Ярослав Мельник: До питання стереотипу родини в українській етнокультурі: лінгво-семіотичний та ментально-соціологічний аспекти

Беззаперечним фактом є те, що лінгвістика останніх десятиліть змінила свою методологію та парадигму. Інтегральні тенденції охопили всі галузі гуманітарних знань. Наслідком цих процесів є те, що в епіцентрі науки про мову опинилась людина-мовець, а простір наукових зацікавлень лінгвістики значно розширився. У межах нового, розширеного поля лінгвістики запозиціоновані літературно-художня творчість, культурно-історичні феномени, текстологія, ментально-світоглядні чинники, культурна пам’ять, міжкультурна комунікація, інформаційні процеси, синергетико-еволюційні динаміки, дискурсологія, етнопсихолінгвістика та низка інших як генеральних, так і маргінальних галузей [22, с. 7–10]; [3, с. 6]. Такі зміни породжені багатьма чинниками, і ключовим є низка відкриттів та революцій у природничій та гуманітарній сферах, які спостерігалися у другій половині ХХ ст. та на початку ХХІ ст. (результатом цих змін є нанотехнології, комп’ютеризація інформаційних систем, формування всесвітньої інтернет-павутини, радикальні зміни у масмедійному просторі та багато ін.). Також актуальним складником цих процесів є руйнація марксистсько-ленінської ідеології у світовому масштабі і позбавлення гуманітарної науки тягаря матеріалістичної ідеології. Крім зазначених, відбулись відкриття у сфері мікробіології, медицини, генетики, ядерної фізики та ін., які позначились на системі знань про світ, людину та суспільство. Ці тенденції вивели комплекс мовознавчих наук на якісно вищий рівень. Крім зазначених тенденцій, у рамках самої лінгвістики теж відбулось оновлення і формування нових напрямків (тут можна назвати, наприклад, генеративну лінгвістику, когнітивну лінгвістику, психолінгвістику, лінгвофілософські вчення, лінгвокультурологію, лінгвосеміотику та ін.) [22, с. 11]. І, врешті-решт, у 70–80-х роках ХХ ст. у комплексі лінгвістичних знань окреслилися нові епістемологія та методологія, які на початку ХХІ ст. були визнані навіть ортодоксальними скептиками.

Еволюційний стрибок у сфері гуманітарних наук дав змогу з'ясувати низку питань, які були в епіцентрі наукових розвідок упродовж тривалого часу, але паралельно з цими досягненнями на поверхню виплив комплекс інших запитань, які раніше не вирізнялись актуальністю. Еволюційна динаміка у галузі гуманітарних наук і лінгвістики зокрема відбулася завдяки напрацюванням таких дослідників, як В. Гумбольдт, О. Потебня, Ф. де Сосюр, М. Бахтін, Л. Вітгенштейн, Р. Якобсон, К. Леві-Строс, Г. Г. Гадамер, Р. Барт, Б. Сепір та багато інших. Упродовж другої половини ХХ та початку ХХІ століть цей горизонт досліджень розширений завдяки доробкам Н. Хомського, М. Караулова, Ю. Степанова, Ю. Лотмана, А. Вежбицької, Р. Фрумкіної, І. Стерніна, Ч. Пірса, Ч. Морріса, Ж. Дюбуа, О. Кубрякової, М. Фуко, У. Еко, Г. Гачева, а також дослідників у дотичних до лінгвістики сферах – семіотики, соціології, психології, філософії, культурології та ін. Характерною для цього періоду є поява нових синтетичних галузей знань, таких як етнопсихолінгвістика, текстологія, лінгвосеміотика, корпусна лінгвістика, дискурсологія, теолінгвістика, наратологія, лінгвокогнітологія, неориторика, синергетика та ін. [22, с. 15], [5, с. 5].