На перший погляд може здатися, що філологія та музикологія не цілком відповідають позитивістському ідеалу науки. Адже їхнім предметом є не тільки матеріальні об'єкти, які можна безпосередньо виміряти, а й тексти, символи, художні форми, культурні значення. Проте значна частина роботи філолога або музиколога цілком може бути описана як фактологічна діяльність. Дослідник насамперед має встановити, що саме ми маємо перед собою.
Для філолога таким фактом може бути конкретне слово в рукописі, його граматична форма, варіант тексту, особливість орфографії, послідовність фрагментів, відмінність між двома списками. Перед тим як інтерпретувати текст, необхідно встановити його матеріальну й текстологічну структуру. Філолог може сказати: у цьому рукописі на певному місці вжито саме таку форму слова; в іншому списку вона має інший вигляд; певний фрагмент відсутній або, навпаки, доданий. Це вже не припущення, а текстуально засвідчений факт.
Подібна ситуація існує й у музикології. Тут фактами можуть бути нота, інтервал, ладова структура, ритмічна формула, мелодичний зворот, кількість тактів, повторення певного мотиву, особливості нотації, варіанти мелодії в різних рукописах. Дослідник може встановити, що певний ірмос записаний у конкретній системі нотації, має певну мелодичну структуру і певну послідовність інтервалів. Усе це становить емпіричний, фактологічний рівень музикознавчого дослідження.
Особливо добре це видно на прикладі історичного дослідження музичних рукописів. Спочатку дослідник встановлює джерело, його датування, походження, склад, систему нотації, текст і музичний матеріал. Потім описує конкретні музичні явища: лад, інтервали, мелодичні формули, каденції, структурні повтори. Лише після цього виникає питання про те, що ці структури означають.
Саме тут проходить принципова межа між фактом та інтерпретацією.