З погляду феноменології, засновником якої був Едмунд Гусерль, основна зміна відбувається не обов'язково в самих речах, а в способі їхнього явлення людській свідомості. На початку поезії ліричний герой перебуває у стані безпосередньої гармонії зі світом. Сонце, природа, ягнята й навколишній простір утворюють цілісність, у якій зовнішнє оточення невіддільне від внутрішнього переживання радості. Цей стан виражено у словах: «Чи то так сонечко сіяло, / Чи так мені чого було?» Герой не може чітко визначити джерело свого щастя, оскільки його переживання ще не відокремлене від самого способу перебування у світі. Проте згодом відбувається різкий перелом: «Село почорніло, / Боже небо голубеє / І те помарніло». Феноменологічно цю зміну можна інтерпретувати як трансформацію горизонту досвіду, у межах якого речі набувають свого значення. Світ залишається фізично наявним, але перестає відкриватися героєві так, як раніше. Отже, його буттєвий стан змінюється разом зі способом переживання дійсності.
ULTIMA PROVINCIA - PRIMA HEREDITAS - PRO ARIS ET FOCIS!
Прикарпатський інститут етносоціальних досліджень та стратегічного аналізу наративних систем імені імператора Андроніка I Комніна
Emperor Andronikos I Komnenos PreCarpathian Institute of Ethnosocial Research and Strategic Analysis of Narrative Systems
МЕНЮ:
- Головна / Home >>>
- Про нас / About Us >>>
- Персоналії / Personals >>>
- Що таке Мезоєвразия? / What is Mesoeurasia? >>>
- Про термін "Прикарпаття" / About term "PreCarpathia" >>>
- About CEUTONIA >>>
- Transistentialism (Транзистенціалізм) >>>
- Наш Форум >>>
- Доктрина «Русь як Первинний Код України» >>>
- Україна як стійкий екзархат Візантійської традиції >>>
- Імперія, що не зникла >>>
- Нова Візантійська Парадигма: Від стереотипів до стратегії >>>
- SWISS INSTITUTE OF CULTURAL DIPLOMACY >>>
Пошук на сайті / Site search
19.11.2026
Андрій Поцелуйко: Трансформація буттєвого стану в поезії Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало»: інтерпретація крізь призму філософських шкіл
Андрій Поцелуйко: Буття і Гайдеггер
Буття, яке не об’єктивується
Важко висловити словами, що саме Мартін Гайдеґґер вкладає у поняття Буття. Ця трудність не випадкова і не є просто наслідком складності його філософської мови. Вона випливає з самої природи того, про що він говорить. Буття не є якимось предметом, який можна поставити перед собою, розглянути, описати його властивості й тим самим отримати його визначення. Воно не є ще одним сущим серед інших сущих. Саме тому Буття не об’єктивується.
Коли ми пізнаємо певну річ, ми зазвичай робимо її об’єктом: спрямовуємо на неї увагу, досліджуємо, визначаємо її властивості. Камінь можна зважити, дерево — виміряти, людину — описати з погляду біології чи психології. У кожному такому випадку перед нами постає суще — те, що є. Але Буття не можна поставити в той самий ряд. Не можна запитати про нього так само, як про властивості речі: «Яке воно?», «Де воно знаходиться?», «З чого воно складається?». Адже саме завдяки Буттю суще взагалі може постати перед нами як суще.
Тут виникає фундаментальна відмінність між сущим і Буттям. Суще — це те, що є: дерево, будинок, людина, річ, подія. Буття ж не є окремою річчю поряд із ними. Воно не знаходиться десь «за» світом, немов прихований предмет, який філософія повинна зрештою відшукати. Буття радше стосується самого відкривання світу, того, що робить можливим наше відношення до сущого.
Тому спроба перетворити Буття на об’єкт уже певною мірою віддаляє нас від нього. Якщо ми говоримо про Буття так, ніби воно є певним предметом, то ми перетворюємо його на суще й тим самим втрачаємо принципову відмінність між ними. Саме тут проявляється те, що Гайдеґґер називає забуттям Буття: ми постійно маємо справу із сущим, але перестаємо помічати питання про те, що означає його «бути».
Це питання неможливо вирішити простим накопиченням знань. Можна знати надзвичайно багато про світ і водночас не поставити питання про Буття. Наукове знання переважно має справу із сущим як об’єктом дослідження. Філософія Гайдеґґера намагається повернутися до того, що передує такому об’єктивуванню: до самого способу, в якому суще відкривається людині.
Саме тому особливого значення набуває поезія.
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»


