тепер, що приєднати хочуть не Донбас до України, а Україну до Донбасу, то це мене не влаштовує. Тим більше ціною життя найкращих наших синів.» (с) В. Шкляр, 2018 р.

«Деяким письменникам, які не бралися за зброю, краще взагалі не говорити про державу і про від’єднання територій. Маю на увазі Андруховича, Винничука, Шкляра, Бойченка, Прохаська… Уявіть: сидять Юрій Ігорович Андрухович, Василь Шкляр та Сашко Бойченко за круглим столом. Перед ними лежить піца у вигляді держави. Відрізають звідти по шматку: людей, долі, дітей, сім’ї, коханих. Для них це абстракція. Не знаю чим керуються люди, коли про тисячі людських доль говорять категоріями «треба віддати».» (с) О. Короташ, 2018 р.

…Допоки суспільство не осягне причинно-наслідкові зв’язки, доти на війні гинутимуть діти моїх друзів. Це карма, яку я називаю «квантовим коловоротом». Я не вірю в ідею «прощення за гріхи», бо енергія слів, яку ми продукуємо, є усвідомленою ненавистю до ближнього.

Олег Короташ: Поэт без империи

Поэт Олег Короташ в рамках всеукраинского презентационного тура представит свою новую книгу «Поэт без империи». Во время тура поэт провел уже десятки выступлений в разных городах Украины. В Харькове презентация нового поэтического сборника пройдет в Театре на Жуках 2 июня. Вход на вечер будет свободным.

В жизни Олега был период, когда он подолгу жил в Харькове, мы тесно общались, он пересмотрел у нас все спектакли, и не один раз. В книге даже есть стихи, в которые вплетаются его тогдашние театральные впечатления. Отчетливо слышны в ней и другие харьковские отголоски. И мы рады, что для презентации своей книги в Харькове он выбрал именно нашу площадку, – рассказал «Вечернему Харькову» продюсер «Жуков» Дмитрий Терновой.

В новом сборнике «все более и более четко проступает позиция поэта-гражданина, что отразилось и в названии книги»,  считает Дмитрий Терновой.
Поэт выступит в Театре на Жуках второй раз: полтора года назад здесь же он принял участие в «миксовом» проекте, в котором соединились стихи Олега Короташа и музыка композитора Романа Коляды.

Олег Короташ – представитель поколения «девятидесятников» в украинской литературе. Его называют основателем метафизической поэтической школы. Родился в 1976 году в Ивано-Франковске, учился в Кракове, живет во Львове, является участником Краковского братства поэтов и членом Национального союза писателей Украины. Участник ряда антологий и альманахов. Первая книга – «Мир блуждающих выводов» вышла в 1997 году, в 2010 году издал книгу избранных стихотворений «Элегии острова Патмос». Лауреат национальной премии им. Т.Шевченко литератор Василий Герасимьюк сказал о его поэзии следующее: «Если сегодня в Украине существует действительно другая литература, это — творчество Олега Короташа».

Олег Короташ: Україна — це брама, за якою пекло (про найкращий спосіб піти з життя, цінності суспільства і важливість мови)

Олег Короташ (нар. 8 березня 1976 р., Івано-Франківськ) – український поет, філософ, громадський діяч. Командир найпершого добровольчого батальйону «Правого Сектору» «Дніпро-2» (2014). Один із засновників Добровольчого Українського Корпусу (2014). Заступник командира ДУК з тилового забезпечення (2014-15). Член Національної спілки письменників України (від 1997 р.). Кавалер ордену Святого Миколая Чудотворця. Навчався на факультеті міжнародних відносин Українського вільного Інституту Менеджменту і Бізнесу та Інституті філософії Ягелонського університету в м. Кракові (Республіка Польща). Автор чотирьох поетичних книжок та співавтор близько двадцяти різножанрових антологій. На думку літературної критики – творчість О. К. «вивершує цілісну картину поетичного досвіду покоління дев’ятдесятників, оскільки цей метафізичний контекст виправдовує всі етико-естетичні перевитрати української поезії 90-х років минулого століття». У рамках спільного літературно-музичного дуету проводить творчі вечори з відомим композитором та піаністом Романом Колядою. Концерти відбувалися у Києві, Львові, Харкові. Під час Революції Гідності в Україні дует відпрацював півторагодинний концерт у колонній залі КМДА. 20 травня у Чернігівському молодіжному театрі відбулася прем’єра вистави за мотивами творчості Олега Короташа. Живе у Києві. Неодружений. Дітей немає. Улюблений композитор – Ріхард Вагнер.

Після 40 років напевно почав молодшати. Викинув з голови усіляке лайно типу страху самотності, чи думок сторонніх людей про мене. Якщо смерть акт одноосібний, то Ваше життя також має стати приватним актом. У юності ви дослухаєтесь до оточення, не усвідомлюючи настільки середовище вами маніпулює. У сорок років, спостерігаючи такі спроби, – ввічливо посилаю на…

Духовна зрада – це форма торгівлі. У християн – апостол Петро тричі зрадив. Це питання етики. А щодо фізичної зради – то взагалі поняття умовні. У молодих людей органи функціонують нормально і переважно усе гаразд. У зрілому віці кожна пара сама визначає формат інтимного життя.

Озираючись на власне минуле – стовідсотково посміхатимусь. Матиму 90 і верхи на мені стрибатиме юна кобіта, так і помру від серцевого нападу. Жити лінійним світобаченням у часи нелінійних воєн велика дурість. Чоловік має помирати або на полі бою, або від доброго траху.

Олег Короташ: Книга «Бордель для військових» — це моє ставлення до цієї країни

Перший із поетів-дев’ятдесятників завітав 3 червня до Червонограда. Олег Короташ – поет, філософ, громадський діяч, автор чотирьох книг та співавтор понад 15-ти антологій, Член Національної спілки письменників України з 1997 року. Мешкає у Києві. Користувачі центральної бібліотеки мали можливість пересвідчитись у справедливості думки відомого письменника та літературознавця Василя Герасим’юка, котрий стверджує: «Якщо сьогодні в Україні існує справді інша література, то це – творчість Олега Короташа».

– Олеже, як тобі сподобалось наше місто? Які враження від зустрічей та спілкування з червоноградцями?

Є Червоноград статично-вікіпедійний і романтичний, а є реальний. Засноване Казимиром Потоцьким місто Кристинопіль, назване на честь власної дружини – Кристини Любомирської з часом перетворилося на шахтарський центр. Гадаю, аби зрозуміти дух місця потрібно трохи пожити в атмосфері побуту тощо. Кілька годин перебування – це надто мало часу, аби розуміти глибинні речі. Поет не має права говорити поверхово. Поза тим, щира вдячність Товариству «Надбужанщина», зокрема Володимиру Вязівському за організацію мого творчого візиту до Вашого міста.

– Знаємо, що ти був добровольцем, командиром одного із найперших добровольчих батальйонів. Проте, говориш про це неохоче. Чому?

Дуже просто – специфіка російсько-української війни 2014-… років. Офіційно АТО. Неофіційно – окупаційна війна з боку Російської Федерації, де мені випала честь трохи послужити українському народу та покомандувати сміливими і мужніми людьми… Від кінця липня 2015 року я повернувся до творчої діяльності, не маю доступу до оперативної інформації, тому про що зі мною говорити на цю тему?

– На зустрічі почули про твоє трактування ставлення до війни, можливість її закінчення. Розкажи детальніше.

От чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами? Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів різноманітні «експерти» з «радниками». Приміром – політики електоральне поле українських виборів, замість економічних програм, пересмикнули у національну площину. Хоча радянський союз проіснував лише 68 років, а історія українських визвольних змагань сягає багатьох століть, нам інтегрують міжрегіональний розбрат замість здорової соціальної політики Києва з високим рівнем життя народу.

Варто розуміти – для значної кількості наших можновладців не існує України. Держава для них – майнингова ферма для заробляння грошей. Це за умови, що західноукраїнські сепаратисти не здіймуть хвилю «народного гніву» і не проголосять приєднання до Польщі, Румунії, Угорщини тощо.

– Поясни нашим читачам назву своєї нової книги «Бордель для військових».

Назва збірки має декілька входів\виходів для прочитання. Тут Євангельський сюжет щодо земної професії рівноапостольної Магдалини. Тут відсилання до історії прадавніх воєн, коли частиною армійського обозу були пересувні борделі, де втомленим після бою воїнам пропонували не лише плотські радощі, але й виконували функції польової медицини, вміли лікувати рани тощо. Тут, звісно, і моя особиста думка про необхідність офіційної легалізації борделів як місць для психологічної реабілітації бійців. Якщо держава не хоче легалізовувати війну і добровольців, то най легалізовує борделі. І четвертий вхід для розуміння суті – це моє ставлення до країни, де бордель є значно чистішим і моральнішим, аніж те, що ми спостерігаємо за вікном.

– Розкажи про покоління літераторів-дев’ятдесятників, до яких ти належиш. Що принесли ви в українську літературу? Чим ви є особливими?

Насамперед внесок мого покоління в укрсучліт – це публічний акт алкоголізму. Покоління серйозно питущих митців, котрі зайшли в літературу, вистрибнувши з кладовища чужої імперії. Я не готовий стверджувати, що ми перевернули українську літературу новітніми видатними здобутками. Моє покоління, як явище, мені не дуже подобається. Скучно. Забагато рефлексії, філологічного словоблудства і водички. Для розуміння контексту мовленого мною, маю сказати, що виховувався англомовними поетами XX ст. плюс один грецький поет. Мова про Вістена Г’ю Одена, Дерека Волкотта та Константиноса Кавафіса. Варто зазначити, що з цих трьох улюблених поетів закордоння – два гомосексуалісти, а один – афроамериканець карибського походження. Це, вибачте, такий культурний реверанс з мого боку середньовічним нісенітницям типу побутового расизму, гомофобії та ксенофобії, яку накидають українському суспільству. аби відвернути від проблем України іноземне суспільство. Загалом – критика вважає мої книжки підсумковими для покоління. З мого боку цей підсумок – те, що мене не цікавить українська література. Мене цікавить внесок українського поета у світову культуру.

– Що є натхненням для творчості?

Акт осягання Природи, акт осмислення мистецтва, акт занурення у жінку… Втім, кілька місяців тому я публічно висловив думку, що війна – це оркестрова яма поезії.

– Як тобі червоноградські дівчата – кристинопольські красуні?)

Беручи до уваги, що колись у Кристинополі побував рівний за віком мені нинішньому Джакомо Казанова, то розмова про кобіт додає певного перцю. Розглядав дівчат уважно. Бачив гарних, але бачив і розумних. З широкими стегнами і вузькими, з видатними принадами і такими, як то в балеті показують. Особливо тішить, що у місті багато молодих мам з дітками. Значить місто демографічно розвивається. Обов’язково треба приїздити знову.

Ольга Черненко
Фото: Ірина Покотило

Анвар Деркач: Олег Короташ: досвід подолання тексту

У Чернігівському молодіжному театрі Олег Короташ виступив з поетичною виставою. Ідею керівника театру Геннадія Касьянова на сцені втілили Дмитро Мамчур (інсценізація) і заслужений артист України Олексій Биш (постановка).

Після вистави Олег Короташ сказав одному з чернігівських інтернет-видань: хотів подивитися на свої тексти очима людини, що грає на сцені разом з акторами. І висловив надію, що результатом може стати відкриття нових шарів у власних віршах. Це цілком відповідає творчому методу Короташа – пірнути в глибини власного «я», аби потім вирватися назовні, подібно до кита, що вилітає з рідної стихії. Такий алгоритм короташевого промовляння, яке часом нагадує шаманське камлання…То ж шаманський танок у його виконанні під час вистави виглядав цілком природно.

Значна частина текстів Короташа організована так, що не потребує співрозмовника. Він промовляє передусім до себе, навіть питальні речення звернені до самого себе. А тому цілком виправдано було вивести поета на люди не просто для читання власних віршів, а для публічної розмови із самим собою.

Разом з ним був «alter ego» (актор і режисер-постановник Олексій Биш) і «муза» (акторка Іванна Маркова). Тут варто згадати слова геніального чуваського поета Геннадія Айгі, який відзначав як важливо для поета говорити із самим собою.

«”Герметизм” — повага до читача, — зауважував Айгі, — якщо захочеш, ти можеш зрозуміти так, як і я, я вірю, я довіряю тобі».

Саме ця довіра Короташа є тим, що приваблює читача попри відстороненість автора, позірну незацікавленість його у співрозмовниках. А в камерному просторі театру довіра є передумовою, аби дійство відбулося.

Автор інсценівки Дмитро Мамчур ( вдосконалили її в процесі Биш і сам Короташ) пішов не традиційним шляхом —від автора до ліричного героя, — а навпаки – від традиційної для богемної тусовки випивки на трьох ( «муза», друге «я» і власне душа автора) до правдивої самотності поета.

У залі на двадцятьох глядачів було щосекундне випручування автора із савану власних текстів, постійне прагнення «встати і вийти». Врешті, друге «я» автора засинає, «муза» спить поруч. Починає промовляти дух поета-воїна. Було так, ніби Олег Ольжич воскрес і знову потрапив на війну. І хоча у Короташа немає рафінованого лицарства Ольжича ( воно розбавлене богемними мотивами – вино, жінки та інший перегній, яким живиться творчість), чи не в кожному творі присутнє усвідомлення: «Держава не твориться в будучині, держава будується нині».

Короташ ставить собі нереальне завдання: поетичними засобами осягнути той шмат історії, який він проживає разом з країною останні чотири роки. Нереальне, бо на ходу, бо сам цей сюжет досі триває. І мимоволі слухач-глядач згадує слова Григорія Сковороди про необхідність ставити собі нездійсненні цілі, аби досягти високого. А у відповідь зі сцени лунає сковородинівське «Всякому городу нрав і права»….

Олег Короташ: Війна за культуру під час деконструктивних ігор концептуалістів

У світу проблеми або з тотемами, або з жерцями. Хтось може сказати, що історія України – це суцільні чвари ватажків, втім так стверджуватимуть жерці. Як учасник літературної сцени фестивалю ХолоднийЯр2018, наполягатиму на думці, що література не потребує імені автора, але історія потребує імен героїв. Адже ментальна парадигма етносу криється в особливостях національної культурної антропології. І я дуже хочу, аби вшанування героїв Визвольної боротьби українців за свою незалежність у Холодному Яру та інших місцевостях не обмежувалося спорудженням пам’ятників, меморіальних дощок, відновлення їхніх могил та найменування вулиць іменами видатних жінок і чоловіків.

Інтелектуалам потрібні символи семіотичні, нації – історичні. Перші живлять розум, другі – вільний дух нескорених. Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів. Якщо найголовнішим питанням націоналізму має стати питання мови, то найкраща революція – це вища освіта, знання кількох мов і любов до власної держави. Цього року на фестивальних Вшануваннях було не так багато людей. Мовлено – нація без ентузіазму. Тут варто пригадати слова Фрідріха Великого: «Шахи виховують схильність до самостійного мислення а тому не треба їх заохочувати».

Має бути інший рівень розуміння літератури, історії, держави. Чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами. Ота провладна потолоч чітко розуміє, що таке повіє «огонь новий з Холодного Яру»; вони не хочуть бути ініціаторами і організаторами фестивалів, що виховують у людині відчуття громадянської гідності та право на право. Українським політикам пора вдягти ряси. Серед благословенних партій народу заблукане стадо…

Олег Короташ: Прощання з літературою

1) Цим Маніфестом проголошую особистий розрив із контекстом постколоніальної літератури та відсторонююся творити нові жанри на хуторі культурного анархізму.

2). Заявляю про вихід із дискурсу шевченково-франкової стилістичної парадигми, що домінує в українській літературі.

3). Творчість поетів «Розстріляного Відродження» має беззаперечну музейну цінність, але є культурним баластом для творення нової поетики; термін «Розстріляне відродження» є невірним по-суті: футуризм та авангард служили диктатурам.

4). Лише культурний анархізм проголошує свободу мистецтва. Наша метафора є ширшою ніж будь-які релігійні, морально-етичні та інші канони.

5). Досвід містифікації у ХХ ст. під назвою «постмодернізм» доводить, що єдино вірним шляхом буде прощання з імітаторами літератури.

6). Намагання філософів лівого спрямування приватизувати термін «постметафізика» спонукає до дискусії щодо контексту тоталітарних ідеологій у сучасній культурі.

7). Літературні блукання наосліп між метареалізмом та метамодернізмом передбачають з’яву нового напрямку. Спробу окреслення такого напрямку наважуся запропонувати через переосмислене мною прочитання Гайдеґґерівського Dasein вже у новому контексті – яко «самоідентифікація у справжності».

8). Лише «самоідентифікація у справжності» спричиниться до культурної експансії української літератури у світі.

9). Потреба національної культурної експансії. У нашій літературі панують гастарбайтери, які у скорому часі проголосять недолугий «метамодернізм» необхідною літературою.

10). Нас замикають у міфологію «толерантності», означивши цим терміном підступну підміну правді.

11). Єдиний обов’язок поета – це запхати пальця у відкриту рану суспільству і показати де болить.

12). Цей Маніфест є літературним суїцидом. Нинішній соціум клітка, – лише суїцид традиційності є вірним способом отримати свободу інтелекту.

Олег Короташ, поет,
опубліковано у м. Київ, 23.11.2016 р.