Андрій Поцелуйко: Демографічний парадокс Сінгапуру та України: різні причини однаково низької народжуваності

Сучасна демографічна ситуація Сінгапуру та України являє собою надзвичайно цікавий приклад того, як однаковий статистичний результат може бути породжений принципово різними історичними та соціально-економічними причинами. Обидві країни сьогодні належать до держав із надзвичайно низькою народжуваністю. Однак якщо Україна переживає демографічний спад значною мірою внаслідок війни, масової міграції, невизначеності та руйнування нормального життєвого циклу сімей, то Сінгапур демонструє інший феномен — наднизьку народжуваність саме в умовах економічного успіху, високого рівня життя, безпеки та надзвичайної урбанізації.

На перший погляд така ситуація здається парадоксальною. Здавалося б, країна, яка має високі доходи, розвинену інфраструктуру, ефективну державу, якісну медицину, освіту та безпеку, повинна мати сприятливі умови для створення сім'ї. Проте демографічна поведінка сучасного міського населення демонструє, що між матеріальним добробутом і народжуваністю немає прямої позитивної залежності. Навпаки, на певному етапі модернізації вони можуть розходитися.

Сінгапур є одним із найяскравіших прикладів цього явища. Це невелика міська держава, фактично гігантський мегаполіс, який перетворився на один із провідних фінансових, технологічних і логістичних центрів світу. Його економічна модель вимагає високої концентрації людського капіталу, тривалої освіти, професійної спеціалізації та високої продуктивності праці. Проте саме ця модель створює умови, за яких народження дітей часто відкладається на пізніший вік або взагалі не відбувається.

Адинатх Джайядхар: О "колбасных эмигрантах"

Обнищание людей продолжится, и экономические беженцы снова потянутся на Запад. Я не фанат экономических беженцев. С большинством таких эмигрантов мне общаться не о чем. Обнищавшие люди, которым не нужна свобода, толерантность и демократия, едут «за колбасой». А приехав и обосновавшись, они начинают восхвалять своих чёртовых тоталитарных вождей, диктаторов, и ругать Запад… продолжая жрать из западной кормушки.

По-человечески я понимаю: если переезд на Запад – единственная альтернатива нищете, нельзя осуждать людей за то, что они эмигрировали ради «колбасы». 

Но так же по-человечески мне дисгармонично слишком уж часто пересекаться с теми колбасными рожами, которые холуйски хвалят своего экс-барина и ругают Запад, с руки которого они кормятся.

Мне нравятся эмигранты-борцы, а также те беженцы, те эмигранты, которые перебрались на Запад не в период нищеты в их стране, а в период экономического расцвета. Чтобы привольно жить согласно собственному образу жизни, без унижений, сохраняя достоинство.

Вот, например, моя семья – шайва-шакта-традиционалисты, и мы переехали для того, чтобы нам тут никто не мешал. И не мешают. В то время как фальшивый токсичный государственный традиционализм прессовал мою семью, западная толерантность и приволье работает на традиционализм моей семьи...