Спочатку людина повинна була вижити у світі, який нею не створений. Вона боролася за їжу, територію, безпеку і можливість залишити потомство. Потім вона навчилася об'єднуватися з іншими, розуміючи, що спільними зусиллями можна отримати більше, ніж у постійній боротьбі один з одним. А згодом виникла ще одна можливість — не лише ділити або спільно використовувати те, що вже існує, а створювати нове.
У цьому сенсі можна говорити про три фундаментальні логіки людської діяльності: конкуренцію, кооперацію і творчість.
Конкуренція є логікою дефіциту.
Якщо певного блага недостатньо для всіх, виникає суперництво. Якщо двоє хочуть отримати один і той самий ресурс, їхні інтереси здаються протилежними. Успіх одного може означати невдачу іншого.
Ця логіка надзвичайно давня. Вона не потребує складної культури: достатньо обмеженого ресурсу і кількох претендентів на нього. Але людське суспільство перетворило просту боротьбу за виживання на величезну систему соціальної конкуренції. Ми змагаємося за гроші, статус, посади, престиж, увагу, вплив і визнання.
Конкуренція має свою позитивну сторону. Вона змушує людину розвиватися, шукати ефективніші рішення, долати власні обмеження. Але її фундаментальна слабкість полягає в тому, що вона сприймає іншого передусім як того, хто претендує на той самий ресурс.
І саме тут починається наступний крок людської історії.
Люди поступово відкрили, що іноді ресурс не є фіксованим. Його можна створити спільними зусиллями.
Тоді виникає кооперація.
Кооперація ґрунтується на усвідомленні взаємозалежності. Я можу зробити те, чого ти не можеш зробити сам, а ти — те, чого не можу зробити я. Якщо ми об'єднаємо наші можливості, результат може бути більшим за суму окремих зусиль.
Це одна з найбільш характерних особливостей людського виду. Люди здатні кооперуватися не лише з родичами, а й з великою кількістю незнайомих людей, використовуючи мову, норми, репутацію, взаємність і культурні правила. Саме здатність до масштабної кооперації є однією з центральних проблем і водночас одним із найбільших досягнень людської еволюції.
Цікаво, що конкуренція і кооперація не обов'язково є протилежностями.
Група може конкурувати із зовнішнім середовищем або іншими групами і саме тому посилювати внутрішню кооперацію. Деякі дослідження показують, що конкуренція між групами може підвищувати внесок людей у спільну справу, хоча інші дослідження застерігають, що цей ефект може пояснюватися не конкуренцією як такою, а структурою стимулів і наявністю спільної мети. NNature+1
Отже, людська історія не є простим переходом від конкуренції до кооперації. Швидше, люди навчилися організовувати конкуренцію так, щоб вона не руйнувала кооперацію, а кооперацію — так, щоб вона збільшувала спільні можливості.
Але тут постає ще фундаментальніше питання.
Що відбувається, коли людям уже не потрібно лише ділити обмежений ресурс і навіть не потрібно лише спільними зусиллями розв'язувати спільну проблему?
Що відбувається, коли вони можуть створити ресурс, якого раніше не існувало?
Тут починається творчість.
Творчість змінює саму структуру проблеми. Якщо конкуренція питає: «Хто отримає те, що вже є?», а кооперація — «Як нам разом використати те, що є?», то творчість запитує: «А що, якщо створити щось зовсім нове?»
Саме тому мистецтво, наука, філософія, технологія і культура не вкладаються повністю в модель боротьби за ресурси.
Леонардо да Вінчі не потрібно було відбирати картину в іншого художника, щоб створити свою. Бетховен не ставав багатшим тому, що хтось перестав писати музику. Ейнштейн не знищував фізику своїх попередників, щоб створити власну теорію. Навпаки, найвидатніші творчі досягнення часто виникають через засвоєння, переосмислення і перевищення попередньої культурної спадщини.
Творчість тому має парадоксальну властивість: вона може збільшувати простір можливостей для інших.
Картина не зменшує кількість картин, які можуть написати інші художники. Нова математична теорія не забирає математику в інших учених. Нове слово, музичний стиль, наукова ідея чи технологія можуть, навпаки, відкрити поле для тисяч наступних творців.
У цьому сенсі творчість є переходом від економіки дефіциту до економіки створення.
Звичайно, реальне суспільство перетворює навіть творчість на об'єкт конкуренції. Художники конкурують за увагу, учені — за гранти і престиж, винахідники — за патенти, письменники — за читачів. Але ця зовнішня конкуренція не пояснює самого факту творчості. Людина може творити ще до того, як хтось оцінить її результат.
Більше того, іноді саме прагнення до визнання може бути другорядним порівняно з внутрішньою потребою створити.
Творець може відчувати, що певна форма повинна з'явитися у світі, тому що вона вже існує як можливість у його уяві. Його завдання полягає не в тому, щоб перемогти іншого, а в тому, щоб надати цій можливості реальну форму.
Тому творче самовираження можна розглядати як особливий тип свободи.
У конкуренції людина залежить від іншого: її успіх визначається порівнянням.
У кооперації людина залежить від інших: її можливості збільшуються завдяки взаємодії.
У творчості людина отримує можливість внести у світ щось таке, чого світ раніше не мав.
Саме тут з'являється ще один важливий аспект.
Творчість не обов'язково протистоїть кооперації.
Навпаки, найвищі форми творчості часто є колективними.
Собор будується поколіннями. Наукова теорія спирається на тисячі попередніх досліджень. Мова створюється не одним автором. Музичні традиції розвиваються через наслідування і переосмислення. Кожен великий творець отримує від культури величезний капітал і повертає їй щось нове.
Отже, творчість може бути не просто самовираженням, а внеском у спільний простір можливостей.
Тут конкуренція, кооперація і творчість утворюють не три ізольовані системи, а своєрідний цикл.
Конкуренція змушує нас шукати перевагу.
Кооперація дозволяє об'єднати сили.
Творчість створює нові можливості.
А нові можливості, у свою чергу, змінюють умови майбутньої конкуренції та кооперації.
Так виникає цивілізація.
Її розвиток можна уявити як постійне розширення кола того, що люди здатні робити разом і того, що вони здатні створювати.
Спочатку ми конкуруємо за готовий світ.
Потім навчаємося спільно використовувати його.
Потім починаємо його перебудовувати.
А зрештою — створювати те, чого в ньому раніше не було.
Тому, можливо, найглибший сенс цивілізації полягає не у придушенні конкуренції. Конкуренція нікуди не зникає. І не в тому, щоб перетворити всіх людей на ідеальних кооператорів. Це також неможливо.
Справжній розвиток полягає у розширенні простору, в якому конкуренція перестає бути єдиною можливістю, а кооперація стає засобом для творчості.
Найвищий результат людської взаємодії — це не обов'язково перемога одного над іншим і навіть не просто спільна перемога.
Це поява чогось третього, чого не міг створити ніхто з учасників окремо.
Саме тому найважливішою одиницею цивілізації може бути не індивід, який перемагає, і не група, яка об'єднується, а спільнота, яка здатна творити.
І тоді формулу людського розвитку можна висловити дуже просто:
від боротьби за те, що вже існує — до співпраці заради того, чого ще немає.
А найвищою формою цієї співпраці стає творення.
Не «я проти тебе».
Не лише «ми разом».
А «ми створюємо новий світ».
Комментариев нет:
Отправить комментарий