«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»«Уже немає сили, щоб подолати ці ракові пухлини – Донбас і Крим... Але навіть для націоналістів це – вища математика. Вони готові боротися за цей Крим. Мені це не потрібно. Мені потрібна країна в межах моєї мови.» (с) В. Шкляр, 2009 р.«Культурно-суспільна безпам’ятність – найхарактерніша риса цього союзу племен, який називається українським народом. Справа в тому, що, мабуть, народу просто нема... Тобто якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися.» (с) Ю. Андрухович, 2010 р.
«Тобто для мене Крим що є, а чи його нема – по цимбалах. Може і не бути. Я взагалі так собі думаю: а навіщо нам така велика держава?» (с) Ю. Винничук, 2010 р.
«От Крим – він ніколи не був українським. Його подарував нам Хрущов.» (с) В. Шкляр, 2010 р.
«А що ми з вами хотіли: після того, як Андрухович зі Шклярем базікали про від’єднання частини українських областей, то аби Донбас і Крим по тому приїхали захищати українську мову?» (с) О. Короташ, 2012 р.
«Я розумію, що це неправильно, але Донбас потрібно відпустити. Неправильно, тому що це порушення територіальної цілісності. Але я до сих пір думаю, що так краще.» (с) Т. Прохасько, 2015 р.
«Ми можемо говорити про патріотів російськомовних, які стоять на передку. Але в цьому теж немає нічого дивного. Чому б їм не захищати території, на яких їм жилося краще, ніж україномовним?» (с) В. Шкляр, 2018 р.
«А коли отак, як тепер, що приєднати хочуть не Донбас до України, а Україну до Донбасу, то це мене не влаштовує. Тим більше ціною життя найкращих наших синів.» (с) В. Шкляр, 2018 р.
«Деяким письменникам, які не бралися за зброю, краще взагалі не говорити про державу і про від’єднання територій. Маю на увазі Андруховича, Винничука, Шкляра, Бойченка, Прохаська… Уявіть: сидять Юрій Ігорович Андрухович, Василь Шкляр та Сашко Бойченко за круглим столом. Перед ними лежить піца у вигляді держави. Відрізають звідти по шматку: людей, долі, дітей, сім’ї, коханих. Для них це абстракція. Не знаю чим керуються люди, коли про тисячі людських доль говорять категоріями «треба віддати».» (с) О. Короташ, 2018 р.
…Допоки суспільство не осягне причинно-наслідкові зв’язки, доти на війні гинутимуть діти моїх друзів. Це карма, яку я називаю «квантовим коловоротом». Я не вірю в ідею «прощення за гріхи», бо енергія слів, яку ми продукуємо, є усвідомленою ненавистю до ближнього.
Дмитро Білий
ОтветитьУдалитьЯк на диво, всі випускники московського літинстітуту. Чого ось так як в унісон заговорили?
Андрухович закликав аби москалі забрали собі Крим і Донбас, Прохасько казав, що Україна завоювала Галичину і мріяв про "галицьке гетто, де ми, нарешті знайдемо свою ідентичність і культуру", Вінничук штампує романи про те, який кайф був в 20-30-х роках у Львові і про героїчну боротьбу галичан проти військ Б. Хмельницького ... Що я скажу? Ну недаремно ввалювали бабло моск...лі у бадьорих галицьких сепарів....