* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
роман 1857 року, про події 1663 року. -- Але ж це все про нас, зараз, завжди
тут і "популіст" Брюховецький, який зваблює "маси" тим, що вдає з себе "простого хлопця" - а потім класичне "развелі как котят"
тут і "олігарх" Гвинтовка, завжди готовий стати на бік того, хто сильніший.
тут і "ультраправі" запорожці, для яких сила важливіша, ніж розум
тут і сліпа "еліта" - старшина та "городові" козаки, - яка швидко втрачає владу саме тому, що впевнена у своїй владі
тут і "маси", які завжди приводять тих до влади, від кого страждають
тут і благородні і чесні Сомко і Шрам, які нікому не потрібні саме тому, що благородні і чесні
тут анархіст Кирило Тур, який може бути героєм і антигероєм, залежно від того, куди поведе інстинкт
і головне - тут війна всіх проти всіх, чиїм вірусом сьогодні заражене наше суспільство, - сліпе прагнення бачити ворога в тих, хто тут, поруч, і не бачити ворога справжнього
Куліш нам завжди потрібен, як alter ego Шевченка. Не як його заперечення, а як його доповнення. Саме тому є в українській культурі потужна "кулішева" течія - Зеров, Хвильовий, Домонтович та інші. У Куліша була купа своєї сліпоти, передусім щодо Росії - але мудрість в нього була теж
Шевченко завершив створення "Козацького міфу", за формулою блискучої книги Serhii Plokhii, розпочате з "Історії русів"; Куліш цей міф деконструював. Він показав темну сторону "козацького духу": анархізм як темну сторону героїзму; нігілізм як темну сторону бунтарства. Ця темна сторона не заперечує світлої, навпаки: вона ставить складне питання, як, все-таки, зберегти світлу без впадання в темну
чомусь мені здається, що адекватний погляд на Україну може народжуватися від таких от складних поєднань - наприклад, героїчного Шевченка і скептичного Куліша.
мудрість - вона часто з двома руками, двома очима, з двома обличчями