«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
На розуміння «речей спільних» - res publica.
Цицеронівське визначення res publica означає приблизно наступне: Існує деяка одиниця під назвою populus, і це не будь-який натовп, що зібрався з якогось приводу, а пов'язані тим, що називається по-латині iuris consensu - деякою згодою в питаннях права. Те, що обв'язує їх всіх разом та об'єднує в зв'язне ціле.
Конкретно тут - як можна всім нам влаштувати вільне життя разом. Разом приймати правила життя, прийнятні для всіх нас, і потім всім разом починати виконувати ці писані нами правила.
І тут важливі обидва компоненти – 1. участь в ухваленні цих законів і правил; та 2. а також їх письмова фіксація.
Коли ж немає спільної згоди та писаного права - то замість res publica інший феномен, який схоплюється італійським терміном cosa nostra. У цій ситуації це теж є справа або річ - cosa (аналог res), тільки справа ця або річ є nostra, а не publica. І ми отримуємо «нашу справа» - коли кілька серйозних і важливих чоловіків починають регулювати життям нашої громади за своїми власними поняттями.
У нас сам термін «спільне користування» стійко асоціюється або з «нічиєю власністю», або з комунальною квартирою, або зі смородом громадської вбиральні. Відповідно все, що нас всіх об'єднує, має принижене тлумачення. Тому ми не помічаємо, що можливий інший рівень спільного володіння (а не користування) - рівень, де була б осмислена і можлива публічна дія кожного.
Ліберально-капіталістичний тип свідомості пропонує рівність початкових умов – «ми всі беремо участь в одній гонці, ніхто не винен, що ви програли, а переможець на осуджується». Моральний аспект не обговорюється.
Але справа в тому, що є ще третій тип свідомості, про який говорять республіканці, – це рівність в ступені можливості впливати на спільну справу. Мається на увазі рівність в можливостях по заняттю основних позицій в органах влади.
А це повертає політиці автентичність її життя. Бо політика - це не вимазування свого опонента брудом під час передвиборчої кампанії, і не боротьба павуків у банці за те, хто буде «пиляти» бюджет. Це - не змагання замовних статей в пресі і не боротьба за переділ власності.
Політика є тим, від чого і народився сам термін - від «полісу». А поліс завжди протистоїть «ойкосу» (терміну від якого пішло слово «економіка»).
На агору вільні люди йшли вирішувати спільні справи, залишивши господарські потреби вдома, за межами поліса, разом з рабами та ідіотами.
Комментариев нет:
Отправить комментарий