Олексій Дудченко: Звідки взялися перші землероби планети?

Генетики розкрили заплутану таємницю. Довгий час у науковому світі панувало уявлення, що землеробство виникло й культурно поширилося з єдиної ізольованої популяції на території Родючого півмісяця на Близькому Сході. Цей перехід від привласнювального господарства до відтворювального, так звана неолітична революція, докорінно змінив людську цивілізацію, сформувавши основу сучасного світу. 

Проте фундаментальне палеогенетичне дослідження, опубліковане в провідному науковому журналі Cell, демонструє: витоки аграрної ери були значно складнішими, ніж проста культурний вплив чи міграція одного монолітного етносу. 

Команда вчених на чолі з Ніною Маркі з Бернського університету та Швейцарського інституту біоінформатики, а також Йоахімом Бургером із Майнцького університету, дослідила геноми 15 стародавніх людей. Вони жили приблизно від 10 000 до 7 000 років тому — на зламі епох, коли завершувався Льодовиковий період. Поєднавши ці результати з 10 уже відомими високоякісними ДНК-профілями того часу, вчені охопили скелетні рештки з найдавніших могильників Центральної Європи та перших аграрних поселень Егейського басейну. Щоб вилучити вичерпну інформацію з ДНК, яка руйнувалася протягом тисячоліть, науковці застосували метод глибокого аналізу, зчитуючи кожну генетичну послідовність багаторазово. Такий надточний підхід, який автори назвали моделюванням генетичної історії, дав можливість зазирнути далеко вглиб історії людства. «Ми отримали неймовірно точні деталі минулого цих народів. Тепер ми знаємо точний час, коли розділилися різні групи людей, коли відбувалися демографічні вибухи та в які саме епохи відбувалося змішування генів — раніше це було абсолютно неможливим», — пояснює один із провідних авторів дослідження, популяційний генетик Лоран Екскоф'є. 

Комп'ютерна модель дозволила вченим зазирнути ще далі в минуле — у самий розпал Останнього льодовикового періоду, який досяг свого піку близько 23 000 років тому. Дослідники з'ясували дивовижну річ: до настання екстремальних холодів мисливці-збирачі на величезній території (від Західної Європи аж до Родючого півмісяця) не жили ізольовано. Навпаки, вони активно контактували та вільно змішувалися між собою, утворюючи спільний генетичний простір. 

Однак суворий клімат, наступ сухих степів та дефіцит ресурсів розірвали цей цілісний ареал. Колись єдина спільнота розпалася спочатку на дві, а згодом — на три географічно та генетично ізольовані популяції, які знайшли притулок у так званих рефугіумах. 

Першою відокремилася західноєвропейська група, що об'єднувала мисливців-збирачів Західної та Центральної Європи. 

Павло Космачевський: Австралія була найдивнішою сільськогосподарська системою на нашій планеті.

Австралія була найдивнішою сільськогосподарська системою на нашій планеті. Коли британські мореплавці XVIII століття дивилися з палуб своїх кораблів на узбережжя, вони були щиро переконані, що спостерігають примітивних блукачів, котрі живуть у дикому й незайманому хаосі. Капітан Джеймс Кук назвав цей край «континентом диму», не усвідомлюючи, що дивиться на функціонування наймасштабнішої у світі системи вогневого землеробства. Корінні австралійці не чекали дарунків від виснажених пустельних ґрунтів та капризів клімату. Вони пристосувалися до умов та пристосували умови до себе.

На південному сході, у помірній зоні сучасних Вікторії та Нового Південного Уельсу, жінки племені джабвуррунг щороку в липні систематично випалювали сухостій. Мета була абсолютно прагматичною: попіл удобрював землю, а відсутність сухої трави дозволяла легко знаходити й масово викопувати млиновий корінь, або мірнонг (Microseris lanceolata), супліддя бульб якого нагадували людську долоню з пальцями. Одне племя збирало тонни бульб за сезон, забезпечуючи щільність населення від 0,3 до 0,7 особи на квадратний кілометр у прибережних та річкових зонах Вікторії — цифри, немислимі для класичних мисливців-збирачів. Це не були випадкові підпали. Вогонь також контрольовано знищував чагарники, відкриваючи простір для паркових саван, де розмножувалися сірі кенгуру, ему та вомбати. Специфічна кенгурова яблуня (Solanum vescum) взагалі виростала лише після таких піротехнічних стимуляцій, проростаючи з ґрунтового банку насіння й зникаючи через кілька років до наступного вогняного циклу. 

Юрій Таран: Молочна цивілізація

До чотирьох або п'яти років тіло дитини сповільнює вироблення лактази, ферменту, що дає змогу засвоювати лактозу. Починаючи з цього часу вживання молока спричинить у дитини шлункові кольки та діарею, яка потенційно може виявитися смертельною, оскільки за відсутності лактази лактоза починає розкладатися в кишківнику. Цей процес дає можливість жінкам виносити інших дітей. Ця схема була однаковою для всіх ссавців: вийшовши з дитячого віку, ми втрачали можливість засвоювати лактозу на все життя.

Близько 10 000 років до н.е., ситуація почала поступово змінюватися. Десь на території сучасної Туреччини з'явилася генетична мутація, яка назавжди закріпила ген вироблення лактази у "включеному" стані - з'явилися люди, здатні пити нематеринське молоко все життя. Щоб перетравлювати молоко тварин, необхідно було виробити терпимість до лактози, молочного цукру. Організм пристосувався до цього процесу за допомогою генетичних мутацій, які в дорослому віці запустили вироблення лактози, ферменту, що розщеплює молочний цукор. Але й досі трапляються люди, яким стає зле під час вживання продуктів із непереробленого молока.

Джерелом цієї мутації, найімовірніше, був чоловік, який передав ген своїм дітям. Носії мутації могли пити молоко протягом усього життя. Аналіз геному вказує на те, що протягом лише кількох тисяч років ця мутація поширилася всією Євразією аж до Великої Британії, Скандинавії, Середземного моря, Індії та всіх проміжних пунктів, зупинившись лише в Гімалаях. Незалежно від цієї тенденції інші мутації толерантності до лактози виникли в Африці та на Близькому Сході, проте не торкнулися обох Америк, Австралії та Далекого Сходу.

Усього за коротку мить з погляду еволюції 80% європейців отримали здатність пити молоко. У деяких народів ця частка впритул наближається до 100%, хоча у світових масштабах непереносимість лактози є нормою (дві третини дорослого населення не в змозі засвоювати молоко).

У Європі терпимість до лактози вперше відзначена на Балканах, у людей, які створювали індустрію лінійно-стрічкової кераміки. Це були перші люди індоєвропейської цивілізації, які прийшли разом зі своєю худобою і вже вміли вживати її молоко.

Петро Масляк: Чому росіяни живуть по долині Дону, а українці на межиріччі?

 Однією з цікавих таємниць української нації є її просто таки містична прив'язка у світі до наявних на нашій планеті масивів чорноземних грунтів. Існує якийсь таємничий зв'язок нашої нації з цим типом земельних ресурсів. Здається якась нездоланна сила прив'язала українців до цих родючих грунтів, примусила їх переселятися з України саме туди, де вони були. Мабуть причина криється в історії нашої нації. Українці єдина нація нашої планети, яка виникла і тисячоліттями жила на чорноземних грунтах правобережної частини України. Ще трипільці 7,5 тисяч років тому обробляли чорноземи і засівали їх зерновими культурами. Археологи донині знаходять в їх поселеннях відповідний сільськогосподарський реманент і зерно в керамічному посуді та в залишках їхніх будинків.

Цікавими є факти особливостей розселення українців і росіян на Дону. Саме вони відкривають завісу, яка прикривала таємниці розселення українців у світі. Справа в тому, що на нижньому Дону споконвіку українці і росіяни займали абсолютно різні ландшафтні ніші. На це лише нещодавно звернули увагу дослідники. Так, поселення росіян розміщувалися виключно біля річки на бідних алювіальних піщаних грунтах. Натомість українці селилися на межиріччях, підвищених ділянка, вкритих родючим потужним чорноземом. Здавалося б тут чергова загадка. Чому росіяни обирали очевидно гірші ділянки землі, які приносили значно менший урожай? Не тому, звичайно, що їх українці витісняли з кращих земель. З початком заселення нижнього Дону землі тут вистачало всім. В чому ж тоді тут справа?

Ця загадка виявилася дуже простою. Звичайно, лише тим дослідникам, які знали характерні особливості і відмінні риси двох націй. Справа в тому, що росіяни при обробці землі користувалися конем і сохою. Остання є доволі примітивним засобом оранки. Українці ж обробляли землю плугом, який тягли два могутніх воли. Таким чином, російська соха і кінь могли підняти лише легкі піщані грунти, які і були характерні для Росії. Тому росіяни і поселялися на піщаних річкових відкладах, які в науці називаються алювіальними. Вони просто не могли підняти чорноземну цілину. Натомість українці споконвіку орали чорнозем і знали як це робиться завжди. Все це і визначило характер розселення двох народів на Дону.

Українці з давніх-давен користувалися плугом. За переказами золотий плуг впав скіфам з неба. Він був посланий богами для того, щоб наші далекі пращури зуміли підняти степову і лісостепову цілину. Обробити ці важкі для оранки землі міг лише плуг і два могутні воли. Саме їх застосування і дозволило українцям стати головною хліборобською нацією світу. Це добре розуміли уряди тих країн світу, де починалося масове освоєння цілинних земель (Росії, США, Канади, Аргентини, Бразилії). Хто такі американці? Звичайно, що ковбої, тобто пастухи худоби, а не землероби. Хто такі аргентинці? Гаучо, тобто теж пастухи. Вони пасли корів і бичків, але не вміли обробляти чорноземи, бо в Англії і Іспанії, звідки вони припливли до Америки, чорноземів не було. Не було їх і в Росії. Тому російський уряд спеціально переселяв українців на чорноземні цілинні землі Поволжя, Сибіру і Далекого Сходу. І нині про це яскраво свідчать назви районних центрів навколо, наприклад, Омська, головної житниці Сибіру — Полтавка, Чернігівка, Київка.

Таким чином. українці нагодували світ. Продовжують вони його годувати і нині. Лише ставши незалежною державою Україна вперше в своїй історії зібрала врожай 56,5 млн. тонн зерна. Це один із найбільших врожаїв у світі. При тому, що площа нашої держави в багато разів менша за площу Росії, США чи Канади. Якщо Україна підніме врожайність зернових до хоча б до середнього по Європі, ми станемо головною житницею планети.