Ідеал пізнання заради пізнання передбачає, що знання має внутрішню цінність і не потребує постійного виправдання через безпосередню практичну користь. Людина може прагнути зрозуміти природу, суспільство, людину чи саму себе не лише для того, щоб використати отримане знання, а тому, що саме розуміння дійсності є формою людського самоздійснення.
Такий спосіб ставлення до світу формує особливий тип особистості — людину, схильну не лише діяти, використовувати і перетворювати, але й споглядати, осмислювати і ставити фундаментальні питання. Філософсько-споглядальне ставлення протистоїть утилітарному не тому, що заперечує практичну діяльність, а тому, що не зводить усе суще до його корисності.
Утилітарна свідомість питає: «Для чого це можна використати?». Філософська свідомість спочатку питає: «Що це таке?», «Чому воно існує?», «Яке його значення?», «Що є істинним і добрим?». Саме ця здатність вийти за межі безпосередньої користі й подивитися на світ як на предмет розуміння, а не лише використання, була одним із фундаментальних елементів гуманістичного ідеалу освіти.
