Maciek Borodo: Stany Zjednoczone Polski / United States of Poland

Stany Zjednoczone Polski – niezrealizowana koncepcja polityczna odrodzonego państwa polskiego, opracowana przez Ignacego Jana Paderewskiego (ur. 1860, zm. 1941). Po raz pierwszy została zaprezentowana w Memoriale Paderewskiego, przekazanym prezydentowi Stanów Zjednoczonych Thomasowi Woodrowowi Wilsonowi 11 stycznia 1917 roku.

Paderewski postulował odbudowę państwa polskiego jako państwa federacyjnego, w którym konstytucja i prawo miały gwarantować prawa obywatelom, a także różnorodnym grupom etnicznym i religijnym. Terytorium Stanów Zjednoczonych Polski miało obejmować większość obszaru Rzeczypospolitej Obojga Narodów z okresu przed rozbiorami. Biorąc pod uwagę ówczesne zaludnienie i podziały etniczne w Europie, kraj ten liczyłby 54 miliony mieszkańców i byłby, według słów Paderewskiego, tak jednolity jak Francja. Na jego czele stać miał prezydent, który zarazem miał posiadać tytuł króla Polski, Litwy, Polesia i Halicji. 

Злучаныя Штаты Польшчы (польск. Stany Zjednoczone Polski) — нерэалізаваная палітычная канцэпцыя адраджэння незалежнай польскай дзяржавы, створаная польскім палітыкам і культурным дзеячам Ігнацыям Янам Падэрэўскім. Упершыню яна была прадстаўленая ў Мемарандуме Падэрэўскага, які быў перададзены 11 студзеня 1917 года прэзідэнту ЗША Томасу Вудра Вільсану.

Падэрэўскі заклікаў да аднаўлення Польшчы як федэратыўнай дзяржавы, у якой канстытуцыя і закон павінны былі гарантаваць правы грамадзян, а таксама розных этнічных і рэлігійных груп. Тэрыторыя Злучаных Штатаў павінна была пакрыць большую частку Рэчы Паспалітай у межах 1772 года. Улічваючы насельніцтва гэтай тэрыторыі на той час, у новастворанай краіне жыло б каля 54 мільёнаў чалавек. На чале дзяржавы павінен быў стаяць прэзідэнт, які ў той жа час меў бы тытул караля Польскага, Літоўскага, Палескага і Галіцкага.

United States of Poland (Polish: Stany Zjednoczone Polski) was an unrealized political concept of reborn Poland, created by Ignacy Jan Paderewski (1860–1941). It was first presented in Paderewski Memorial, given to US President Woodrow Wilson on 11 January 1917.

Paderewski's idea postulated rebuilding a Polish state as federation, in which constitution and law would guarantee equality to citizens, ethnic and religious groups. Territory would engulf most of pre-partitioned territory. Taking into account of that time population, the country would have 54 million citizens. On its head would be a President with a title of the King of Poland, Lithuania, Polesia and Halych.

Ольга Гура: Прилетіли лебеді білокрилі

Выступление  Ольги Гуры (г. Малин Житомирской области), автора музыки и текстов собственных песен, исполнительницы, в национальном шоу «Ищу продюсера» во Дворце «Украина». Концерт транслировался по национальным телеканалам.

Ольга получила диплом лауреата и награду в номинации «Открытие года».

Ольга Гура: Наши древние предки – кельты?

Большинство историков уверенны, что цивилизация в Европе продвигалась с севера на юг. Однако последние находки наталкивают на мысль, что всё было наоборот – племена, которые населяли территорию современной Украины и другие более тёплые регионы, постепенно двигались на север.

В Британском королевском музее среди многих экспонатов есть «медный меч кельтской культуры из кургана Солодовники, Житомир, Украина». Работники музея не знают, откуда взялся «житомирский меч» на территории туманного Альбиона. Историки же убеждены: в давние времена на территории Украины проживали кельтские племена — предки современных ирландцев, шотландцев и валлийцев. Известны они нам как кимвры или киммерийцы. Подтверждением того, что кельты проживали на территории Житомирщины, есть такой факт: в январе 1942 года во время подготовки плана «Ост», что касается колонизации части территории нашей области немецким населением с переселением или уничтожением славян, глава СС Генрих Гиммлер особенное внимание уделял тому, что, по его словам, на территории Винницкой, Житомирской и Киевской областей жили «предки нынешней великой германской расы, которые называли себя киммерами. Отсюда они  пошли на север и дали начало нынешней нордической расе.

Слова шефа СС цитирует Рудольф Гесс в книге «Большая восточная ошибка», которая вышла в печать в Нью-Йорке в 1963 году. Прибыв в 1942 году в Житомир, Гиммлер приказал искать любые памятки или просто предметы, которые имеют отношение к кельтским языческим святилищам и кельтским жрецам-друидам.

Игорь Галущак: Праздник Ивана Купала на «Белом озере»

Традиционно на базе реабилитационно-оздоровительного комплекса Ривненской АЭС «Белое озеро» местные полесские жители отмечали колоритный народный праздник, в котором переплелись традиции и языческие, и христианские – праздник Ивана Купала.

Масштабное действо, организованное при поддержке администрации электростанции руководителями и воспитанниками творческих кружков Дворца культуры им. Леси Украинки РАЭС, создало для всех отдыхающих особую атмосферу волшебства и таинственности, воссозданную давними обычаями украинского народа. Ежегодно на берегах озера — жемчужины Полесья неизменно проходит празднование купальской ночи, которая приходится с 6 на 7 июля.

Множество участников захватила детская театрализованная программа «Ой выйди, выйди Водяной», где ведущие-аниматоры развлекали присутствующих оригинальными историями и разнообразными конкурсами. Много желающих собралось и для участия в мастер-классе от художницы ДК РАЭС Снежаны Пасемчук по изготовлению сувенирной продукции, идущей от давних народных промыслов. Яркое обрядовое мероприятие сопровождалось зажигательными выступлениями хореографических коллективов, а также волшебными песнями народного любительского фольклорного ансамбля «Полещуки».

А представительницы прекрасной половины человечества имели возможность приобщиться к конкурсу по плетению цветочных венков, которые после захода солнца они пускали на воду. Продолжилось мистическое действо хороводом вокруг купальского костра, в котором сжигались главные персонажи праздника — чучела Купала и Марены. К костру соломенных чучел привезли на украшенной старинной деревянной телеге. Позже через это кострище перепрыгивали все желающие, проходя, таким образом, своеобразный ритуал очищения.

Ігор Галущак: Пересопницьке Євангеліє – духовна Першокнига України

Невеличке село Пересопниця, що на Рівненщині, нині належить до Верхівської сільської ради. А колись воно було велелюдним центром одного з удільних князівств періоду протистоянь київських та волинських Рюриковичів за Погорину, землю, яка продовжувала історію та традиції першої слов’янської держави – Дулібія. Нині науковці гіпотетично припускають, що в XIII ст. древня Пересопниця була зруйнована монголо-татарськими військами, хоча чітких даних про цю подію немає. До того ж відомо, що монголи не прагнули руйнувати культові центри інших народів без вагомих на те причин. Тому, скоріше за все, Пересопниця тоді не зазнала якихось надзвичайних поневірянь. Натомість сучасна руйнація до цього села наприкінці XX ст. вже підходила впритул. І, мабуть, його б спіткала доля багатьох поступово вимираючих сьогодні невеликих сіл українського Полісся, коли б воно не було батьківщиною нині відомого всім рукописного Пересопницького Євангелія, створеного у середині XVI ст. в місцевому монастирі. Щоправда, завдячувати тому пересопнівчани, мабуть, мають насамперед першому Президентові Незалежної України Леонідові Кравчукові, уродженцеві цих країв. Адже саме він започаткував традицію приносити присягу на вірність Україні на означеному рукописному святому письмі. До речі, нині в новозбудованому культурно-археологічного центрові «Пересопниця», що функціонує як відділ Рівненського обласного краєзнавчого музею, автентичного Євангелія немає. Це – факсимільна копія. Оригінал зберігають в Києві, в бібліотеці імені Вернадського. І тільки раз на п’ять років його доторкається рука кожного новообраного президента України.

Ігор Галущак: «Тростянець»: рослинний скарб Скоропадських

На відміну від міфічного скарбу гетьмана Полуботка, інші гетьмани лишили по собі в Україні чимало дійсно вартісного. Скажімо, гетьманському родові Скоропадських нині ми завдячуємо справжній рослинній перлині – Тростянецькому паркові, що на Чернігівщині. Адже дендропарк «Тростянець» — високохудожній зразок паркового будівництва, справжній музей природи. Він розкинувся поблизу с. Бережівка на площі 207 га, й є одним з найбільших штучних паркових масивів України. Парк був створений завдяки зусиллям Івана Михайловича Скоропадського, нащадка знаменитого роду та діда останнього гетьмана України — Павла Скоропадського.

У 1830 р. він збудував тут палац, спорудив греблі й загати, в результаті чого на площі понад 10 га будівничі утворили 4 стави: Великий, Куциха, Лебединий і Безіменний, що стали головним елементом майбутнього паркового комплексу. Незабаром на колишніх польових землях вже росло багато берези, липи, клена, дуба, хвойних. Насадження розмежовувалися мальовничими галявинами. Згодом у парку з’явилися дерева з Петергофського, Ризького та Нікітського ботанічних садів. Тоді ж стали садити дерева й за межами парку — смугами та гаями (Іванове, Бабусине, Вітерець). Відтак насадження гаїв створило м’який перехід від степового ландшафту до паркового масиву, водночас це захищало дендропарк від негоди, вітрів і суховіїв.

У 1858 р. Скоропадський доручив садівнику К. Шлінглофу утворити у південно-східній частині парку штучний гірський сад. Цій роботі передувало створення місцевим художником-пейзажистом ландшафту з загостреними вершинами, що нагадували Альпи. Земляні роботи тривали майже 30 років аж до смерті Івана Михайловича (1887). До речі, перші рослини приживалися погано, тому Скоропадський вирішив облаштувати власний розсадник на території парку. У середині ХІХ ст. в місцеві насадження почали вводити й екзотичні різновиди. Зараз, на жаль, ми можемо побачити тут лише парк, але колись, звичайно ж, тут була й садиба. Її спорудили у 1833 р. Вона включала великий дерев’яний будинок з баштами та чотири флігелі. Проте з кінця ХІХ ст. в історії дендропарку починається період занепаду, спричиненого смертю Івана Скоропадського. Апофеоз настав у січні 1918 року: тоді садибу було зруйновано й упродовж майже двох десятиліть поспіль парк належав тваринницькому радгоспу. На щастя після війни дендропарк skor2передали тодішньої Академії наук УРСР. Він стає науково-дослідницькою установою. Зараз у дендропарку ростуть понад 400 видів і форм дерев та кущів. У Великому ставі плавають лебеді, котрі нікого тут не бояться.

Ще за життя Скоропадський наказав насипати курган неподалік від галявини, обсадженої найрідкіснішими та найціннішими деревами. Так само завчасно він замовив собі мармуровий пам’ятник у вигляді янгола, що правицею вказував угору. Нині на могилі – лише постамент. А для людей, котрі, як відомо, далеко не янголи, тим більш сьогодні, на тому постаменті залишилася авто-епітафія Івана Михайловича:  «Люб’язний перехожий! Сад, у якому ти гуляєш, посаджений мною; він був втіхою у моєму житті. Якщо ти помітиш безлад, що веде до його знищення, то скажи про це господарю: ти зробиш добру справу».