Проте така інтерпретація залишає поза увагою, можливо, найважливішу особливість людського виду. Людина стала домінуючим видом на Землі не тому, що кожен окремий представник Homo sapiens є надзвичайно сильним, швидким чи навіть надзвичайно розумним. Її справжня сила полягає у здатності створювати системи колективного накопичення, збереження та передачі інформації.
Окремий людський мозок має обмежену пам’ять, обмежений час життя і обмежені можливості пізнання. Жодна людина не може самостійно відтворити весь обсяг знань, на якому ґрунтується сучасна цивілізація. Фізик користується математикою, якої сам не винаходив; інженер спирається на знання фізики й матеріалознавства, створені багатьма поколіннями; лікар використовує величезний масив знань, накопичений тисячами дослідників. Сама можливість індивідуальної інтелектуальної діяльності залежить від того, що було створено до народження цього індивіда.
Отже, людина успадковує не тільки біологічний геном. Вона успадковує ще й величезний культурно-інформаційний геном — мову, поняття, технології, міфи, правила, методи, формули, книги, інституції та способи організації спільної діяльності. Біологічна еволюція передає інформацію через покоління за допомогою генетичного механізму, тоді як культурна еволюція робить це за допомогою мови, наслідування, навчання, писемності та соціальних інституцій.
Саме тут виникає принципова відмінність людської еволюції від простої еволюції окремого організму. Тварина може навчитися певній поведінці протягом життя, але людська культура здатна накопичувати послідовні вдосконалення. Один винахід стає основою для наступного, той — для наступного, і так протягом сотень та тисяч років. Людство не починає кожне покоління з нульового рівня. Навпаки, кожне покоління отримує вже створений інформаційний фундамент і може додати до нього власний внесок.
У цьому сенсі цивілізацію можна розглядати як своєрідний надіндивідуальний інтелект, розподілений не тільки між мільйонами людей, а й між поколіннями. Математична теорема, записана століття тому, продовжує працювати після смерті її автора. Книга зберігає думку людини, яка давно перестала існувати. Наукова стаття дозволяє одному досліднику продовжити роботу іншого. Інституція зберігає досвід, який перевищує досвід будь-якого окремого її члена.
Тому справжнім суб’єктом людського інтелекту в певному сенсі є вже не окрема людина, а мережа людей, знань, символів, пам’яті та інституцій. Індивід є її вузлом. Він отримує інформацію з колективної системи, переробляє її, створює щось нове і знову повертає результат у спільний інформаційний простір. Наступні покоління отримують уже змінений простір знань.
Поява писемності стала одним із найважливіших моментів цього процесу. Письмо дозволило винести пам’ять за межі людського мозку. Книга стала своєрідним зовнішнім сховищем людської пам’яті. Бібліотека перетворила окремі книги на організовану систему знань. Друкарство зробило цю систему масовою. Інтернет з'єднав величезну кількість інформаційних сховищ у глобальну мережу.
Однак цифрова епоха створила можливість ще одного переходу. Інтернет переважно забезпечив доступ до інформації. Штучний інтелект додає можливість опрацьовувати цю інформацію.
Це принципова відмінність. Пошукова система може знайти тисячі документів, але людина повинна сама їх прочитати, зіставити, класифікувати й сформулювати висновок. ШІ здатний значною мірою автоматизувати саме ці операції: узагальнювати, порівнювати, структурувати, перекладати, пояснювати, знаходити зв’язки між різними масивами знань і пропонувати нові гіпотези.
Тому співпраця людини зі штучним інтелектом може розглядатися не просто як поява нового інструмента, подібного до калькулятора або пошукової системи. Вона може означати новий етап розвитку колективного інтелекту.
До цього моменту людина фактично взаємодіяла з колективним знанням через посередництво інших людей та інформаційних носіїв. Щоб отримати знання, вона повинна була прочитати книгу, знайти спеціаліста, відвідати бібліотеку, провести дослідження. Тепер між індивідуальним мисленням і величезним масивом культурної інформації виникає новий когнітивний посередник.
Умовно цю еволюцію можна представити як послідовність:
індивідуальний мозок → колективна пам’ять → писемна культура → глобальна інформаційна мережа → штучний інтелект.
На кожному етапі частина когнітивних функцій виноситься за межі окремого людського мозку. Спочатку зовнішньою стає пам’ять, потім — комунікація, а тепер дедалі більшою мірою зовнішніми стають операції з інформацією.
Проте це не означає, що людина стає непотрібною. Навпаки, саме тут виникає нова проблема: якщо машина може опрацьовувати інформацію, то людина дедалі більше визначає, заради чого цю інформацію опрацьовувати. ШІ може допомогти знайти закономірність, але питання про значущість цієї закономірності залишається людським. Він може запропонувати десятки рішень, але вибір між ними залежить від цілей, цінностей і відповідальності.
Тому майбутнє інтелекту може полягати не у простому протиставленні «людина або машина». Значно продуктивнішою є модель «людина плюс машина». Людина формулює проблему, визначає мету, оцінює результати та приймає рішення; машина швидко працює з величезними масивами інформації, комбінує знання, перевіряє альтернативи й допомагає знаходити те, що було б надто складно або повільно для одного людського мозку.
У такій системі змінюється сама одиниця інтелектуальної діяльності. Не обов’язково найбільш продуктивним буде найрозумніший індивід. Перевагу може отримати той, хто краще організовує взаємодію між власним мисленням, іншими людьми, накопиченим знанням та штучним інтелектом.
Це дозволяє побачити людську цивілізацію як процес поступового створення дедалі потужнішої зовнішньої когнітивної системи. Людство протягом тисячоліть будувало не лише міста, дороги й машини. Воно будувало пам’ять, яка перевищує пам’ять окремої людини, і знання, яке перевищує знання окремого мозку.
Штучний інтелект може стати наступним кроком цього процесу. Якщо попередні технології дозволили людству накопичувати дедалі більше інформації, то ШІ створює можливість дедалі ефективніше перетворювати цю інформацію на доступні для людини структури знання.
У такій перспективі історію людського інтелекту можна розуміти як поступовий вихід розуму за межі індивідуального мозку. Спочатку людина говорила — і її думка існувала лише в пам’яті спільноти. Потім вона навчилася писати — і думка отримала матеріальне продовження. Потім навчилася масово відтворювати тексти, з’єднала бібліотеки в глобальну мережу, а тепер створює системи, здатні працювати з цією накопиченою інформацією.
Тому, можливо, найважливіша властивість Homo sapiens полягає не в тому, що людина розумна, а в тому, що людина здатна створювати середовище, в якому розум стає колективним і кумулятивним.
А співпраця зі штучним інтелектом може бути черговим переходом від індивідуального розуму до все більш складної людино-інформаційної системи, в якій інтелект уже не належить повністю окремому мозку, а виникає з взаємодії людини, культури, суспільства, машин і накопиченої крізь покоління інформації.
У цьому сенсі майбутнє може полягати не просто в тому, що люди стануть розумнішими. Воно може полягати в тому, що сама система, частиною якої є людський розум, стане розумнішою.
Комментариев нет:
Отправить комментарий