«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
***
В те времена честь являлась наивысшей ценностью человеческого бытия. Ценнее даже, чем здоровье, достаток, счастье и даже жизнь... «Малымды, жанымды ала бер, арыма тиме!» – «Можешь забрать мой скот (достаток, богатство), мою душу, жизнь (жанымды), но не трогай мою честь!». Вот высшая максима или основной принцип, которым руководствовался в своих поступках каждый степняк и вольный человек! Потерять честь - это не просто потерять лицо, или какую-то характеристику личности, а полностью потерять всего себя! И при жизни, и доброе имя после смерти. Потерявший честь не только покрывал себя позором и презрением, но и плевками окружающих. И в лицо, и вослед... Вот какими были предки!
А потомки? К кому ныне можно обратиться с таким приветствием?! Конечно, таких людей ещё много... Но господство и шествие частной собственности, культ золотого тельца, стяжательство, воровство, лизоблюдство, тотальная коррупция, столь же тотальная ложь резко сократили их ряды. Честь и честность стали предметами насмешек, издевательств. Носителей их стали относить к лузерам-неудачникам, никчемным правдолюбцам и правдорубцам... Честь предаётся, продаётся, ломается, топчется... Торжествуют зло, злоба, обман, преступления.
Но не быть мне философом, если буду утверждать и догматизировать что данная реальность установлена навеки! Я лучше поэтизирую диалектические высказывания Гераклита:
бурной рекой движения смывается,
но не войти в эту реку нам дважды...
Только однажды, только однажды».
Если вы честолюбивы, честны, с достоинством несёте свою честь и у вас всё хорошо, на приветствие «Армысыз!» следует отвечать: «Армыз, бармыз!» – «Честь имеем, здравствуем»...
Армыз! Бармыз!
Комментариев нет:
Отправить комментарий