Сергій Чаплигін: Республіканський тип свідомості

Коли читаємо Цицерона, ми в його трактаті De res publica звертаємо увагу на те, що ж  допомагає людям мобілізовуватись та робити щось разом для визначення своєї долі.

На розуміння «речей спільних» - res publica.

Цицеронівське визначення res publica означає приблизно наступне: Існує деяка одиниця під назвою populus, і це не будь-який натовп, що зібрався з якогось приводу, а пов'язані тим, що називається по-латині iuris consensu -  деякою згодою в питаннях права. Те, що обв'язує їх всіх разом та об'єднує  в зв'язне ціле.

Конкретно тут - як можна всім нам влаштувати вільне життя разом. Разом приймати правила життя, прийнятні для всіх нас, і потім всім разом починати виконувати ці писані нами правила. 

І тут важливі обидва компоненти – 1.  участь в ухваленні цих законів і правил; та 2. а також їх письмова фіксація.

Коли ж немає спільної згоди та писаного права - то замість res publica інший феномен, який схоплюється італійським терміном cosa nostra. У цій ситуації це теж є справа або річ - cosa (аналог res), тільки справа ця або річ є nostra, а не publica. І ми отримуємо «нашу справа» - коли кілька серйозних і важливих чоловіків починають регулювати життям нашої  громади за своїми власними поняттями. 

У нас сам термін «спільне користування» стійко асоціюється або з «нічиєю власністю», або з комунальною квартирою, або зі  смородом громадської вбиральні.  Відповідно все, що нас всіх об'єднує, має принижене тлумачення. Тому ми не помічаємо, що можливий інший рівень спільного  володіння (а не користування) - рівень, де була б осмислена і можлива публічна дія кожного. 

Ліберально-капіталістичний тип свідомості  пропонує рівність початкових умов – «ми всі беремо участь в одній гонці, ніхто не винен, що ви програли, а переможець на осуджується». Моральний аспект не обговорюється. 

Соціалістично-патернальний тип свідомості (який у нас стверджувався майже протягом усього ХХ ст.)  - нав’язує  рівність результатів, «соціалістичну зрівнялівку», де хтось буде визначати ваші потреби. 

Але справа в тому, що є ще третій тип свідомості, про який говорять республіканці, – це рівність в ступені можливості впливати на спільну справу. Мається на увазі рівність в можливостях по заняттю основних позицій в органах влади. 

А це повертає політиці автентичність її життя. Бо політика - це не вимазування свого опонента брудом під час передвиборчої кампанії, і не боротьба павуків у банці за те, хто буде «пиляти» бюджет. Це - не змагання замовних статей в пресі і не боротьба за переділ власності. 

Політика є тим, від чого і народився сам термін - від «полісу». А поліс завжди протистоїть «ойкосу» (терміну від якого пішло слово «економіка»).

На агору вільні люди йшли вирішувати спільні справи, залишивши господарські потреби вдома, за межами поліса, разом з рабами та ідіотами.