Сергей Родионов: О свободе и достоинстве

 Вот Аверинцев говорил о радикальном различии  понятий "свобода" и "достоинство" в античности и в христианстве: если свобода римлянина обеспечивалась возможностью самоубийства (он цитирует Лукана: "никто не отнимет у нас свободу, пока у нас есть короткие мечи"), то в христианстве самоубийство не освобождает (Иуду),  а свобода обретается в Истине, путём самоотречения (отвергнись себя) и добровольного принятия ига и бремени, то есть свобода обретается в рабстве (Божием). 

Но ведь Аверинцев описывает скорее ситуацию пост-республиканского Рима, когда свободных граждан фактически отлучили от политической свободы, заткнув им глаза и рты хлебом и зрелищами,  то есть фактически сведя к рабскому (по Аристотелю) потребительскому состоянию, оставив только войну (легионы) в качестве дозволенной активности, ну и шуметь в театре. То есть всё римляне, кроме принцепсса, стали фактически рабами, чья иллюзия свободв поддерживалась действительно только коротким мечом (как свобода советского солдата - последней пулей, а свобода разведчика - капсулой с цианидом). То есть на момент экспансии христианства, политическая свобода была уже дискредитирована, всё были в той или иной степени рабами и вопрос был только о Господине. 

Но ведь когда у граждан полиса была другая свобода, свобода говорить на агоре,  разве она обеспечивалась только возможностью самоубийства вместо изгнания из политического общения (случай Сократа особый, там не было остракизма, а был приговор)? 

Можем ли мы сейчас, с позиции, в каком-то смысле совмещающей христианский и античный (по Аверинцев) идеалы свободы и достоинства,  сравнить свободу рядового свободного гражданина античного полиса с состоянием отдыхающего после работы раба, - такого раба, чьи материальные потребности полностью удовлетворены (по завету Аристотеля), к кому относятся как полноправному члену фамилии, и кто пользуется теми же благами, что и свободные домочадцы? 

Великий Фидий, будучи рабом, но свободным в своём творчестве и в бытовой жизни - был ли он менее свободен с нашей точки зрения, чем рядовой и безвестный свободный гражданин, его земляк и современник? 

У меня нет однозначного ответа на этот вопрос, если я пытаюсь ответить честно, а не как надо. 

Можно ли добавить к проводимому Аверинцевым разделению античного и христианского понятий свободы и достоинства некий третий вариант, соответствующий модели античного полиса "в действии" (если даже в реальности эта модель всегда реализовывалась в искажённом виде)?

Костянтин Рахно: Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування

Отже, про норвезький серіал "Fremvandrerne", він же "Beforeigners" Йенса Лієна (2019). Найбільш язичницький телепроект останніх років.

 В останні роки неангломовні країни Європи радують свіжими ідеями в кінематографі. "Емігранти в часі" - одна з них, блискуча за грою акторів і продуманими деталями.

 На сучасну Норвегію несподівано звалюються хвилі мігрантів у часі. Відповідно печерних людей, людей доби вікінгів і людей із ХІХ століття, що вдягаються, як Свирид Петрович Голохвастов, і так само пишномовні.

 За кільканадцять років вони стають частиною норвезького суспільства, засвоюючи мову, технології й елементи способу життя, але при цьому повністю залишаючись собою й створюючи часом ті чи інші проблеми нашим сучасникам.

 І тут, окрім детективної інтриги й численних таємниць, є над чим замислитися. Серіал показує, що сучасним норвежцям співгромадяни з Азії та Африки стали чомусь ближчими за власних кревних предків, до яких поширюється "таймсистська" ненависть у вигляді нападів, ксенофобських написів, вандалізму на кладовищах і знущань. Характерний епізод, коли проти вікінгівської дівчини Алфгільдри, що працює в поліції, її колега, сучасна норвежка, змовляється з вихідцем із Закавказзя чи Передньої Азії. 

 Проте саме ці люди з інших епох мають щось, що розтратили сучасні норвежці. Печерні люди виявляються добрими, чуйними, розуміючими, вдячними, джентльмени з ХІХ століття - спокійними, розсудливими, галантними, вікінги - поетичними, щирими, дружними, вірними, відданими, сміливими, готовими до самопожертви. "Живи без сумнівів і помри без сумнівів!"

 Разом з тим, фільм є підкреслено проязичницьким, бо головна героїня є "щитоносцем Одина", учасницею язичницького опору кровожерному королеві Олафові Товстому, якого потім проголосять святим і створять його масовий культ - аж до хреста на норвезькому прапорі. І в нашому часі опиняється не лише її бойова подруга, козир-дівка Урд, але також їхній вождь, відважний і дуже добрий Торі Собака, що в битві при Стікластадірі 1030 року особисто вбив Олафа. І йому доводиться нелегко в лицемірному, толерантному далеко не до всіх, побудованому на доносах і цькуванні, позбавленому совісті, честі, гідності сучасному суспільстві, що прикривається ворожою йому релігією. Гріх воно може вибачити, а от справжню чоловічість? 

Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування - ось справжній виклик для переселенців із минулого. І в цьому їм допомагає віра у їхніх богів. Характерно, що асатру зображується як звична для норвезького суспільства, хоч і не загальноприйнята річ: "Хочете поговорити про бога нашого Одина, й те, що він може принести у Ваше життя?"

Елена Галкина: "Революции достоинства" (курс в Свободном университете)

Дорогие друзья, рада сообщить вам, что присоединилась к содружеству Свободного университета, и в этом семестре (с октября по декабрь) прочту курс о революциях достоинства 2010-х годов.

Почему в Тунисе 2011-го и Украине 2014-го победившие протестующие назвали свои революции одинаково – «революция достоинства»? Какие запросы общества объединяют Арабскую весну и протестные движения в ряде стран постсоветского пространства в то же десятилетие? Действительно ли это «революции без революционеров»? Можно ли эффективно спрогнозировать начало таких революций и вероятные сценарии развития? 

В основе курса более чем десять лет исследования «революций достоинства» 2010-х гг. как отдельного типа революционного процесса, характерного для трансформации авторитаризмов (автократий и конкуретных олигархий) в период модернизации общества на фоне входа в информационную эпоху. В курсе предусмотрены три теоретических раздела и 8 case studies (Тунис, Египет, Сирия, Ливия, Украина, Армения, Россия, Беларусь).

Полностью программу курса можно посмотреть здесь: https://freeuniversity.education/course/revolyuczii-dostoinstva

Уже открыт набор, заявку можно подать до 7 сентября, всё абсолютно бесплатно, ограничений по возрасту, месту жительства, гражданству и уровню образования для обучения в «Свободном университете» не существует. Как это сделать, подробности здесь: https://freeuniversity.education/applicant/

И вообще потрясающе интересных курсов огромное количество, только посмотрите: https://freeuniversity.education/courses/

Бекет Карашин: Армысыз!

 Армысыз! Это исконное доисламское казахское приветствие, переводимое как «Моё почтение, Ваша честь!»

***

В те времена честь являлась наивысшей ценностью человеческого бытия. Ценнее даже, чем здоровье, достаток, счастье и даже жизнь... «Малымды, жанымды ала бер, арыма тиме!» – «Можешь забрать мой скот (достаток, богатство), мою душу, жизнь (жанымды), но не трогай мою честь!». Вот высшая максима или основной принцип, которым руководствовался в своих поступках каждый степняк и вольный человек! Потерять честь - это не просто потерять лицо, или какую-то характеристику личности, а полностью потерять всего себя! И при жизни, и доброе имя после смерти. Потерявший честь не только покрывал себя позором и презрением, но и плевками окружающих. И в лицо, и вослед... Вот какими были предки!

А потомки? К кому ныне можно обратиться с таким приветствием?! Конечно, таких людей ещё много... Но господство и шествие частной собственности, культ золотого тельца, стяжательство, воровство, лизоблюдство, тотальная коррупция, столь же тотальная ложь резко сократили их ряды. Честь и честность стали предметами насмешек, издевательств. Носителей их стали относить к лузерам-неудачникам, никчемным правдолюбцам и правдорубцам... Честь предаётся, продаётся, ломается, топчется... Торжествуют зло, злоба, обман, преступления.

Но не быть мне философом, если буду утверждать и догматизировать что данная реальность установлена навеки! Я лучше поэтизирую диалектические высказывания Гераклита:

«Всё в мире течёт, всё изменяется,
бурной рекой движения смывается,
но не войти в эту реку нам дважды...
Только однажды, только однажды».

Если вы честолюбивы, честны, с достоинством несёте свою честь и у вас всё хорошо, на приветствие «Армысыз!» следует отвечать: «Армыз, бармыз!» – «Честь имеем, здравствуем»...

Армыз! Бармыз!

Костянтин Рахно: "Прибульці з минулого"

Отже, про норвезький серіал "Прибульці з минулого" ("Fremvandrerne", він же "Beforeigners") Йенса Лієна (2019). Найбільш язичницький телепроект останніх років. http://kino-dom.org/fantastika/11064-prishelcy-iz-proshlogo.html

В останні роки неангломовні країни Європи радують свіжими ідеями в кінематографі. "Емігранти в часі" - одна з них, блискуча за грою акторів і продуманими деталями.

На сучасну Норвегію несподівано звалюються хвилі мігрантів у часі. Відповідно печерних людей, людей доби вікінгів і людей із ХІХ століття, що вдягаються, як Свирид Петрович Голохвастов, і так само пишномовні.

За кільканадцять років вони стають частиною норвезького суспільства, засвоюючи мову, технології й елементи способу життя, але при цьому повністю залишаючись собою й створюючи часом ті чи інші проблеми нашим сучасникам.

І тут, окрім детективної інтриги й численних таємниць, є над чим замислитися. Серіал показує, що сучасним норвежцям співгромадяни з Азії та Африки стали чомусь ближчими за власних кревних предків, до яких поширюється "таймсистська" ненависть у вигляді нападів, ксенофобських написів, вандалізму на кладовищах і знущань. Характерний епізод, коли проти вікінгівської дівчини Алфгільдри, що працює в поліції, її колега, сучасна норвежка, змовляється з вихідцем із Закавказзя чи Передньої Азії.

Проте саме ці люди з інших епох мають щось, що розтратили сучасні норвежці. Печерні люди виявляються добрими, чуйними, розуміючими, вдячними, джентльмени з ХІХ століття - спокійними, розсудливими, галантними, вікінги - поетичними, щирими, дружними, вірними, відданими, сміливими, готовими до самопожертви. "Живи без сумнівів і помри без сумнівів!"

Разом з тим, фільм є підкреслено проязичницьким, бо головна героїня є "щитоносцем Одина", учасницею язичницького опору кровожерному королеві Олафові Товстому, якого потім проголосять святим і створять його масовий культ - аж до хреста на норвезькому прапорі. І в нашому часі опиняється не лише її бойова подруга, козир-дівка Урд, але також їхній вождь, відважний і дуже добрий Торі Собака, що в битві при Стікластадірі 1030 року особисто вбив Олафа. І йому доводиться нелегко в лицемірному, толерантному далеко не до всіх, побудованому на доносах і цькуванні, позбавленому совісті, честі, гідності сучасному суспільстві, що прикривається ворожою йому релігією. Гріх воно може вибачити, а от справжню чоловічість? Не зламатися, вистояти проти ницості та підлості й гідно пройти через усі випробування - ось справжній виклик для переселенців із минулого. І в цьому їм допомагає віра у їхніх богів. Характерно, що асатру зображується як звична для норвезького суспільства, хоч і не загальноприйнята річ: "Хочете поговорити про бога нашого Одина, й те, що він може принести у Ваше життя?"

Сергей Филоненко: Скифский кнут для изгнания рабов

Когда скифы вернулись из похода в Переднюю Азию, который продолжался 28 лет, дома их ждал неприятный сюрприз. Как сказано у Геродота, за это время их жены сошлись с рабами, и возмужавшее поколение отпрысков этих рабов встретило вернувшихся героев копьями, стрелами и мечами. Для надежной обороны даже был выкопан ров, следы которого до сих пор сохранились на Керченском полуострове.

Все попытки скифов одолеть сопротивление рабов в бою терпели неудачу, пока один из воинов не проявил смекалку, предложив следующее: усмирить восставших не силой оружия, а более подходящим для них инструментом, а именно кнутом. Так было и сделано, и как только скифы вышли против рабов, взяв в руки кнуты, те тут же отступили, спасаясь бегством.

Остановимся на этой истории, пристальней, поскольку она может рассматриваться, как исходная точка (сингулярности) в процессе дальнейшего исторического развития.

И так, однажды все скифы, тысячи крепких мужчин, оставив свои семьи, отправились в далекий поход из Причерноморских степей в Переднюю Азию, затянувшийся на 28 лет. С какой целью? В чем был их мотив? Просто грабить и облагать данью богатые оазисы древних земледельческих цивилизаций? Конечно, они это делали, но, несомненно так же и то, что мотив их похода должен был заключаться в некой особой героической миссии. А иначе скифское братство мало чем отличалось бы от банды грабителей, но такая точка зрения, безусловно, является нигилизмом, распространившимся, вследствие материалистического подхода к изучению истории.

Річниця початку Революції Гідності

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності відбувся силовий розгін спецпідрозділом «Беркут» студентів (били кийками, ногами, навіть тих, хто впав). Свідома частина українців не змовчала і заявила про своє конституційне право - «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28)».

ГІдність людини (як і гідність нації) визначається не тільки системою цінностей, які вона сповідує, але яких дотримується і здатна їх захищати!!!

Юрій Шеляженко: Декларація суверенітету особистості

Преамбула

Будучи при повному розумі і твердій пам’яті;
Усвідомлюючи свою відповідальність як перед окремими людьми, так і перед колективами, спільнотами, народами, людством; як вроджену і визнану вимушено, так і добровільно взяту на себе; свій обов’язок згідно із законами, звичаями та загальновизнаними принципами моралі;
Усвідомлюючи недосконалість об’єктивно існуючого світу, природи, Всесвіту, матерії, що здатна руйнуватися, смертної плоті, оманливих почуттів і рефлексів;
Приймаючи як даність без всякого самообману всі достовірно відомі мені феномени, явища, процеси, закони та закономірності, які існують поза моєю волею, включаючи той факт, що більша частина мого світогляду продиктована життєвим досвідом, спілкуванням і співпрацею з людьми;
Керуючись загальновизнаним серед вільних людей розумінням прав людини;
Керуючись своєю доброю волею;
Керуючись своїм розумом, свідомістю, свободою, честю і гідністю;
Керуючись самоочевидним, природним правом вільно володіти собою, яке є беззаперечним та невідчуджуваним; включаючи здатність вільно формувати свій внутрішній світ на власний розсуд на основі будь-яких усвідомлених думок, образів, символів, слів, абстракцій, переконань, вірувань, концепцій, теорій, моделей, фантазій, мрій, інтенцій;
Керуючись божественним одкровенням, явленим мені через досконалу душу;
Керуючись вірою в себе —

Я мудро ухвалив і добровільно визнав цю Декларацію, яка відтепер визначає найважливіші, основоположні принципи мого існування, життєвої автономії як вільної людини і суверенної особистості.

Чеченский этический кодекс чести «Къонахалла»

1. Къонах — человек, твёрдо следующий основным принципам кодекса чести «Къонахалла».

2. Главной целью и смыслом жизни къонаха является служение своему народу (Къам), своему Отечеству (Даймохк). Интересы народа и Отечества  для него всегда выше интересов своего тейпа, рода, фамилии.

3. Высшим проявлением служения къонаха является защита Отечества от нашествия врага. Смерть в справедливой войне или при защите своей  чести и достоинства предпочтительна для къонаха, чем жизнь в бесчестии и позоре.

4. В служении Отечеству къонах имеет право заниматься любым видом деятельности, кроме тех, которые могут заставить его поступиться  принципами кодекса чести или уронить личное достоинство.

5. Созидательный труд не только не унижает, а, наоборот, возвышает достоинство къонаха. Труд во благо Отечества в мирное время является  таким же долгом, как и защита своей страны во время войны.

6. Если къонах служит в силу обстоятельств интересам одного человека или группы людей, то в случае, когда они приходят в противоречия с  интересами народа, он должен встать на защиту интересов народа. И для того, чтобы не стать клятвопреступником, он не должен присягать  никому, кроме Отечества.