Андрій Поцелуйко: Смакування насильства: про садистичний компонент путінської риторики

 У політичній риториці диктаторів насильство саме по собі не є чимось незвичайним. Гітлер, Сталін, Муссоліні, Мао та інші авторитарні лідери відкрито говорили про знищення ворогів, кров, війну, покарання і смерть. Насильство для диктатури є одним із головних інструментів влади, а тому природно, що воно посідає важливе місце і в її мові.

Проте між говорити про насильство і смакувати насильством існує істотна різниця.

Саме ця різниця дозволяє помітити своєрідність деяких публічних висловлювань Володимира Путіна. У його публічній мові час від часу виникає садистична естетика насильства, в якій важливим стає не лише сам факт знищення жертви, а й уявлення про її безпорадність, фізичне руйнування та сам процес насильства.

Найвиразніший приклад — його недавня розповідь про косаток і білих ведмедів. Путін не обмежився твердженням, що косатки є сильними хижаками. Він створив конкретну сцену: косатки нібито нападають на білого ведмедя зграєю, кидаються на нього і розривають його на частини. Після цього він назвав побачене «дуже цікавим» і використав цю історію як спосіб пояснити, «в якому світі ми живемо», пов'язавши її з виправданням російської війни.

Тут важлива сама структура розповіді. Насильство не є абстракцією. Воно візуалізоване. Є сильний хижак, є безпорадна жертва, є напад, є фізичне розривання тіла. І є спостерігач, який не просто констатує факт, а зупиняється на цій сцені й характеризує її як цікаву.

Саме цей момент — інтерес до процесу руйнування жертви — відрізняє таку риторику від звичайної диктаторської формули «ми знищимо ворога».