Сама постать Гуменної — це дивовижний парадокс. Вона належала до літературної організації «Плуг» (звідси й іронічна двозначність назви роману), але ніколи не була «своєю» для системи. Її цькували за «попутництво», за небажання писати за трафаретом, за дивну фіксацію на археології та трипільській культурі. Радянська людина мала дивитися вперед — у світле комуністичне завтра, де замість трактора свистітиме космічна ракета. Гуменна ж дивилася під ноги — у землю, в чорнозем, шукаючи там кістки мамонтів і скіфське золото.
«Золотий плуг» — це спроба написати український аналог епопеї Марселя Пруста «У пошуках утраченого часу», але з однією суттєвою поправкою: замість паризьких салонів і шелесту суконь герцогині Германтської перед нами постають задушливі кімнати київських комуналок, гуртожитки, де пахне дешевим тютюном і супом із вобли, та засідання літгуртків, де кожен другий учасник — агентурний інформатор ГПУ.
Головний герой роману — Микола Мадій, студент останнього курсу Київського університету. Гуменна починає роман із блискучого, майже набоковського ходу: Микола готує дипломну роботу про скіфів і раптом у Геродотовій «Історії» натрапляє на свого тезку — скіфського ватага Мадія, сина Прототія, який у VII ст. до н. е. ходив походами на Мідію та облягав Ніневію. Ця випадкова ономастична паралель стає для юнака фатальною. Микола Мадій, радянський студент, що змушений складати іспити з марксизму-ленінізму, раптом відчуває себе спадкоємцем степових царів. Його дипломна робота — це не просто академічний текст, це спроба прорубати вікно у метафізичну свободу. «Він, отака собі точечка в золотому океані, хоче обняти думкою вісімсотлітній скитський період у цих степах... Чиста, гарна європейська раса…» — так розмірковує герой, повністю ігноруючи реальність.
А реальність за вікном університету влаштована інакше. Радянська влада, яка на словах проголосила «коренізацію» та підтримку національних культур, насправді створювала гігантський антропологічний заповідник. Українцям дозволялося бути етнографічною декорацією: співати в хорі, носити вишиванки, писати вірші про трактори. Але боронь боже зазирнути в історію глибше, ніж дозволяв короткий курс ВКП(б). Скіфи? Скіфи — це небезпечно. Бо якщо у вас є скіфи, отже, у вас є автохтонна історія, яка старша за Московське царство на дві тисячі років. І дипломна робота Миколи миттєво маркується системою як «буржуазний націоналізм».
Другий найважливіший полюс роману — Гаїна Сай, молода письменниця, в якій без зусиль вгадуються автобіографічні риси самої Гуменної. Гаїна страждає на найстрашнішу хворобу радянського митця — вона має індивідуальність.
