Олег Гуцуляк: Два типи Анарха

Концепція Анарха в «Евмесвілі» Юнгера — це справді не про хаос, а про радикальну внутрішню суверенність. Якщо анархіст бореться з владою (і тим самим залежить від неї), то Анарх просто ігнорує її претензії на свою душу, перебуваючи в стані очікування сенсу.

Від кого прийде сенс?

Коротка відповідь: від самого себе, але через контакт з «метафізичним нулем». Юнгерівський Анарх не чекає на месію, нового тирана чи соціальну реформу. Сенс приходить з двох джерел:

1. З глибини власної «приватної сфери»: Юнгер вважав, що сенс виникає в точці, де людина залишається абсолютно самотньою. Це не дар ззовні, а «видобуток» із власної глибини.

2. З «Світового лісу» (Wald): Це звернення до позаісторичних, міфічних сил. Сенс «явиться» від природи, богів або космосу, але тільки тоді, коли Анарх очистить свій внутрішній простір від шуму «світу, що кричить».

Якого саме сенсу?

Сенс для Анарха — це не ідеологія і не відповідь на питання «як нам облаштувати світ». Це онтологічний сенс:

• Буття як таке: Відчуття того, що ти є, і це буття не підвладне державі, цифровій левіафанізації чи часу.

• Сенс як «центр циклону»: Це стан абсолютної рівноваги посеред хаосу. Якщо світ навколо перетворюється на попіл, сенс Анарха — залишатися Саламандрою, яка зберігає вогонь усередині.

• Сенс як якість, а не кількість: Це не «багато знань», а «чисте бачення». Це здатність бачити світ без посередників (ідеологів, медіа, соціальних конструктів).

Анарх — це ідеальний мешканець обох світів. Він присутній у «нижньому світі» (цифровому океані, соціальному хаосі), але не розчиняється в ньому. Він бере енергію з хаосу, але зберігає «чистоту верхнього світу» всередині своєї свідомості.

Анарх не чекає, що сенс принесе «Людина-Відповідь». Він сам стає тією точкою, де питання і відповідь зливаються в «Королівське Мовчання».

Коли світ навколо починає «кричати» (через медіа-шум, політичну істерію чи цифрову агресію), Анарх активує режим «Королівського Туману» (Royal Fog). Це не втеча, а стратегічне розчинення.

У Юнгера Анарх – це той, хто володіє простором, який влада не може просканувати. 

Сергій Чаплигін: Ернст Юнґер: морфологія духу в епоху техніки

XX століття породило багато ідеологій, але небагато фігур, здатних мислити епоху як форму. 

Ернст Юнґер був саме таким мислителем. 

Його книги - це не романи і не трактати у звичному сенсі. Це сейсмографи, що фіксують тремтіння ґрунту під ногами цивілізації. 

Світ у нього не хаотичний потік подій, а арена, на якій розгортаються архетипи. Не характери, а Gestalten - фігури, що втілюють спосіб Буття.

Він не аналізує свій час соціологічно. Він бачить його морфологічно: як зміну форм духу. І ця зміна проходить через чотири постаті (фігури) - Солдата, Робітника, Бунтаря та Анарха. 

Це не просто типи людей. Це етапи внутрішньої метаморфози людини в епоху, коли техніка стала новою титаномахією - боротьбою між гармонією форм і хаосом волі до влади.

Першою постає фігура Солдата фронту - народжена з досвіду Першої світової війни і зафіксована в книзі «In Stahlgewittern». 

Це вже не лицар і не герой епосу. Це свідок руйнування класичної війни. Машини, артилерія, газ - техніка витісняє індивідуальну доблесть.

І все ж у цьому механізованому пеклі Юнґер бачить не лише жах, а й трансмутацію. Солдат втрачає індивідуальність, але здобуває тип. Він стає частиною великого анонімного тіла. Його героїзм - без імені. Його подвиг - у поставі.

Це «героїчний реалізм»: прийняття долі без ілюзій. Війна стає алхімією, де страждання очищує, а поразка готує нову форму сили. У цій фігурі вже звучить ніцшеанський мотив подолання «останньої людини» - буржуа, що живе комфортом і прибутком.

Але Солдат ще пасивний перед технікою. Він витримує її удар. 

Наступна фігура піде далі - і прийме її.

Олена Семеняка: Про психонавтику Эрнста Юнгера

Ернст Юнґер, ветеран обох світових війн, що в свій ранній період очолював націонал-революційні ветеранські кола, тобто належав до революційної правиці, експериментував із психоделіками (які не є наркотиками в розхожому розумінні) як у ході першої, так і після другої світової, зокрема, отримавши запрошення на спільні досліди від винахідника LSD Альберта Гоффмана. 

Як і Гоффман, що пов'язував своє відкриття з Елевсинськими містеріями, Юнґер відмовлявся від реноме гуру для хіппі і бітників, вважаючи, що вони просто намагаються заповнити пустку на місці зневаженої релігії і моралі в еру пост-Просвітництва й підкреслюючи свій інтерес до трансцендентних сфер і строгий медичний контроль над експериментами. Іншими словами, він по-еволіанськи розглядав ці речовини з позицій шансів на самоініціацію в сучасному світі, що знайшло відображення в численних сюжетах і мотивах його творів про сучасні гностичні спільноти посвячених, спогадах Гоффмана і цій програмній праці 1970 р., що скоро вийде друком у пречудовому видавництві Олексія Жупанського. 

В англійському перекладі німецьке "Rausch" у назві "Annäherungen. Drogen und Rausch", до речі, перекладено не як "сп'яніння", а дещо довільніше за формою, але, може, навіть точніше за змістом - як "altered states", тобто змінені стани. 

Як військовий, Юнґер наполягав на необхідності створення Генерального Штабу психоделічних студій - інакше аналог створять інші з власною метою. Тому мене радує те, що серед колег - науковців, медиків, реабілітологів, гуманітаріїв - з'являється консенсус щодо необхідності брати цей напрямок у свої руки й активно його розвивати. 

Цей загадковий трактат Юнґера, що вплинув на теоретиків постмодернізму Дельоза й Гваттарі, заслуговує на поглиблений коментар уже на рівні назви, де "Наближення" передусім стосується прискорення бажаних метаісторичних змін через психонавтику - термін, теж винайдений Юнґером. Цьому, власне, й присвячене моє дослідження, по слідах якого обов'язково видам монографію.

Видавництво Жупанського

Третя книжка цього літа приєдналася до двох своїх соратниць і вже також у друці.

Ернст ЮНҐЕР. НАБЛИЖЕННЯ. НАРКОТИКИ І СП'ЯНІННЯ

Над виданням працювали:

Переклад з німецької та примітки - Роман ОСАДЧУК

Літературне редагування - Леся ПІШКО

Художня редакторка / верстка - Оксана БАРАТИНСЬКА

-------------------------------------------------------------------------

Ернст Юнґер /Ernst Jünger/ (1895–1998) – німецький письменник, публіцист та ідеолог консервативної революції, брав участь в обох світових війнах. Завдяки раннім художнім і публіцистичним творам вважається предтечею націонал-соціалізму, хоча його пізніші речі, написані після 1933 року, позначені критикою НСДАП. Беручи участь у Першій світовій війні офіцером, Юнґер пише одну зі своїх найвідоміших книжок «У сталевих грозах», в якій осмислює феномен війни, чим здобуває визнання як серед мілітаристів, так і серед пацифістів.

Алексей Ильинов: Король-Механик (Апокрифы и утопии юнкера из Страны Замков)

Полёты во сне чем-то похожи на воспоминание об особой духовной силе.  Собственно, я имею в виду, скорее, парение во сне, когда сохраняется  ощущение тяжести. В сумерках мы скользим над самой поверхностью земли, и,  как только её касаемся, сон исчезает.
Эрнст Юнгер «Полёты во сне» 
(«Сердце искателя приключений. Фигуры и каприччо»)

I.

И было в плохоньком, законченном явно второпях, заключительном акте  драматического фарса нашего нечто  восторженно-исступлённо-ностальгическое, ибо о чём-то подобном мы, ещё  неоперённые и безрассудные птенцы, читали на отсыревших страницах  книжных раритетов, чьи годы мудрого и терпеливого учительства давным-давно  обратились в пыльную отраву. Мы слёзно выпрашивали их у замковых  зануд-библиотекарей и потом, задыхаясь от счастья и предвкушения близкой  arcana magna, жадно вбирали в себя куртуазную наигранность строчек, совсем  не имея представления об их истинных авторах. Да и имена их, чуждые для  модерновой рассудочности, ни о чём не говорили нам, ибо, по мнению  господина Секретаря Главного Библиотекаря, они были придуманы позднее  изобретательными переписчиками, которые таким вот образом решили  проблему авторской безымянности. Но нас это и не интересовало особо, так как  мы мечтали о героическом вдохновении и опасных вояжах по ту сторону  воображения, ибо тихое сияние нашей сокровенной Звезды над Архипелагом  влекло нас.

Алексей Ильинов: Симфонии Бургляндии (Авентюра Первая: Архипелаг)

Посвящение Эрнсту Юнгеру

Ноябрь начался с промозглого ветра, налетевшего на Дом Кайзера из смятенных далей взлохмаченного моря, свинцово гудевшего под низкими сводами кудлатых седых туч – вестников предстоящей литургии великого зимнего безмолвия. Утром выпал снег, однако ближе к полудню он стаял, оставив после себя лишь призрачно-молочный пар, впитавшийся в хвойное молчание готических сосен парка Рудольфа.

Это была моя третья осень в Бургляндии, близившаяся к своему неизбежному концу, когда зима окончательно вступала в свои незыблемые права. И в этот раз осень умирала.

Три года назад я стал кадетом, приняв присягу тоскливым ветреным вечером на аппельплаце, мокром от ливня, нещадно обрушившегося на точёные башенки, лестницы и крытые галереи Дома Кайзера. Здесь, в Бургляндии, мне открылись многие вещи. Познав их, я увидел звезду Гелиополиса и стал тем, кем должен был стать. Все девять старинных Домов Бургляндии стали моей плотью, кровью и душой. Я научился слышать и слушать, в чём убедился позже, когда шептал слова мессы Солнца Непобедимого в торжественной тиши базилик Гелиополиса.